я люблю Кашу, буде нагода - заспіваємо. наразі плануємо щось спільне з ИЯ і DEAD BOY's GIRLFRIEND

Такі кризи властиві всім нормальним людям (Гоголя оно згадайте, як горіла-сосна-палала його творчість... :). Треба просто перечекати, не лізти, не намагатися нічого переробити, поки настрій негативний. Це ж потім людям читати – їм і без мого ниття буває несолодко. Намагаюся творити тільки в сильному енергетичному стані. Як не лізе, то й не пхаю. А як щось реально недостойне, то на тверезу голову швидше видно буде й безболісно делітнеться. Творчість – штука така, означає правильну карму. Творіть і відпускайте. А вже куди прибється, там і берег.

Вони це від обмеженості своєї і того, що є незрілими особистостями. Ідеальне мясо для політиків, на жаль. Вчора теж стала свідком сцени, коли 20-річна дівчинка емоційно підлизувалася до мами чи тітки: "А вот в савєцкає врємя такова нє било!!!" Цим молодикам варто би переглянути добірочку картинок з ГУЛАГу чи інші "райдужні" свідченя тієї "щасливої" епохи. Монумент Голодомору теж терапевтичний – просто погуляти б їм там, бо ж читати незаангажовану історію ці люди навряд чи беруться.

Muchos besos, guapa! :)

Не наступайте на мозоль прокрастинатора. :))) Пишу я, пишу. :) Дуже сподіваюся, що взимку чимось вас потішу...

Не можу нічого сказати в комплексі – знаю лише окремих індивідів, дуже притомні хлопці. Нове покоління там навіть готове до більш прогресивної музики, ніж імені невмирущого гопца-ца. Приміром, музику QARPA люди знають, але олд-скульні переваги в фінансуванні українських фестивалів наразі не дозволяють вибирати подібні гурти.

Ох, їх так багато... Мадагаскар, Аляска, Терра дель Фуего, Нова Каледонія... Це совість треба мати – шість разів у Непал їздити при такій кількості незвіданого. Зробила собі з Катманду Тернопільську область, холєра. :)

Моя найерогенніша зона – мозок. Чоловік повинен бути в чомусь кращим за мене, вміти мене дивувати, володіти якостями чи знаннями, котрих немає в мене. Медициною там, квантовою фізикою, макроекономікою. ;) Все інше – моменти технічні. Достатньо розбиратися на рецепторах і нервовій системі.

Момент, коли я вперше побачила Еверест з вікна літака, що ніс мене до Бутану. Абстрактні моменти перших імпульсів закоханості. Момент гордості за солідарність мого народу в 2004-му році.

1) Так, він простий, дуже адекватний чувак. Його музиканти знімали на телефони мою крихітку-барабанщицю й красуню-віолончелістку... Роуд-менеджер попросив наш диск.
2) Сукня з сала була важкуватою – 4 кг свіжого сала все-таки пішло. Але шилась вона на чохлі, того на тілі жиру майже не лишилося. Все потім доїли синички, як я й обіцяла.

Лурдес, головне, щоб мої діти прагнули читати. Тож коли візьмуть у руки мої книги, тоді їм і дозволю. Незрозумілі моменти поясню. Я за те, щоб ростити дітей без табу, але максимально їм роз’яснювати, що можна і де можна, і коли.
На загал, мені й у ширшому плані важливо, аби люди читали – не з примусу, а з власної волі. Якщо мене з примусу буде викладати хтось, хто ненавидить і стидається української літератури тим, хто не любить читати, нічого доброго з того не вийде. А от якщо людині подобається моя творчість – вона про неї й поза програмою розкаже, а студенти й під партами почитають під час інших, нудніших лекцій. :)

Серйозне запитання... Легше відповісти, чим українське суспільство не вражене. Не вражене звитяжністю, солідарністю, бажанням заступитися один за одного, вмінням довести почате до кінця, гордістю, перш за все, за те, що ти людина, бажанням жити в чистоті, прийманням ближнього не як агресивного конкурента, а як іншу людську істоту, що має такі ж бажання і потреби, як ти...
Оце, на що "ведуться" – це класичний хохлосрач, як я це називаю. Конструктиву там, де вмикаються архетипи, бути не може. А де нема конструктиву, там нема і дій. Того нам час від часу й підкидають ідіотські медіаприводи – хохлосрач банді вигідний.

Мета проста – звільнення. Від страху бути собою, від страху сказати щось, від життя у системі, від поганого настрою кінець-кінцем.

Я чесно намагаюся... Але деякі пики ну надто вже зворушливо просять цегли, бува. ;)

Рабовласницька система, де кілька червонодупих макак вмудрилися тримати в покорі сонних корів, слонів і ведмедів.

Як одного разу чудово сказала Лариса Денисенко: наша політика – це такий чан, де стирається "я" й починається "ми". Політика в цій країні – це гра олігархів. Я не хочу бути нічиєю "гаварящою собачкою" – я ліпше робитиму те, що вмію робити, незалежно від політичних сил чи фінансових активів товстих дядь. Моє скромне завдання – підтримувати в людей їхню громадянську позицію й критичне мислення, допомогти сонним українцям збагнути (не вперше вже), що вони (МИ) всі разом і є СИЛА.

"Наївний. Супер" Ерленда Лу.

Я ганьбовище на пагорбі – лінь ходяча, як називала мене мама в дитинстві. Займалася два роки поспіль, коли була вагітна. Зараз зберуся з духом і таки піду на заняття, тим паче, їх веде моя рідна сестра. Рекомендую, до речі. ;)

Кінотеатр Жовтень в обід буднього дня. Там можна бути геть самому на перегляді фільму. Головне - пару квитків купити, щоби кіно крутили...

Щастя - це внутрішній спокій, усвідомлення свого життя і того, що твої дії допомагають іншим позбутися страждань. От якби замість безкінечного егоїзму, від якого всі наші біди, втовкмачити це людям (включно зі мною) у свідомість - було б неперевершено.

Ой, Борисе... Знову привид Толстоєвського по замку бродить. Та ж читайте ви, читайте всіх прекрасних авторів, яких вважаєте достойними свого часу – то ж не Совєцький Союз, дозволено все, свобода вибору є. Дай вам Боже здоровля і дітей хароших – може, попустить.

Того справжнього письменника по-чесному чекають ґрати. Жодному зі своїх колег я такого не побажаю. :)))

Звісно ж, шкода. Як і весь питомий електорат «регіонів». Чисто по-людськи шкода.

Наразі десять пісень в роботі маємо. Мішаного типу – є і англійською, і українською. Думаєте, варто розділяти за мовами? Дякую, що слухаєте нас. :)

І вам дякую. :) Почуваюся чудово – в мене був прекрасний лікар, а вдома весь цей час групу підтримки забезпечувала мама, додаючи нових сюжетів у бебі-блог і відгодовуючи дітям серйозні пачки. :)
Якщо чесно, таких текстів, щоб одразу видавати, майже не приходить. Я раджу авторам-початківцям ще читати інших, ще вправлятися у письмі, писати таки роман, а не оповідання, бо саме на романи полюють видавці. На ФБ можна в меседж кинути. Буквально кілька сторінок достатньо для початкового "діагнозу". Хоча хто я така, щоби судити інших.

Костя, ви порадували:)) Значить так. 1) Світле (по печіночці не так б’є. :) 2) Саша Грей (це вона). 3) Висота. 4) Земля йому пухом. І вдячні покоління совіцьких панків. 5) Артим автор – але текст "за жизнь". Треба спитати. 6) Ох, є: ханжество, пошлость і ще щось, відразу не згадаю, але часто мучаюся з перекладом.

Щось там хотіли ваші активісти організувати… Як правило, всі замовкають при озвученні гонорару. Дуже хочу до вас, люблю Тернопіль, роблю добрі знижки. :)))

В ГО "Не Будь Байдужим" є чудовий проект, метою якого є розказати школярам про сучасну літературу, деколи написану ледь не їх же ровесниками (як от перші твори Дереша). Поганого нічому не вчить, змальовує актуальні реалії, просто вчителі не всі просунуті, купа ретроградів, що за принизливу вчительську зарплатню не будуть бігати книгарнями купувати щось актуальне. Хоча є винятки-енткзіасти серед вчителів і бібліотекарів, на них усе й тримається. А от серед тих, хто по міністерствах програми пише, навряд чи якийсь диверсант прогресивний затусувався - хоча хто зна;)

Дякую вам дуже. Це так класно, що справжнім, живим, притомним людям потрібно те, що я роблю...

Олесю, дякую, дуже мене торкає, коли хтось такі тонкі речі здатен сприймати в тому, що я роблю. Надихала сама місцина – холодне Атлантичне узбережжя з покинутими кораблями, стан свідомості після народження першої доньки був особливим, та й, взагалі, в кожого з нас є такі темно-ліричні кутки десь всередині, ні? :) Зараз по духу подібними можуть видатися деякі з оповідань електронного циклу "Історії моїх жінок", зовсім скоро будуть доступними онлайн.

Подивіться мою лекцію онлайн "Як позбутися страху поразки і перемогти". Почати треба саме з відкидання страху. Віра в себе, пошук незаяложеної моделі, здатність падати й підійматися – і вперед, все вийде.

Хотілося ще більше людей. Більше драйву. А собі – серйознішої вишиванки, за ту, що була. Ніхто не хоче мені вишити з любовю, випадково, би на другий рік гонорова Карпа прийшла? :))

Фокер, та я ж оприлюднюю все на світі – зайдіть на мою сторінку в Фейсбуку. Балканами ми їздили з дітьми – машиною, в гори й на море, з наметами. Дуже раджу – непопсові місця без ол-інклюзівів там просто чудові.

Дякую. :))) Вашими молитвами, любі лицарі. :)