Сталий мир або нова війна. Чим для України небезпечні мирні ініціативи Заходу

Затягування війни в Україні та ризик розширення бойових дій на територію країн НАТО знову спонукали західних політиків обговорювати мирні ініціативи і навперебій пропонувати своє посередництво в організації переговорів між Києвом і Москвою. І оскільки ситуація на полі бою в останні місяці фактично перейшла у фазу війни на виснаження, на Заході дедалі голосніше починають говорити про способи зупинки бойових дій. Але в більшості випадків вони не обіцяють Україні не те що перемоги, а й навіть перепочинку у війні з РФ. Про те, коли буде мир в Україні – Главред дізнавався в експертів.

У пріоритеті – бізнес?

Розмови про врегулювання ситуації на полі бою публічно і ледь не одночасно почалися як у Європі, так і в Азії. Зокрема, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан днями висловив припущення про закінчення війни в Україні у 2025 році та закликав сторони "до миру".

"Існує ризик поширення війни на весь регіон. Поширення спочатку починається з мови, а потім переходить у дії", - вважає Фідан.

Варто нагадати, що турецька влада на чолі з президентом Ердоганом від самого початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну намагалася всіляко примирити сторони, які воюють, – саме Стамбул кілька разів виступав майданчиком для зустрічі делегацій двох країн з обговорення параметрів як майбутнього мирного договору, так і зернової угоди, з якої згодом виключили РФ. До слова, саме міфічним документом, нібито підписаним у Стамбулі напередодні втечі російських військ з-під Києва, Путін постійно дорікає українській владі, коли говорить про її відмову від перемовин із Кремлем.

Але підвищений інтерес Туреччини до переговорного процесу між Україною і Росією аж ніяк не випадковий. Ба більше, меркантильний, адже через блокаду Чорного моря внаслідок військових дій Туреччина банально позбавляється заробітку.

За словами політичного експерта і керівника Центру громадської аналітики "Вежа" Валерія Клочка, Ердоган, кажучи про перемовини, намагається всидіти на двох стільцях – російському та європейському. Для нього важливі співпраця з РФ в енергетиці (газ, атомна енергетика) та доступ російських суден до протоки Босфор, адже через війну в Україні, згідно з конвенцією Монтре, Туреччині довелося закрити доступ до протоки для військового флоту РФ.

"Для Туреччини неприкритим є бажання зняти санкційні обмеження щодо турецьких компаній для посилення співпраці з Росією. Вони займалися цим від початку повномасштабного вторгнення, не приєднуються до санкційної політики. Але банківська система Туреччини та окремі юридичні особи, які активно співпрацюють із РФ, зараз зазнають серйозного тиску з боку Європи, США та обмежують свої торговельні операції. Також ускладнено морське сполучення Росії з країнами Середземномор'я через протоку Босфор, що створює проблеми для турецької економіки, оскільки на ці гроші Туреччина завжди жила", – розповів Клочок.

Однак окрім економічної зацікавленості, Ердоган, оскільки це його крайній президентський термін, ймовірно, вбачає у посередництві в переговорах і політичну вигоду. А тому використовує будь-яку можливість нагадати про себе щоразу, щойно в європейському політикумі активізується тема мирних переговорів.

"Туреччина постійно нагадує про те, що вона була майданчиком для переговорів у Стамбулі й не відмовляється від нього. Що в неї нібито є ексклюзивні можливості, щоб посадити за стіл переговорів обидві сторони – там зберігають можливості для комунікації з Путіним, і вона ж свого часу була прийнята Києвом як посередник. Тому ця пропозиція час від часу озвучується Ердоганом", – пояснив "Главреду" директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик. І нагадав, що будь-які пропозиції Туреччини щодо мирного врегулювання завжди мають під собою одну мету – власний заробіток.

Водночас, за його словами, наразі немає обставин, за яких переговори за участю Туреччини були б цікаві Україні.

Хто хоче стати миротворцем

Справедливості заради, у змаганні за звання головного миротворця бере участь не тільки Туреччина як найближчий сусід України і РФ у Чорноморському регіоні. Крім Ердогана, примиритися з Путіним у своїй манері Україні пропонували і Папа Римський Франциск, і президент Франції Еммануель Макрон, і лідер Китаю Сі Цзіньпін. Ба більше, Макрон останнім часом фактично перетворився на "яструба" (у всякому разі, на словах), припинивши дзвінки Путіну та почавши говорити про відправлення французьких військових до України. Як зазначають експерти, пояснення такому "прозрінню" Макрона доволі просте – Франція всіляко намагається осідлати хвилю й узяти лідерство в Європі на тлі занурення США у внутрішній порядок денний через прийдешні президентські вибори.

"Франція переживає не найкращі часи участі у світопорядку. Її фактично вибивають зі сфери її відповідальності в Африці – руйнується мир, який вони будували в "третьому світі", починаючи з часів здобуття незалежності цими країнами. Франція втратила позиції в Центральній Африці і втрачає вплив у країнах, які просували її інтереси (Нігер, Того та інші). І щоб перебити кризу зовнішньополітичної присутності, Макрон зробив заяви щодо України, намагаючись замінити програшну карту Африки на виграшну українську", - пояснив Кулик.

За словами експерта, до слів Макрона Україні слід ставитися з обережністю, оскільки його заяви йдуть всупереч позиції Брюсселя, де політики воліють не нагнітати ситуацію, уникаючи "ескалації".

"Європа, яка орієнтується на бюрократію Брюсселя, зараз перебуває в слабкій позиції, і їм доведеться відступати. Хто очолить цей наступ – Орбан із Фіцо, чи це будуть нові політичні партії, які справа і зліва тиснуть традиційні політсили, чи це буде Макрон. Якщо це буде нова проактивна Європа, яка переходить межу між допомогою Україні та категорією "учасник війни", це не може не викликати запитань у Пекіна, оскільки це не просто руйнує його бачення світоустрою з інерційною Європою, з якою Китай уже знає, як працювати", - додав Кулик.

Саме з цим і пов'язаний можливий візит Сі Цзіньпіна до Франції, який, за даними західних медіа, готують у травні цього року. Попередньо, як заявили в МЗС Китаю минулого тижня, дипломати Пекіна і Парижа вже зустрілися віч-на-віч і, серед іншого, обговорили питання війни в Україні.

"Наразі найнагальніше - охолодити ситуацію і знайти вихід для припинення вогню і якнайшвидшого завершення війни", – заявив спецпредставник Китаю Лі Хуей.

За словами Валерія Клочка, є ймовірність, що саме Китай і Франція можуть стати певним драйвером для підготовки майбутньої мирної угоди між Україною і Росією. Якраз тому Китай і може наполягати на участі Росії в майбутньому саміті миру в Швейцарії, який може відбутися влітку поточного року з ініціативи України. І Україна, до речі, заперечує можливість участі РФ.

"Китай не може вплинути на РФ так, як нам би того хотілося. Він може запровадити жорстку санкційну політику щодо росіян, але він не буде цього робити через зменшення торгівлі з Європою і США. Йому потрібен ринок збуту, а в Росії для цього серйозний потенціал. Та й політико-економічна експансія в РФ, яку проводить Китай щодо неї, розрахована на багато років, і втрачати Росію як союзника він не хоче", – зазначив Клочок.

І припустив, що Китай намагатиметься врегулювати війну в Україні на своїх умовах, оскільки Пекіну важлива сталість путінського режиму в РФ.

Він додав, що дії РДК у Бєлгородській та Курській областях можуть бути прелюдією до вчинення путінським режимом помилок, щоб у разі проведення двосторонніх переговорів ці землі могли гіпотетично стати предметом торгу між Україною і Росією для їхнього обміну на Крим і Донбас.

Рекомендуємо:

"Війна – це завжди поразка": Папа Римський схиляє Україну до переговорів з РФ

Україні доведеться несолодко

Інша справа, що умови Китаю, Ватикану та низки інших миротворців категорично не збігаються з баченням миру Україною. Адже Україна хоче повного виведення російських військ і повернення окупованих територій до кордонів 1991 року, але, схоже, світ цілком би влаштувало заморожування війни. Або сценарій Донбасу, коли фронт зупинився б на якихось лініях розмежування і сторони обмінювалися ударами.

Висновки про ризик такого сценарію найближчим часом, зокрема, можна зробити з нещодавньої заяви радника президента США з національної безпеки Джейка Саллівана під час його візиту до Києва.

"Я сказав, що сьогодні Україна повинна перемогти. І що це означає? Це означає, що Україна вийде з цієї війни суверенною, незалежною, вільною, здатною стримувати майбутню агресію, з сильною, динамічною демократією, з глибокими демократичними інституціями, з економікою, яка зростає не тільки в традиційних галузях, а й у сфері високих технологій, у галузях, у яких ви впроваджуєте інновації, і навіть перед обличчям російських атак ви впроваджуєте інновації. Ось що означає перемога", – сказав Салліван, і при цьому не згадав про відновлення кордонів України.

Але такий результат не може загрожувати Україні нічим іншим, окрім нового витка війни протягом кількох років. Політолог, директор аналітичного центру "Третій сектор" Андрій Золотарьов нагадує, що Росія вже опинялася в схожій ситуації після підписання Хасавюртських угод з Ічкерією, які РФ згодом використала як привід для початку другої Чеченської війни.

"Аргументи тих, хто каже, що заморожування війни призведе до того, що Кремль знову збереться з силами і повторить спробу з урахуванням минулих помилок, логічні. Для Москви важливі не конкретні території, а геополітичний простір. Тобто зміна політичного режиму в Києві таким чином, щоб він пішов шляхом Грузії (що ми зараз спостерігаємо в Тбілісі). Це – завдання мінімум, а для цього Путін буде готовий продовжувати агресію", – каже Золотарьов, зазначивши, що без повноцінної військової підтримки Заходу Україні буде важко відбиватися.

Тим паче, що Путін навряд чи стане зупинятися тільки на війні в Україні і намагатиметься розширити зони турбулентності. Як мінімум, на Молдову і навіть на країни Балтії.

"Це тільки початок його історії, якщо його не приберуть. Поки що, як бачимо, немає такої альтернативи для Путіна, яку б відкрито підтримав Захід. Юлія Навальна - не та історія, оскільки так звані опозиціонери показали свою бездарність в акції "Полудень проти Путіна". У великій політиці так не роблять, тому ми страждатимемо найбільше", – каже Клочок.

Причому перспективу можливого нападу на країни НАТО вже не виключають як у Європі, так і в США. І цілком імовірно, що з протидією такому сценарію можуть бути пов'язані ідеї про перекидання військових НАТО в Україну. Але незважаючи на аж ніяк не райдужні прогнози, експерти сходяться на думці, що Україна має шанс здобути плюси навіть у цій непростій ситуації завдяки правильному плануванню економіки та дій на полі бою. Адже сподіватися, крім як на себе, Україні більше нема на кого.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред