3 лютого США оголосили про надання Україні нового пакету військової допомоги загальною вартістю 2,2 мільярди доларів. До нього, крім іншого, уперше увійшли далекобійні боэприпаси GLSDB з дальністю пуску 150 кілометрів.
Примітно, що така допомога шокувала росіян. Зокрема, заступник секретаря Ради безпеки країни-агресора Дмитро Медведєв заявив, що росіяни дадуть "швидку, жорстку і переконливу відповідь" Україні у разі ударів ЗСУ по них, і погрожував "застосуванням усіх видів зброї".
В інтервʼю Главреду військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Сергій Грабський розповів про те, чи зможе Україна завдати ударів по території Росії, як нові боєприпаси допоможуть у деокупації Криму, чому для отримання бомб може знадобитися декілька місяців та як нові боєприпаси прискорять завершення війни.
Зважаючи на те, що розмови про надання Україні літаків ще тривають, наскільки такі ракети стануть нам у нагоді?
Такі ракети нам вкрай потрібні. Коли ми говоримо про системи протиповітряної оборони загалом, то треба розуміти, що ці системи розроблялися проти певних типів повітряних цілей. Антивірус працює проти вірусів, які йому відомі, і безпорадний проти тих, які йому незнайомі. Приблизно так само виглядає ситуація і тут – протиповітряна система оборони може ефективно протидіяти літакам, гелікоптерам, певним типам ракет. У даному випадку ми маємо комбінацію, яка ще недостатньо відома наявним засобам ППО РФ. Тобто це, по-перше, підвищує їхню ефективність. По-друге, це високоточна зброя, яка дозволяє завдавати удар з відхиленням 1 метр на велику відстань. Ми вже маємо ситуацію, коли завдяки діям HIMARS простого типу, як ми їх називаємо, противник був змушений відтягнути основні сили своєї логістичної системи щонайменше на 100 кілометрів від лінії фронту. Оперативна логістика противника розгортається саме на такій відстані, яку вони вважають безпечною, бо ми нібито не зможемо завдавати по них ударів. Тому після отримання таких ракет (хоча їх важко назвати ракетами, це, скоріше, спеціальні боєприпаси), таким чином ми змушуємо противника переглядати його концепції логістики.
Що це означає? В умовах відсутності у противника розвинутої і гнучкої системи логістики, це значно ускладнює питання забезпечення. Воно розтягується у часі, у кількості перевезених вантажів. Якщо дуже узагальнено, це стосується і людей, і техніки, і матеріальних засобів. Таким чином, обʼєктивно ми використовуємо концепцію асиметричної війни, коли противник, маючи перевагу у живій силі та техніці, не може її використати, тому що на ту живу силу не має змоги підвезти достатньо пального для танків, боєприпасів для артилерії, мінометів, систем залпового вогню та навіть стрілецьких боєприпасів. Не кажучи вже про їжу, що теж позначається на боєздатності військових підрозділів.
Літаки – це добре, але сьогодні щільність військ окупантів настільки велика, що ми маємо цілі томи розвіданих цілей, по яких можемо завдавати ударів. Ці цілі відрізняються за значущістю, якістю тощо. Тому, роблячи таку селекцію, ми більш якісно можемо відпрацьовувати ці питання. Ну і фактично це вже є одним з елементів наступальної операції.
А не могли б ви уточнити, про які цілі йдеться - якщо їх багато, що саме теоретично ми можемо вражати?
Чому теоретично? Ми говоримо про практичність цілей.
Тим паче.
Наприклад, ідеться про оперативні бази і склади озброєння, боєприпасів і пального. Тому що, самі розумієте, противник має зосереджувати досить велику кількість цих ресурсів. Для розуміння – на день бою в наступальній операції дивізії потрібно приблизно до 2 тисяч тонн пального (а, може, і більше). Якщо вони не матимуть такої кількості пального за раз, то можете собі уявити наскільки ефективним буде їхній наступ. На день бою такій кількості військ, тобто на 15 тисяч осіб, потрібно приблизно від 150 до 200 тонн боєприпасів. Якщо ми знищуємо таку кількість боєприпасів, то цілком зрозуміло, що противник не може використати цю перевагу в особовому складі для продовження наступу. Це – найпростіші приклади, тому ми можемо говорити про знищення логістичних баз, інфраструктурних елементів (вузлові станції, критичні обʼєкти інфраструктури), пошкодження мостів та інших обʼєктів, а також про завдання ударів по командних пунктах, місцях зосередження особового складу.
Варто згадати Макіївку – звісно, противник вчиться і не буде допускати такого скупчення людей близько до лінії бойового зіткнення, але хто знає як розвиватиметься ситуація. І там вони мають переміщати достатньо велику кількість військ, тому знищення такої кількості далеко від фронту має не тільки прямий військовий ефект, а й сильно деморалізує противника. Бо він не може почуватися в безпеці навіть на відстані більше 150 кілометрів від лінії фронту.
Саме виходячи з цього, для нас це важливо. Причому ми при цьому зберігаємо найголовніше – людські ресурси. Бо скільки б не коштувала ракета, вона усе одно дешевша за одне людське життя. Життя нашого пілота, який може недоцільно постраждати під час завдання таких ударів. Пілотів можна використати для більш важливих завдань.
Повторюсь ще раз – та кількість цілей, які ми маємо в списках, дозволяє нам робити певну селекцію з огляду на те, що буде найбільш ефективним для ураження.
Зважаючи на те, що Україна вже неодноразово говорила про необхідність ракет дальністю 300 кілометрів і більше (наприклад, ATACMS), нам їх поки що не дають. Якщо говорити про далекобійні ракети, у чому причина відмови нам у них?
Такі ракети потенційно можуть бути носіями ядерної зброї. Саме це є певним застереженням, коли політики кажуть про ескалацію військового конфлікту. До того ж, відстань 300 кілометрів – це вже територія Російської Федерації, а наші союзники досі (хоча для мене це дивно) намагаються дати Путіну і керівництву Кремля шанс схаменутися та припинити цю війну. Чомусь вони плекають цю надію, не усвідомлюючи, з ким мають справу.
Як я вже казав у попередньому блоці, нам є чим займатися і з чим працювати на оперативну глибину лінії фронту замість того, щоб розпорошувати наші зусилля на відстань 300 кілометрів. Якщо нам дають велику кількість ракет, які спроможні перекрити весь оперативний бойовий порядок російських військ (а це відстань якраз до 150 кілометрів), то варто працювати поки що з тим. А відпрацювавши це питання, ми, я впевнений, перейдемо до ракет більшої дальності – у мене немає сумнівів, що вони будуть. Або можливо, ми отримаємо старі добрі "Томагавки".
Крім того, ніхто не забороняє Україні розробляти свою власну зброю. Такий виклик має спонукати нас рушити свої мізки та розробляти власні зразки озброєння. Усе в наших руках – ми маємо бути хазяїнами своєї долі, а не очікувати, що нам щось колись дадуть, виходячи з політичної конʼюнктури. Ми маємо бути більш агресивними (у хорошому розумінні) у цьому питанні.
Хотіла б уточнити. Наскільки я зрозуміла з ваших слів, цими ракетами ми можемо вражати обʼєкти, які мають значення для російських військ, на українській території. Тобто фактично ними ми можемо дістати і до Криму, і до Кримського мосту?
До Кримського мосту ми зможемо дістати у разі виконання проміжного завдання наступальної операції і вийдемо на узбережжя Азовського моря. Я сам був трохи здивований ударом по ньому і всім казав, що виходячи з тих нормативів, які вивчав, він мав бути повністю відновлений протягом місяця, але росіяни досі не можуть собі ради і зберігається режим обмеженої пропускної здатності. Тому маючи таку ситуацію та прикрі для росіян факти, я б не зациклювався на Кримському мосту, памʼятаючи, що росіяни протягом років окупації створили на кримській землі багато військових обʼєктів, які були б для нас дуже цікаві і знаходилися у зоні ураження цих або інших ракет, які будуть у нас на озброєнні.
Треба також розуміти, що нам не треба географічно перекривати увесь Крим – є обʼєкти, по яких треба поцілити. Ми знаємо розташування цих обʼєктів, і все, бо ми не ставимо перед собою завдання знищення Криму як обʼєкта (бо ми дуже любимо Крим і нам у ньому жити). Тому Крим, а точніше військові обʼєкти на території Криму знаходитимуться під постійним вогневим впливом ударних засобів сил оборони України.
Тобто фактично нам ці ракети дають для початку операції зі звільнення Криму, я правильно розумію? Чи до цього ще рано?
Це – абсолютно реальні показники. Якщо коротко – так. Безумовно, цю зброю нам дають для початку операції, як одного з її елементів. Але варто розуміти, що це не означає, що після отримання ракет дальністю 150 км, ми визволимо Крим завтра. Це – один з елементів, видів озброєння, яке нам передають для того, щоб ми звільняли Крим.
До речі, була інформація від Bloomberg стосовно того, що ці ракети Україна може отримати щонайменше через 9 місяців. Не могли б ви розʼяснити, чому саме такий термін? Бо вони нам і раніше могли б згодитися...
Можна сперечатися про місяць-два, але ситуацію треба розуміти принципово. По-перше, ці ракети закуповуються за гроші платників податків. Має бути підписаний контракт. Перед тим, як і в усьому цивілізованому світі, цей контракт має пройти усі бюрократичні процедури, які є обовʼязковими у випадку з використанням бюджетних коштів. По-друге, я завжди навожу приклад про те, що Байден зібрав представників ВПК США у березні і поставив їм задачі щодо розгортання військово-промислових потужностей. А перша удосконалена модернізована система M270 надійшла на забезпечення збройних сил США лише у липні. Повторю те, що говорив багато разів – світ до такої війни не готувався. У світі просто не існує такої кількості озброєння та бойової техніки, яка потрібна нам ще "на вчора". Потужності американського ВПК до літа дозволяли виробляти до 9000 ракет HIMARS на рік. А ми можемо використовувати до 4000 на місяць. Тому просто немає можливості оперативно поповнювати такі ресурси. Та сама ситуація і з цими специфічними боєприпасами, бо світ не готувався до цієї війни. І тому треба пройти увесь цикл для того, щоб вони пішли на потік та надійшли на забезпечення українських сил оборони.
І так буквально з будь-якою номенклатурою озброєння – це стосується і танків, і артилерії, і боєприпасів. Ви ж бачите, що зараз боєприпаси для артилерії збирають усім світом. Тому що одна окрема країна не може виснажити себе, віддаючи усе наявне озброєння та бойову техніку на потреби України, це неприпустимо. Існують ще й інші завдання. Тому зараз ми з вами стоїмо на початку процесу нарощування потенціалу ВПК цивілізованого світу, який нам допомагає. Ми і без того практично увесь цей час воювали тими запасами радянського озброєння, яке нам передавалося. Тому я не можу погодитися, що нам ніхто не давав танків – нам їх давали постійно. Йдеться про десятки таких танків – якщо не помиляюся, рахунок йде на чотири сотні танків. Так, це радянські зразки, але і вони працюють на нашу оборону. Звісно, хотілося б отримати танки ще вчора, але реалії світу говорять: якщо їх не існує в природі, їх треба створити. А не це потрібні час і гроші.
Хотіла б повернутися до питання, яке раніше вам ставила. Ви сказали, що ми не маємо залежати від когось і маємо виробляти зброю самі. Зважаючи на те, що у нас у перспективі зʼявляться далекобійні ракети, не могли б ви розʼяснити два моменти: на яку відстань Росія може відсунути свої війська та коли Україна зможе завдавати ударів по військових обʼєктах на російській території?
З вашого дозволу почну з останнього питання.Якщо йдеться про використання національних засобів озброєння та бойової техніки, ніхто не має права вказувати Україні по яких обʼєктах та на яку відстань можна завдавати ударів. Ніхто нам не вказав, і, якщо я не помиляюся, світ навіть не зробив жодного зауваження, коли Україна вразила своїми силами та засобами обʼєкт в Енгельсі. Тому сперечатися про те, чи дадуть нам таку можливість, не варто. Звісно, ми не будемо нікого питати і робитимемо свою справу тими силами та засобами, які розроблені в Україні і створені саме для таких завдань.
Що стосується реакції Російської Федерації, то тут сказати дуже важко. Це залежить ще й від кількості боєприпасів, які нам передадуть. Якщо на першому етапі їх буде небагато, то звісно, що РФ спочатку і не реагуватиме на це. Я не можу вам сказати, які фактори треба врахувати для того, щоб зрозуміти, чи дійсно нам потрібні ті ракети. Це треба вивчати – нам дають тестову групу тих ракет (у кількості 24 штуки на початку) для того, щоб ми зʼясували, чи дійсно вони нам згодяться. І таким чином ми потім вже зможемо говорити про якісь суттєві оперативні зміни для РФ – чи відводитиме вона війська, куди саме, як їх застосовуватимуть, у якій кількості та на яких напрямках тощо. Але усе це – матеріальні обʼєкти. Як казав один із персонажів фільму "Звичайне диво": "Що людина створила, те вона може зруйнувати". Тому подивимося, як воно буде.
Якщо Україна у перспективі отримає такі ракети (і це буде значна кількість), як це вплине на перспективи завершення війни. Як скоро ми можемо взагалі на це розраховувати за таких умов?
Як я неодноразово казав, не існує єдиної зброї, яка є панацеєю, після отримання якої ми скажемо про завершення війни. Багато чинників можуть вплинути на цю ситуацію. До них належить і стійкість нашої оборони, і кількість та якість озброєння, якої володітимемо, і внутрішньополітична ситуація в країні-агресорі, і готовність людських ресурсів для продовження війни, і наявність матеріальних ресурсів для продовження війни. Я звертаю на це увагу, адже якщо Україна спирається на підтримку цивілізованого світу і серйозний економічний потенціал, то в РФ цей потенціал обмежений. Росія в принципі не може створювати принципово нових видів озброєння, вона може покладатися виключно на ресурси, що були накопичені за часів Радянського Союзу. Як довго вони зможуть їх використовувати, сказати важко. Нам вже скільки разів казали, що ракет у них залишилося на 2-3 пуски, а РФ їх усе пускає. Я завжди категорично заперечував такі заспокійливі меседжі. Росія не збирається швидко здаватися – вони мають певний потенціал щодо нарощування військових можливостей, тому ми маємо бути готові до затяжної війни. Ця зброя і більш далекобійна, танки, артилерія, авіація, звісно, роблять нас на крок ближчими до перемоги. Але до неї ще досить складний шлях.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
