Поганий знак для Москви і пониження для Києва: чого чекати від призначення Нуланд

Призначення Вікторії Нуланд заступником держсекретаря США, у першу чергу, варто розцінювати як посилення впливу Ентоні Блінкена - саме він був одним із тих, хто лобіював її призначення на посаду.

Фактично її призначення – це підтвердження того, що для адміністрації Байдена російський напрям на рівні з китайським у подальшому буде одним з ключових (про що Байден, до речі, заявляв ще перед президентськими виборами). Адже нещодавні агресивні дії Кремля, очевидно, змусила Штати переглянути пріоритети. І курувати трек відносин з Росією буде саме Нуланд.

читайте також"Печеньки Держдепу": Байден висунув Нуланд на високу посаду у СШАЗважаючи на її професійний бекграунд, вона чудово розуміється на європейській проблематиці і розуміє процеси, які відбуваються в Україні. Це для нас, у певному сенсі, можна вважати позитивом, бо це сигнал того, що українськими питаннями займатимуться спеціалісти, які і розуміють нашу специфіку, і мають позицію по відношенню до РФ.

І у цьому випадку Нуланд – це поганий знак для росіян. За великим рахунком, Нуланд дотримується тієї самої позиції, що і Україна – спочатку безпека і контроль кордону на Донбасі, а вже потім політичне врегулювання. Варто зауважити, що за адміністрації Обами саме вона відповідала за переговорний формат по лінії "Нуланд-Сурков" і тоді росіяни були невдоволені її діями, бо вони виступала за виконання Мінських угод і перестановку послідовності дій, що, звісно, не влаштовувало Кремль. І тепер, зважаючи на її нову посаду, залученість процеси буде значно глибшою.

Ще одним позитивним моментом є те, що призначенням Нуланд фактично визначився координатор українського питання. І хоч для нас курування заступником держсекретаря – це пониження, бо раніше зазвичай українськими питаннями займався віце-президент, але Нуланд – це серйозний гравець, бо вона кадровий дипломат і доволі наближена до Байдена.

Однак при цьому суттєво на переговорному процесі по Донбасу це не позначиться. Фактично зараз усе може повернутися до формату 2015-2016 року, що для нас означатиме відсутність тиску на Україну по виконанню Мінських угод за російським сценарієм, як того хочуть у Німеччині та РФ. Тож Росія, на знак протесту, може повернутися до стратегії ігнорування України і максимально скоротити контакти на переговорах із владою.

Анатолій Октисюк, політичний експерт аналітичного центру DemocracyHouse, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред