Війна може завершитися раптово: Рейтерович - про результати Мюнхенської конференції з безпеки

Цьогорічна Мюнхенська конференція з безпеки відбувалася в умовах невизначеності — як щодо подальшої підтримки України, так і щодо загальної стратегії Заходу у протистоянні Росії. На тлі внутрішніх політичних процесів у США, цьогорічні дискусії в Мюнхені намагалися окреслити реальні сценарії розвитку війни в Україні та сформувати очікування щодо дипломатичних кроків на найближчий рік.

В інтервʼю Главреду керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку Ігор Рейтерович розповів, чи оговталася Європа від холодного душу США, якими будуть відносини адміністрації Трампа та ЄС, а також що чекатиме українців у 2026 році.

Яке у вас враження від цьогорічної конференції, зважаючи на минулорічну, коли заяви віцепрезидента США Джей Ді Венса стали таким собі "холодним душем" для європейців? Що наразі змінилося?

Зміни, безумовно, були. Ця конференція пройшла спокійніше, ніж попередня. Рубіо загалом виступив із доволі непоганою промовою. Дехто навіть назвав її "президентською" — як можливе позиціонування на майбутнє, якщо він захоче займатися більш глобальними справами.

У плані взаємовідносин між американцями та європейцями тон був більш примирливим. Прозвучало визнання того факту, що без США Європа наразі не може обійтися, адже саме Сполучені Штати залишаються головною країною, яка надає основну військову підтримку. Відповідно, європейцям нікуди подітися від цієї реальності. До цього можна додати й заяви європейських лідерів про те, що немає сенсу створювати окрему європейську армію, оскільки це наразі виглядає нераціонально. Тому у цьому контексті конференція, на мою думку, пройшла краще, ніж попередня, адже сторони не посварилися — і це вже добре.

Щодо українського фактору — він, безумовно, був ключовим. Про Україну багато говорили, і це позитив. Виступ президента Зеленського був об’єктивно непоганим: він звернув увагу на важливі речі. Однак це бажання — з одного боку похвалити й подякувати Європі, а з іншого — покритикувати — залишило певний післясмак. Це добре помітно в європейських медіа, де оцінки звучать із різних позицій. Дехто каже, що все нормально, а дехто звертає увагу на висловлені претензії та зазначає, що адресат критики був обраний не зовсім коректно — мовляв, потрібно більше вдячності та поваги.

Втім, я не думаю, що ця конференція стала проривною. Ми не отримали надважливих результатів, які могли б змінити європейський порядок денний або суттєво вплинути на ситуацію. По суті, вона залишилася радше прохідною: провели, зробили чергові заяви — зокрема, й президент Франції — але навряд чи вони матимуть серйозні наслідки для зміни ситуації з безпекою в Європі.

Напередодні Мюнхенської конференції ми бачили великий скандал за участі її очільника Вольфганга Ішингера щодо України. І, як я розумію, те, що відбулося зараз, певною мірою продовжує ту парадигму, яку Ішингер озвучував ще до конференції. Якщо говорити про Україну та її перспективи — адже саме з цієї конференції щороку здебільшого зчитуються сигнали щодо того, що відбуватиметься далі, — то які прогнози можна зробити на найближчий рік у сфері безпеки?

Кардинальних змін тут не буде. Ми й надалі рухатимемося переговорним треком із американцями. США залишатимуться ключовим фактором в ухваленні рішень, а Європа, мені здається, більшою мірою плистиме за течією.

Поки що не помітно, щоб у Європі були країни, готові взяти на себе лідерство з точки зору підвищення суб’єктності ЄС. На це міг би претендувати Макрон, на це міг би претендувати Мерц, але Мерц постійно наголошує, що потрібно діяти разом, спільно. Макрон займає більш радикальну позицію, однак для багатьох європейців і, тим більше, для американців він уже виглядає як "кульгава качка". Тобто вважається, що він не має довгострокової перспективи, а його нинішні заяви навряд чи матимуть продовження в часі.

Тому, найімовірніше, ми залишатимемося в тій самій парадигмі, у якій перебуваємо зараз. І значною мірою саме від нас залежить, що ми пропонуватимемо, як виходитимемо з цієї ситуації та як намагатимемося впливати на ухвалення тих чи інших рішень.

Сполучені Штати раніше презентували свою безпекову стратегію, в якій заявили про намір відходити від керівної ролі в Європі. Ви згадали Рубіо, який фактично намагався цю позицію дещо нівелювати. Чи зберігатиметься тенденція до відходу США від Європи? Якими будуть відносини між Сполученими Штатами та Європою найближчим часом?

Американці, зокрема адміністрація Трампа, безумовно, й надалі підніматимуть тему залежності Європи від США, говоритимуть про можливе скорочення своєї присутності тощо. Але це радше слова.

У реальності США навряд чи підуть на кардинальні кроки: істотно зменшувати військову присутність не будуть, ядерну зброю з Європи також не забиратимуть. Це лише елемент їхньої зовнішньої політики. Трамп виходить із логіки, що подібні заяви дозволяють "вибити" з європейців більше фінансування і преференцій для американського бізнесу. Тобто ця риторика продовжуватиметься, але ніхто Європу не "кине", і ніхто нікуди не піде. Європейцям немає сенсу панікувати з однієї простої причини: присутність США в Європі стратегічно важлива для самих Сполучених Штатів. Так повелося ще з часів Холодної війни.

Звісно, війська й ракети, розміщені в Європі, формально призначені для захисту Європи. Але водночас вони є й інструментом захисту самих США — тільки не на їхній території. Тут є прагматичний, навіть цинічний розрахунок: у разі можливої війни краще воювати на території Європи, ніж допустити її перенесення на територію Штатів.

Тому Трамп говоритиме багато, нагнітатиме риторику, але кардинально нічого не змінить. Співпраця залишиться щонайменше на нинішньому рівні. Європа просто більше інвестуватиме у безпеку. І значна частина цих коштів зрештою повертатиметься до американської економіки.

Якщо Сполучені Штати, судячи з усього, не зацікавлені в тому, щоб повністю виходити й залишати Європу напризволяще, то як тоді пояснити нещодавні зміни в структурі управління НАТО в Європі, де американці вперше за багато років фактично відійшли від безпосереднього керування?

Американці насправді зберегли ключовий контроль, який стосується сил стратегічного стримування, тобто ядерної зброї. Від нього ніхто не відмовлявся, і він залишається за США. В усьому іншому це радше нагадує політику США під час війни у В’єтнамі. Коли війна зайшла в глухий кут, адміністрація тодішнього президента Джонсона ухвалила рішення зробити ставку на так звану в’єтнамізацію війни. Йшлося про те, що воювати на боці Південного В’єтнаму повинні самі в’єтнамці, а американці здійснюватимуть повітряну підтримку, координацію, планування тощо. Поступово відповідальність перекладали на місцевих, але контроль при цьому зберігали.

Подібна логіка застосовувалася і в Афганістані, тобто поступове передання функцій місцевим силам за збереження стратегічного контролю з боку США.

У випадку з Європою це можна умовно назвати "європеїзацією". Європейцям пропонують брати на себе більше відповідальності, більше витрат і більше операційних функцій. Але глобальний контроль, безумовно, залишатиметься за американцями.

Ця, як ви її назвали, "прохідна" конференція — наскільки вона взагалі може вплинути, наприклад, на можливі подальші плани Кремля? Чи здатна вона якимось чином їх скоригувати?

Кремль, звісно, не може бути задоволений результатами. Про Росію говорили багато і переважно в негативному контексті. І в цьому сенсі очевидно, що Росія не досягла якоїсь своєї стратегічної мети — наприклад, щоб акценти змістилися виключно на необхідність "будь-якого миру" тощо. Нічого принципово нового в цьому питанні не прозвучало. Тому з цієї точки зору ця конференція явно не була вигідною для росіян. Вони не отримали того, на що могли розраховувати. І це, певною мірою, плюс цієї конференції.

Хотіла б повернутися до розмови Рубіо та Зеленського. Чи можливий варіант, що після цих переговорів, а також з огляду на початок у Женеві нового раунду тристоронніх переговорів, якимось чином зміниться позиція Сполучених Штатів щодо завершення війни?

Ні, я не думаю, що позиція США зараз зміниться. Вона залишатиметься приблизно такою, як її озвучив Рубіо: ми працюємо, ми намагаємося, сподіваємося на результат. Але переходити до режиму реального жорсткого тиску на Росію Сполучені Штати наразі не готові.

А що це фактично означає для України найближчим часом?

Фактично це означає, що говорити про якесь швидке завершення війни чи перемир’я наразі немає сенсу, тому що принципові питання не вирішені. І цей процес триватиме ще достатньо довго. Я не думаю, що це обов’язково весь 2026 рік, сподіваюся, що ні. Але на найближчі місяці — точно.

Рекомендуємо:

Чому Трамп до весни не вийде з мирних переговорів

Тобто ті терміни, які озвучував Зеленський — як мінімум до весни чи до літа, — є релевантними?

Так, вони релевантні. У президента все ж є розуміння внутрішньої кухні переговорного процесу, тому, думаю, він робить ставку саме на такі часові рамки. Зараз дуже складно це прогнозувати, адже є ймовірність, що війна може завершитися раптово. Не обов’язково скоро, але саме раптово — така ймовірність існує, і її не можна ігнорувати. Тому робити далекоглядні прогнози наразі не надто доречно, бо ситуація може розвиватися за дуже різними сценаріями.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред