Руслана

Моя помічниця Женя є професійним фотографом, проводить всі зйомки, систематизує всі матеріали, причому робить це з таким фанатизмом, що кращої людини для цієї роботи я б не знайшла. Женя, напевно, із великим задоволенням виклала б всі фотографії, включаючи ті, де я 31 серпня 2001 року з песиком проходила повз. Дай їй волю, вона б виклала все. Тим більше, що більше половини фотографій – її особисті. Вони з фотографій робить шедеври, але навіть їх я не завжди даю їй ставити. Ми просто не встигаємо. Ми із задоволенням викладемо всі матеріали, коли буде час. Я не даю такої свободи помічникам – щоб вони самі все повикладали. Зі мною вони не встигають обговорити всі питання, тому сайт у нас зараз не оновлюється. Він трохи оновився під нову пісню «Вау». Спочатку мені потрібно вивести альбом і проект в те русло, яке я запланувала, а творчих креативних ресурсів в Україні не вистачає мені, аби закінчити роботу над цим альбомом. В Штатах це робити занадто дорого. Я намагалася там працювати, але повернулася в Україну, бо, вибачайте, закінчилися гроші. Тож я призупинила сайт, бо це – наше лице, тому що у мене ще не готовий альбом. І доки не буде готовий новий альбом, ми не зможемо займатися старими матеріалами. Нам цікавіше давати новий продукт. Ми живемо не минулими, а майбутніми проектами. Але деякі костюми, які подобаються моїм фанам, я використовуватиму в майбутніх фотосесіях і шоу. Тож цей образ ви побачите ще мільйон разів у нових проектах.

Мені дуже шкода, що я була в парламенті. До того я була такою дитиною. Мені так шкода, що я все це побачила. Краще б я всього цього не знала і думала, що так воно у рожевому світлі і виглядає. Мені було прекрасно на Майдані. У мене було відчуття, що ось таке воно прекрасне життя, всі говорять правду, й ніхто ніколи не бреше. А коли потім починаєш розуміти, що все це було фальшю… Це такий облом, і таким себе почуваєш ідіотом. Бог з тим, що тебе використали, але сумно – де ж та казка, в яку ти вірив, на якій планеті?    Дякую за таку велику кількість політичних запитань. На сьогоднішній день я маю чітку сформовану політичну думку. Напевно, за цей досвід я вдячна, за те, що взагалі пройшла через політику, бо до цього мене абсолютно не цікавило за якою схемою живе моя держава, як вона розвиватиметься, що з нею буде. Я була настільки далека від цього. Я – музикант до останньої молекули у своєму організмі. Зараз я вже принаймні розумію, що ніхто мені лапшу на вуха не повішає. Коли я чую лозунги, чітко розумію, який технолог це приблизно писав, який політолог задіяний у цьому проекті. А люди слухають і вірять кожному слову. А я розумію, до чого це ведеться, і яка підноготна всього цього.    З одного боку мені прикро, що я пройшла через цей досвід, а з іншого я шукаю якісь плюси від цього. Принаймні тепер я точно знаю, де правда, де – ні.

Я хочу познайомитися з виконавцями. Мені цікава вся сучасна міжнародна етнічна музика. В поп-музиці, ясно, що це вже компіляція. Знаю, що їдуть якісь цікаві хлопці з Казахстану, оперна співачка з Австралії, учасники з Іспанії… Це – міжнародний фестиваль, і мені цікаво подивитися, як сьогодні у світі живе автентика в сучасній музиці. Бо в Україні всі цього бояться, як чорт ладану. Три рази зіграти на трембіті – і вже говорять, що, крім мене, на трембіті ніхто не грає. Не можна з однієї крайності в іншу. Це, можливо, як раз і нагадає Україні, що немає чого боятися. Це – єдине, що у нас є взагалі. Потрібно навпаки це любити. Але старше покоління дуже відрізняється від нового тим, що дуже цінує свою пісню, свою музику. а новому поколінню потрібне сучасне, стильне і незрозуміле.    Я би хотіла на «Crimea Music Fest» побачити прояви характеру в музиці. Туди їдуть люди, які збирають по аборигенах старовинні шаманські приколи. Мені на це дуже цікаво подивитися. Я уважно слідкую за всіма світовими автентичними фестивалями. Це взагалі бомба, що у нас починаються такі речі. Мені шкода, що не в Карпатах. Що ж я Пугачовій не підказала, що в Карпатах м’якший клімат?:)

Я ніколи не піду проти себе. Якщо навіть мене не буде не сцені рік, два чи три, але я не випущу пісню тільки тому, що мене давно не було чути. не було, значить, я до кінця не сформувала ідею і не хочу випускати її в сирому вигляді. Це не означає, що у мене немає ідей – їх у мене багато, але я до кінця можу бути не задоволена їх реалізацією. Значить, мені ще треба посидіти, пошукати. Ви що думаєте, «Дикі танці» на голову впали? Це ідея, яка шукалася і формувалася два-три роки. Ви її взнали, коли вона вже реалізувалася, а скільки я до неї йшла, ви ж не знаєте. Так само і нові проекти, які я роблю. Тому я не піду на це заради підтримування імені на плаву. Я вважаю, що це істерика, і я цим займатися не хочу. Я люблю зробити пісню, яка мені подобається, і проект у своє задоволення. Я відчуваю в цьому сенс, і тоді видаю це. Скільки мене було в телевізорі за останній місяць – мене це цікавить менше за все.

Я люблю готувати сама. Я люблю просту яєчню, яку я сама посмажила. Я люблю і вважаю максимально корисною нашу українську кухню. Не в плані жирної свинячої кістки, а в плані всіх наших продуктів. Я іноді люблю покуштувати екзотичні страви, але це так, швидше для забави. Я люблю сама робити творог і домашній кефір. Я купую у бабць на базарі перевірене козяче і коров’яче молоко, я не купую це в магазині. Я люблю купити домашню курочку, качечку, яєчка… Я виросла в селі у бабці, і я люблю нашу сільську домашню кухню, помірну кухню (без булочок, сметани, пампушок і смальцю). От зараз у мене в духовці печуться яблучка. Я приїду – у мене будуть сушки, які я сама собі нарізала. Я ходжу на базар, беру у людей телефони і купую домашні продукти. Я беру мед, пилок, сливки, грушки, бульбу, помідорки… Я не їм у ресторанах. Якщо я приходжу в ресторан на будь-яку зустріч, делікатно п’ю чай, їм фрукти. Це максимум, який я можу собі дозволити. Я так, я люблю свою кухню, коли до мене приїжджає і готує мама. Мамині котлети – це фантастика! Мама мені дзвонить і каже: «Русланочко, я їду тобі готувати відро котлет». «Відро котлет» від мами – слюнка тече одразу у половини українського шоу-бізнесу, хто хоч раз спробував котлету моєї мами.

Зараз на проекті ми потоваришували зі Стасом П’єхою та Діаною Арбєніною. Це дуже хороші музиканти. Для мене це було відкриттям. Колись я співала дуетом із Варварою. Знайомі ми із Валерієм Меладзе, часто виступали з ним на концертах (не разом, а в одному концерті). Зараз проект «Голос країни» мене дуже об’єднує із Костянтином Меладзе. Костю я вважаю одним із найкращих продюсерів та музикантів. Я його дуже ціную. Та я багатьох знаю.    В російській поп-музиці багато експериментів – вдалих і невдалих, як і в будь-якій поп-музиці. Російський ринок настільки великий і самодостатній, що працює виключно сам на себе. Він не працює на зовнішній ринок. Він тільки робить перші спроби.    Коли Росія на «Євробаченні» перестани співати англійською, а заспіває російською, тоді я скажу – респект. Поки що я чекаю, коли справжня Росія з’явиться на «Євробаченні». Справжня Росія.

Люди добрі, мені здається, що мене з самого ранку і до вечора тільки і роблять, що критикують. Мене похвалили один раз після «Євробачення» і все, почали сварити. Нащо ти пішла в політику? Нащо ти з неї вийшла? Навіщо ти підтримала Ющенка? Чого ти зараз його не підтримуєш? А навіщо ти пішла за Тимошенко? І навіщо тепер пішла від неї..? Зрозуміло, що є зауваження, які мені здаються несправедливими.    Близькі люди можуть робити мені зауваження. Мої мама і тато роблять дуже хороші зауваження. Сашко буває несправедливим, але у більшості випадків він правий. Можливо, він неправильно робить, що висловлює зауваження у різкій формі або до сцени чи одразу після сцени, тобто не вибираючи момент. Але я вважаю, що це нормально, така критика має бути.    Звичайно, не можу сказати, що її обожнюю, як і всі ми. Але врешті-решт я її слухаю. А з часом я починаю її слухати ще більше.

Я пам’ятаю одну свою дещо еротичну фотосесію у Греції. Але її робив дуже видатний фотограф. І робилася вона для дуже достойного журналу. Один раз мене запросив «Плейбой», але ми відмовили. Вони хотіли мене на обкладинку одразу після «Євробачення». А більше я ні в чому не замішана.    Була ще одна фотосесія, де ми знімалися у нижній білизні. Вона була дуже цікава і романтична. Організував її один наш достойний журнал, один із найкращих, топових. Там буле дуже красива білизна. Але я не робила це заради піару – мене просто вже взяли за горло і сказали, що дуже потрібно.    Але, до речі, це все робиться разом із Сашею. І якщо я бачу, що йому якісь речі не подобаються, то я на це не піду. Я проти нього не піду. Якщо він говорить, що йому щось не подобається, то я цього робити не буду, навіть якщо це буде в ущерб моїй кар’єрі. І таких випадків, до речі, було чимало.

Дуже Вам дякую!!! Треба переслати це мамі:)

Я нічого не боюся. Намагаюся толерантно і інтелігентно відповідати на запитання. Якщо десь я згладжую кути, то тільки через те, що не люблю конфліктні речі. Я уникаю конфліктних моментів, які є зайвими у нашому житті. Я нічого не боюся. Все, що я могла сказати в цій країні, я вже давно висловила. Всі знають мою думку, і вона не змінюється. Я стабільна, як ніхто.

Ніколи. Зважаючи на те, що вважати кар’єрою. Якщо мається на увазі процес творчості – це основа того, заради чого я це все роблю. Якщо ви думаєте, що для мене все розпочинається з того, як моя мордочка з’явилася у телевізорі або десь на корпоративі, то це не так, це не весь процес творчості. Найцікавіше відбувається у студіях, на репетиціях. Ця закадрова кухня – найцікавіша.

Нічого подібного!    Зв’яжіться з нами і напишіть свою пропозицію. Якщо ви готові нам у цьому допомагати, ми із задоволенням будемо співпрацювати. У нас не вистачає рук. В першу чергу ми здійснюємо інші активності. У мене величезна міжнародна діяльність, концертна діяльність, багато зйомок, тому я просто фізично не в стані це зробити. У моєму офісі немає великої кількості людей – у мене всього три менеджери. І ці менеджери ледь-ледь справляються з концертною діяльністю, піар-діяльністю, промо-діяльністю. Якщо ми щось не встигаємо, значить, ми просто це не встигаємо. В період кризи, дорогі прихильники, допомагайте і підключайтеся, а не чекайте, коли все буде готово і зроблено нами. Якщо маєте ідеї – надсилайте нам їх, ми для них відкриті.    Але, будь ласка, не називайте мене брендом. Бренд – це абсолютно штучно сформована річ для продажу, торгівлі. І називати музику брендом – це «отстой».

Цю пропозицію теж потрібно оформлювати і нести на телеканали. Якийсь канал обов’язково цим зацікавиться, я впевнена. Є дуже багато хороших ідей, які є просто хорошим ідеями, і нема кому цим займатися, їх реалізовувати. Якби я була продюсером телеканалу, я взяла б обидві ці ідеї і зробила би і конкурс композиторів, і шоу для пенсіонерів. Впевнена, що ті, кому за 50, ще можуть дати фору тим, кому за 10 і 20.

Так, багато й одразу. Осінь буде плідною.

Я доручаю це своїм помічникам, кажу чесно. Я зареєстрована у «Фейсбуці», «В контакті», «Твіттері». Мої помічники не пишуть «відсебятіни», а завжди радяться зі мною. Навіть новини, які ставляться на сайт, зі мною узгоджуються перед тим. Побажання та привітання до мене доходять усі. Мені все це передають – і привітання, і побажання, і зауваження, і критику. Якщо хтось додається, то я теж про це знаю. Тобто я в курсі основних речей. А за те, що я не можу щодня цим сама займатися – вибачайте.

«Голос країни» – це єдине шоу, в якому я взяла участь. Перед цим я брала участь тільки у «Форт Боярд» та «Бум» - це екстремальні шоу. Всі інші шоу мене не приваблювали, хоча багато разів мене на них запрошували, в тому числі і канал «1+1». На «Голос країни» я погодилася. Це для мене ексклюзивний проект. Мушу чесно зізнатися, не зовсім комфортно почуваюся в ролі тренера, тому що я боюся брати на себе відповідальність за чиюсь долю. Я навіть не знаю, як буду виховувати дитину – дуже боюся за когось приймати рішення. Мені це дуже некомфортно. Я вважаю, що кожна людина має за себе приймати рішення сама. Тому довгий час я всім своїм конкурсантам, учасникам у моїй команді: «Ви самі маєте вирішити, що хочете. Я буду тільки вам допомагати, давати влучні поради. А за вас приймати рішення, ламати вас об коліно не буду». Я знаю, що інші використовували інші стратегії – я такого не робила.    Я не знаю, в яких ще шоу братиму участь. Спочатку мені потрібно закінчити два альбоми.

Я пропоную, щоб людина, яка поставила це запитання, оформила цю ідею і написала листа, наприклад, на ім’я Олександра Ткаченка, продюсера каналу «1+1». Думаю, що вони напередодні «Голосу країни-2» захочуть розглядати таку базу. Ми на «Голосі країни» всіма способами уникали пісень радянських часів, хоча було виконано кілька хороших хітів того часу.    Наші виконавці так пишуть пісні, що тільки вони самі можуть їх заспівати. Наприклад, іншим виконавцям важко співати пісні Білик, бо вони написані так, що звучать тільки в її виконанні. Важко співати «Океан Ельзи», бо тільки у виконанні Вакарчука вона звучить. Не Вакарчук співає – воно вже не звучить. Те саме й з «ВВ». Правда, Тоні Матвієнко вдалося заспівати «Весну». Це був експеримент, але сталося чудо, унікальні речі. Мої пісні спробували поспівати, Пономарьова, Могилевської – не так. Тож потрібно цю базу пісень розширювати. У нас просто немає власної бази українського караоке. Є пісні радянського періоду та Сердючка.

Це Президент таке пише? Вау!!!

Мені здається, що під час минулих виборів я все за всіх відспівала. З 2004 року мені вже так вистачило тієї політичної підтримки… Зараз я не має жодною відповіді. Я не можу нікого підтримувати. Того, кого я підтримувала, не сьогодні, так завтра посадять. А що далі відбуватиметься в українській політиці дуже важко сказати. Судячи з усього, все відбувається за сценарієм, коли в нас скоро з’явиться «Єдина Україна» за російським зразком, куди увійдуть всі партії, а решті просто дозволять існувати, за що вони стануть ручними та керованими. Все, що зараз відбувається в політиці, проходить повз мене, слава Богу.    От якщо я знову поїду на «Євробачення» і переможу, тоді знову почнуться полювання на Руслану. А зараз поки що мене всі залишили у спокої.

Мені набрид постійний брак часу. Це єдина вада нашої роботи. Нічого не встигаєш і злишся сам на себе. Більше мене нічого не дратує. Кожне інтерв’ю завжди цікаве і так чи інакше чимось запам’ятовується. Звичайно, буває, що інколи журналіст як поставить запитання, а ти дивуєшся потім все життя. Але таких не дуже багато. Мені щастить із журналістами.    От мене одного разу «мочили» журналісти в Європі за проблему, пов’язану з торгівлею людьми. Ту прес-конференцію я ніколи не забуду. Це була жесть.    Оця історія шикарна. Коли ми виступали на День незалежності на Майдані, підбігає дівчинка – ні назви телеканалу, ні імені, просто з мікрофоном, з камерою (моя камера десятирічної давнини пристойніше виглядає). А багато людей хочуть взяти автографи, сфотографуватися… Охорона кричить на мене: «Руслано, не ставай, бо ти тут зараз зробиш проблему. Йди вперед!». Ця дівчина мене хапає за руку, становить: «Давай, Вася (чи Пєтя), знімай! Русланко, розкажіть, будь ласка, як Ви починали свою кар’єру? Як Ви стали музикантом?». Я не нею дивлюся і не розумію, чи з нею все гаразд. Я кажу: «Ви знаєте, я не можу так швидко про це розказати». – «Добре, розкажіть про своєє кохання з Сашком. Як ви зустрілися?» Мені вже просто стало цікаво, яким же буде наступне запитання. Я їй кажу: «Ви розумієте, одним реченням я про це не розкажу». А всі кричать, охорона штовхає, довкола легкий армагедон. «Розкажіть тоді, як Ви готувалися до Євробачення». Вона мені підняла настрій. Я із принципу їй намагалася відповісти. Єдине, мені здалося, що вона не чекала відповіді, а просто відторохтіла всі свої запитання. Таке не набридає. Такі інтерв’ю додають нереального позитиву і гарного настрою.

Мої шанувальники якось у Харкові влаштували «бєспрєдєл». Те, що вони всі вдягаються під мої костюми – їх дуже легко впізнати. Вони всі вдягаються однаково – з усіма шкіряними прибамбасами. Вони завжди ходять із бубнами - їх завжди видно й чути за сто кілометрів. Але коли у Харкові вся наша фан-команда піднялася і почала гучно скакати на «Баладу», здивувалися всі… Навіть я. Я не могла їх заспокоїти. В них прокинулося якесь буйство! Вони танцювали так, ніби в мене на сцені вже була дискотека. Я просто не могла заспівати «Баладу», вони просто не давали мені її заспівати, хоч вбий. Як я не старалася видати якісь романтичні нотки – нічого. Вони там били собі в бубни – я їм на сцені не заважала:) Як я зрозуміла, вони собі в залі влаштували «afterparty». І щоб їм не заважати, я акуратненько заспівала «Баладу» і пішла далі.    Було дуже багато різних смішних історій. Мені подобається, коли до мене підходить дитина, яка народилася в рік моєї перемоги, і каже: «Я – ваша шанувальниця». Кажу: «Молодець! Як тебе звати?» Відповідає: «Марічка». – «Ой, а ви знаєте, я народилася як раз в той рік, коли ви перемогли». Кажу: «Боже, Марічко, звідки ж ти мене знаєш? Ти ж ще маленька». А вона каже: «Знаю. Я хочу на вас бути схожою».    До речі, ті діти, які народилися в 2004 році, дуже шустрі, підірвані та енергійні. Вже не перший раз зустрічаю дітей, які народилися у 2004 році. Я шкодую, що я не завагітніла у 2004 році. Моя б дитина як раз відповідала б енергетиці по повній програмі.

Популярність – це випробування, однозначно. Її дуже важко назвати нагородою. Тому що людина ж не тільки з позитиву та достоїнств складається – як правило, я ще й певні негативні речі, які виникають упродовж життя. Саме популярність примушує від них відмовлятися, оскільки ти не маєш права ні на слабинку, ні на проблеми… Ти завжди мусиш бути в тонусі.    Найважливішою нагородою буде справедливо назвати «Слов’янський базар», тому що з нього все почалося. Це була найскладніша нагорода. На «Євробаченні» ми були більш розслаблені. Це була командна нагорода. А на «Слов’янському базарі» я була одна на сцені. Це не було страшно – тоді це було трошки важко. Але класно. До речі, я б із задоволенням зараз повернулася у 1996 рік.    Яку нагороду хотіла б отримати? Греммі, звичайно. Що за питання!

Так. Наприклад, я у прекрасних стосунках із Сашею Пономарьовим, Ірою Білик, Ані Лорак, Фаготом і Фоззі (ТНМК), Гайтанкою, Едіком Клімом (він репував мою останню пісню «Вау»). У справжній тусовці, де немає гламурної попси, у нас дуже хороші людяні стосунки. Ми всі просто знаємо ціну успіху. В цій тусовці немає випадкових людей, які випадково здобули успіх. Це все – люди, які йшли до нього досить непростим шляхом. З Кузьмою у мене гарні стосунки. З ним я скоро поїду на концерт «Rammstein». З Кузьмою мене Сашко відпускає.

Це літо я повела в Україні, завдяки «Голосу країни». Як сказали, «я невиїзна» до кінця проекту. Али при цьому я примудрилася заспівати на Кіпрі, в Румунії (дати сольний концерт у Бухаресті), в Болгарії, виступити на відомих телевізійних шоу, в тому числі в Болгарії та Румунії. У мене було багато концертів по Україні. Тож літо запам’ятається тим, що ми багато працювали над новим альбомом, розпочали підготовку до нових кліпів. Це літо було дуже творчим та плідним. Я дуже багато працювала 50/50 – 50% на себе, 50% – на «Голос країни».

Різноманітні талант-шоу мене не цікавлять, якщо вони сфокусовані на різних скандальних речах. Якщо ж акцент робиться на талант, тоді це цікаво. Тобто мені не цікаве шоу, яке сфокусоване на таких історіях, як то ось хтось розійшовся зі своєю дівчиною – давайте всі слідкувати, як він з нею миритиметься. А талант-шоу, де я можу побачити, як артист співає, танцює, що з ним відбувається, як у нього змінюється характер (чи він боєць, чи не боєць, чи він розкис, чи навпаки – вчепився), мені цікаві.    Світові талант-шоу дуже відрізняються від наших. У нас дуже мало таких талант-шоу, які я описала. Чому я можу відзначити той проект, у якому я зараз беру участь – «Голос країни», тому що там як раз мінімум цих інтриг і максимум уваги на те, як людина співає, і ніхто не скотився до всіх цих варіантів. Хоча наша аудиторія, напевно, вже звикла до подібних інтриг, наїлася ними і готова побачити нормальні талант-проекти.

Мені подобається відповідальне ставлення організаторів до підготовки та проведення цього фестивалю. Зрозуміло, що вперше проводити фестиваль дуже важко. На третій-четвертий рік все відбуватиметься по накатаній схемі. А от зараз їм все це налаштувати – це такий менінгіт. Але вони такі молодці, що зробили акцент на етнічній музиці. За це їм такий величезний респект! Вони запропонували мені зробити в дечому оригінальні речі: ми зробили попурі з моїх найкращих пісень (я назвала це «Бест попурі»), куди увійшли «Музиченьки», «Коломийка», «Дикі танці» тощо. В тому числі ми презентуємо нову пісню, яка матиме відтінки джіпсі. Це буде карпатсько-балканський джіпсі, а, може, й слов’янський джіпсі. Не знаю, як це правильніше назвати. У нас буде дуже гарна постановка – я літатиму там на тросі… Сподіваюся, що все пройде добре.    Престижно виступити на такому фестивалі. Однозначно. Там дуже великий склад артистів. Вони зібрали всіх, кого могли. Зараз це виглядає достатньо претензійно. З усього світу з’їдуться учасники. Особисто мені буде цікаво послідкувати за цим фестивалем.

Я знайома із Аллою Борисівною особисто. Я дуже високої думки про неї. Вона мене багато разів запрошувала на свої заходи, зокрема, я виступала на її Різдвяних зустрічах, зараз я готуюсь до виступу на її новому заході в Ялті – до «Crimea Music Fest». Для моїх виступів відвели аж два дня, під мене спеціально робиться велика цікава постановка (я буквально там буду стояти на голові). Мені здається, що Алла Борисівна хорошої про мене думки у професійному сенсі. І мені подобається, що вона в мені завжди підкреслює етнічні елементи. Тому коли мені в Україні говорять: «Боже, Руслано, ну, скільки ж можна?» Мені смішно, навіть хочеться сказати: «Вибачте, а Пугачовій подобається»:)

Не знаю. Напевно, звідти ж, звідки у мене любов до дісторшн-гітари, до танцювально-етнічної музики та трембіти. Є речі, які у поєднанні дають дуже оригінальний і неповторний стиль.

Зараз це коментувати не актуально. Тому що той парламент, в якому я була, вже сьогодні не існує. Сьогодні абсолютно нова й інакша схема парламенту. Тим більше, що наш парламент, як і політична ситуація в принципі, настільки швидко трансформується. Сьогоднішнього парламенту я не знаю. Тоді для мене це був цирк на дроті, бесплатний цирк. Там було дуже багато речей, які я чисто по-людськи не сприймаю. Я до цього не змогла прилаштуватися. Це – комедія, яка розігрується щодня, причому кожен знає свою роль, один одному підігрує. Навіть якщо розігрувалася бійка, то це робиться з метою підняття рейтингу. Потрібно, аби твоя крилата фраза (причому не суттєво яка вона – конструктивна чи неконструктивна, позитивна чи негативна) потрапила в Інтернет і була підхоплена прессою. Це – дуже чітка технологія, в якій я не мала місця, через що дуже скоро покинула парламент. Тому що такі чужерідні тіла, як я, в парламенті не приживаються. Туди може потрапити тільки своя бактерія – чужа бактерія там одразу викликає бродіння в мозку сталих депутатів.    Я взагалі не бачила депутатів, які роблять те, що від них чекають. Вони давно вже роблять те, що чекають самі від себе. По-моєму, люди давно вже плюнули на це і нічого від них не чекають. Давним-давно всіх парламентарів залишили у спокої, і вони варяться у своєму власному соку, займаються виключно своїми справами, нібито державними.    Звичайно, я би не хотіла так говорити про всіх. Але зараз така схема: депутат ручний, а кнопка тиснеться в залежності від певних вказівок. До речі, це застала і я в нашому скликанні. У Верховній Раді V скликання так само були випадки, коли мені, наприклад, доводилося голосувати проти фракції, проти вказівок і всіх прохань. А так, у більшості випадків, на зібраннях фракції вирішувалося, що за такий закон ми голосуємо так, а за інший – не голосуємо. Якби там була взята до уваги думка кожного, то це можна було б аналізувати. А так, парламент ручний, а зараз він, тим більше, ручний.    Кого вважати порядними людьми? Мені б взагалі не хотілося розбирати таку ситуацію, оскільки батьки мене виховували по-інакшому. Мені недоречно говорити про чиюсь порядність чи непорядність. Я вважаю, що це неінтелігентно і невиховано. Не в моїй компетенції говорити про порядність чи непорядність людей. Бог сам бачить їх порядність, і зрештою їм жити з їх порядністю чи непорядністю. Ми все одно нічого не змінимо. Якщо ми терпимо таку систему, значить, ми згодні з нею. А якщо вона нам не подобається, значить, треба щось змінювати, і тоді не доведеться ставити всі ці запитання.

1) Мені наше двадцятиріччя здалося вже якимось занадто скромним. Я розумію, що в державі немає коштів – але ж не до такої степені. Якось все занадто скромно пройшло. Мені здається, двадцятиріччя пройшло скромніше за будь-яке інше святкування. Це погано, тому що не відклалося в головах людей. Все це, не зважаючи на те, що ми виступали на Майдані, була гарна сцена і добре організований концерт. Але, як на мене, все відбулося дуже заурядно – не було жодних ексклюзивних речей, спеціально придуманих ідей. Все виглядало так, ніби всі взагалі бояться такого святкування. Було багато міліції. Я не так давно була на святкуванні дня незалежності у Білорусії. Там дуже напружена ситуація. У нас вже нібито посадили всіх, кого можна було посадити… Я така кількість міліції особисто меня зіпсувала враження – залишилося відчуття, що хтось боїться цього свята. Тому я не змогла його в повній мірі відчути. Хоча особисто для мене це був великий день.    Ці 20 років по динаміці, на жаль, виглядали наступним чином. Я зараз говорю не про політику чи економіку, а виключно про музичні процеси. Як на мене, пік був на початку 90-х років, коли повискакували всі яскраві зірки, дуже багато виконавців. У 90-х все це трималося, у музикантів була незалежна думка. Вони робили пісні, не думаючи про радіо, формат, корпоративи. У 2004 році нам чудом пощастило, що ми зачепили той момент, коли можна було дати ковток свіжого креативу. І після цього ми конкретно пішли на посадку. Мені здається, що зараз без умовних одиниць не те що пісня, а навіть нота не з’явиться. Для мене це дуже дивна динаміка.    Я вже мовчу про те, що має бути якась екзотика, оригінальність, ідентиікація з українською музикою. У ситуації спостерігається дуже прагматична ситуація. Але це не песимізм, а констатація фактів. На цьому тлі, як правило, й будується новий спалах. Саме на такій ситуації.    2) Мені здається, що ці слова, як і Гімн України, є не дуже актуальними. Коли ці слова писалися, в Україні було лихо, і вони справді мали якийсь сенс. Зараз таких висловлювань потрібно уникати. Зараз потрібно більше позитивних, життєстверджуючих, радісних слів. А ці всі заперечення… У нас так багато заперечень – у нас на одне слово двадцять заперечень. В Україна людина ще не встигла висловити думку, а у неї вже мільйон опонентів. Я не хочу коментувати слова, які зараз не мають акутальності. Як на мене, це не актуальні зараз слова, вони не сучасні.    3) Не треба песимізму. Якщо є час, то його потрібно використовувати на оптимізм. Якщо вдаватися в такі філософські розмірковування, то можна і до протиріч дійти. Я раджу менше розмірковувати, а більше робити. Є вільна година – сядьте й почитайте книжку, подивіться гарне кіно, підіть заробіть гроші, зробіть щасливим когось і себе. Врешті-решт нема чого лізти в ті нетрі і розмірковувати на вічні, нерозв’язані питання. Є речі, про які недоречно говорити, тому що це абсолютно нескінченні розмови. Для цього вмикайте Савіка Шустера або Кисельова – там постійно все це переливається з пустого в порожнє. Це – ті теми, які зараз просто не потрібно піднімати. Вини не дадуть ні позитиву, ні рішення – нічого.    Вороженьки – ми їх самі собі створюємо завжди. Доля усміхається, слава Богу, щодна, бо у нас немає війни, снаряди над головою не рвуться, громадянської війни немає, то чого нарікати на долю. Чому ми ще не запанували? Дали тобі чорнозем, то й пануй собі на здоров’я. Крим, Карпати – хто заважає все це будувати? Ніхто! Найбільші вороги ми самі собі.    Щодо тексту гімну. Ось це нормальна пропозиція. Висилайте на мій сайт. У музикантів давно вже зріє думка про те, як підняти це питання. Принаймні публічно ми всі говоримо, що текст нинішнього гімну не відповідає тому, про що дійсно хотілося б співати.

Зв’яжіться зі мною через мій сайт, дали всю інформацію про себе, написали листа на моє ім’я. Тоді ми цим зможемо зайнятися. Бо поки що з цього звернення я нічого не можу зрозуміти. Потрібно написати конкретно: «Ми такі й такі. Хочемо того й того». Потрібно зв’язатися через мій сайт із Машею Дашенко, моїм піар-менеджером.

Гроші я не отримала. А в політику я не пішла – мене пішли. Той же Президент Ющенко. Мене не питали.

1. Ні. Але я кидала бенгальські вогники. Це було на Новий рік в Одесі, де у нас був концерт. З балкона. Внизу була автостоянка.    2. В дитинстві, звичайно, піднімала. А зараз – ні. Зараз я можу знайти, підняти, сказати, що це на щастя. Але й одразу викинути на погоду. Є прикмета: треба гроші кидати на погоду. Мене мама ще в дитинстві навчила.    3. Я ні з ким не бути битися. У мене зараз «Голос країни», і то я зараз ні з ким деруся. Хоча вже руки чешуться.    4. Мені здається, що мужиком я стаю щодня. Мені для цього тиждень не потрібен – я й так «вкалываю», як десятеро мужиків.    5. Ні. Ви що здуріли, люди добрі! Що Ви таке питаєте:)    6. Трошки так. Я рідко хроплю. Але якщо хроплю, то сама одразу прокидаюся від свого храпу, тому мало шансів почути це комусь:)    7. Хороші думки завжди викликають ніжність.

Ви думаєте, що квиток відомого співака може коштувати 10-15 гривень? Давайте порахуємо і подивимося на економіку концерта. Будь-якому співаку, не обов’язково відомому, потрібно проплатити дорогу, поставити звук, зебезпечити мінімальні умови. Аби зібрати людей на концерт, має бути більш-менш відоме прізвище. А це означає гонорар. Гонорар плюс приїзд, плюс проживання, харчування, сцена, світло, звук – це частина грошей, яка точно не складатиметься із вартості квитка 10-15 гривень. Чим більше людей, тим легше окуповувати концерт. А ще знайдіть альтруїста, який безкоштовно захоче вам привезти артиста. Такого не буде – організатор захоче заробити. Так принаймні працює шоу-бізнес.    Тому я думаю, що такої проміжної ціни не може бути. Це – компромісна, якась незрозуміла ціна. І вона можлива тільки за умови, що збереться все село, і відбудеться такий собі опен-ейр. Зал на 500-600 чоловік ніколи не окупиться. Це має бути стадіон. Тоді може бути така, і навіть менша, ціна. Також має бути білий день, коли не потрібне світло. Проста площадка, непоганий звук… Я думаю, що це має бути благочинний концерт у певному плані. Тобто кошти, які будуть отримані в результаті цього концерту, мають піти на певну справу – лікування людини чи побудову церкви в селі, чи облаштування школи тощо.    Такі ціни можливі. Просто у нас цим ніхто не хоче займатися. Концертна діяльність по селах у нас була в двох випадках: коли артистів возили по селах за радянських часів, а також у випадку політичних турів.    Моя відповідь: чекайте наступних виборів – до вас всі артисти приїдуть «на шару», і вам нічого не доведеться платити.