Війна РФ проти України триває вже майже півроку. ЗСУ не дозволили російським окупантам захопити найбільші міста і постійно перешкоджають переходу противника до нового наступу. Українські війська не тільки утримують оборону своїх рубежів, а й проводять контратаки всією лінією фронту. Працює поставлена Заходом далекобійна артилерія - армія регулярно завдає ефективних ударів по військових об'єктах противника, збиваючи темпи його наступальних дій.
Війська Росії намагаються утримувати окуповані українські землі і наступати на Донбасі. Однак вони регулярно стикаються з тиском з боку ЗСУ, нестачею резервів і проблемами з військовою технікою. Поставлені політичним керівництвом "завдання" не виконуються.
Україна накопичує зброю і поступово готується до переходу до повномасштабної операції для звільнення своїх територій. Росія перекидає війська на південь, з метою або нового наступу, або спроби утримати захоплені позиції. Стратегічних змін на фронтах немає.
Директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, військовий експерт Валентин Бадрак у інтерв'ю Главреду розповів про перші підсумки повномасштабної війни Москви з Києвом, переваги армії України перед військами РФ, зробив прогноз щодо можливих термінів контрнаступу ЗСУ, назвав передумови для перелому на фронті, пояснив ситуацію з вибухами на російському аеродромі у захопленому Криму, а також оцінив шанси на військове повернення окупованих Кримського півострова з Донбасом, вступ НАТО у війну та зробив прогноз про наслідки для Росії у разі її визнання країною-спонсором тероризму.
Повномасштабна війна Росії проти України триває вже майже півроку. Чи можемо ми зробити які-небудь проміжні висновки, підбити підсумки? До чого ми рухаємося?
Якраз до Дня Незалежності ми підійдемо до шестимісячного періоду війни та можемо зробити певні висновки. Перше, і найдивовижніше, сталося на початковому етапі бойових дій, коли тактичні високоточні компактні системи озброєнь, які ми умовно називаємо "зброєю поля бою", помножені на патріотизм українських захисників, створили диво. З цієї причини величезна ресурсна держава з ядерним арсеналом та армією, яку називали "другою армією світу", змушена була змінити всю свою військову стратегію.
Багато хто говорить, що це винятковий випадок. Можливо, таких випадків навіть не знає історія. Не будемо ж ми згадувати, наприклад, про 300 спартанців у Фермопільського проходу – це було занадто давно, технології війни змінилися. І технологічна перевага в сучасній війні відіграє величезну роль.
Зрозуміло, на першому етапі суттєву роль відіграло головотяпство самих росіян. Не можна назвати випадковістю те, що близько 30-40% російських генералів та офіцерів, які готували "спеціальну військову операцію", згідно з інсайдерською інформацією, знаходяться під слідством. Навіть російський військовий експерт такого рівня, як глава Центру аналізу стратегій та технологій (ЦАСТ) Руслан Пухов (він входить до Громадської ради при Міноборони РФ, вважається військовим експертом Кремля, – ред.), заявив про те, що підготовка Росії до війни була неадекватною, і нагадав про технологічне відставання російської армії. А технології відіграють величезну роль.
Україна на першому етапі війни продемонструвала реальне застосування москітних стратегій, про які і наш центр, й інші експерти, говорили протягом останніх 3-5 років. Йдеться про розмивання лінії фронту завдяки використанню компактних високоточних озброєнь, сучасних засобів розвідки і зв'язку.
Потрібно уточнити, що такі озброєння нам переважно дісталися від західних партнерів. Хоча подібну роль відігравали деякі озброєння українського виробництва, наприклад, протитанкові ракетні комплекси Стугна-П та Корсар. За допомогою Стугни українські військові примудрялися збивати навіть російські вертольоти. Показова й дуже серйозна історія. Вона свідчить про те, що на війні могли б бути використані й інші вітчизняні озброєння, якщо військово-політичне керівництво не проявляло б неуважності та недбалості в період з 2014 по 2021 роки.
Що стосується засобів розвідки, дуже багато допомагали спецслужби іноземних держав. Втім, на одному з етапів працювали й наші засоби розвідки. Безпілотники допомагали коригувати вогонь, що визнавали навіть у таборі ворога. Найпотужніші українські підрозділи – Сили спеціальних операцій, морська піхота, Десантно-штурмові війська – на момент військового вторгнення вже були забезпечені сучасними засобами зв'язку. Це американські L3Harris. Вони стійкі до російських засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ) і є зразком найбільш сучасних технологій.
Стосовно другого етапу війни, який умовно було названо "битвою за Донбас", ми також можемо зробити висновки. Передові технології за рахунок точності та дальності, а точніше за рахунок збільшеної точності та збільшеної дальності, здатні перемагати в моментах, коли противник володіє перевагою за кількістю особового складу і військової техніки. Дивно, адже у військ Росії більше 1,5 тисяч одиниць засобів артилерії, а у ЗСУ в декілька разів менше. Різниця залишається вражаючою. І це враховуючи, що голова Об'єднаного комітету начальників штабів, американський генерал Марк Міллі свого часу заявляв про постачання Україні всього понад 300 одиниць засобів артилерії.
Виходить, з меншою кількістю озброєнь, але з більш сучасною технологічною базою – особливо після отримання "розумних боєприпасів" Excalibur, BONUS, SMArt – українські війська можуть наносити високоточне ураження на дальності до 70 кілометрів. Удари проводяться з хірургічною точністю - вони не пов'язані з нанесенням шкоди мирному населенню або інфраструктурі. Йдеться виключно про удари по противнику, його пунктах управління та логістиці.
Безумовно, українська армія виявилася набагато краще готовою до цієї війни. Військове управління - у нас сформувалося ціле нове покоління генералів, які вже показали себе як менеджери, які розуміють, як вести війну. Їхні здібності були помітні практично на всіх етапах військових дій.
Зрозумів це й ворог, особливо в момент знищення флагмана Чорноморського флоту РФ - крейсера "Москва". Потім - коли вибили окупантів з острова Зміїний. А піковим моментом став розгром російської авіабази Саки в окупованому Криму. Це удар на оперативно-тактичну глибину, близько 230 кілометрів. Філігранна робота. Демонстрація не тільки дій військової техніки, а й певного рівня військового управління та його міці. Українські військові показали свої навички та роботу наших розрахунків.
Другий етап, на мій погляд, десь у першій декаді серпня став плавно трансформуватися в підготовку умов для контрнаступу. У такому контексті можна розглядати й рішення США щодо виділення Україні нової військової допомоги на суму в 1 мільярд доларів. Постачанням передбачено передачу в основному боєприпасів для реактивних систем залпового вогню HIMARS та ракет для зенітно-ракетних комплексів NASAMS.
Вважаю, Україна або вже отримала, або знаходиться на етапі отримання оперативно-тактичних ракет для РСЗВ HIMARS. Подібні ракети якраз можуть діставати до противника на оперативно-тактичній глибині на дальності від 165 до 300 кілометрів. Все залежить від типу ракет і років їх виробництва.
Кремль досі перебуває в стані шоку. Коментарів про удар по військовому аеродрому РФ у захопленому Криму немає. Тривають розповіді, що нічого нібито не сталося. Хоча було знищено величезну кількість літаків, пілоти, обслуговуючий персонал.
Думаю, всім зрозуміло, чому йде таке замовчування. Визнання ударів з боку України - фактичний розпис у безсиллі російських систем протиповітряної та протиракетної оборони, а також у головотяпстві росіян. Вважаю, удар по авіабазі у Саках був безперешкодним. ППО та інші засоби не було застосовано, що вказує на головотяпство в чистому вигляді. Вони не очікували на такий сценарій і навіть не охороняли об'єкт.
Це просто один із проявів шовінізму росіян. Він особливо проявляється у військових підрозділах, які прийнято вважати елітарними, наприклад, у Повітряно-десантних військах.
Я недаремно згадуватиму Руслана Пухова, тому що у Росії він вважається відомим військовим експертом. Його відверті висловлювання є жорстким визнанням. Зокрема, про ті ж ПДВ він сказав, що це - погана ерзац-піхота. Зовсім вже там все погано.
У Росії все тримається на шовінізмі, на думах про власну перевагу, ілюзіях про свою планетарну місію. Реально ж це нічим не підкріплено, а забезпечується брехнею. Часом це брехня в масштабах держави. А як інакше інтерпретувати заяву міністра оборони Сергія Шойгу, який наприкінці 2021 року сказав, що армія, особливо Західний військовий округ та ПДВ, переозброєні більш ніж на 70% і переведені на нові види озброєння. Ми їх бачили переважно в одиничних кількостях.
До речі, практично всю колекцію таких озброєнь українська армія зібрала у вигляді трофеїв. Були відібрані або знищені всі кращі зразки, які рекламувалися і показувалися РФ. Крім, звичайно, тих, які були фейковими, тобто зброя, яку показували, однак насправді її не існує. Це такі проекти, як танк Армата або багатоцільовий винищувач п'ятого покоління Су-57. У серійному форматі, по-моєму, такий військовий літак тільки один. Другий у них загинув у 2019 році під Комсомольськом-на-Амурі. Можемо згадати той же стратегічний надважкий безпілотник мисливець з вагою близько 20 тонн. БПЛА мав керувати роєм таких апаратів.
Масштабна війна показує, що, коли йдеться про серйозну зброю, росіяни довгий період часу жили ілюзіями.
Не зайвим буде додати, що наразі у Росії йдуть арешти всіх розробників гіперзвукової зброї. Троє вже заарештовані, один з них помер прямо в тюремній лікарні. Щодо двох інших ведуть слідство, допитуються. Припускаю, мова йде про проблеми з гіперзвуковою зброєю в цілому. Є навіть думки, що реальної гіперзвукової зброї у РФ немає – тільки на папері. Ті ж Кинджали вважають, скоріше, надзвуковою, а не гіперзвуковою зброєю. Щодо ракети Циркон теж є питання.
Під слідством знаходяться військові і співробітники спецслужб, у тому числі, і генерал-полковник ФСБ, який відповідав за Україну (про затримання Сергія Бєсєди в березні писали російські ЗМІ, – ред.). Наразі дісталися й до розробників зброї. Йдуть репресії, розгорнуто пропагандистську машину. Правда, після 9 серпня вона захлинулася. Після інциденту у Новофедірівці пропагандисти у такому ж шоці, як і керівництво Кремля.
Ключовий висновок - Україна показала, що може успішно і результативно проводити оборонну операцію. ЗСУ наприкінці липня-початку серпня продемонстрували, що здатні готуватися і до контрнаступу. В якому вигляді це буде і коли – можливо, восени.
На початку осені в Україну потраплять не тільки боєприпаси, заготовлені пакетом 8 серпня, але й дві батареї зенітно-ракетних систем NASAMS. Думаю, ЗРК надійдуть не від американців. NASAMS - перша буква N - вказує на виробництво Норвегії. Мабуть, мова йде про норвезьку систему, розробку американської Raytheon та норвезької Kongsberg. Американський аналог називається SLAMRAAM EX. Такі системи на балансі восьми держав, і шість з них готові будуть нам їх передати. Серед них сама Норвегія. Можливо, Литва та Іспанія, А також Голландія. Вважаю, рішення вже є. Норвезький уряд схвалив. Системи ППО нам дуже потрібні для підготовки контрнаступу.
Очікується і обіцяна військова техніка від Німеччини. Як ми пам'ятаємо, в липні міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок сказала, що Україні нададуть зенітно-ракетні комплекси IRIS-T. Ми отримаємо їх не наприкінці року, як вважали раніше, а десь на початку осені. Можливо, у вересні. Якщо так і буде, ми знайдемо досить непогану підтримку для захисту неба.
Це дуже важливо. Особливо на тлі того, що Іран, в обхід санкцій, імовірно, поставив свої дрони Росії, або ж близький до їх передачі. У Державному департаменті США вже заявляли, що російські військові декілька тижнів тренуються в застосуванні таких безпілотників.
У таких умовах нам, звичайно, слід посилюватися і РЕБ, і системами радіоелектронної боротьби. Але найважливішим є отримання систем протиповітряної оборони. Таким чином, вдасться посилити можливості контрнаступу. Операція повинна бути всебічно забезпечена. Україна не може діяти так, як Росія, яка працює легковажно, з напором і без загального забезпечення. Росія не рахує ані техніку, ані людей.
Шестимісячний період війни фактично приводить нас до розуміння того, що наступ Росії захлинувся. Армія України готова до проведення контрнаступу. Однак, слід зазначити, що ми, як і раніше, знаходимося в критичній залежності від постачань озброєнь і військової техніки з боку західних партнерів.
Ще один важливий момент - міністр оборони Олексій Резніков за результатами засідання 26 держав у Копенгагені сказав, що дуже задоволений зустріччю. Йшлося, у тому числі, про виробництво озброєнь. Глава Міноборони не уточнив – говорилося про спільне виробництво або про залучення українського оборонного комплексу. Але щось мені підказує, що оборонний комплекс України може й повинен бути включений в процес виробництва озброєнь.
Радник голови ОП Михайло Подоляк заявив, що контрнаступ ЗСУ в Херсонській області фактично вже йде. Генерал Марченко зробив прогноз про наступ військ РФ з метою спроби захоплення Кривого Рогу та оточення Миколаєва. Яким ви бачите сценарій битви за південь України?
Про сценарій я не беруся говорити детально, оскільки це прерогатива військового керівництва. Примітною стала ситуація, коли 9 серпня після ударів по авіабазі у Саках всі вдалися до міркувань. Всі говорили про те, як Україна змогла дістати до такої точки, чим і якою зброєю, чи була це ракета ATACMS для HIMARS, або мова йшла про дії Сил спеціальних операцій... Мені дуже подобається, коли всі міркують, гадають, але до кінця ніхто ні в чому не впевнений. Це ще раз підкреслює талант і здатність військового керівництва України вести війну. Тому що не потрібно, щоб занадто багато людей знало деталі і можливості таких операцій.
Якщо говорити про очевидне, то, безумовно, можна згадати роботу груп спецназу в тилу, на окупованих територіях. Таких історій було досить багато - були розповіді про Кедр Головного управління розвідки Міноборони та інші підрозділи. І наші морпіхи себе добре проявили за останній час, коли захоплювали в полон офіцерів і знищували різні групи.
Все це можна вважати елементами початку (контрнаступу, – ред.), як і високоточні удари по логістичних ланцюжках, мостах, пунктах управління і військовій техніці.
З одного боку, це свого роду тестування, перевірка боєм. Перевірка своїх можливостей з нанесення ударів, їх результатів і впливу наших дій на можливості противника. Але, вважаю, про початок контрнаступальної операції можна буде говорити тоді, коли вдасться повністю зупинити наступальні дії противника.
Що стосується спроб російського наступу, то наразі багато хто називає це імітацією і спробою відволікти наші сили від південного напрямку. Тому росіяни намагаються наступати на Донецькому та Криворізькому напрямках. Однак насправді це все ж таки наступальні елементи, рух. Тому, підкреслюю, тільки після того, як ми досягнемо паралічу просування військ противника, зможемо говорити про початок своєї контрнаступальної операції.
Коли ми говоримо про Крим, я виходжу з реалій. Слова генерала Марченка про те, що ми звільнимо Крим військовим, силовим шляхом, – це, безумовно, добре. Але це, скоріше, психологічний аспект і удар по ворогу, а не реалістичний сценарій. Принаймні сьогодні.
Крим можна звільнити військовим шляхом, але тільки у разі повної деморалізації російської армії. Поступове просування територією Криму, крок за кроком, буде досить складною і, ймовірно, далекою від реальності історією. Мені складно судити про це, тому що для цього потрібні повні оцінки, картина, панорама дій перед очима, розуміння власних сил і засобів, і як це все відбувається,у тому числі, з точки зору логістики і можливостей.
Я не випадково сказав, що ми, як і раніше, перебуваємо в критичній залежності від західних держав. Адже це не тільки зброя, а й інші ресурси, включаючи гроші, інвестиції... Це не останні речі, тому що після війни теж має бути життя. Навіть під час війни має бути життя.
Потрібно думати не тільки про будівництво будинків та відновлення всього, що було розгромлено. Раніше в Офісі президента казали, що Fast Recovery Рlan вже на фініші. Передбачено стовідсоткове будівництво зруйнованих масивів. Однак при цьому потрібно нарощувати і оборонний потенціал, і технологічний. Слід вкладатися в технології подвійного призначення. Це вкрай важливо, тому що є інвестицією в майбутнє – в технологічному процвітанні України зацікавлені всі.
Коли я кажу про технології подвійного призначення, маю на увазі, серед іншого, і титанову галузь. Від російської титанової галузі наразі залежать, наприклад, Airbus та Boeing. В Україні, здається, 20% покладів титанових руд. Ми могли б разом працювати з цими компаніями, а з Boeing відновити модернізацію і будівництво тих же літаків. У нас є літій і германій, рідкісноземельні метали - це дуже хороша історія і дорога до інвестицій.
До технологій подвійного призначення можна віднести і ракетні технології. У нас є ракетна програма, яку було ухвалено восени 2021 року. Наразі вона перезапускається. Важливі рішення щодо програми були ухвалені в останніх числах травня. Я сподіваюся, що вона забезпечить нам і створення ракетного меча, і створення в майбутньому ракетного щита. Це все теж дуже важливо, коли ми говоримо про відродження України.
Головний урок цієї війни - оборонний потенціал України має бути поза підозрою, як дружина Цезаря. Щоб було зрозуміло, що буде миттєва відповідь. Не так, як у нас наразі відбувається.
Чому ми зараз дуже вразливі і не можемо перенести війну на територію Росії – поясню. У нас такі зобов'язання перед Заходом. Захід практично не дозволяє нам це робити, застосовуючи його зброю. А ось коли у нас будуть свої ракети, наприклад, декілька сотень дальністю 500 км, а краще 750 км – щоб вони діставали до Москви, ситуація зміниться. Коли будуть ракети, здатні дотягнутися до аеродромів і військових заводів Росії, і ми покажемо це на практиці, на нас очікує інша риторика й інша обстановка.
Навряд чи варто чекати від України таких дій, допоки ми застосовуємо американські ракети. Сполучені Штати зацікавлені в нашій перемозі, але ще більший інтерес для них представляє повільне поослаблення Росії. Щоб було поослаблено в цілому російсько-китайський союз, який наразі утворився. Адже Китай американців цікавить у рази більше, ніж Росія.
Чи існує ймовірність того, що Україна завдасть удару по Кримському мосту? Наскільки доцільна така задача? Міст забезпечує постачання російських військ, але, з іншого боку, у Росії є багато й інших логістичних ланцюгів. Що дасть Києву знищення естакади?
Думаю, наразі це недоцільно. А в процесі просування українських військ потрібно буде дивитися, який ефект це може мати. Зрозуміло, що Кримський міст - сакральна цінність Росії. Зрозуміло, його руйнування стане черговим психологічним ударом. Більше психологічним ударом, ніж досягненням у військовому плані. Тому зараз у цьому немає жодного сенсу. Є набагато важливіші військові об'єкти, як у випадку з авіабазою у Саках, удар по якій був абсолютно логічним для української сторони. Адже це були літаки, які здійснювали бомбардування українських міст, знищували мирне населення, били по нашій інфраструктурі – навіть не по армії. При цьому вони використовували тактику випаленої землі. Це була досконала мета для України.
Аеродроми, літаки, скупчення техніки, бази, арсенали – ці цілі зрозумілі, в ударах по них є логіка. Такі дії зрозумілі і для наших партнерів, які постійно звіряють, як використовується їхня зброя.
Такі речі, як удар по Кримському мосту, очевидно, будуть узгоджуватися з партнерами. Хто дає зброю і забезпечує постачання, той має право дізнаватися, як ці ресурси використовуються.
Коли у нас з'являться свої озброєння, буде зовсім інша історія.
Росія проголошувала Донбас в якості однієї зі своїх головних цілей. Однак наступ застопорився - вони захоплюють дрібні села, але, в принципі, якийсь колосальний прогрес, на який очікувала Москва, навряд чи можна помітити. Ось навіть ватажок "ДНР" Пушилін озвучив якісь "хотілки" Кремля про те, що "референдум" буде після того, як вони нібито захоплять Донецьку область. Як, з вашої точки зору, діятимуть росіяни у військово-політичному плані?
Немає сумнівів у тому, що вони постійно оглядаються. 11 вересня – дата "референдумів" - вже не дуже й то звучить. Мовчать. Схоже, вони вагаються. Є думки різних аналітичних структур про те, що псевдореферендуми вони все ж таки перенесуть, оскільки не наважаться піти на цей крок у ситуації, коли можливі масовані атаки з боку сил оборони України. На раніше окупованих територіях сильно нервують. Так само, як занервували в Криму, коли вдарили по авіабазі.
Як все відбуватиметься надалі – думаю, буде якийсь період вакууму суто політичних рішень. Спочатку потрібно розібратися з ситуацією на полі військових дій, а потім вже переходити до політики.
Більше того, наразі все частіше говорять про можливі перемовини, почали гадати, коли вони можуть відбутися, якими можуть бути пропозиції і зміст можливої дискусії.
Так відбувається тому, що насправді Кремль із задоволенням вийшов би зараз із війни за умови, якби Москві зберегли позицію, що передбачає подальший її контроль над окупованими територіями. Але це ж ілюзія, ніхто цього не допустить.
Якби так сталося, не тільки Україна, а й весь колективний Захід фактично зізнався б у безсиллі перед величезною авантюрною Росією. Військовий бюджет Росії складає всього лише 1/15 частину військового бюджету Сполучених Штатів. Я вже не кажу про загальний бюджет НАТО.
Вважаю, спочатку рішення буде на полі бою, а всі політичні рішення залишать на потім.
Росія продовжує утримувати захоплені райони на південному сході Харківської області. На карті ми бачимо періодичні маневри росіян у Чугуївському районі (Мосьпанове, Ртищівка) і на північному заході регіону (поблизу Козачої Лопані). Чи можуть російські війська, таким чином, промацувати ґрунт для наступу на Харків із західного напрямку?
Я думаю, вони продумують всі варіанти. Вони використовуватимуть і тестуватимуть будь-які можливості, щоб застосувати свої козирі. А козирі у російських військ - це лінійна війна, війна третього покоління, коли йде армада проти армади. Це їхня улюблена історія. Тоді вони "жуковським" методом кидатимуть туди людей. Людей вони знайдуть - ув'язнених, сирійських найманців тощо.
Крім того, у росіян дуже багато старої техніки, тільки танків близько 28,5 тисяч. Гігантська кількість. Навіть якщо вони один з трьох "повернуть до життя", це буде величезна кількість, яку їм не шкода буде утилізувати у війні, кинувши в неї ж на утилізацію і маси своїх ув'язнених, й інших осіб.
Для них важливо вивести нас на лінійну війну. Для України найбільш оптимальний варіант - використовувати технологічну перевагу, не втягуючись за можливістю у лінійне протистояння, а здійснюючи знищення на далеких підступах шляхом використання москітної стратегії.
Я думаю, у війнах майбутнього москітна стратегія відіграватиме вирішальне значення. Міць засобів ураження зросте, технології стануть більш дешевими, переміщення полегшиться. Тим більше ми знаходимося в континентальній частині Європи, де інфраструктура досить хороша, де не потрібні навіть гусеничні бойові машини, які Росія сюди завела.
Враховуючи ситуацію, значна частина успіху військових операцій залежатиме від дій москітних груп. Тобто, коли буде безліч груп по 8-12 людей з потужними компактними озброєннями, системами зв'язку, системою розвідки, забезпеченням захисту. І вони на певному віддаленні, не входячи до зони ближнього бойового контакту, завдаватимуть ударів для вимотування ворога. Тоді противник, який наступатиме, до моменту підходу до ешелонованої оборони стане настільки виснаженим і переполовиненим, що йому буде дуже важко вирішувати питання наступу.
Ось це нова класика сучасної війни. Думаю, вона буде застосовуватися вже в рамках поточних бойових дій. Українська армія показала дієвість цієї стратегії і таких підходів. Все повинно розвиватися на користь поліпшення технологій і спрощення їх застосування.
Сили оборони України в травні провели успішні контрнаступальні дії. Звільнили низку територій на півночі, відсунули ворога від Харкова. Вже в червні ситуація вирівнялася і нагадує "перетягування каната". Як ЗСУ можуть діяти в такій ситуації?
Мені здається, ви абсолютно правильно сказали та охарактеризували – "перетягування каната", саме так це виглядає зараз. У Росії є величезна перевага в силах і засобах, не тільки в артилерії. Це глобальні речі, включаючи їхні системи РЕБ, системи автоматизації, управління та все інше. Це все зараз якось діє. Тому для України абсолютно правильним залишається вибір одного найбільш важливого стратегічного напрямку.
Цілком зрозуміло, чому вибір падає саме на південний напрямок. Херсон - найбільш важливий опорний пункт, найважливіше, з політичної точки зору, місто. Зрештою, це можливість знищити створений російський сухопутний коридор. Якби ми здобули таку перемогу, вона стала б уже другою.
Коли ми говоримо про першу - захист Києва і вибивання ворога з Київщини та Чернігівщини - це виглядало, скоріше, як захист, оборона. А от звільнення Херсона виглядає як контроперація - вибивання противника, який вважав, що закріпився, та перебував в ілюзії, що закріпився там надовго. Така перемога була б величезним психологічним ударом по Кремлю і багато в чому вирішила б результат війни.
Від представників влади та експертів ми часто чуємо, що Україна, як і раніше, повільно отримує зброю від Заходу. Водночас ми бачимо, що Росія масштабних наступальних дій не проводить. Коли може статися перелом у війні? Від чого це залежатиме? Чи можуть росіяни спробувати переламати ситуацію?
Росіяни, безумовно, намагатимуться переломити ситуацію. У них ще дуже багато зброї, боєприпасів. Можливо, вони і людський ресурс відшукають - це не проблема для такої великої держави, яка непорівнянна з нами за ресурсами, де населення більше, ніж у нас, в чотири рази. Я вже не кажу про територію, яка у Росії в 25 разів більше, ніж у України.
Однак якщо ми говоримо про переозброєння української армії західними партнерами, має відбуватися наступне. Щоб Україна отримала явну перевагу, вона повинна знайти озброєння з передовими технологіями на покоління вищими, ніж у російської зброї. Перші постачання таких передових технологій - ракетні системи HIMARS. Їх стали ідеалізувати саме тому, що вони виявилися першою поставкою подібної зброї. Однак ми ще не отримували зенітно-ракетні системи, NASAMS тільки на підході.
Ще не було постачань передових технологій протикорабельних ракет. Ми отримали Harpoon, але він, якщо брати датський, суто протикорабельний комплекс, що має дальність не більше 130 кілометрів. У США заявляли, що будуть ще два комплекси Harpoon. Наразі не зрозуміло, які це комплекси – можливо, у них велика дальність. У такому випадку можна навіть припустити, що удар по Саках могли завдати і за допомогою такого комплексу.
Загалом, нам потрібно отримати озброєння, можливості якого вищі, ніж у російських аналогів. Наприклад, це літаки F16. Українські пілоти можуть на них літати, і питання їх розміщення, з точки зору інфраструктури, схоже, вирішене. У всякому разі, про це говорять наші військові фахівці.
Далі - сучасні потужні безпілотники, такі як Grey Eagle. Можуть бути і бойові вертольоти, подібні Apache. Для проведення контрнаступальної операції вертольоти вкрай необхідні для вогневої підтримки.
Ось хоча б такі позиції.
Потрібні, безперечно, і ракети. Йдеться про оперативно-тактичні ракети для HIMARS. І це не кажучи про те, що американці наразі створили і замовили собі вже нову ракету. Precision Strike Missile - більш потужне покоління, ніж ATACMS. Ракета дальністю 500 кілометрів. Такі ракети, за великим рахунком, могли б дати і нам. Але американці наразі тільки для своєї армії зробили замовлення, здається, на 2023 рік. За великим рахунком, за певних умов, вони могли б поставити нам партію, щоб випробувати її в умовах війни і щоб розібратися з деякими ворожими цілями. Під прицілом можуть опинитися ті ж аеродроми на території Росії, з яких злітали літаки для бомбардування наших міст.
Складно уявити результативність і успішність проведення контрнаступальної операції без подібних озброєнь. Зрозуміло, що в таких столицях, як Берлін або Париж, а, можливо, і Рим, хотіли б, щоб ми самі йшли. Причому так само, як росіяни рухаються на нас. Такими ж колонами, перебіжками. Щоб це робили люди. Але, за великим рахунком, українці і так вже занадто довго і, на жаль, з великими втратами охороняють і захищають благополуччя західноєвропейських держав. Тому правильніше було б докладати таких зусиль зброєю, а не закривати проломи силами, життями і здоров'ям людей.
На Заході кажуть, що вірять у перемогу України у війні. А чи є ймовірність вступу НАТО в певний момент в бойові дії Москви проти Києва?
Думаю, що ні. НАТО всіляко відсторонюється від такої війни. Таке може статися тільки в одному випадку. Є один зі сценаріїв, який мені видався реалістичним, як останній аргумент Путіна - коли він таки змусить Лукашенка підключитися до війни. Невипадково раніше зазначалося, що 13 тисяч білорусів готові вступити у війну. Але для Путіна важливо не це - йому важливо, щоб Білорусь як держава вступила у війну, щоб перевести все це в міжнародний військовий конфлікт.
Особливий інтерес Путіна полягає в тому, щоб Білорусь проявила агресію щодо якоїсь держави НАТО, наприклад, Литви чи Польщі. Тоді Путін запропонував би НАТО сісти за стіл перемовин. Його розрахунок полягав би в тому, щоб на певних умовах взагалі вийти з війни і її припинити. Тоді він був би легітимізований і до нього не був би прикріплений статус міжнародного злочинця.
Кремль не просто так заявив, що, якщо Сполучені Штати визнають Росію країною-спонсором тероризму, то він одразу розірве дипломатичні відносини з американцями. Днями Литва визнала Росію країною-спонсором тероризму. І якщо це ж зроблять США, виникне ланцюгова реакція, і, як мінімум, більшість держав формату Рамштайн вдадуться до аналогічного вчинку. І тоді вже не тільки Макрон або який-небудь інший лідер не телефонуватиме Путіну. Подумає, чи варто спілкуватися або зустрічатися з Путіним, і президент Туреччини Ердоган. Це можливо в ситуації, коли главу Кремля визнають міжнародним злочинцем.
Визнання Путіна міжнародним злочинцем прямо пов'язане з можливістю реального оформлення антипутінської коаліції. Не юридичного її створення, а політичного. Можливо, в рамках Рамштайна. А, можливо, і частиною держав, які беруть участь у засіданнях Рамштайна.
Поява такої коаліції призведе, по-перше, до політичної ізоляції, по-друге, до економічної ізоляції з контролем санкційної політики. Адже, незважаючи на те, що санкції діяли і до 2022 року, Москва чудово їх обходила і, зокрема, отримувала американську електроніку. Наприклад, для ракет 300 мм, розрахованих на реактивні системи залпового вогню Торнадо-С, Росія купувала саме американські мікрочіпи. Ситуація свідчить багато про що.
Наразі всі ці процеси під пильною увагою, вивчаються з точки зору повного контролю над переміщенням таких технологій. І це важливо.
НАТО за наступних обставин набагато цікавіше саме так протистояти Росії, а не вступати у війну з Путіним. Це умова знищення режиму. Вони поки не говорять прямо про знищення, ліквідацію або зміну політичного режиму, але, думаю, у низці держав Альянсу про це вже всерйоз розмірковують, просто остерігаються говорити вголос.
Якщо Росія опиниться на межі поразки, чи ризикне Путін запустити "ядерний сценарій"?
Важко сказати. Все залежить від того, хто опиниться в оточенні Путіна, і як це все буде відбуватися. Це сценарій з безліччю невідомих. Сам Путін готовий до цього, він готовий до масових катастроф. І заява придуркуватого авантюрного генерала Васильєва про Запорізьку АЕС, про те, що він готовий її підірвати, і що це буде або російська, або випалена земля... Це ж не просто військовий злочинець, а злочинець - слуга Путіна. Він отримав команду і озвучив те, що хотів сказати Путін.
Путін готовий до будь-якого тероризму, до застосування і ядерної, і хімічної зброї.
Інша справа, яким буде розклад. Коли ми говорили про сценарії, ми не сказали про найкращий варіант для нас і всього світу – про ядерне роззброєння. Якщо карта ляже так, що станеться військова капітуляція Росії (це важко собі уявити, але раптом може бути й така історія), найкращим сценарієм для України стане ядерне роззброєння російської держави.
Ядерне роззброєння Росії призведе до жорсткого послаблення Китаю і трансформації її ж самої. РФ не зможе бути настільки явним противником України багато років. Зрозуміло, що там будуть реваншистські настрої. Однак в умовах технологічної деградації, як зараз, Росії знадобиться мінімум десятиліття, щоб піднятися. За цей час Україна змогла б, як мінімум, організувати свій оборонний потенціал на достатньому рівні, щоб стримувати потенційну агресію в майбутньому.
Чим може завершитися війна? Заморожуванням конфлікту, поверненням до кордонів на 24 лютого 2022 року або повним тріумфом, включаючи звільнення Криму та Донбасу?
Всі перераховані варіанти, на жаль, можливі. Занадто великий діапазон. Переважно він залежить від однієї позиції – нашої залежності від західного світу. Якщо Захід припинить постачати нам новітні озброєння і обмежиться "підтриманням життя, вогника", конфлікт буде заморожено за корейським сценарієм. Тобто все завершиться не закінченням війни, а ось такою патовою ситуацією, де ніхто нікуди не рухається, бо не може рухатися. Це така погана версія.
Версія виходу України на позиції 24 лютого 2022 року – це найбільш прийнятний для Заходу сценарій. Про це, нагадаю, після засідання в рамках Рамштайна-3 казав Борис Джонсон, на той момент прем'єр-міністр Великобританії. І те, що він про це говорив і вважав вирішення питання можливим до кінця року, вказує на те, що подібний варіант обговорювався і був узгоджений.
Що стосується Криму та раніше окупованих територій Донбасу, тут вже як карта ляже, я вже про це сказав. Якщо буде деградація і капітуляція російської армії, тоді це можливо. Якщо це буде просто рух, крок за кроком, то, вважаю, українське військово-політичне керівництво на такий варіант не піде. У такому випадку далі будуть включатися якісь політичні механізми і рішення.
За великим рахунком, це теж хороший та серйозний результат. Тому що вихід на кордони 24 лютого – це фактично капітуляція Путіна. Там, всередині Росії. За подібного розвитку подій Путіна або швидко знищать, або усунуть від влади.
Що стосується наступника, цікаво подивитися, хто ним стане і яку політику він проводитиме. Я не думаю, що наступником міг би стати, умовно кажучи, 72-річний Микола Патрушев (Секретар Ради безпеки РФ, – ред.). Навіть російські "яструби" думатимуть про те, як вивести Росію з повної деградації. Можливо, з цією метою вони знайдуть якийсь більш прийнятний варіант. І тоді будуть можливі, у тому числі, перемовини щодо Криму та Донбасу.
Це найбільш реалістичний варіант. Якщо Борис Джонсон сказав це невипадково, що такий варіант і справді існує, то, вважаю, такий сценарій на перемовинах між українськими та західними лідерами обговорювався як найбільш прийнятний варіант. На мій погляд, це було б уже новою точкою відліку.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
