У Росії з’явився новий привід для істерики – президент України Володимир Зеленський підписав Указ "Про історично населені українцями території Російської Федерації". Уряд отримав доручення від президента розробити план дій по збереженню національної ідентичності українців у Росії, зокрема, на Кубані, Стародубщині, Північній та Східній Слобожанщині (це сучасні Краснодарський край, Білгородська, Брянська, Воронезька, Курська та Ростовська області РФ). У Росії це сприйняли однозначно – "Київ заявив про територіальні претензії на російські землі".
Дипломат, керівник Центру дослідження Росії, колишній міністр закордонних справ України, кандидат історичних наук Володимир Огризко в інтерв’ю Главреду розповів, наскільки доцільною є ініціатива Зеленського щодо земель, які історично населяли українці і які тепер входять до складу РФ, чи можна цей крок вважати претензією України на Кубань, Білгородщину та низку інших регіонів РФ, чи потрібно це зараз нашій країні, чи є там ще люди, які вважають себе українцями, а також за яких умов ці території можуть перейти під контроль Києва.
Що ви думаєте про цю ініціативу? Чому саме зараз Зеленський згадав про території РФ, які історично населяли українці?
Указ був підписаний президентом Зеленським у День соборності України, тобто єдності всіх українських земель. А оскільки багато українських земель волюнтаристським чином були передані Російській Федерації, очевидно, щонайменше нагадати про це є цілком правильним і справедливим – щоб світ розумів, що Росія не лише зараз намагається загарбати українські території, а робила це й раніше. І це насправді є незаконними діями.
З іншого боку, це зовсім не означає, що ми зараз ставимо під сумнів територіальну цілісність будь-якої держави. Ми – цивілізована країна і нація, ми розуміємо, що мир тримається на повазі до міжнародного права.
З третього боку, цей указ говорить про те, що, коли путінський режим почне тріщати по швах, а Російська недоімперія – валитися, тоді питання про перспективи та майбутнє тих чи інших російських територій знову стане актуальним.
Загалом, і зараз кожна нація та кожен народ, що живе на території Російської недоімперії, має право на самовизначення, але національним республікам заборонили виходити з федерації. А якщо це утворення – Російська Федерація – припинить своє існування, і народи реалізовуватимуть своє право на самовизначення, то таке саме право матимуть і українці, які живуть на українських землях, які були незаконно загарбані Росією. Таким чином, історична справедливість буде відновлена.
Чи можна цю ініціативу вважати заявкою чи претензією України на ці території? Можливо, не зараз, а в перспективі.
Це залежатиме лише від рішення людей, які живуть на цих територіях, тобто якщо вони визначаться на користь приєднання до материнської української землі, від якої вони були відірвані. Потім і відбудеться самовизначення народів, включаючи території, які зараз населені українцями.
Якщо подивитися на документи, то це абсолютна істина: там живе і жило значно більше українців, аніж представників інших національностей. Подивіться хоча б на назви населених пунктів там, і ви побачите, що справді йдеться про Україну. До того ж і досі там говорять українською, тільки її називають "говіркою", але це зовсім нічого не змінює.
Тобто цей указ – не пропозиція ставити питання про територіальні претензії України до Росії, жодним чином.
Окрім іншого, уряду дано доручення думати над тим, щоб міжнародна спільнота знала про стан забезпечення національних меншин, їхніх культурних потреб на території РФ тощо. Це дуже позитивний момент, тому що раніше ми це робили виключно дипломатичними шляхами, не публічно, а тепер це поставлено на публічну основу. І це абсолютно правильна логіка.
Чи потрібно Україні намагатися повертати цих людей і території? В указі йдеться про те, що потрібно "розробити план дій по збереженню національної ідентичності українців у Росії". Але чи є там ще такі люди, які ідентифікують себе як українці, чи російська пропаганда всіх "відформатувала" за ці роки під типового росіянина?
Це дуже важливе питання. Але у мене однозначної відповіді на нього немає. Там справді багато людей, яких тепер можна було б назвати "хохлами", які "переформатувалися" і стали середньостатистичними жителями недоімперії, для яких їхньої батьківщини, з якої вони колись поїхали, немає. Але так само не можна говорити про те, що немає і інших. Тут, я думаю, буде йти мова про певні пропорції.
Як це все відбудеться після того, як ця недоімперія розвалиться, зараз прогнозувати неможливо. Але ми маємо повне право ставити питання про те, щоб ті люди, які там себе ідентифікують як українці, мали право на свою культурну самобутність, чого не мають ні вони, ні представники національних меншин РФ. Адже зараз у національних республіках зовсім необов’язково вивчати рідну мову – її замінили російською. Це теж доказ русифікації, яка там поставлена на потужний державний рівень.
Як Росія буде сприймати цей указ і реагувати на нього? Медвєдєв уже назвав його "указом о территориальных претензиях к России на земли".
Були й інші реакції, вони однотипні. Тут нічого нового немає. Думаю, в даному випадку нам не треба на це жодним чином реагувати. Як казав класик, нам своє робить.
А на Заході як це сприймуть? Не злякаються, що Україна після повернення Криму й Донбасу згодом поставить собі за мету повертати інші території?
Нещодавно я спілкувався з американцями, які близькі до роботи Конгресу, і закінчив своє звернення до них словами "Припиняйте боятися". Якщо вони нарешті зрозуміють, що боятися не потрібно, будуть позитивні результати, в першу чергу, для них самих.
Поки що Захід взагалі лякає ідея про те, що Росія має розпастися. Для нього це поки що непідйомна вага. Але нічого, колись вони вважали Росію "надією демократії", а тепер зрозуміли, що сильно помилилися. Помиляться вони і в цьому, питання тільки в тому, як швидко це відбудеться.
Хто такий Володимир Огризко
Володимир Огризко – український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, надзвичайний і повноважний посол України (1996).
У Міністерстві закордонних справ (спочатку УРСР, потім – незалежної України) – з 1978 року. Перша посада Огризка у зовнішньополітичному відомстві – аташе відділу печатки, яку він отримав відразу після закінчення Київського державного університету ім.Т.Шевченка.
1992 року Огризку присвоєно ранг надзвичайного та повноважного посла України. З 1992 по 1996 р. він служив радником, радником-посланником посольств України у ФРН та Австрії. Наступні три роки керував Управлінням зовнішньої політики, головним управлінням із питань зовнішньополітичної діяльності Адміністрації президента України.
У 1999-2004 роках – надзвичайний та повноважний посол України в Республіці Австрія та постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні. Ще рік – посол з особливих доручень МЗС України. З лютого 2005-го – перший заступник міністра закордонних справ Бориса Тарасюка.
18 грудня 2007-го призначений на посаду міністра закордонних справ України у коаліційному уряді Юлії Тимошенко. 3 березня 2009 року звільнено Верховною Радою з ініціативи Кабміну.
17 березня 2009-го призначений президентом Ющенком на посаду першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Раїси Богатирьової. Залишив посаду разом із звільненням з посади Ющенка в лютому 2010 року.
У вересні 2010 року Огризко вступив до партії "Наша Україна". У липні 2012 року він склав повноваження члена президії та заступника голови політради партії та припинив своє членство у ній.
З вересня 2014 року дипломат керує аналітико-інформаційним Центром досліджень Росії.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
