Чому Путін не поспішає вплутуватися в конфлікт у Нагірному Карабасі

Реакція Росії на збройний конфлікт між Вірменією та Азербайджаном у Нагірному Карабасі на даний момент обмежується лише жорсткою заявою про те, що сторони повинні негайно припинити вогонь і сісти за стіл переговорів.

Така позиція Росії, яка з боку виглядає дещо відстороненою, пов'язана з тим, що вона взяла вичікувальну паузу, щоб подивитися, що робитиме Туреччина. У неділю глава МЗС Росії Сергій Лавров дзвонив в Анкару Мевлюту Чавушоглу, головним чином для того, щоб прозондувати грунт і дізнатися ступінь залученості Туреччини в ескалацію, а також те, яку роль Туреччина обрала для себе в цьому конфлікті – чи будуть вони підтримувати Азербайджан військово-технічно або ж у них є плани безпосередньо втрутитися в конфлікт. Тому позиція Росії буде оформлюватися у відповідності з еволюцією позицій Туреччини з точки зору практичних дій, особливо з урахуванням того, що Туреччина має обмежений військовий контингент – авіацію і бронетехніку – які стоять в регіоні Нахічевані, прилеглому до кордону з Вірменією.

Якщо Туреччина вплутається в конфлікт, це поставить Росію перед дилемою-вона повинна буде або виступити на захист Вірменії як свого союзника або вона не буде вплутуватися в бої, що поставить російсько-вірменські відносини під загрозу.

відео дня

читайте такожНагірний Карабах у вогні: три сценарії розвитку ситуації

Втручання Туреччини, як і вся ця ескалація для Росії, з одного боку, можливості, тому що тоді з'являється шанс двостороннього врегулювання конфлікту з Туреччиною, відсунувши при цьому всіх інших, у тому числі, багатосторонні механізми в рамках Мінської групи ОБСЄ, які останнім часом знаходяться практично в замороженому стані. Власне, це можливість врегулювати все так, як це відбувається в Лівії та Сирії. З іншого боку, для РФ це виклик, тому що ескалація перевіряє на міцність:

• Відносини Росії з Вірменією
• Здатності РФ з контролю ситуації на Кавказі і розширеної периферії, тому що для РФ Південний Кавказ – настільки ж цінний напрямок з точки зору стратегії, як і Білорусь, Казахстан і Україна.
• Можливості, які є у Російської Федерації в рамках регіональної організації ОДКБ, яку багато хто називає недієздатною. Зараз Вірменія прямим текстом заявила про те, що у неї немає причин для звернення в ОДКБ - організацію, яка без заявки нічого робити не буде. Але якщо буде звернення Вірменії в разі, наприклад, нападу Туреччини або якщо Азербайджан почне наступ вже з боку кордону – у РФ з'явиться можливість для перевірки своїх сил.

При цьому Вірменія навряд чи стане просити допомоги у країн Заходу. Власне, в цьому полягає головна геополітична проблема Вірменії і особисто Нікола Пашиняна, адже Вірменія затиснута з усіх боків. З боку Туреччини, де закритий кордон, з боку Азербайджану, де також закритий кордон і напівзаморожений конфлікт в Нагірному Карабасі, і до всього у них непрості відносини з Грузією. І оскільки за останній час вірменські еліти так і не змогли вирватися з цього глухого кута, зараз у них вже немає часу розробляти альтернативні вектори зовнішньої політики. На момент військової ескалації Вірменія все ще залежна від Росії і крім як до неї цій країні немає до кого звертатися, що пояснює недавній дзвінок Пашиняна Путіну.

читайте такожКому вигідний і чим небезпечний конфлікт Вірменії та АзербайджануКрім того, саме західне співтовариство, судячи з його первинної реакції, не готове до того, щоб втручатися у справи на Південному Кавказі, не кажучи вже про захист якоїсь зі сторін конфлікту - заяви США були максимально безглуздими, оскільки Дональд Трамп лише заявив про "стеження за ситуацією", Майкл Помпео і зовсім сконцентрований на конфлікті в Східному Середземномор'ї. Тому позиція Штатів на даний момент залишається невідомою.

Що стосується Європейського Союзу, який хоч і закликав до припинення вогню, але навряд він чи стане йти на якісь радикальні кроки. Винятком може стати хіба що Франція, тому що Вірменія входить у сферу інтересів Парижа. Для Франції протистояння з Туреччиною - це серйозне питання і тому вона розглядає конфлікт на вірменському напрямку як одну з частин конфлікту з Туреччиною, поряд з проблемами в Східному Середземномор'ї і боротьбою за вплив у Лівані та Африці.

Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред