Нова холодна війна та тиск на Путіна: Леонов - про обмеження ЄС для росіян

Атака російських дронів на Польщу стала поштовхом до активних дій європейських країн, де вперше за чотири роки повномасштабної війни в Україні вирішили суттєво обмежити пересування росіян в межах Шенгенської зони. Фактично, європейці до кінця року можуть створити для росіян аналог "залізної завіси", причому обмеження стосуватимуться не лише пересічних громадян РФ, а й російських дипломатів.

В інтервʼю Главреду виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Олександр Леонов розповів, як Захід почав нову "холодну війну" з Росією, коли ЄС запровадить 19-й пакет санкцій проти РФ та за яких умов Путін почне заморожувати війну.

Ми бачили заяву Німеччини про те, що вони більш вибірково надавати туристичні візи росіянам. З чим, на вашу думку, пов’язана така ініціатива?

Я думаю, що головне — це зміна ставлення до росіян. Тривалий час у Європі існувало хибне уявлення: мовляв, є злочинна влада диктатора Путіна і є російський народ, який також страждає від війни та санкцій. Ми пам’ятаємо, що в перші роки навіть російська пропаганда намагалася просувати цю тезу: мовляв, не повинні страждати "звичайні люди".

Але ми бачимо, що поступово цей підхід змінюється. В Європі починають фактично ототожнювати російську диктатуру та російський народ. Мені здається, це такий тектонічний злам у свідомості європейців: вони розуміють і бачать, що численні злочини проти українців чинять не лише Путін чи його оточення, а й звичайні росіяни — ті, кого мобілізували або хто добровільно пішов убивати українців. Отже, ця війна — не лише війна Путіна, а й війна, яку ведуть самі росіяни.

Ще один важливий момент: у різних країнах Європи почастішали випадки диверсій або шпигунської діяльності, до яких причетні, зокрема, росіяни, що приїхали за туристичними візами чи отримали посвідку на проживання.Таким чином, це питання переходить у площину національної безпеки, особливо з огляду на події в Польщі та активацію четвертої статті НАТО, яка фактично переводить Альянс у передвоєнний стан.

Тобто ці заяви європейців — це прямий наслідок подій у Польщі, я правильно розумію?

Я не думаю, що це прямий наслідок, але, безумовно, поштовх. Адже НАТО активує четверту статтю у випадку прямої загрози територіальній цілісності, національній безпеці чи суверенітету однієї з країн-членів. Фактично це означає, що європейські держави починають діяти, як у передвоєнні часи. Ми вже бачимо розгортання військ на території Польщі, а також очевидну необхідність захисту критичної інфраструктури.

На мою думку, ці події лише прискорили ухвалення відповідних рішень. Водночас зміна ставлення до росіян — як до громадян держави-агресора, які підтримують і ведуть цю війну, — відбувалася поступово. І зараз ми бачимо, що це доходить не лише до урядів, а й до суспільств у різних країнах Європи.

Рекомендуємо:

"РФ набралась сміливості": в ЄС назвали остаточну дату закінчення війни в Україні

Напередодні Euractiv повідомив про підготовку рішення про обмеження видачі туристичних віз та координацію правил їхнього оформлення в країнах ЄС. На вашу думку, як швидко це можуть запровадити і від чого залежатимуть ці обмеження?

Як мінімум це можуть робити окремі країни самостійно, не чекаючи узгодження з іншими. Якщо ж ітиметься про санкційний пакет — наприклад, у рамках 19-го пакету санкцій — то така опція може бути розглянута на загальноєвропейському рівні.

Окремі країни, як-от Польща чи Німеччина, здатні впровадити ці заходи першими. Це, у свою чергу, може ще більше підштовхнути ухвалення рішень на рівні всього ЄС. Таким чином росіянам чітко дають зрозуміти, що вони також несуть відповідальність за війну. Адже в Росії поширена позиція: "Я поза політикою, мене це не стосується, я не підтримую війну, але маю користуватися всіма можливостями, зокрема поїздками до Європи".

Якщо ми говоримо про ізоляцію, то це ще один крок до відмежування Росії від ЄС. І цей крок важливий, адже до війни проти України РФ була одним із головних торговельних партнерів Європейського Союзу. Наприклад, 70% доходів від продажу енергоносіїв Росія отримувала саме від ЄС. Тому обмеження туристичних віз виглядає логічним продовженням політики економічної та політичної ізоляції Росії від європейського континенту.

Стосовно 19-го пакету санкцій. З’явилася інформація, що його оголошення поки що відклали. На вашу думку, з чим це може бути пов’язано?

Це може мати кілька причин. Передусім тривають переговори зі Сполученими Штатами щодо можливих санкцій проти Росії та її союзників. США наполягають на спільних діях, але тут виникає проблема: після приходу до влади Дональда Трампа Сполучені Штати фактично не розширювали санкцій проти Росії, тоді як Європейський Союз діяв послідовно. ЄС ухвалив програму відмови від російських енергоносіїв до кінця 2027 року, натомість у США лунають навіть розмови про можливі спільні економічні проєкти з Росією.

Тобто з одного боку США вимагають жорстких рішень, а з іншого — самі не роблять кроків для їхнього запровадження. Очевидно, потрібні переговори між США та ЄС, щоб узгодити дедлайни та результативнуімплементацію. Адже вже було кілька ультиматумів для Росії. Спочатку спільний ультиматум ЄС–Україна–США про повне припинення вогню до 12 травня, після чого Дональд Трамп ще дав Путіну час. Пізніше буввласний ультиматум Трампа, а після зустрічі з Путіним на Алясці якої санкції знову не були запроваджені.

Для Європейського Союзу важливо, щоб, по-перше, наступні санкції були гарантованими та без відкладення дій у часі. Тим більше, що саме США фактично зірвали запровадження жорстких санкцій під час саміту G7, коли планувалося встановити стелю цін на російську нафту. Саміт тоді закінчився безрезультатно.

По-друге, Європа нині активно контактує з Китаєм. Пекін пропонує торговельну угоду, вписуючи її у власні мирні ініціативи щодо України. Китай натякає, що може ефективно вплинути на Росію для завершення війни, але питання — якою буде "ціна" для Європи й України. І головне питання — чи спроможні Сполучені Штати й надалі залишатися лідером західного світу. Я думаю, що саме для того, щоб з’ясувати всі ці проблеми, Європейський Союз і бере паузу.

Зокрема, до Європи має прибути Дональд Трамп, і я вважаю, що всі ці питання обговорюватимуться під час його візиту. Вже за його результатами ухвалюватимуться рішення, у тому числі з огляду на те, чи готовий Трамп говорити про жорсткі, "залізобетонні" гарантії безпеки для НАТО, особливо в контексті ситуації в Польщі.

Власне, це цілий комплекс питань, на які Європа має отримати відповіді, і вже тоді вона діятиме або разом зі Сполученими Штатами, або самостійно.

А як ви гадаєте, як надовго це питання відклали в часі – чи є якийсь дедлайн?

Я думаю, що максимум до кінця осені. Восени має прояснитися роль США, роль Китаю і те, наскільки взагалі можливо завершити війну і в якому форматі — чи то припинення вогню, чи щось інше.

Очевидно, що пропозиція Путіна підписати "мирну угоду" у нинішньому вигляді нежиттєздатна. Як казалаГолда Меїр: "Ми хочемо жити. Наші сусіди хочуть бачити нас мертвими". Тобто зійтися посередині тут неможливо. Єдиний реалістичний сценарій — це повне й безумовне припинення вогню з верифікацією, можливо із залученням миротворчого контингенту для розведення сторін. За цим сценарієм, наприклад, завершили війну у Кореї, де й досі триває режим перемир’я.

Усе інше — дуже довготривале й для України неприйнятне, не лише з політичної, а й із правової точки зору. Ультиматуми Росії неможливо виконати. Тому потрібен час, щоб з’ясувати, наскільки Росія готова до компромісів, і як на це реагуватимуть США та Китай. Крім того, у США вже фактично починаються передвиборчі перегони, що впливатиме і на позицію Трампа, і на підхід Вашингтона загалом. Думаю, протягом найближчих двох-трьох місяців стане зрозумілим майбутній формат рішень: що буде далі, чи відбудеться припинення вогню, і хто братиме участь у переговорах. Наприклад, Китай уже зараз заявляє, що до переговорів мають долучитися і його представники, і представники Європи. За інформацією Сполучених Штатів, Китай навіть наполягає на обов’язковій присутності представників ЄС та "коаліції рішучих".

Фактично таким чином Китай формалізує й легалізує цей союз у питанні гарантій безпеки України. І з цієї точки зору це дуже важливий момент, адже без Європи, без участі ЄС говорити про сталий мир неможливо.

Повертаючись до обмежень для росіян: є також ініціатива Чехії щодо обмеження пересування російських дипломатів, які вже перебувають на території ЄС. На вашу думку, що стало фактором, який спонукає до таких дій?

Справа в тому, що Росію нині сприймають як відверто ворожу країну. Це елемент фактично нової "холодної війни". Згадаємо, у часи СРСР пересування дипломатів було обмежене — вони не могли вільно подорожувати країною. Подібна практика існувала і в країнах Західного блоку. Немає куди правди діти, що багато російських дипломатів фактично займаються шпигунською діяльністю. Тож ці обмеження — ще й реакція на зростання загроз та ескалацію ситуації.

Ми не можемо забувати про напруженість навколо Польщі, країн Балтії та Фінляндії, проти якої з боку Росії вже лунають відверті погрози вторгнення.

Наскільки, маючи таке підґрунтя, Росія може втілити ці погрози в життя?

Це питання, на яке немає простої відповіді. Я, наприклад, не погоджуюся з тезою, що Путін у Пекіні отримав від Сі Цзіньпіна "дозвіл" на ескалацію проти Польщі. Швидше, він отримав дедлайн, до якого має вирішити свої питання з війною.

Перефразуючи Дональда Трампа, у Путіна фактично не залишилося карт для тиску: літній наступ провалився, стратегічного зламу у війні не відбулося. Європа не готова йти на поступки Росії. Залишається лише тактика залякування.

Вочевидь, для Росії тиск на Європу є важливим. І дійсно, і Китай, який міг дати Путіну дедлайн, і Сполучені Штати, які, якщо й не заохочують такі дії Кремля, то принаймні закривають на них очі, створюють певне тло для російських кроків. З цієї точки зору для Москви важливо розглядати питання у двох площинах. По-перше, наскільки довго вона ще здатна вести цю війну. Адже удари України по російських НПЗ зменшують можливості Росії не лише продовжувати бойові дії, а й отримувати кошти від експорту нафти. Бо коли Росія не виконує свої контрактні зобов’язання, їхні обсяги одразу заміщають інші країни, і Москва втрачає позиції на ринку.

По-друге, важливим є й економічний аспект. Наприклад, від початку цього року торгівля Росії з Китаєм впала на 8%. Якщо торік вона досягла своєї стелі, то тепер іде на спад. Тому для Росії питання завершення війни теж стоїть досить гостро.

Кремль бачить завершення війни лише у формі капітуляції України. Заради цього Росія прагне тиснути насамперед на Європу. У Москві переконані, що саме європейська позиція заважає українській капітуляції, і це добре видно з кремлівської риторики. У цьому контексті провокація в Польщі цілком вписується в логіку Кремля: з одного боку, тиснути на Європу, а з іншого — намагатися дискредитувати НАТО.

Тобто розпочати гібридні дії, на які НАТО не зможе адекватно відповісти, — це спосіб показати, ніби системи колективної безпеки Альянсу не існує. Можу навести приклад із ОДКБ: коли Україна почала операцію на Курщині, за статутом ОДКБ країни блоку мали б прийти на допомогу Росії. Натомість Москва звернулася по допомогу до Північної Кореї і не активувала ОДКБ. Це означає, що закриті консультації закінчилися тим, що Путіна послали, і навіть Лукашенко сказав йому "розбиратися самому". Це свідчить, що система колективної безпеки в ОДКБ фактично існує лише на папері.

Путін хотів би повторити те саме з НАТО. Найпростіший варіант — провокація у країнах Балтії: ці держави невеликі, проте для Росії саме там є можливості для гібридних операцій. Якщо провокація відбудеться, це дасть Кремлю підстави висувати ультиматуми Європі — головний із них, найімовірніше, вимагатиме скасування санкцій і відновлення постачань енергоносіїв та торгівлі. Адже зупинка війни для Путіна спровокує низку питань в економіці. Нині економіка Росії нині переведена на воєнні рейки, все інше — у стагнації. І щоб відновити економіку, Росії потрібен європейський ринок.

З цієї точки зору змусити Європу відмовитися від санкцій можливо лише військовим шляхом, однак це малоймовірно в разі повномасштабної війни з Заходом (це невигідно, зокрема й Китаю, який має із ЄС величезний торговельний баланс у 800 мільярдів доларів). Проте добитися капітуляції чи поступок під тиском — цілком можливо. Тому я б не виключав ризиків озброєних провокацій у прикордонних країнах, і передусім у країнах Балтії.

Ви сказали, що, ймовірно, від Сі Цзіньпіна Путін міг отримати певний дедлайн, до якого він може діяти. Як ви оцінюєте ці терміни?

Тут грає багато факторів. Ядумаю, що дедлайн від Китаю, як мінімум, співпадає з тими кількома місяцями осені, про які ми говорили. Інакше США та Європа будуть чинити тиск на Пекін, щоб змусити його впливати на Росію. Виникає ймовірність ексцесів, наприклад, запровадження санкцій проти китайських компаній чи Китаю загалом. Для Пекіна це критично, адже ринки США та Європи надзвичайно важливі: з ЄС — близько 800 млрд доларів, з Америкою — 600 млрд, а з Росією — лише 200 млрд. Втратити обидва ринки Китай не може, і замістити їх він не здатен. Тому, на мою думку, Китай, ймовірно, дав Путіну дедлайн умовно до кінця року.

Фактично виходить так, що Європа намагається створити певну версію "залізної завіси" для росіян і сприймає РФ як ворожу сторону. Чи здатна ця ситуація призвести до внутрішніх процесів у Росії?

На жаль, ні. Російська економіка вже значно просіла, а кількість росіян, які їздять до Європи, не надто велика. Безумовно, з’явиться певне незадоволення, але це не спричинить серйозних наслідків у короткостроковій перспективі.Серйозні проблеми можуть початися тоді, коли економічна ситуація погіршиться настільки, що Росія фактично повернеться до рівня 1990-х. Тоді невдоволення на економічному підґрунті стане масштабнішим, і його придушувати буде набагато складніше.

Наразі ситуацію ускладнюють удари України по нафтопереробних заводах та вимоги Індії й Китаю щодо великих дисконтів при купівлі російської нафти (близько 10%). Це зменшує доходи Москви. Путіну доводиться обирати, куди спрямовувати обмежені ресурси — на соціальні виплати чи на війну. Фонд національного добробуту РФ вже вичерпується, а громадяни Росії починають відчувати, що війна впливає на їхній рівень життя. Це, ймовірно, підсилюватиме незадоволення населення та тиск на Путіна і владу загалом.

Як скоро на цьому тлі Путін може зіткнутися з проблемами? Зважаючи на те, що росіяни ще з радянських часів звикли до риторики влади на кшталт "терпіть, бо війна є війна"? Чи можлива зараз подібна ситуація в Росії, якщо почнуться економічні проблеми?

Справа в тому, що Росія не змогла зробити цю війну "народною", як планувала влада. Суспільство намагається відсторонитися від неї. Так, за соціологією багато хто нібито підтримує війну, але вірити російським опитуванням дуже складно. Ще у 2022 році були випадки, коли людей фактично карали за участь у соціологічних опитуваннях і "неправильні" відповіді. Тому репрезентативність цих даних під великим питанням.

Очевидно, що відповідали переважно ті, хто був готовий дати "правильні" відповіді. За деякими оцінками, до 90% інтерв’ю були спотворені — це вже не соціологія. Тож ми навіть не можемо достеменно виміряти реальні настрої в російському суспільстві. З одного боку, є відсторонення, з іншого — достатньо агресивна частина "ура-патріотів", які вимагають продовження війни "до победного конца".

Але головне питання — наскільки в Росії залишиться можливостей і ресурсів вести війну. Бо Росія — це не Радянський Союз. Зараз вона змушена закуповувати велику кількість товарів подвійного призначення у Китаю, і 90% мікроелектроніки надходить саме звідти. Якщо перекрити це джерело, Росія просто не зможе відновлювати свою воєнну машину.

Є багато факторів, які впливатимуть на здатність Кремля продовжувати війну. На мою думку, заява Кайї Каллас про те, що війна може тривати ще два роки, відображає європейські оцінки потенціалу Росії — насамперед економічного. Скоріше за все, вважають, що ще два роки Путін зможе воювати, а потім економіка вже не дозволить, і війну доведеться щонайменше заморожувати.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред