Ганна Герман

Це велика рана на серці народу. І найгірше, що їй не дають загоїтися. Одні пам’ятніки Леніну скидають, інші ставляють Сталіну. Робиться все, щоб кидати між людей яблуко розбрату. І все те, що ми говоримо, це лише політичні технології. Мудрі і навчені досвідом українці у переважній більшості дивляться на це з примруженим оком. На провокації піддається загалом небагато людей. Тому я щиро і твердо вірю в мудрість та досвід українського народу, які генетично закладені у свідомості наших людей, які пережили на своєму віку багато провокаторів і ще багатьох переживуть. Український народ був і залишиться єдиним і неподільним. З яких би пам’ятників би голови не летіли, це не стане причиною довготривалих конфліктів. Українці залишаться миролюбною, спокійною, толерантною і працьовитою нацією, бо такими вони були завждли, такими їх створив Бог, і таке їх призначення на цій землі.

Однією із сильних сторін Партії регіонів є глибока повага до усіх наших колег. І саме виходячи з цього, ми будемо будувати нашу роботу в тих нових умовах, які диктує оновлений регламент ВР.

Ця фотографія справді зроблена в центрі масонського руху у Вашингтоні, у приміщенні меморіалу Джорджа Вашингтона, де справді і донині засідає масонська ложа. На бекграунді фото ви побачити масонське крісло, в якому сидів ще Джордж Вашингтон. Я поїхала в цей центр, бо там зберігаються ті примірники Бібілії, поклавши руку на які давало присягу багато американскьих президентів, в т.ч. Барак Обама. Мені було цікаво подивитися на цю Біблію, і мої друзі дали мені таку можливість.
Але те, що Ви маєте цю фотографію, свідчить про Вашу дуже велику поінформованість.

Обов’язково покладу квіти до пам’ятника Шевченка у Києві, а після цього поїду у Вінницьку область у містечко Хмільник, де цього дня відбудеться спектакль Івано-Франківського молодіжного театру за моїм романом. Це благочинна акція. Після спектаклю зустрінуся з глядачами, а також хотіла б зустрітися з місцевими журналістами, вчителями, працівниками бібліотек – всіми людьми, які в українській глибинці тримають на своїх плечах українську культуру.
Це вперше в цьому році я не поїду лдо Канева, тому що туди ми плануємо поїхати 5 березня, напередодні дня народження Тараса Шевченка. Цілком можливо, що саме в цей день до меморіалу Тараса Шевченка поїде Президент України. Він щороку їздить до Канева, і цього року, думаю, він відвідає могилу Шевченка саме 5 березня, де ми плануємо провести також засідання громадської гуманітарної ради, на якій розглянемо стан підготовки до 200-річчя від дня народженння Тараса Шевченка. Це поки що плани, але я сподіваюся, що, дасть Бог, і вони будуть реалізовані.

Я справді була на цій зустрічі з доктором Кларенсом Джоунсом і повинна вам сказати, що мої відчуття після неї двоякі. З одного боку, я послухала блискучого спікера, який заворожує своїм умінням тримати аудиторію. З іншого боку, ця промова "I have a dream" була першим англійським текстом, який я вивчила напам’ять. Я багато разів перечитувала цей текст, дивилася на відео, слухала аудіо і дуже захоплювалася Мартіном Лютером Кінгом. І, чесно кажучи, коли переді мною стояла людина, яка писала цей текст, мені зробилося трохи не по собі. Це ніби той образ Мартіна Лютера Кінга в моїй уяві трохи зрушило з п’єдесталу, адже я була абсолютно щиро перконана, що ці слова, які він промовляв, це не слова, які йому хтось допомагав написати, це лише те, що йшло глибоко з його серця. Я слухала радника Мартіна Лютера Кінга і думала про те, що ми, радники і спічрайтери, ніколи, навіть по багатьох десятиліттях після завершення нашої співпраці з лідерами, в команді яких ми працювали, мабуть, не повинні відкривати деякі сторінки, так би мовити, внутрішньої політичної кухні. Мабуть, цього робити не треба. Принаймні я цього робити ніколи не буду.

Найбільший дефіцит у світі і в нашій країні – це дефіцит справедливості. Зменшувати цей дефіцит, намагатися захищати права людини і працювати над тим, щоб закон справді був рівним для усіх – дуже непроста і невдячна робота. Але саме така робота є найцікавішою. Це і є причина, чому я вибрала роботу в цьому комітеті. Разом зі мною працює Ірина Луценко, Андрій Шевченко і багато інших, з якими разом ми будемо працювати над удосконаленням виміру справедливості в сфері прав людини в нашій країні.
Мені дуже шкода, що час і регламент роботи не дозволяють мені відповісти на всі запитання. Дякую всім, хто надіслав свої запитання. Вітаю жінок з наближенням 8 березня, а всіх українців – із наближенням Шевченківських днів. Як казала одна наша спільна знайома, "весна переможе"!

Думаю, що Юлії Тимошенко зараз потрібне не моє співчуття, а чесний справедливий і публічний суд, в якому вона повинна взяти участь. Якщо вона справді почувається невинною, вона не має ховатися від суду, а повинна йти на відкритий публічний процес, щоб люди побачили, хто тут насправді має рації – ті, хто її звинувачує, чи ті, хто її захищає. Це все буде видно під час публічного процесу. І народ зробить висновки, не залежно від рішення самого суду. Якщо Тимошенко доведе, що вона справді не мала відношення до спільних із Лазаренком афер і до вбивства Щербаня, вона має шанс повернутися в політику. Все, що повинна зробити держава в цій ситуації, – забезпечити чесний і прозорий судовий процес.

Думаю, слово "категорично" не належить до властивих мені визначень. Життя вчило мене не бути категоричною в оцінках, поглядах, а намагатися зрозуміти, збагнути, стати на місце тієї людини, з якою я не погоджуюся. Тому говорити, що засадничо я категорично з чимось не погоджуюся, було б неправильно. Хоча є певні ділянкаи в гуманітарній сфері, які мене турбували, і япро це не раз публічно говорила. Це, зокрема, деякі аспекти на ниві освіти, зокрема, спроби переписувати історію, викидати з неї імена, підлаштовувати її під якісь тимчасові політичні потреби. Це також моє глибоке перконання в тому, що засади державної мовної політики, які парламент ухвалив у минулому скликанні, треба змінити. Це так на перший погляд два приклади з того, що мене глибоко хвилює, і що я робила б інакше, якби мала на це вплив.

Це непросте питання. Я таки, мабуть, не належу до людей, які можуть бути успішними чиновниками. Те, що я роблю, мусить відповідати моїм переконанням. У чиновницькій роботі ти повинен пильно дотримуватися корпоративної дисципліни. Мої заяви, моя позиція часто виходили за ці межі, і я зрозуміла, що парламент дає більше можливостей бути собою.

Колись у моєму житті був час, коли я ще мало чого знала про Східну Україну, коли я так само, як багато львів’янок, говорила, що не варто святкувати ці дати, що це радянський пережиток і т.д. Але чим більше ти спілкуєшся з людьми, пізнаєш українців із різних регіонів, тим більш вирозумілим і толерантним ти стаєш стосовно їхніх переконань, традицій, цінностей. З великої поваги до моїх співвітчизників у Донецьку, Криму, Полтаві, Одесі, для яких ці дати є важливими і дорогими, я намагаюся в ці дні зробити щось доброго для тих людей, з якими зустрічаюся.

В нашій країні я не посідаю першого місця серед тих, кого найбільше поливають брудом. Я завжди дивлюся на тих, кого поливають ще більше, ніж мене, і бачу, як гідно вони себе тримають. Ми можемо говорити зараз про загальнонаціональний експеримент: як залишитися чистим, коли тебе щодня поливають брудом. Цей експеримент може служити непоганим досвідом для тих, кому буде ще тяжче, ніж нам. Я багато думала про те, що можна піти з політики і писати щось для душі, але я маю багато зобов’язань перед людьми, яких я ще не виконала, і це мене тримає на цій дорозі, і це мені дає сили йти по ній впевнено і прямо.
Більшість українських жінок-політиків імпонують мені. Це грамотні, чесні і спвічутливі жінки. За дуже невеликим винятком про кожну з них я можу говорити із величезною приязністю.

У той час, коли Віктор Федорович заповнював цей документ, думаю, ментально він був ще Януковічем, був російськомовною людиною, думав по-російськи і робив spell так, як воно звучало російською. Минув час, сталося багато подій, перш ніж Януковіч став Януковичем. Він вивчив українську мову, почав думати як українець, як український патріот, як людина, для якої дорога вся Україна і українці, не залежно від того, якою мовою говорять. Він став Януковичем. Як на мене, цим все можна пояснити.

Якщо б було треба дискредитувати українську ідею, створити відштовхуючий для Європи образ українця – антисеміта, радикала, забіяки, задираки, то для цього треба було б робити те, що робить зараз ВО "Свобода". Ця політична сила досконало справилася з завданням створити відштовхуючий образ для Європи і Заходу українця і української ідеї. Ми бачили заяви різних країн, і мені дуже шкода, що свободівці або не розуміють, або не здатні чи не хочуть зрозуміти, як їх стилістику використовують вороги України, вороги української ідеї. Щоб звалити пам’ятник Леніну, якого вже багато років немає на світі, про якого не знають навіть школярі... Коли я нещодавно спитала у 5-класника, хто такий Ленін, він сказав, що це був поет і процитував мені пісню "И Ленин такой молодой"... Так ось, щоб звалити пам’ятник, який здачі не може дати, ані багато сили, ані багато розуму не треба. Не треба багато мужності, щоб когось образити, обізвати, крикнути "Ганьба!", виступити з антисемітскьми гаслами – це, повторюю, дуже легко робиться. І разом із тим, дуже легко вбивається в голову людям: дивіться, які вони, ці українці, просто недалекі й малокультурні люди. Ось яку непривабливу роль сьогодні виконкує ВО "Свобода". Але я маю надію, що в суспільстві зріє інша проукраїнська сила, справжня, з добрими традиціями, толерантна, вирозуміла, європейська. І її треба всіма способами підтримати.

Чим би не керувалися опозиціонери, які блокували трибуну, навіть якщо вони керувалися тим, щоб на саміті все виглядало красиво, вважаю позитивним той факт, що компроміс було знайдено. Це не було зовсім мудро кілька тижнів паралізувати роботу парламенту і не давати ухвалювати необхідні закони, щоб країна могла нормально функціонувати, але я сподіваюся, що УДАР навчиться на цій своїй помилці і в майбутньому буде більш відповідально планувати не тільки те, як увійти в якусь акцію протесту, а й вийти з неї. Поза тим, це справді позитивний факт, що знайшли компроміс, ухвалили спільний документ, який ще раз засвідчив одностайність українського суспільства і його політичних еліт стосовно європейського інтеграційного напрямку.
Чим мені не догодила ударівська наліпка? Я хотіла підказати своїм молодим колегам цілком елементарні правила поведінки в суспільстві, в т.ч. у залі, де ми працюємо. Це не зовсім в порядку, якщо на чужому столі, робочому місці щось наклеюєш, порядкуєш без дозволу. Мій жест – лише засіб виховання. Я рада, що на цей жест звернули увагу журналісти, і думаю, що це стане непоганим уроком для моїх юних друзів по парламенту.

Шановний дописувачу, почнемо відповідь для вас з другого питання, чи я горда з того факту, що... Погорда – гріх. І в житті не треба бути ні з чого гордим. Я справді дуже мало ще зробила для людей і думаю, що навіть якби мала шанс віддати три життя, щоб допомагати людям, цього було б замало – настільки багато проблем і болів є сьогодні на нашій землі. Я намагаюся робити те, що можу: відстоювати ті світоглядні принципи, які близькі нам, переконувати в тих чи інших раціях тих людей, в колективі з якими я працюю. Це не завжди просто, як непросто було, наприклад, голосувати за визнання Голодомору геноцидом, коли вся фракція не підтримала такої постановки питання. Непросто було говорити про шкідливість закону "Про засади державної мвоної політики" Ківалова-Колесніченка і т.д. Але не думаю, що про це я маю сьогодні говорити. Не варто говорити про те, в чому вдалося застосувати свої зусилля та енергію. Треба говорити про те, як багато ще не зроблено і як багато ще треба зробити. Треба збирати сили і однодумців і хоч маленькими кроками йти вперед. Не для того, щоб ви це оцінили, а щоб мати чисте сумління перед людьми, які довірили мені мандат.
Стосовно "Геббельса в юбке", то я думала, можливо, варто почати носити брюки, але жінці за 50 не завжди пасує така форма одягу. Дякую вам за запитання.

Не знаю, чи ви знаєте про те, що я написала заяву на ім’я голови ВР і відмовилася від усіх депутатських пільг і привілеїв. Це те, що я на сьогодні могла зробити в цій проблемі. Моя позиція і переконання у тому, що пільги для чиновників і депутатів повинні бути скасовані, є послідовною, я буду її відстоювати в парламенті доти, доки ми досягнемо остаточного результату.

Я считаю нормальным говорить правду, не зависимо от того, нравится она или нет. Я не хотела бы возвращаться к этой теме, но раз вы спросили, давайте еще раз поговорим о Тимошенко и Лазаренко. В 2005 году, когда Юлия Тимошенко начала капитальный ремонт в Межигорье, куда она хотела въехать как премьер-министр, когда сорвала там полы, выбила двери, повалила стены и начала грандиозную перестройку по своему проекту с тем, чтобы через некоторое время въехать в резиденцию как премьер, к нам в штаб приехали три женщины, технические работники резиденции Межигорья, которых она хотела уволить из Межигорья. Они привезли некоторые интересные фотографии, которые настолько деликатны, что, думаю, не стоит их публиковать. Именно они рассказали о посещениях Юлии Владимировны Павла Лазаренко, и именно об этом рассказе я упомянула несколькими фразами в одной из передач. Не думаю, что к этому вопросу стоит возвращаться. Хотя эта тема звучит сейчас на процессе Юлии Тимошенко из уст некоторых свидетелей. Я бы не хотела об этом еще раз говорить.

Это очень серьезный, очень тревожный и очень болезненный вопрос для Украины. Еще Вячеслав Чорновил был одним из первых, кто заговорил о будущем Украины как федеративного государства. Еще тогда, когда он созвал Галицкую Ассамблею, как прообраз западных земель будущей федерации, профессор Ярослав Дашкевич, признанный во всем мире авторитет, сын хорунжей Сечевых стрельцов Олены Степанивны и полковника УГА Романа Дашкевича де Корибута, выступил с резкой критикой этой идеи. Дашкевич сказал тогда Чорновилу, что там, где вырисовывается образ Галицкой Ассамблеи, может возникнуть образ Донецко-криворожской республики. Дашкевич считал, что идея федерализации Украины преждевременна. И ее провозглашают те люди, которые не понимают, что саме соборна унітарна Українська Держава сьогодні має шанс зміцнитися і посісти у світі гідне місце, особливо в регіоні Центрально-Східної Європи. Поки Україна не стане справді незалежною державою, в першу чергу незалежною економічно, розмови про її федералізацію – це спроба її знищенння як такої. Минуло понад 20 років з того часу, як Чорновіл вперше заговорив про ідею федералізації. Чи стала Україна настільки сильною, щоб говорити сьогодні про те, що можна змінювати її устрій і перетворювати з унітарної держави на федеративну? Мені здається, що така постановка питання є абсолютно передчасною. Сьогодні з ідеєю федеративного устрою найбільш активно виступає Віктор Медведчук. Він має рацію в тому, що регіони України дуже різні за ментальністю, культурними традиціями, за мовою і т.д., і за 20 років так і не вдалося настільки "перемішати" націю, щоб вирівняти цю різницю. Досі на Заході і Сході різні герої, досі воюють із пам’ятниками, досі говорять різними мовами. Можливо, в майбутньому об’єднання у федеративні землі, які об’єднувалися б на центральному рівні лише питаннями безпеки, зовнішньої політики та деякими іншими загальними для всіх питаннями, і може мати перспективу, але говорити про перехід до федеративного устрою сьогодні – значить завдавати болісного удару по ще не зміцнілому організму нашої держави. На сьогодні більш актуальне гасло для України – це слова з її духовного гімну: "В єдності – сила народу. Боже, нам єдність подай!".

Будем считать Ваше письмо официальным запросом ко мне, как депутату Верховного Совета, заместителю главы Комитета по правам человека. Я постараюсь в то время, когда нет пленарных заседаний парламента, лично выехать на место в этот санаторий (я действительно много слышала о нем) и проверить все факты, о которых Вы пишете.
В этом году я была в Соединенных Штатах, и в процессе подготовки к этой поездке я читала все, что говорит президент этой страны, его супруга. Меня приятно поразило, что перед рождественскими праздниками президентская чета решила поехать к солдатам и отпраздновать с ними. И потом, уже в Вашингтоне, я посетила мемориалы, военные в том числе, и еще раз убедилась, какое огромное внимание ветеранам, военнослужащим, офицерам в отставке и просто солдатам уделяется в этой стране. Не забуду слов Мишель Обамы, когда она рассказывала о солдате, которым она восхищалась. Он воевал в Афганистане и потерял зрение. Она спросила: "Не жалеете ли Вы, что пошли служить туда?" Он ответил как человек высокого патриотического долга: "Если бы мне надо было 10 раз потерять мои глаза, я все равно выполнил бы свой долг". Когда Мишель Обама рассказывала, было видно, с какой теплотой она говорила это. Я подумала, что нашей стране еще много нужно учиться отношению к военнослужащим, ветеранам. И, не смотря на то, что мы уделяем им немало внимания, мы должны каждый год иметь право сказать: мы увеличили бюджет на поддержку ветеранов, их семей.
Спасибо Вам за Ваш вопрос. Примите еще раз мои заверения в том, что я займусь Сакским санаторием.

Ви знаєте, що парламент дійшов згоди і компромісу, і всі тепер голосуватимуть особисто. Думаю, що ви переконані, що таке рішення правильне, а ваші тривоги і зауваження вважаю слушними і правильними.