Костянтин Матвієнко

Частково вже відповів на це питання, коли говорив про загрозу зміни Конституції на референдумі. Дочасні президентські вибори у мирний спосіб можливі лише за суспільного консенсусу, елементом якого було б добровільне дочасне складання повноважень чинним президентом. Враховуючи, що такий варіант розвитку подій є практично неможливим, те ж можна сказати і про ймовірність дочасних президентських виборів за мирних обставин.

Направду інститут відкликання депутатів дуже обмежено застосовується і в країнах так званої розвиненої демократії. Коли політики вУкраїні говорять, що вони виступають за можливість відкликання депутатів – вони брешуть, чудово розуміючи, що якщо така норма стане реальністю, то виборча кампанія починатиметься у день проголошення переможцем того чи іншого кандидата. Вибори в один тур за відносної більшості перекреслюють будь-які можливості запровадження відкликання, позаяк співвідношення цифр тих, хто за відкликання, і тих, хто раніше проголосував за обрання, не дасть змоги побачити реального ставлення виборців округу до свого депутата. Тому ідея відкликання є мертвонародженою.

Як таку, що буде більш значною, ніж у цьому році – погіршуватиметься добробут громадян.

На жаль, це питання лежить не в площині права, а у площині політичної доцільності. І сьогодні Юлія Володимирівна та Юрій Віталійович роблять усе можливе, щоб з-за грат зберегти свою суб’єктність в українській політиці. Проте кількість їхніх шанувальників об’єктивно буде зменшуватися, якщо вони не запропонують цілковито нового дискурсу для українських політичних партій. Гадаю, що трьом опозиційним силам давно час створити тіньовий коаліційний уряд на чолі з Юлією Тимошенко, хто має бути в ньому міністром внутрішніх справ – не важко здогадатися. Проте тіньовий коаліційний уряд не створений, і не створений саме тому, що політики, які перебувають під куполом не хотіли б ділитися своїм суспільним впливом із політиками за гратами. Це серйозна помилка опозиції.

З покоління Валерії Новодворської я аналогів не бачу, а от з моглодшого покоління правозахисників я б назвав би Гройсмана. Він є справді ефективним правозахисником і здійснює правозахисну діяльність.     Я не думаю, що ЄС самоліквідується. Він трансформується, буде зміцнюватися після кризи та залишатиметься одним із центрів впливу західної цивілізації розом із США.

Важко спрогнозуваати. Вони не дуже потрібні Партії Регіонів у перспективі, зараз потрібні тільки їхні голоси. І до опозиційного середовища їм не вдасться притулитися. Не будемо говорити про їхню політичну долю. А щодо бізнесу – вберегти його в тій смистемі координат, яку створює парламентська більшість, навряд чи їм вдасться.

1) Кардинально нічого не зміниться. Якість законів лишатиметься невисокою. Але стиль роботи парламенту, в першу чергу індивідуальне голосування, все ж таки буде запроваджено.    2) Є підстави говорити про кризу світового парламентаризму. Це дуже серйозне питання, на яке неможливо дати бліц-відповіді. Проте скажу, що вже давно ніде в світі не обирають найрозумніших, найсумлінніших і найпорядніших. Прикладом цьому є рішення парламенту Еквадору 1997 року, який усунув тодішнього президента від посади з формулюванням «через розумову неспроможність управляти країною». Рішення виборців Харкова, Києва або Одеси щодо міських голів цих міст, на мій погляд, також є свідченням неповної адекватності виборців. Відтак вибори не гарантують якості влади. У цьому розумінні криза парламентаризму має світовий характер.    3) Давно вважаю за потрібне створити і вести реєстр українського політичного глупства. Вважаю, великою дурницею було ухвалення чинного закону про вибори народних депутатів, коли в п’ятьох округах виборці так і лишилися без свого депутата через неможливість за цим законом встановити коректного результату. Приклад ухвалення закону про біометричні паспорти також є свідченням неадекватності тих, хто приймав це рішення, позаяк технологія ідентифікації особи за біометричним паспортом застаріла ще до моменту ухвалення закону. Шедевром дуресвітства в українській політиці є позов Наталії Королевської до соціологів. А підписання мільярдного контракту Агенцією з управління інвестиціями взагалі не може бути описане коректними епітетами.

Партія «Свобода» дуже динамічно, я б сказав, невимушено, увійшла на український політичний олімп і в перші два дні роботи парламенту фізично продемонструвала свою політичну ефективність. Як би ми не ставилися до силових дій у Верховній Раді, але діяльність більшості просто не залишає інакшого вибору. Сподіваюся, партія «Свобода», крім епатажних і резонансних дій, перейде і до політичних стратегічних кроків. Ближчим часом я опублікую своє бачення такої перспективи.

1. Україна являє собою «кадровий ресурс» європейської цивілізації. На мою думку, Європа є не менш зацікавленою в Україні, ніж Україна в Європі. Відтак вважаю, що рух у напрямку зближення України та ЄС триватиме, проте, можливо, політики, які визначають ставлення до України в ЄС, не зовсім уявляють собі внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Прикладом цього є минулотижнева резолюція Європарламенту з рекомендацією «демократичним силам» в Україні не співпрацювати з партією «Свобода». Правильна і швидка реакція Арсенія Яценюка та Віталія Кличка на цю резолюцію свідчить про погану поінформованість європейських політиків у внутрішньополітичниій ситуації в Україні.    2. Для української влади Митний союз – протекторат Росії над Україною – може виявитися єдиним способом зберегити власні статки та високі посади. Ймовірність «затягування» України в Митний союз є високою.

Я нічого не знаю про цю справу.

З Вашого дозволу, я утримаюся від оцінок телеведучих і політологів. По суті питання відповім, що моєю головною претензією до попередньої влади є консервація суспільно-політичниїх взаємин в Україні, яка саме і зробила можливим повернення до влади Януковича та його команди.    Що стосується якості аналітичних матеріалів – визнаю, зокрема і самокритично, що вони справді не відповідають суспільним запитам. Також констатую, що рівень компетентності українського політикуму часто є набагато нижчим за компетентність суспільства.

По-перше, конкуренцію Януковичу на прийдешніх президентських виборах (якщо, звісно, Конституція не буде змінена таким чином, що главу держави обиратимуть у парламенті) може скласти лише єдиний кандидат від консолідованої опозиції. Спочатку слід визначити механізм пошуку такого кандидата, а тоді вже аналізувати шанси окремих політиків. Хто б не склав конкуренцію Януковичу на наступних виборах, вже сьогодні він має здійснювати колосальну роботу по формуванню власної команди і стратегії власної політики. На цей час жодних ознак такої діяльності я не бачу.

:) Прийдешній рік, перш за все, буде вкрай складним з точки зору економіки. Виконання бюджету наступного року під великим питанням. Робота основних інфраструктур життєзабезпечення також буде здійснюватися з перебоями. Та кількість пожеж, аварій та інших техногенних катастроф, які ми спостерігаємо сьогодні в Україні свідчить про остаточне завершення терміну амортизації основних інфраструктур – від каналізацій та електромереж до звалищ і великих виробничих комплексів. Відтак будь-яка влада буде змушена спрямувати свої зусилля на подолання цих загроз. На цьому тлі політичні інітриги виглядають дрібними і такими, що суттєво не впливатимуть на суспільне життя. Вони становитимуть інтерес лише для поціновувачів «пліснявого сиру українськоої політики».

Зрив Ялтинського саміту Україна-ЄС.    Ухвалення закону про вибори.    Самі вибори.    Ув’язнення Тимошенко та Луценка.    Початок роботи парламенту.

:) Креативненько, динамічненько, прикольненько. Є на що подивитися. Про змістовні речі говорити передчасно.

Користуючись нагодою, передаю вітання Костеві Бондаренку з Новим роком. Серед інших побажань сподіваюся, що нас із ним у 2013 році менше плутатимуть журналісти.

«Лівий» рух в Україні був знищений повсякчасним угодовництвом комуністичної і соціалістичних партій. Таким чином, він втратив довіру. Профспілки зі згортанням виробництва, зменшенням чисельності трудових колективів також частково втратили свій суспільний вплив. Його відновлення можливе з переходом на інші форми роботи, зокрема, і через сучасні комунікативні мережі.

Англійська мова завдяки своїй поширеності динамічно трансформується. Вона стала багатоманітною. На її основі, як свого часу на основі латини, виникають нові мови, як, наприклад, англо-іспанський, англо-китайський «суржики», і це є нормальним процесом мовотворення.    Глобалізм справді є частково американським явищем, позаяк США – батьківщина найбільшої кількості транснаціональних корпорацій. Глобалізм як явище буде розвиватися і трансформуватися. Свідченням чому є і наше з ваме спілкування за посередництвом «винаходу клятих імеріалістів» – інтернету, з усіма його причандалами: гаджетами, програмовим забезпеченням, айпадами, айфонами, андроїдами та ін.    Повертаючись до англійської мови, як гадаєте, слова «флешка» або «ноутбук» – англійські чи українські?

Щиро кажучи, складне і глобальне питання. Відповідь на нього можна дати, провівши фундаментальні дослідження... МАЙБУТНЬОГО. Спрогнозувати «архітектуру» держави майбутнього в мене точно не вийде протягом цієї онлайн-конференції. Тому відповісти на Ваше питання компетентно, даруйте, не зможу.    Щодо російської мови – суспільні тренди в Україні сьогодні не дозволяють нам говорити про такі перспективи. Мовна карта лишатиметься розмінною картою спекулянтів від політики.

Частково я вже на це питання відповів, коли сказав, що вступ до Митного союзу, «подсєнь двухглавого орла», є способом зберегти нині існуючий суспільний лад та владну команду в Україні.

Безвластие.

Адміністративно-територіальна реформа є нагальною потребою державного будівництва в Україні. Перше ніж говорити про зникнення областей, слід зрозуміти цілковиту архаїчність обласного рівня представництва – обласні ради, включно з парламентом Криму, є зайвою ланкою в системі представницької влади. Вони не мають власних бюджетів, майже не мають комунального майна та інших активів, які потребують управління з боку представницького органу влади. Громадяни мешкають у територіальних громадах, себто населених пунктах. Саме на цьому рівні і має відтворюватися громадянське представництво у вигляді місцевих рад. Україна має перейти до дворівневої системи влади: влада державна та місцеве самоврядування. Жодних проміжних ланок тут не потрібно. Містам Києву та Севастополю має бути повернуто повноцінний самоврядовний статус. Державні адміністрації у цих містах мають бути замінені виконавчими комітетами міських рад. Севастополю також має бути надано природне право територіальної громади обирати міського голову.

Можна і до одного, можна і взагалі без депутатів. 450 нині діючих народних депутатів – це та цифра, яка залишилася від УРСР. Якщо запроваджувати суто мажоритарну виборчу систему, то 450 депутатів є цифрою оптимальною – один депутат від ста тисяч мешканців країни. Партійно-пропорційна система дала б змогу обмежити їх кількість трьома сотнями.    Проте проблема низької якості українського законодавства полягає не у кількості депутатів, а у їх компетентності, сумлінності та адекватності. Позаяк немає змоги вимагати медичної довідки про психічне здоров’я кандидатів у народні обранці, фільтром адекватності мали б бути політичні партії, які висувають кандидатів у депутати. Наскільки добре вони справляються з цим завданням, ми з вами можемо бачити на прикладі Радикальної партії України, яку у Верховній Раді представляє Олег Ляшко.

Реальні статки народних депутатів України визначаються жодним чином не гривнями і, тим паче, не рублями. До Верховної Ради вони обираються геть не з міркувань того, щоб у ній працювати. Механізмів примусу наразі не існує.

На мою думку, депутати цілком навели лад із пільгами «в першу чергу собі улуюбленим». А те, що ми з вами цієї думки не поділяємо, їх не обходить.