Ірина Геращенко

Ви так багато прізвищ перерахували, що... Щодо Віктора Ющенка. Знаєте, колишній прес-секретар має можливість говорити про свою колишню роботу набагато менше, аніж «при виконані обов’язків». Як професіонал, я суворо дотримуюся цього правила і волію не коментувати нічого, що стосується цієї теми.    Я щиро дружу з Олею Герсим’юк, вона прекрасна людина, цікавий журналіст і, головне, політик з гарним почуттям гумору. Для політика це просто необхідна якість, яка відсутня в багатьох депутатів. Тому вони такі скучні і несамокритичні. З іншими перерахованими вами особами – з кимсь вітаюсь, з кимось приятелюю, когось просто знаю по роботі, з кимось можу випити кави і навіть перемити комусь кісточки.

Я сама журналіст, і чимало журналістів в мене в гостях бували. В тому числі і з «Главреду». Інше питання – наш будинок: це приватний простір, і я хочу запрошувати туди і там бачити тільки людей, які не проб’ють негативною енергетикою ауру мого дому. До речі, свою квартиру купила в кредит, як і багато інших громадян Украіни, і досі той кредит сплачую.

Ваші питання довші, аніж мої відповіді. Згадайте хороше російське прислів’я: краткость – сестра таланта.    В Украине нет проблем с русским языком. Вон вы говорите, пишете – и все вас понимают, отвечают. У нас с украинским проблемы. Попробуйте-ка его выучить, из уважения к стране, которая называется Украина.

Я таких порівнянь не бачила і не поділяю ваші епітети відносно цих шановних пані. Хоча так само не поділяю і деякі іх експресивні висловлювання. Я за ідеологією – правоцентрист і не є радикально налаштованою.    Щодо ОУН, то раджу не жити міфами радянських підручників історії, де й про Голодомор слова не було. Варто більше знати і шанувати нашу історію, в якій і ОУН, і УПА належать яскраві і важливі сторінки.    Щодо мільйонів російськомовних, то в Україні немає мовної проблеми, в нас 90% періодики виходить російською мовою, працюють російські театри (жодного разу не бачила там «защитников»), тему мови і спекуляцій навколо неї піднімають безпринципні політикани напередодні виборів. Знаєте, якщо людина не може за 20 років вивчити українську і стати дійсно двомовною – з нормальною українською і російською, а не суржиком – то як вона може правити країною, працювати в уряді? Знати мову – це шанувати свою країну, як її герб, прапор і гімн. Це – символи державності країни. Тому посли і дипломати, щ приїжджають в Україну на три-чотири роки, за цей час всі вивчають мову краще Азарова? Для них це честь і принцип – вивчити мову країни перебування, таким чином віддавши повагу людям цієі краіни. Чому ж тоді наші політики ставляться до українськоі, як до мови аборигенів, яких вони глибоко зневажають? Цієї філософії я не сприймаю.

Всім привіт! Вибачте за запізнення. З помічниками готували запити до прокуратури відносно правомірності «первірки» ТВі, яка більше схожа на наїзд і сайту «LВ» . Влада готується до «чесних виборів», де потрібні слухняні ЗМІ. Будемо всі сподіватися, що «Главред» ноги податкових обминуть.    Щодо КС, то його рішення вже нікого не дивують... Цей орган став придатком Адміністраціі Президента, і професійність, і незалежність мантоносців цієі структури – під великим питнням. Там залишилося хіба дві-три принципових людини, які не голосують за ті написані в іншому приміщенні рішеня. Один з них – пан Шишкін. До речі, він мені на іспиті якось поставив першу і чи не єдину у житті трійку (з адмінстративного права), коли минулого року я складала іспити на заочному відділенні юридичного факультету. Я, на відміну від деяких студентів, чесно не списувала, але й тему знала недосконально. Отож отримала образливий, заслужений і принциповий трояк.

Меня волнует то незнание и неуважение к украинскому, которое демонстрируют многие наши политики. И такое же незнание русского. Тот дикий суржик, с ужасным «гы», которого нет в русском, тот лексикон Элки-людоедки, на котором разговаривают эти записные «защитники» русского языка не имеет ничего общего с русским. Это они думают, что говорят на русском, на самом деле – это жуть, канцелярщина, банальщина, примитивщина, а не прекрасный русский, которого эти люди не знают. Я сто раз предлагала в ВР провести диктант по русскому. Боюсь, это было бы душераздирающее зрелище, т.к. все профессиональные «защитники» русского в ВР (за редким исключением) пишут с ошибками. Они ничего и никогда не читают, не бывают в театрах. За язык обидно...

Головна хвороба – на жаль, невиліковна – нинішньоі Ради: її залежність від Банкової. Це не парламент в класичному розумінні цього значення і слова, а збіговисько кнопкодавів, що бездумно голосують, не обговорюючи і не читаючи законів.    Щодо співпраці. Я б говорила не про співпрацю, а про необхідність діалогу між владою і опозицією, який існує в будь-якій цивілізованій європейській країні. Адже є чимало тем, над якими варто працювати разом: євроінтеграція, соціальні проблеми і їх вирішення, гендерна рівність, захист прав дітей, катастрофа в медицині і її реформа, проблеми в освіті і необхідість їх вирішення... Хіба цього мало. Від діалогу виграє суспільство і країна, головне – він має бути публічним і зрозумілим. І в нормальній країні можливі спільна робота над певними законопроектами, певними загальнонаціональними темами і проблемами. Так, врешті-решт, було і в Україні, адже були закони, які парламент голосував, приймав разом. Це зараз градус кипіння і поляризація ВР досягли апогею, і діалог майже неможливий – після мовного закону особливо. Якщо ж говорити про співпрацю як про «тушкоспівпрацю» – це неможливо. Як позбавитися «тушок» – не голосувати за них і не забувати їм нагадувати, що вони зрадники. Я з тушками не вітаюсь і не спілкуюсь.

Нічим. З ГП, куди я надіслала запит відносно застосування проти мене фізичної сили, прийшла дивна відповідь, що це питання має розглянути Регламентний комітет. Там засилля регіоналів, і вони не ставлять це питання до розгляду. Мельник підходив до мене у залі і телефонував якось із вибаченнями. Я не живу помстою, але вважаю його поведінку неприпустимою для політика, і тому мені здавалося , що як мінімум ми на Регламентному комітеті мали б подискутувати з цього приводу, визнати неприпустимість подібних речей, які б’ють по репутації і депутатів, і Ради загалом, і публічно про це заявили. Від цього б виграла і Рада, і сама ПР, яка не вміє визнавати помилок своїх членів.

Якби не акція під Українським домом, Янукович вже б давно підмахнув той скандальний законопроект. До всіх Громадян з великої літери, що приходили і зараз є під Українським домом, я ставлюся з величезною повагою. Адже вони відстоюють свої переконання і принципи. Знаєте, 100 щирих, ідейних людей – переконливіше, сильніше 1000 проплаченого люду. Під УД – СПравжня, непроплачена акція, тому там особливий дух і атмосфера. Я вважаю важливим, що розпочалася вона з голодування політиків, і там було в перші дні багато партсимволіки, це засвідчило, що опозиція може і повинна об’єднуватися навколо захисту ключових речей. Але зараз я повністю поділяю бачення тих, хто продовжує акцію і голодування – біля УД має бути українська символіка. Я вважаю, що кожен із нас має підтримати цю акцію як може. Я, наприклад, звернулася з листом до лідерів двох опозиційних парламентських фракцій – БЮТ і НУНС – з пропозицією: ми три останні дні сесії не були в залі, стояли на мітингу. Давайте наші депутатські зарплати за ці три дні перерахуємо в різні бібліотеки і школи, закупимо туди українські книжки, підручники, посібники, словники. Мова не вмре, якщо ми її підтримуватимемо справою – читатимемо, співатимемо, говоритимемо, купуватимемо українську книжку. Я вже зв’язалася з однією школою, тепер збираю їх замовлення.

Мене часто запитують про співпрацю з Ющенком. Я працювала прес-секретарем лідера опозиції з 2002 по 2004 рік. Тоді переді мною, як і перед мільйонами украінців, стояв вибір: бути на боці Кучми-Януковича чи з опозицією, яку представляв Ющенко, Тимошенко, Мороз. Я вибрала друге. І жодноі хвилини не шкодую про те, що мала можливість бути причетною до найсильнішої українськоі опозиції, могла спостерігати, як змінюється країна. 2004 року ми отримали прививку від тоталітаризму і здавалося, що ми стали демократичною країною назавжди. З’ясувалося, що після щеплення можна ще сильніше захворіти. Нинішні часи мені нагадують 2002-2004 роки, тільки от Янукович не Кучма... Той, попри все, був державником (нехай в своєму розумінні цього слова). Так, я працювала й прес-секретарем Президента Ющенка в 2005-2006 роках, і це був час, коли на більшість речей я не дивилася в «рожевих окулярах», але... я вважаю, що демократична команда програла багато в чому через внутрішні чвари, тому завжди займала позицію – про певні речі маємо говорити жорстко, чесно, але за зачиненими дверима. Сьогодні я б ще критичніше ставилася до багатьох речей і намагалась би на них впливати, аби це було в моїй компетенції і можливостях.

Ви на 100000000% праві!!! Після мовного закону під шумок закриття сесії такого понаприймали «кнопкодави». Зокрема, зміни до закону про тендерні закупівлі, яким повністю втаємничили цю і без того корупційну сферу, дозволили приватизацію Гостинного двору у Києві, більше ніж на 100 мільйонів гривень збільшили фінансування генпрокуратури... Зараз опозиція збирає підписи, аби оскаржити процедуру прийняття цих законів у КС. Правда, щодо нинішнього КС – то це вже давно філія Банковоі. Але нічого, і їх час прийде.

Сподіваюся щиро, що головний заколотник – Партія регіонів і їх тушки – програли! Люди все прекрасно розуміють. Вони бачуть зростання цін, безробіття, корупцію, рейдерські захоплення всього, що шевелиться. І спроба все це затушовати «языковой» завісою навряд чи пройде. На жаль, програла й Украіна. Всі іміджеві позитиви від Євро, коли всі європейські ЗМІ давали картинку прекрасних усміхнених українців в національних строях, перекреслила картина «Беркуту» під Українським домом і сльозогінного газу проти демонстрантів.

Хочу вірити, що переможе опозиція і сформує там більшість. Щодо мене особисто – це питання до виборців, тільки їм вирішувати.

Низька політична культура, погана освіта переважної більшості депутатів. Як сказала відомий російський публіцист Юлія Латиніна про українську владну еліту: «В Україні переміг шпанізм». Дуже точне слово – до влади прийшла шпана, на жаль. Ну, і ще один фактор, про який я весь час говорю – в українській політиці і парламенті дуже мало жінок, лише 8%. Треба, щоб їх було більше. Жінки-політики, як правило (бувають, звісно, і виключення), несуть іншу політичну культуру, вони більш компромісні в здоровому сенсі цього слова.

Парламент, який хвалиться кількістю, а не якістю прийнятих законів, навряд чи може вважатися ефективним. Морально ця сесія була найважчою. Така атмосфера неприязні, недовіри і несприйняття була у ВР хіба в 2003 році, коли в грудні приймали конституційну реформу, голосували руками і ногами (але ж особисто), і під час Харківських угод, коли вперше так по-звірячому били опозицію за чужий флот.

Молодь завжди більш категорична, чиста і безкомпромісна в своїх діях і переконаннях. З одного боку – це прекрасно, з іншого – небезпечно. Тому ви праві в тому, що в першу чергу маємо дбати про здоров’я цих щирих і патріотичних молодих людей. Але хто з нас в силах їх переконати припинити голодування, якщо це – їх рішення. Хіба Янукович після відльоту Путіна має пообіцяти своїй країні не підписувати розкольницького і непрофесійного закону.    Друзі! Мені час іти. Всім дякую за запитання. Злі і некоректні списую на спеку. Всім нам витримки, мужності, гідності і поваги один до одного. Щиро, Ірина Геращенко.

На жаль, ні. А треба? Я чекаю відповідь на наш з Миколою Томенком запит до ГП відносно жорсткого розгону мітингу протесту опозиції і громади, яким керувала черкаська міліція. Черкасам привіт! Ми з вами знайомі? Бо щось не пригадую Пантелеймона серед своїх знайомих.