Катерина Цимбаліст

Секрет успешной и популярной книги для детей заключается в том, что к детям не нужно относиться, как к малышам. Дети сегодня очень взрослые. И темы их интересуют тоже взрослые: любовь, дружба, верность, преданность, собственное предназначение, человечность. Секрет состоит лишь в способе подачи – достаточно лёгком для детей, но в тоже время, не примитивном. Я не знаю, без каких книг не было бы Вас или кого-то ещё. Меня бы не было: без Булгакова («Мастер и Маргарита», «Собачье сердце», «Дни Турбиных»), без Набокова (я обожаю рассказы Набокова – это обязан прочесть каждый человек, который хоть немного знает русский язык. Я обожаю «Лолиту», «Камеру обскура»... Я люблю всего Набокова, и стихи тоже), я обожаю Джорджа Оруэлла «1984», Пастернака («Доктор Живаго» и просто обожаю стихи), Селлинджера, Вольтера, Гете, Шекспира. Я, вообще, очень люблю поэмы. Именно по этой причине я люблю Пушкина, Омара Хайяма, Лесю Украинку, Лину Костенко, Котляревского. Я люблю и современных авторов: Януша Вишневского (мне нравятся рассказы, «Одиночество в сети» и не только), Пелевина, Вербера, Андруховича и многих других. Причём, где-то меня привлекает стиль изложения, а где-то тематика, а где-то повороты сюжета.

Так. Планую обов’язково. Думаю, що і в номінації кіносценарії для дітей, і у пісенній ліриці. Найближчим часом хочу спробувати себе у великій формі – романі.

Їх багато. Не можна називати когось одного. Людина мусить читати багато, оцінювати, формувати смак.

Конкурсантів, які перемогли в номінації «Романи», чекають видавці. Щодо мене, я сподіваюсь, що будуть пропозиції від театрів, і моя п’єса зможе побачити світ.

У паперової книжки, безумовно. є майбутнє. Книжками людство користується з давніх часів. Я думаю, що кожен погодиться з тим, що запах старих книжок має в собі щось містичне. Але і електронна книга є дуже необхідною в сучасному швидкому житті. Ліпше читати електронну книгу, аніж не читати нічого.    Щодо театру – у нього є і буде майбутнє. У театрі сцена оживає, твориться на очах у глядача, він стає учасником цього дійства. Емоції, які людина переживає в театрі аж ніяк не можна порівняти кіно, а тим більше із телебаченням.

1) Тему романа я пока не разглашаю. Он будет о нашем настоящем и недалёком будущем. 2) Как драматург я не имею постоянной работы. Хотелось бы, чтобы было иначе.

Цей час все ж таки про творчість. Скажу тільки, що іноземці у нас під час Євро не зупинялись. Тільки свої – українці, як і раніше.

Фінансова винагорода у моїй номінації складає 4000 гривень. Для мене вона не була важливою, але все одно приємно.

1) Я давно хотіла взяти участь в «Коронації слова». Я розпочала писати свою першу п’єсу у 2007 році, і ще тоді хотіла взяти участь у конкурсі, але п’єса здалась мені незакінченою – це була моя перша спроба (думаю, що руки до неї ще дійдуть). А потім я побачила, що мої друзі отримали Диплом Коронації у 2010 році, і тоді я переконалась у тому, що конкурс дійсно чесний і прозорий.    2) Для мене творчість – це моє самовираження. Я дуже погано почуваюся, коли не пишу. Для мене це життєва необхідність. Я б із задоволенням і танцювала, і грала у театрі, і знімала кіно. На все, на жаль, поки не вистачає ні рук, ні часу, ні грошей.

Мне очень нравились рассказы Артура Конан Дойля о Шерлоке Холмсе. Нравился дедуктивный метод этого персонажа.

Я думаю, что детская литература ни в коем случае не должна показывать жестокость, насилие, подменять понятия, как, например, понятие любовь сексом или сексуальным влечением. Этого так много сегодня... везде: и в мультфильмах, и в компьютерных играх, за которыми дети проводят огромное количество времени. Нельзя, на мой взгляд, и упрощать повествование, поскольку речь сегодняшней молодёжи крайне бедна – это нужно менять.

Да. У меня сын, которому сейчас 5,5 лет. Сказку я на нём проверяла. Не всё понимает, приходится пояснять. Но ему явно понравилось.

Не дивлячись на те, що я з Донецька, я стовідсотково упевнена в тому, що державна мова може бути тільки одна. Звісно, не слід забувати і російську. Навпаки, слід вчити дітей і російській, і англійській, і німецькій. Колись знання чотирьох- п’яти мов зовсім не вважалось поліглотством. Наприклад, відомий радянський актор – Георгій Мілляр (найвідоміша і найулюбленіша Баба-Яга нашого дитинства) – при народженні – Джордж де Мільє – чудово володів французькою і англійською. Хай би діти краще вчили мови, а не сиділи за комп’ютерними іграми. Тому мене, звісно, страшенно обурюють люди, які не спроможні вивчити державну мову і вимагають допоміжні милиці. Наша мова – українська. Люди, вчіть, знайте, любіть її!

Я думаю, не секрет, що сучасні діти виховані на закордонному фентезі. Десь у такому жанрі і доводиться працювати. Українська міфологія дуже багата подібними персонажами. Нам зовсім не потрібно вдаватись до зображення ельфів чи кентаврів, оскільки і вони можуть позаздрити тому, скільки у нас різних Щезників, Чугайстрів, Водяників, Банників, Мавок тощо.

Не знаю даже, что Вам ответить. У меня было всего две оплачиваемых работы, как у драматурга: 1) пьеса для Международной организации по миграции – «Дома в Украине», 2) новогодняя интерактивная сказка для детей «Маша и ёё медведи». На жизнь я этим не зарабатываю...

Хороше питання. Відповідь – «не знаю». По-перше, пощастило з вчителями, а, по-друге, я, схоже, жила в якомусь іншому місті Донецьк – зовсім не в тому, яким усі ми звикли його бачити сьогодні. Одна з моїх бабусь була токарем, а на пенсії займалась господартвом, садочком. А друга – була інженером-конструктором: проектувала стратегічний міст у Донецьку. На мою думку, в Донецьку того часу існувала своя культурна еліта. Саме ця бабуся практично кожного тижня водила мене і мого брата до театру, консерваторії, музеїв. І саме так жили усі її сусіди. Похід до театру один раз на тиждень вважався нормою. Педагоги балетної школи вважали своїм обов’язком усебічно розвивати своїх учнів. Директор школи – Юрій Андрійович – усіляко підтримував наші ідеї щодо капусників та свят, на випускному він подарував мені збірник книжок Гьоте.

Шановна Катю, поки не буду розголошувати ідею моєї нової роботи. Скажу тільки, що написана вона буде в жанрі фантастики. Я починаючий друматург і письменник, але вже зараз бачу, що жанри фентезі і фантастики для мене є дуже привабливими. Не можу сказати, що я орієнтуюсь на сусільні уподобання. Взагалі, я переконана, що письменник не має права «подобатись». У нього зовсім інші завдання: по-перше, його робота, як на мене, дуже схожа на роботу лікаря – знайти, виявити суспільну хворобу і «діагностувати» її; по-друге, його завдання – давати нову реальність, окреслювати нові перспективи.

На сьогоднішній день я не працюю в розмовному жанрі. Насправді, це величезна біда практично усіх акторів, яких випускає Естрадно-циркова (нині вже) академія за цим фахом, оскільки цей сектор дуже міцно зайнято командами КВК. І, в принципі, у вищевказаних спеціалістах ні в Україні, ні в Росії немає потреби. Після випуску ці фахівці ідуть працювати МС (ведучими) у нічні клуби, ведуть весілля і корпоративи, у ліпшому випадку стають акторами театрів, куди потрапити досить важко. Я би дуже хотіла допомогти і моїм однокурсникам, і тим, хто випускався після нас. Маю бажання робити також телепередачі, але на все просто не вистачає часу.

Нас познайомив спільний друг ще до участі Олександра та Наталії в «Коронації слова». Ми дуже швидко знайшли спільну мову, оскільки наші погляди на сучасну кінематографію і телебачення співпали в багатьох аспектах. Думаю, що ми будемо співпрацювати і в майбутньому. Взагалі, я дуже відкрита людина і завжди готова долучатись до цікавих проектів – були би пропозиції.