Віталій Кулик

Я не відмовляюся від власних поглядів на лівий рух. На жаль, в Україні існує ліве середовище, але жодним чином не лівий рух. Рух передбачає дії, активні взаємодію та проникнення організацій у тканину суспільства. Лівий рух - це система комунікації: профспілки, партії, громадянське суспільство, протестні ініціативи, ідеологічна дискусія. Сьогодні в лівому середовищі відсутня як така ідеологічна дискусія. Все зводиться до шаблонних заяв чергових партійних з"їздів. Наші ліві партії відірвані від загалоносвітового та загальноєвропейського контексту. Вони ніби застрягли на початку 90-х і не можуть чи не хочуть бачити, як змінюється саме суспільство. Стосовно "нових лівих" - цей проект досі живий. Але Ви перебільшуєте мою в ньому роль.    Поки що "нові ліві" не являють собою потужного політичного проекту, але на цьому етапі, мабуть, і не має сенсу претендувати їм на владу. В перспективі з відходом традиційних лівих партій, КПУ, СПУ та інших, "нові ліві" зможуть зайняти не лише нішу комуністів, але і стати виразниками більш широкої електоральної групи, яку умовно можна назвати пррихильниками соціал-демократії чи соціалізму. Соціологічні дослідження з року в рік фіксують, що 25-27% громадян є прихильниками лівої чи ліво-демократичної ідеї. Але не готові інвестувати свій голос в існуючі ліві партії. Я не виключаю, що саме "нові ліві" стануть таким об"єктом для майбутніх інвестицій.

Остання події в Росії, парламентська і президентська виборча кампанії, показали "нищету российской политтехнологической мысли". В штабах Явлінського, Прохорова, Зюганова, навіть Путіна працювали українські фахівці з польових електоральних технолгій, медійники, спеціалісти з електоральних інтернет-комунікацій та інші. Фактично українські політтехнологи мають наразі більший досвід участі у конкурентних виборчих кампаніях, володіють ноу-хау, які є затребувані у більшості країн пострадянського простору. В той же час я не прив"язував би це до профнепридатності російських колег. Є певна специфіка політичної боротьби, є своєрідність електорального ландшафту, але найголовніше - це те, що в Україні сформувався потужний цех політтехнологів та політконсультантів. які пройшли 10 років перманентної політичної кампанії, тякі здатні давати продукт та на практиці довели свою ефективність.

Очевидно, що Путін продовжить курс на часткову лібералізацію політичної системи та привнесення в неї справжньої конкуренції. Одним із перших кроків нового президентства можна вважати внесення змін у виборче законодавство в частині переходу до прямих виборів губернаторів. У найближчий час можна очікувати зміни у закон про політичні партії, спрощення процедур реєстрації та діяльності громадських організацій, можливе повернення дискусійного формату на центральне телебачення. Але попри це Путін є прихильником керованої демократії, що означатиме збереження в Росії формату "держава-корпорація". Путін-3 не піде на серйозне експериментування з інституційним та правовим дизайном Росії. Продовжиться політика централізації повноважень та контролю за фінансовими потоками в руках Кремля. Росія не відмовиться від "енергетичної дипломатії" та розширення "сфери політичної відповідальності" на пострадянському просторі. Отже, попри певну фасадну демократизацію, сутність російської влади та нинішньої державності РФ не зміниться.

Я не хотів би коментувати перебіг виборчої кампанії в РФ. Я не був спостерігачем. Проте варто відзначити певні позитивні новації виборчого процесу. Зокрема, встановлення веб-камер на всіх дільницях, де відбувалися вибори, активну позицію громадянського суспільства, яке здійснювало спостереження за виборами. Варто почекати офіційних висновків європейських місій спостерігачів, проаналізувати хроніку перегонів, а тоді вже робити якісь висновки. Я не вважаю, щовага порушень та фальсифікацій вплинула кардинальним чином на результат виборів. У Путіна не було справжніх альтернативних опонентів. А отже перегинати палицю в плані застосування адміністративного ресурсу та фальсифікацій також не було потреби.

В 2006 році наш центр опублікував дослідження, присвячене центрально-азійським перспективам України. В ньому ми відзначали втрату позицій українськими компаніями на ринках Туркменістану, Узбекистану, Казахстану тощо. Ми вказували про те, що недолуга політика тогочасного керівництва МЗС та лідерів України, спрямована на експорт "кольорових революцій" в Центральну Азію, призвела до згортання коопераційних проектів з країнами регіону, виштовхуванню України з приорітетних ринків, таких як нафто-газовий, будівельний тощо. Тоді наше місце на цих ринках швидко зайняли російські та китайські компанії. На сьогодні ситуація майже не змінилася. Попри збільшення товарообігу з країнами регіону Україна не має чим похвалитися. Взаємопроникнення інвестицій, наявність значних спільних економічних проектів, участь наших підприємств у модернізації військово-технічної сфери, все це залишилося лише намірами. Україна втратила прямі поставки центрально-азійського газу, а спроби їх відновлення вже нагадують маханням кулаками після бійки. Очевидно, зараз є необхідність у розробці нової стратегії по просуванню українських інтересів у Центральній Азії. Водночас хотів би відзначити, що Центральна Азія - це не лише і не стільки країни-члени Митного союзу, а скільки учасники Шанхайської організації співробітництва. В ШОС входить і Китай, який є стратегічним партнером України. Можливо, для збільшення власної ваги в регіоні Києву було б доцільно активізувати зусилля в плані набуття статусу партнера по діалу ШОС. У свій час наш центр спільно з фондом "Єдиний світ" підготував комплексу пропозицію з цього питання.    Стосовно КНДР. Північна Корея в квітні святкує столітття з дня народження вождя Кім Ір Сена. Вся риторика політичного керівництва КНДР будується на основі ілюстрації військової міці, здатності захистити себе від зовнішнього ворога. Ядерна програма - це один із елементів військово-політичного стримування ПІвнічної Кореї, але вона є і інструментом певного тиску на світову спільноту з метою отримання фінансово-матеріальної підтримки. Заяви про відмову від ядерної програми, які лунають із Пхеньяну, варто читати в оригіналі, а не через посередництво південнокорейських видань. Заява політичного керівництва КНДР звучала наступним чином: Пхеньян готовий розглянути пропозиції стосвно прямого діалогу з США та іншими зацікавленими державами в питанні денуклеаризації Корейського півострову. Як бачимо, відмова в тексті відсутня. Китай звичайно грає значну роль у кроейському врегулюванні, проте він не є на даний момент визначальним гравцем. А ситуацію варто розглядати в рамках великого трикутника: Москва-Пекін-Вашингтон.

Конституційні асамблеї бувають двох типів: а) установчі збори, коли перезапускається державність або перехід від однієї форми держави до іншої (наприклад, від монархії до республіки), б) дорадчі органи, які розробляють проект конституційних змін та вносять його в парламент чи на референдум. В Україні легітимно та демократично обрана влада, у нас немає переходу від одніє форми державності до іншої, відсутні умови для перезавантаження державності, тому перший Президент України Леонід Кравчук зупинився саме на ідеї Конституційної асамблеї, як дорадчому органі про Приезидентові України. Ця позиція зафіксована і в Указі Президента №31 від 25 січня 2012 року. Отже, КА - це дорадчий орган зі спеціальним статусом. Її завданням є напрацювання проекту змін до Конституції з урахуванням позиції інститутів громадянського суспільства, політичних сил та наукової громадськості. Порядок формування КА передбачає залучення представників незалжених експертних центрів, ГО, профспілок, організацій, експертного співтовариства. Також є квота для представників не лише парламентських політичних сил, але й позапарламентських, які користуються довірою суспільства. Проте основний акцент в формування КА здійснено на роль вчених-правників конституціоналістів, фаховий рівень яких достатній для напрацювання конституційної пропозиції. Водночас функціонування КА передбачає максимальну відкритість, залучення до обговорень проектів та напрацювань широкого кола громадських організацій, публічне обговорення і навіть національні конституційні дебати. Після напрацювання проекту КА передасть його Президентові України для внесння у парламент. Тому прийняття змін до Конституції України відбуватиметься з чітким дотриманням чинної процедури конституційних змін (парламент та референдум).    Деякі політики намагають заробити політичний капітал на критиці ідеї КА. Вони стверджують, що ніби існує міфічний "готовий проект" Конституції, і що КА має стати освяченням "узурпації влади". Подібним критикам я радив би вчити "матчасть", зокрема, уважно прочитати Указ Президента, концепцію формування КА. До 16 квітня лише вносяться персональні пропозиції щодо членства у КА. Після цього КА приступає до напрацювання концепції конституційної реформи, де мають бути відображені основні новації до Конституції. А вже згодом в процесі дискусії та громадського обговорення, парламентських дебатів має з"явитися сам проект оновленого Основного Закону. Ніхто, ні парламент, ні громадянське суспільство, ні політичні гравці, ні народ України, не можуть бути усунуті в процесі конституційної реформи.    Тепер кілька слів від себе. Якщо хтось думає, що вдасться легко маніпулювати Леонідом Кравчуком та сотнею вчених-конституціоналістів, той глибоко помиляється. На сьогодні є справжній шанс поза політичною кон"юнктурою не на коліні і не за одну ніч написати Конституцію, врахувати попередній досвід, застосувати принципи європейського конституціоналізму, опрацювати різні моделі розподілу повноважень, вийти на справді компромісний та консенсусний варіант Конституції. Бо, як справделиво відзначають європейські парламентарі, учасники ПАРЄ та експерти Венеціанської комісії, українські реформи отримають завершений вигляд лише після внесення відповідних змін до Конституції. І новий конституційний процес має початися ще до наших парламентських виборів.

Почнемо з того, чого очікувати від нового прем"єра... Міхай-Резван Унгурян є достатньо неоднозначною фігурою для румунського політикуму. Дехто може вбачати в його персоні прихильника жорсткої зовнішньої політики, особливо стосовно сусідів. Проте на даний момент Румунія знаходиться у дуже складних соціально-економічних умовах. Європейський Союз насилу виходить із грецької кризи, йде масштабне скорочення соціальних видатків в усіх країнах ЄС, і особливого режиму для Румунії чи інших нових членів ЄС не буде. Отже, Бухарест має зважати на те, що йому доведеться орінтуватися лише на власні сили. Якщо раніше румунські керівники намагалися вирішити внутрішньополітичні чи економічні проблеми за рахунок пдігрівання зовнішнього фактору (загроза зі сходу, повернення історичних земель, об"єднання з Молдовою, відновлення історичної справделивості тощо). На певному етапі їм вдавалося мобілізувати суспільство, спрямовуючи суспільний інтерес назовні. Проте подібні експерименти вже не знаходять розуміння ні в самому румунському суспільстві, і в Брюселі. Європейські чиновники все більше занепокоєні проведенням Бухарестом до певної міри експансіоністської політики, спрямованої на побудову румунського культурного простору за межами самої Румунії. Тому зараз Бухарест зацікавлений в перезавантаженні відносин зі своїми найближчими сусідами, у першу чергу - з Україною. Якщо ми подивимося на позицію Румунії щодо української євроінтеграції, оцінку Бухарестом стану демократії та дотримання свобод в Україні, то ми побачимо достатньо виважену позицію. Про необхідність перезавантаження відносин Бухаресту та Києва говорятьі в оточенні Бесеску. Тому я не очікую радикальної зміни в україно-румунських відносинах в результаті формування уряду Міхай-Резван Унгуряном.

На даний момент я працюю заступником керівника Головного управління з питань конституційно-правової модернізації Адміністрації Президента України. Якщо хочете називати це політтехнологічною посадою - будь ласка.    Стосовно виборів у Києві. З моєї точки зору, вибори мають відбутися синхронно з парламентськими, а ось оцінювіати шанси Попова, Кличка чи когось іншого мають зараз соціологи. Можу сказати лише одне, що за час головування в КМДА пана Попова його рейтинг з традиційних 4-5% підтримки будь-якої влади виріс в кілька разів. Попов є не просто фактором київських політичних розкладів, але і потужним гравцем на київскьих виборах.

Придністров"я є невизнаним утворенням. В той же час всі учасники процесу врегулювання в форматі "5+2" визнають територіальну цілісність Молдови, тому ПМР знаходиться у апріорі складному переговрному становищі. Але це не означає, що позицію Тирасполя потрібно ігнорувати. Україна постійно наголошує на необхідності врахування інтересів та позицій всіх сторін переговорного процесу. Без прямого діалогу Кішинева та Тирасполя досягнути остаточного визначення статусу Придністров"я неможливо. Окірм того, мають працювати робочі групи по врегулюванню проблемних питань між Молдовою та Придністров"ям. Тут питання не в реінтеграції. особисто я є песимістом в оцінці перспектив швидкого об"єднання Молдови. Завдання мінімум, яке можна і треба виконати - налагодження нормального життя для мешканців регіону, створення умов, коли документи, які видаються в ПМР визнавалися б в Молдові, коли б були відсутні штучні перепони на шляху руху людей, товарів та капіталу, коли б права, у першу чергу громадян України, були надійно захищені. Власне у цьому і полягає практичний інтерес України в Придністровському врегулюванні.

Мені подобаються гарні дівчата. А до громадської діяльності - то негативно. Є інші форми, методі маніфестації своєї позиції, не лише топлес. Хоча, мабуть, у наш постмодерністський час і таке також потрібно.

З моєї точки зору, перемога Путиіна в першому турі була прогнозованою подією. після акцій протесту на Болотній та пр. Сахарова Путіну потрібно було показати наявність значної суспільної підтримки і отримати перемогу у першому турі. Очевидно, що ставка робилася на зростання явки в пріоритетних для Путіна регіонах, так звана друга та третя Росія - середні та крупні міста промислових регіонів, та сільська глубинка РФ. Попри це для Путіна важлива була пермога і в столиці в МОскві, щоб зняти розмови про наявність критичної маси "рассерженніх горожан", які виступають проти нього особисто і проти його курсу. Перемога в першому турі розставила всі крапки над "і",а масові акції підтримки мають ілюструвати наявність широкої громадянської підтримки політики Путіна.

Так вже сталося, що наша історична наука грунтується на державницькій ідеї. Тобто ми вивчаємо історію князів, гетьманів, президентів, командирів. Це є ознакоюполітичної емансипації нації, ознакою бурхливого державобудівництва. проте в умовах, коли є елементи неузгодженості ідентичностей громадян, коли є ментальна відмінність у регіонів країни, наявність спільних героїв чи спільних історичних позитивних подій є проблематичною. Я не хочу говорити про Хантінгтона, чи геокультурний розлам на території України - ці єресі не мають під собою ніякого практичного підгрунтя. Проте формування української політичної нації має містити в собі неконфліктні формати. Не можуть існувати окремі герої для Сходу та Заходу. Єдиний пантеон героїв можливий лише в оцінці подій півтисячолітньої чи тисячолітньої давнини. Тому на мою думку, варто деміфологізувати історію. Історичний факт є точним, тому історія певною мірою точна наука. Не інтерпретація, не привнесення нинішнього політичного контексту в історичну подію мають стати новою парадигмою сучасної української науки. Досліджувати історію з точки зору досягнення прав та свобод громадян, становлення соціально-економічних відносин, досягнення науки і техніки. І в цій сфері у нас вже давно спільні герої та ідеї між Заходом та Сходом.

Мовне питання: є висновок Венеціанської комісії стосовно законопроекту про мовну політику, є позиція наукового співтовариства, де чітко вказано, що в Україні є дві проблеми не в регулюванні використання мов національних меншин та права на мовний і культурний розвиток національних громад, але й є невирішене питання захисту української мови. Згаданий законопроект не дає збалансованої відповіді на ці питання. Особисто я за тримовність - українська, російська, англійська. Причому з першого класу і обов"язковими іспитами на знання всіх трьох мов державними чиновниками. Проте я розумію, що спочатку варто створити умови для функціонування хоча б однієї державної мови. Потім створити неконфліктне середовище паралельного використання мов національних меншин, а вже потім вести мови про законодавче закріплення кількох державних мов. Спочатку мають бути практики, а нормативна база має підводитися потім.    Пам"ятники: воюють з пам"ятниками лише слабаки і ті, що не мають пам"яті. Я категорично проти руйнації будь-яких історичних пам"ятників. Безвідносно хто б їх не побудував. Нинішні борці за історичну справделивість, як з одного, так і з іншого табору, нагадують мені стародавніх єгиптян, які збивали написи про древніх царів та героїв в угоду політичній кон"юнктурі того часу, а створили серйозну проблему для археології. Ми ж не стародавні єгиптяни, правда ж?    Я є не релігійною людиною. Тому коментувати взаємовідносини православних громад не хочу і не буду.

Створити законодавчі механізми для розширення участі громадян у формуванні та реалізації державної політики. Якщо людською мовою, то це означає спрощення процедури реєстрації громадських організацій, делегування повноважень по наданню соціальних послуг тим самим громадським органзіаціям, спрощення організації та проведення місцевих референдумів (зокрема, про довіру меру), запровадження прозорих процедур держзакупівель, тендерів, конкурсів, проектів тощо. Це все вже передбачено в рамках підготовленої Координаційною радою з питань розвитку громадянського суспільства при Президенті України стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Для прикладу, у вас у місті несправделиво (як ви вважаєте) підняли тарифи на громадському транспорті. Ви можете образитися і не їздити тролейбусах та автобусах, а можете провести громадську експертизу калькуляції тарифу, розкласти його по кісточках і з"ясувати законність та справделивість його нарахування. Потім ви маєте право винести результати своєї експертизи на розгляд органам місцевого самоврядування (місцевої ради). І як, наприклад, у Полтаві місцева влада чи міська рада може цілком відмінити незаконне підвищення тарифів та встановити об"єктивні ціни. Таких прикладів практичного застосування демократії участі вже зараз більш, ніж достатньо. Якщо говорити про більш глобальні речі, то перш за все мова може йти про прискорення модернізаційних процесів в економіці, покращення ділового клімату, дебюрократизації адміністративної вертикалі, підвищення виконавської дисципліни. Я не економіст і не хочу оцінювати програму реформ чи вдаватися до ворожіння на каві щодо курсу гривні наприкінці 2012 року, але з моєї точки зору, уряд демонструє здатність втримати ситуацію під контролем, провести антикризові заходи та вийти на позитивну динаміку економічного зростання. Якщо ж він цього не зробить, громадяни вже в жовтні можуть чітко вказати на прорахунки владної команди своїми голосами на виборах.

Указом Президента України №32 від 25 січня 2012 року утворено Координаційну раду з питань розвитку громадянського суспільства. Туди увійшли представники уряду, експерти та громадські активісти, фахівці з питання становлення громадянського суспільства. Згідно Указу в найближчий час Координаційна рада має представити проект стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства та план першочергових дій по її реалізації. Фактично обидва документи написані самим громадянським суспільством за активної участі Адміністрації Президента України. Передусім філософією державної політики в цій сфері є спрощення процедур реєстрації та діяльності громадських організацій, приведення у відповідність до європейських стандартів законодавства України у сфері регулювання і діяльності інститутів громадянського суспідьства, сприяння розвитку локальної демократії (розширення прав органів самоорганізації населення, ОСББ тощо), покращення процедур консультацій та громадських експертиз діяльності влади, врахування позицій експертного співтовариства у процесі прийняття державних рішень. Фактично вперше з 2003 року ми впритул наблизилися до системної реформи законодавчо-нормативної бази регулювання діяльності інститутів громадянського суспільства. Це і прийняття закону про громадські організації, про благодійні організації та благодійність, про місцевий референдум, тощо. В Україні громадянське суспільство відбулося, і про це свідчить індекс сталості громадських організацій. Сьогодні ГО охоплюють до 5-7% громадян України. Вплив ГО на прийняття управлінських рішень, як на центральному рівні, так і намісцях, достатньо серйозний. Достатньо подивитися на акції підприємців, чорнобильців та афганців. Але не відбувалося зростання якості громадянського суспільвства саме через відсутність відповідної нормативно-правової бази. Координаційна рада фактично зрушила це питання з мертвої точки.