Євстратій (Зоря)

Нигде и никогда патриарх Филарет не говорил, что он был агентом КГБ. Он говорил и продолжает говорить о том, что в СССР было невозможно заниматься церковной деятельностью без контактов с государственной властью, в том числе с КГБ, как с органом государственной власти. Я думаю, что для любого непредубежденного человека вполне очевидна разница между контактами с органом государственной власти и агентурной деятельностью.    Странно слышать обвинения в адрес патриарха Филарета в сотрудничестве с КГБ от тех, кто отстаивает политику нынешних хозяев Кремля. Ведь уже двенадцатый год бывший агент КГБ Владимир Путин считается ими лидером России. Так что пусть определятся: быть агентом КГБ – это хорошо или плохо? Или когда выгодно России это хорошо, а когда не выгодно – плохо?        На оставшуюся часть вопросов, большинство из которых носит пропагандистский и провокационный характер, не считаю нужным отвечать. Ведь они ни что иное, как «троллинг» команды.ру. Дискутировать и общаться всегда готов с теми, кто готов слушать и слышать. Те же, для кого кремлевский ура-патриотизм лишь источник доходов, очевидно, не готовы ни слушать, ни слышать.        Дякую всім читачам за цікаві питання. Сподіваюся, що наше спілкування було для вас корисним. Бажаю всіх благ від Бога і Господнього благословення у добрих справах. Особливо дякую «Главреду» за можливість поспілкуватися та бажаю його колективу успіхів і творчого натхненя. З повагою до всіх, архієпископ Євстратій.

История провозглашения новых автокефальных церквей, особенно в XIX-XX веках, доказывает, что каждая новая поместная церковь начинает свою путь с отсутствия признания, но рано или поздно приходит к признанию. Мы имеем контакты со Вселенским патриархатом и видим, что отсутствие признания вызвано не церковными, а внешними мирскими причинами. Нас никто аргументировано не обвиняет в искажении православного вероучения или практики церковной жизни, а это самое главное. Раз мы часть православной церкви? и ничто в вероучении и практике церковной жизни нас отличает от других православных церквей, то рано или поздно придет и момент официального признания нашей автокефалии. Тот путь, который проходим сейчас мы, ранее прошло большинство поместных церквей.

Ниніншнє політичне керівництво Росіії ставить собі на меті відновлення в тій чи іншій формі Російської імперії. Незалежна Україна загалом, незалежна українська церква, зокрема, стоять на заваді таких планів. Тому російська державна політика, яку б декларативну зовнішність вона не мала, так чи інакше до України виявляється або недружньою, або ворожою.

Отношусь, как к части мирового культурного наследия. Но не считаю эти тексты божественным откровением или истиной. В них может содержаться истина, но только в той части, которая не противоречит истинному Божественному Откровению.

1) Добра воля і відповідні зовнішні умови. Наша церква готова хоч завтра сісти за один стіл для проведення діалогу про об’єднання.    2) Заважають зовнішні сили, в першу чергу російські і проросійськи. Для них втрата контролю навіть над частиною української церкви означає повну поразку сподівань на відновлення Російської імперії. Тому ці сили використовують всі можливі засоби, аби не допустити об’єднання української церкви. Але рано чи пізно вони зазнають поразки, і церква буде єдиною.    3) На це питання я вже по суті відповів вище, тому не повторюватимуся. Не слід плутати порозуміння і повну однодумність. Порозуміння можливе, повна однодумність не можлива в принципі, адже у кожної людини є якась своя особиста думка чи позиція. В нашій церкві, в цілому, є порозуміння, і вона в основних питаннях свого буття є єдиною. Тому ті чи інші прояви різниці в думках, притаманні нашим священикам чи єпископам, не стоять на заваді об’єднанню.

Этот законопроект уже спровоцировал возмущение в обществе, о чем свидетельствует реакция на него в СМИ. А он даже не рассмотрен профильным комитетом. Представьте себе, что может произойти, если такой законопроект будет введен в действие. Напомню слова патриарха: «Религиозный мир легко нарушить, но тяжело восстановить». Неужели в украинском обществе сейчас мало тем и предметов для противостояния, чтобы еще сюда добавлять и религиозные конфликты?

Астрология предполагает, что вся жизнь человека предопределена. Таким образом, по сути человек несвободен, а как следствие этого, и не несет за свои поступки ответственности. Если коротко сформулировать астрологическую доктрину, то она рассматривает человека как некий запрограммированный звездами и планетами механизм. «Откровение» ясно говорит нам о том, что человек свободен. Также в Библии дан ясный запрет на разного рода гадания и предсказания, в том числе и получаемые путем астрологических изысканий. Именно поэтому церковь никогда не принимала и не примет астрологию и другие виды предсказаний будущего. Тем более, что, по моему глубокому убеждению, 95% магов и астрологов – это профессиональные шарлатаны, использующие определенный антураж лишь для извлечения выгоды, и лишь малая их часть действительно верят в то, чем занимаются. Чтобы убедиться в ложности астрологии, достаточно провести простой эксперимент: возьмите и прочтите 10 разных гороскопов, опубликованных в разных изданиях. Особенно обратите внимание на то, что все предсказания – образец искусства общих фраз.

На початку я вже відповідав на подібне питання. Коротко повторю – відносини далекі від ідеальних, але кращі, ніж були рік тому. Сподіваємося, що тенденція до покращення зберігатиметься. Але в будь-якому разі, добре чи погано буде ставитися до нас влада, Київський патріархат є і буде.

У відповідь на Ваше питання, нагадаю слова апостола Павла: «Все мені можна, але не все корисно. Все мені можна, але ніщо не повинно володіти мною». Внутрішньо міцна і духовно освідчена людина може безбоязно читати будь-яку літературу, якщо у неї виникає така потреба – наприклад, із метою викриття неправди. Але людина, духовно недосвідчена, слабка у вірі, повинна уникати приводів до спокуси. Тому якщо людина не впевнена у своїх духовних силах, нехай краще не читає те, що може її спокусити, посіяти сумнів, адже саме таким шляхом, через сіяння спокуси і сумніву, змій привів до гріхопадіння перших людей.

Не вдаваясь в подробный разбор правдивости выдвинутых Вами обвинений, хочу поставить Вам в ответ один простой вопрос: неужели Россия, которая навязывает нам концепцию «русского мира» уже избавилась от коррупции, порнографии, продажности депутатов и прочих социальных зол? Неужели она уже превратилась в Святую Русь?

Навіть коли сам Господь Ісус Христос особисто проповідував і звершував великі чудеса, частина людей вірувала в нього, а частина його відкидала. Причому серед тих, хто його відкидав, було багато тогочасних релігійних провідників, тому немає нічого дивного, що у кожному новому поколінні людства відтворюється боротьба між правдою і неправдою, в якій кожен повинен обрати сторону правди. Але не кожен здатний на це. Якщо владика Павло не дуже прислухається до слів Євангелія, то навряд чи він послухає слова святителя Ігнатія, а тим більше – мої. Проте, неможливе для людей – можливе для Бога. І Бог може настановити будь-яку людину на шлях правди, в тому числі й ту, яку людськими силами настановити, здається, неможливо.

Вітаю всіх читачів сайту «Главред». Дякую за можливість спілкування. Сподіваюся, що воно буде приємним і взаємокорисним.    Здравствуйте, Александра! У Киевского патриархата есть официальный сайт cerkva.info, однако, на нем не предусмотрена функция диалога. Хотя в материалах, опубликованных на нем, можно найти ответы на Ваши вопросы. Также у нас есть и радиопередачи. Доступ к телевидению, конечно, более затруднен. Так как финансовые возможности у нашей церкви не таковы, как у наших оппонентов. На упомянутом мною сайте есть раздел «Кононічне положення», в котором опубликована историко-каноническая декларация Киевского патриархата. В ней можно найти ответы на все основные вопросы, касающиеся истории и современного положения украинской церкви.

Рік тому наша церква відчувала значний тиск з боку як наших релігійних опонентів, так і з боку владних сил, які їх підтримували. Але завдяки широкому розголосу, якого набули наші звернення з приводу тиску завдяки підтримці з боку ЗМІ, громадськості, політичних сил, європейської і американської спільноти, наше становище покращилося. І той рівень тиску, який був торік, а також ті плани, які намагалися реалізувати, припинені. Не можна сказати, що зараз наша церква, особливо на місцях, не відчуває тиску, але він є не таким системним і цілеспрямованим, як торік.

Концепція «русского мира» – це спроба подати в сучасній обгортці ідею відродження Російської імперії. За два з половиною роки її активної пропаганди, мені здається, що навіть самі пропагандисти, в тому числі патріарх Кирил, переконалися в неефективності цієї концепції. І зараз за деякими ознаками складається враження, що пропаганда Московським патріархатом «русского мира» поступово згортається. Адже навіть один із провідних речників РПЦ митрополит Іларіон (Алфеєв) нещодавно в інтерв’ю заявляв, що православ’я є ширшим за «русский мир».    Що стосується самої суті згаданої концепції, то мені здається, що вона, окрім іншого, не може бути реалізована через те, що слугує лише черговим інструментом розкрадання російських бюджетних коштів – так само, як і багато інших «російських проектів». Зрозуміло, що напряму забрати кошти з державного бюджету непросто, а тому і вигадують різного роду проекти і концепції, під реалізацію яких виділяються значні кошти, як і в більшості потім осідають в кишенях розпорядників. Тому у мене є великий сумнів у самій щирості налаштування більшості пропагандистів «русского мира» насправді його розбудовувати.

За тими подіями, які ми бачимо, УПЦ МП розділена вже давно. Хвороба митрополита Володимира стала лише поштовхом до активізації дезінтеграційних процесів, формальний початок яким було покладено, на мою думку, у 2007 році, коли було засуджено «політичне православ’я» – діяльність навколоцерковних груп, яка підтримувалася з Москви, але наносила шкоду репутації УПЦ МП. В цій церкві є від самого початку дві групи: менша (промосковська) і більша (проукраїнська). Особа митрополита Володимира є точкою дотику і центром єднання цих груп. Його хвороба, а тим більше відхід від керівництва, так чи інакше призведуть до розпаду нинішньої архітектури УПЦ МП. Хто би не прийшов на місце митрополита Володимитра, він не зможе відігравати роль центру єднання. Так що, на жаль, нам ще певний час доведеться бути свідками все нових і нових скандалів, пов’язаних із розподілом влади в УПЦ МП.

У зв’язку з відомим процесами в УПЦ МП офіційні відносини з цією церквою Київського патріархату залишаються в замороженому стані. Разом із тим, на мою думку, неофіційно ставлення проукраїнської частини УПЦ МП до Київського патріархату поступово покращується. В умовах, коли проти керівництва УПЦ МП Москвою застосовують ті самі схеми з відсторонення від влади, які 20 років тому застосовувалися проти патріарха Філарета, в УПЦ МП, а особливо в її проукраїнській частині, вільно чи невільно виникає краще розуміння наших позицій, що, безперечно, веде до певного зближення. А як розвиватимуться події далі, покаже час. Щонайменше, ворожнечі такої, яка була десять чи п’ятнадцять років тому, зараз немає.

Єдина помісна церква в Україні буде – це природній процес. Для православної церкви єдність – природний стан. Наслідки тих подій, які зараз відбуваються в УПЦ МП, як мені здається, зрештою пришвидшують час подолання церковного розділення.    Мені часто ставлять питання, коли відбудеться об’єднання церков. Відповідаючи на нього, я вдаюся до історичної аналогії: на початку 1991 року навряд чи хтось би повірив, що за рік Україна буде незалежною державою. Так само, мені здається, і українська церква стоїть ближче до часу своєї єдності, ніж це виглядає для зовнішнього спостерігача.

Весь епископат УАПЦ так или иначе находится в том же каноническом положении, что и Киевский патриархат. Если глава УАПЦ считает недопустимым общаться с патриархом Филаретом, как с преданным анафеме, то и сам он должен признать, что не является ни митрополитом, ни главой церкви. Если патриарх Филарет, как считают сейчас руководители УАПЦ, всего лишь анафематствованный бывший архиерей, то и они сами всего лишь запрещенные в священнослужении бывшие священники Московского патриархата, или даже просто миряне. Решение вчерашнего Собора епископов УАПЦ еще раз подтвердили правильность решения, принятого в декабре прошлого года Священным Синодом УПЦ КП. С нынешними руководителями УАПЦ вести продуктивный диалог невозможно, что доказано тремя неудачными попытками объединения. Для нас очевидно, что нынешние руководители УАПЦ не являются самостоятельными в принятии решений, а их действия удивительным образом совпадают с интересами Москвы. Поэтому продолжать с ними диалог не имеет смысла. Однако Киевский патриархат желает и будет продолжать диалог с большинством УАПЦ, которое искренне хочет, чтобы в Украине была единая поместная церковь.

Что касается личных обвинения митрополита Мефодия в адрес патриарха Филарета, то они не новы и впервые начали озвучиваться 20 лет тому назад промосковскими деятелями в Украине. Повторяя эти обвинения, митрополит Мефодий неопровержимо доказывает свою идейную зависимость от Московского патриархата. А насколько справедливы сами обвинения, пусть судит верующий украинский народ. Мне же достаточно сказать, что по социологическим опросам, Киевский патриархат поддерживает более 30%, в то время как УАПЦ – около 1,5%.

Сама людина складається з двох частин: матеріальної (тіла) і нематеріальної (душі). Так само, як людина не може розділити свою матеріальну і духовну складові без того, щоб не померти, життя церкви теж має нерозривно пов’язані матеріальну і духовну сторони. Хтось краще бачить одну сторону, хтось іншу, хтось взагалі нічого не бачить – бо у кожного свій погляд.    Між Київським і Московським патріархатами є розбіжності і не тільки у питаннях ставлення до української державності. Спілкуючись із простими людьми, я не раз чув, що навіть у поведінці, ставленні до парафіян, проповідях духовенство Київського і Московського патріархатів відрізняється. Це не моя думка, це те, що я чую від людей. Очевидно, що і 20 років окремого шляху розвитку двох церков теж додали певних розбіжностей. Тому невірно все зводити лише до питання впливу чи ресурсів. Моє переконання таке: головна розбіжність полягає у ставленні до правди. Ми вважаємо, що раз Бог благословив Україну бути незалежною державою, то і церква згідно з апостольским вченням і православною традицією теж повинна бути адміністративно незалежною. Від цього вона не втрачає ані церковної єдності з іншими помісними церквами, ані своєї православності. Московська пропаганда говорить: якщо ви не з російською церквою, ви не можете бути православними. Це є неправда. І цю неправду ані я, ані вірні Київського патріархату прийняти не можуть.

Указанные Вами монастыри являются святынями и общим достоянием украинского народа. Они и так уже много лет назад переданы в пользование монастырям Московского патриархата. Благодаря этому находящиеся там монастыри полноценно развиваются и совершают свое духовное служение. В то же время и государство имеет возможность наблюдать за тем, чтобы национальные святыни оставались в надлежащем состоянии. Для меня не понятно, зачем этим монастырям оформлять на себя права собственности, что им это дает? Или они боятся, что когда в Украине будет единая поместная церковь, эти святыни Москва не сможет удержать за собой? Скорее всего, да, боятся. Поэтому и хотят поскорее приватизировать то, что должно быть достоянием всего украинского народа. Мировой опыт показывает, что такие важные духовные и культурные святыни и ценности должны оставаться под особым контролем и опекой государства. Так что никакого ущемления религиозных прав УПЦ МП в том, что используемые этой церковью святыни не являются ее собственностью, нет.    Мы не требуем, чтобы эти святыни были забраны немедленно у Московского патриархата и переданы нам, так как понимаем бесперспективность реализации подобного требования. А на что рассчитывали авторы законопроекта, когда в перечень объектов для приватизации Московским патриархатом, они записали и Феодосиевский монастырь в Киеве, уже 20 лет находящийся в пользовании Киевского патриархата? Неужели они не понимают, что своими действиями провоцируют конфликт?

И политика, и экономика являются частью общественной жизни, которая имеет, кроме прочих, еще и моральное измерение. Патриарх Филарет политическим и экономическим вопросам дает моральную оценку. Ведь когда цена на газ или запрет экспорта сыра являются не справедливыми, это имеет и моральную сторону. А моральная сторона общественной жизни – это компетенция и церкви в том числе. Или Вы считаете, что цена на газ для Украины, или санкции в отношении украинского сыра в России устанавливаются исключительно из экономических соображений?

Мені важко сказати, чи назріває в УПЦ МП щось, що можна назвати «церковним бунтом». Але те, що у керівництві УПЦ МП є боротьба за владу, визнає навіть митрополит Володимир у своєму останньому зверненні. Як мені здається, те, що ми бачимо – лише верхівка айсберга. Тому нам важко судити про те, чим ці події можуть закінчитися. Але чим би вони не завершилися, я переконаний, що Господь спрямує все до блага церкви.

На офіційному сайті cerkva.info у розділі «Єпископат» є і моя біографія. Тому щоб не повторювати її тут, пропоную Вам ознайомитися з нею на сайті нашої церкви.

Господину «реалисту» хотел бы напомнить слова Спасителя о том, что за всякое пустое слово каждый человек даст ответ на Страшном Суде. Слово не только сказанное, но и написанное, в том числе и в Интернете. Я уверен в том, что Бог воздаст мне то, чего я достоин. Но и Вам хочу напомнить о Вашей личной ответственности за любые действия, в том числе и за то, что Вы пишете на этом сайте.

Поведінка згаданого священика, безперечно, є ганебною. У зв’язку з цим пригадую слова Володимира Леніна, який свого часу писав: «В нашем деле атеистической пропаганды один плохой поп может сделать больше, чем сотня большевиков-агитаторов».    Таким горе-священикам хочеться нагадати слова Спасителя про те, що чекає на тих, хто спокушає інших людей. А віруючим також нагадаю слова Писання, в яких Господь настановляє слухати фарисеїв, коли вони вчать правди, але не наслідувати їхніх злих вчинків.

Проповідь про те, що українців як нації не існує, і ворожість до всього українського йде не від церкви, а від окремих її представників. Цих представників – меншість, але вони, на жаль, галасливі, тому їх багато хто чує. Безперечно, що таку діяльність я не можу ані схвалювати, ані підтримувати, проте у боротьби з такими явищами слід дотримуватися слів Євангелія: «Не будь переможений злом, а перемагай зло добром».

Частично на Ваш вопрос я ответил ранее. Добавлю к вышесказанному то, что истина никогда не была уделом большинства. Во времена Ветхого Завета большинство было язычниками, а истина была известна лишь верным иудеям. Во времена земной жизни Христа Спасителя его ученики также составляли относительное меньшинство. Но это меньшинство также было носителем истины. Так что Ваши аргументы по поводу соотношения численности православных и последователей других конфессий неубедительны. В Советском Союзе официальных атеистов было значительно больше, чем верующих. Однако это не сделало атеизм более истинным.

Якщо йдеться про Братський монастир на Подолі, то він не переданий церкві, а тому церква не може відповідати за його реставрацію. Наскільки мені відомо, нинішні власники не мають наміру передавати церкві ці приміщення, а тому питання, на жаль, залишається відкритим.

Я є прихильником того, щоб мережа храмів розвивалася у житлових районах. Щоб парафіяни могли у храм не приїхати, а прийти. Але якщо говорити про Київ, то цілком очевидно, що дуже складно в умовах комерційної конкуренції за будівельні майданчики знайти місце під масштабне будівництво, наприклад, відтворення Микільського собору. Простіше і швидше можна побудувати порівняно невеликий храм. Та й зрештою хіба навіть точна копія зруйнованого більшовиками храму, якщо її побудувати в іншому місці, може бути названа відтворенням?

Автор наведених Вами рядків, митрополит Павло, намісник Печерської лаври, очевидно, дуже схвилювався, почувши оцінку його здібностей, дану патріархом Філаретом. Але опубліковані сайтом Лаври кілька абзаців грубих випадів і безталанних глузувань із патріарха Філарета, один із яких Ви цитуєте, стали ще одним наочним доказом того, що патріарх Філарет у своїй оцінці є правий. Якби митрополит Павло справді мав мудрість, то він би промовчав, як мовчить патріарх Філарет на весь той потік бруду, що протягом останніх двох десятиліть виливається на нього з боку промосковських церковних і політичних діячів.

Для мене не зовсім зрозуміла сутність Вашого питання. Якщо Ви маєте на увазі повернення українців із Росії на Батьківщину, то це навряд чи є можливим. Якщо ж говорити про право українців мати власні українські парафії в Російській Федерації, то думаю, що воно мало б бути так само забезпечено, як забезпечено право росіян в Україні відвідувати парафії російської церкви.

В рамках веб-конференції навряд чи можна коротко відповісти на Ваше запитання. Для цього навряд чи вистачило би і години часу. Тому відповім лише коротко. Господь Ісус Христос є і воїном, і Спасителем. Він є і милосердний до грішників, але також Праведний Суддя.