Конгрес США, який вже кілька місяців намагався проголосувати за законопроєкт про виділення Україні 61 мільярда доларів допомоги, пішов на канікули та так і не розглянув цього питання. Американські конгресмени-республіканці так і не наважилися дослухатися ані до аргументів президента США Джо Байдена, ані до президента України Володимира Зеленського, який здійснив візит до США у намаганні вмовити законодавців США виділити допомогу Україні до нового року.
В інтервʼю Главреду політичний експерт і керівник Центру громадської аналітики "Вежа" Валерій Клочок розповів, чому візит Зеленського до США був важливим для Байдена, як Європа може перекрити затримку з наданням допомоги від Штатів, та чому Україна ще має шанс вийти на переговори з Росією на вигідних умовах.
Як би ви охарактеризували цей візит Зеленського до США – про що він свідчить та наскільки вдалий для нас?
Перш за все, я б говорив про перезавантаження відносин Сполучених Штатів Америки та України. Ми маємо абсолютно іншу риторику у дипломатичному спілкуванні з Білим домом і виходимо на позицію, коли 2024 рік буде проходити спільно зі США. Зокрема, він буде показовим у плануванні спільних дій, які стосуються зміцнення обороноздатності України і проведення реформ. Упродовж цього року Білим домом було зроблено кілька дуже цікавих кадрових призначень. По-перше, був призначений спецпредставник Пентагону з контролю за озброєнням. По-друге, призначили спецпредставника з питань реформ, яка займається створенням привабливого інвестиційного клімату (в першу чергу - для американських інвестицій). І, по-третє, нещодавно була заява про призначення генерала, представника від Пентагону, який буде займатися спільним плануванням військових операцій з Україною. Виходячи з тих можливостей і ресурсів, які сьогодні мають США та інші союзники по НАТО, це переводить нас на новий рівень відносин зі Штатами.
Якщо брати до уваги візит Зеленського на Генасамблею ООН в Нью-Йорку у вересні, там він теж зустрічався з Байденом і мав розмову з конгресменами. Ми пам'ятаємо дуже неприємний осад від того візиту – це і скандал з поляками, і розмова на підвищених тонах з республіканцями. Тоді усі бачили знервоване обличчя Зеленського, але за підсумками цих зустрічей риторика абсолютно інша. Ми перейшли від риторики вимог до риторики дипломатичного діалогу за дуже серйозними стандартами, принаймні у публічній площині. Це означає, що ми знаходимося в одному фарватері зі США, і це дуже добре, тому що нам не потрібні непорозуміння.
Я неодноразово говорив про те, що не варто перекладати відповідальність на Україну стосовно питання виділення військової та фінансової допомоги України на наступний рік, яке гальмується у Конгресі США, бо це – внутрішньоамериканська історія. Сенатор Ліндсі Грем після зустрічі з Зеленським заявив, що проблема не в нас, а в Білому домі. Якщо Зеленський хоче отримати допомогу, то треба переконувати Байдена, щоб її виділили. Те саме стосується Ізраїлю, Тайваню та інших регіонів, з якими співпрацюють Штати у питанні безпеки. Україна стала одним з таких регіонів, і, фактично, ми наближаємося до формату стратегічного партнера. І це дуже велике досягнення. Бо більшою пересторогою було те, що Америка махне рукою і скаже: "Розбирайтеся самі і працюйте з Європейським союзом". А враховуючи інфантильну політику ЄС у частині безпеки від Росії, отримання такого потужного сигналу про перезапуск військово-промислового комплексу в Україні є добрим знаком. Адже тут стоїть питання про надходження американських грошей до українського оборонного комплексу. Тобто американці зацікавлені в цьому, але робитимуть це на своїх умовах. Візит Зеленського був для них підтвердженням того, що Україна має спроможності і розуміння такої співпраці.
Брифінг після зустрічі двох президентів був сухим, але там прозвучала фраза, якої чекали усі українці про згоду Байдена на вимоги республіканців в обмін на допомогу Україні. Байден пішов на втрату політичних дивідендів, але, все-таки, допомога буде.
Про що свідчать заяви Байдена на підсумковій прес-конференції – чи вдалося Зеленському переконати Білий дім у наданні подальшої допомоги Україні?
Не думаю, що Зеленський ставив перед собою саме таке завдання. Тут, швидше, було завдання не нашкодити. І, здається, нам вдалося. Тим паче, навіть політична дискусія всередині України до певної міри формувала позицію української делегації і Зеленського в тому числі. Тому якщо брати до уваги спілкування Зеленського у закритому режимі з сенаторами, то тут мало що залежало від розмови Зеленського з Байденом. Треба тверезо дивитися на ситуацію і зважати на те, що зовнішня політика Сполучених Штатів Америки і, зокрема, Байдена, полягає в об'єднанні НАТО та формуванні антипутінської коаліції. Це – комплекс проблем, якими він займається вже десятки років ще з часів Радянського Союзу. Байден залишається незмінним саме у зовнішній політиці поширення демократії у світі.
Америка має кілька невдалих кейсів – війни в Іраку, Афганістані і Вʼєтнамі. Це важкі спогади для всіх американців, адже під час усіх цих війн були величезні людські та фінансові втрати. Україна стала продовженням цієї зовнішньої політики США, і незалежно від того, республіканець чи демократ обіймає посаду президента, але він є відповідальним за це.
Ця ситуація – серйозний виклик для іміджу США як світового лідера з часів Другої світової війни. Саме за часів Рузвельта США відіграли ключову роль у знищенні гітлерівської Німеччини, і одразу ж отримали новий виклик у вигляді СРСР. Тоді США розуміли, що ситуація не може бути вирішеною інакше, але для Байдена бути більш успішним за своїх попередників у війнах з Іраком та Афганістаном теж є викликом. Перемога в Україні – для нього це перемога Сполучених Штатів Америки.
Але зрозуміло, що ця історія для США не буде простою, і вона може не завершитися у 2024 році. Втім, Байден бачить для себе завданням зробити для цього максимально багато. Найголовнішою проблемою, з якою він нині стикнувся, є неготовність НАТО чинити опір. США, які впродовж багатьох років проводять з європейцями політику примусу до зміни політики зміцнення обороноздатності, весь час наражалися на спротив. З початком вторгнення Росії ситуація трохи зрушилася з місця на тлі катастроф, які відбулися в Україні в Бучі, Ірпені, Ізюмі, і риторика в ЄС почала змінюватися. Схожа історія була і на Близькому Сході, де Європа довго толерувала (а фактично фінансувала) ХАМАС.
Чи переконав Зеленський Байдена? Скоріше, Байден побачив, що Україна стає партнером, з яким можна говорити і проводити спільні операції. До цього часу ми не бачили потужних військ у ЄС, але вони потрібні, бо загроза значно ближча, ніж здається. Байден став заручником своєї амбітної цілі, але як політик світового рівня він робить послідовні кроки та припускається помилок. Факт присутності Зеленського був важливим, в першу чергу, для Байдена, і добре, що лідери порозумілися. Адже Зеленський говорив про 2/3 американської підтримки, яка залишається в США, і це ті тези, які зараз активно просуває Білий дім, аби переконати суспільство Сполучених Штатів Америки, що вони інвестують не в Україну чи Європу, а в себе. Тим паче, що війна до США ближче, ніж здається, бо у них і під боком вистачає ворогів – чого варта лише Куба. І в цьому сенсі Зеленський своєю присутністю допоміг Байдену.
Як може виглядати допомога Україні від США у 2024 році?
Західні політики і стратеги, як правило, розробляють кілька планів, і нам теж варто працювати за такою схемою. Зважаючи на те, що ми маємо негативну історію з голосуванням у США, я вбачаю в цьому колосальні можливості і перспективи, які дадуть нам більше користі, ніж негативу. Раніше я згадував про інфантильність Європейського союзу, і саме ця політична баталія республіканців і демократів у Конгресі змусила Європу замислитись про те, що буде, якщо Конгрес США раптом не виділить кошти.
Зверніть увагу – Європа наразі активно апелює до Конгресу. Борель, розуміючи критичну ситуацію в Конгресі, заявив, що Україні буде дуже складно без цієї допомоги, і американцями навіть уже були проведені переговори з Німеччиною та Японією, які вдвічі збільшили фінансування для України на наступний рік. Також ухвалене рішення про виділення десяти мільярдів євро для Угорщини, яка шантажує Європейський союз, і це відкриє фінансування 50 млрд євро для України на найближчі три роки. До того ж, це запустило серйозну дискусію про конфіскацію заморожених активів Росії, бо до сьогоднішнього дня жодного долара з цих активіві не надійшло. Натомість напередодні був погоджений план, відповідно до якого Україні передадуть 15 мільярдів євро прибутку від заморожених активів. Згідно з цими заявами, ЄС наступного року може дати Україні щонайменше 50-60 мільярдів євро. І це без допомоги США.
Якби США виділили б цю допомогу, Євросоюз і надалі б займався питаннями паралельного імпорту, яким грішить через треті країни. А тепер вони розуміють, що Росія не відступає, оголосила затяжну війну і дала зрозуміти, що буде виснажувати Захід. Відповідно, їх чекає небезпека перед їхнім кордоном. І вже тоді, коли, наприклад, відбудеться атака на країну НАТО (а такі вже факти були у Польщі та Румунії, але вони це "зʼїли"), війна прийде до них додому. Сама Європа не може усіх обігріти – її ВВП сягає близько 20 трильйонів євро, тоді як у США – більше 25. Звісно, Євросоюз, оскільки він спроможний у фінансовому плані, міг би займатися своєю оборонною промисловістю, але в ЄС немає єдності.
Для України гроші будуть. Якщо це станеться пізніше, у цьому немає великої катастрофи. Звісно, це створить серйозні незручності, однак головне, що у ЄС є розуміння щодо залучення до підсилення обороноздатності.
Якщо гіпотетично відбудеться зменшення допомоги з боку Заходу, як це вплине на перебіг війни – як довго вона буде тривати за таких умов?
Я не бачу сценарію зменшення фінансування, тому що ми можемо збирати гроші з різних місць. Не обов'язково ми маємо йти до США чи Європи. Є й інші донори – облігації внутрішньодержавної та зовнішньодержавної позики, кредити. Сьогодні нам не вистачає 41 мільярда доларів. Давайте згадаємо 2022 рік, коли було дуже складно, і ми вже маємо офіційну інформацію Нацбанку про емісію. Україна має золотовалютні резерви у розмірі 40 мільярдів. Треба зважати на те, що Росія готова виділити у 2024 році на свою оборонку 100 мільярдів доларів додатково. Відповідно, ми повинні мати не менше, а враховуючи усі наявні дані, саме з цієї цифри ми і виходимо.
Є ще один симетричний момент щодо росіян – Міністерство фінансів Сполучених Штатів Америки оголосило новий санкційний пакет, який стосується 150 юридичних та фізичних осіб країн, які займаються паралельним імпортом до Росії: Туреччини, Об'єднаних Арабських Еміратів, Китаю, Швейцарії, Сінгапуру, Киргизстану, Таджикистану й Мальдів. Це – дуже важливий удар, адже якщо ВПК Росії не буде отримувати товарів, які необхідні їй для модернізації броньованої техніки, виготовлення снарядів, то, відповідно, у неї не буде спроможності продовжувати інтенсивну війну проти України.
До того ж, протягом останніх місяця-півтора суттєво впали ціни на нафту у світі. Враховуючи те, що Саудівська Аравія не виходила на ринок. Буквально нещодавно кремлівська делегація з кимось, схожим на Путіна дуже швидко зʼїздила до ОАЕ, ймовірно, для досягнення домовленості про стримування видобутку нафти. Але ціни впали, і доходи РФ від продажу нафти суттєво просідають. Тому навіть якщо мати дві-три валізи грошей, але не можна придбати собі товарів, необхідних підтримки військових дій, то питання продовження війни стає риторичним.
Росіяни не можуть використовувати все і одразу – вони, звісно будуть намагатися бити по Україні, Києву, але враховуючи те, як вони били по нас минулого року, і вже в грудні ми не мали ні світла, ні зв'язку, зараз це означає, що військові спроможності Росії зменшилися. Мобілізаційного ресурсу, звісно, у них досі багато, але ж і з цим працюють. На озброєння Сполучених Штатів Америки надішли нові снаряди для систем HIMARS, відтак для нас будуть більш доступними для ATACMS. Зараз йде мова про надання нам далекобійної артилерії, тобто вже йдеться про те, як ми не лінійними методами будемо послаблювати Росію. Тобто тут питання не лише в грошах, а в загальному стратегічному плануванні.
Наскільки я зрозуміла з ваших слів, в принципі є варіант завершення гарячої фази у 2024 році?
Ми переходимо в дуже серйозну оборону на окремих ділянках фронту – будуються фортифікаційні споруди, а це означає, що змінилися тактичні і стратегічні завдання військового керівництва. Тобто на одних ділянках ми будемо укріплюватися і не допускати поширення сил ворога, а на інших можуть бути завдані удари. До речі, Зеленський на брифінгу з Джо Байденом зазначив, що Україна фактично взяла під контроль Чорноморський регіон. Росія сьогодні втратила там домінування – це треба визнати, і РФ не може чинити опору нашому зерновому коридору.
З Росією не хочуть розмовляти – зверніть увагу на демарші під час саміту ОБСЄ з боку США і Європи. Ніхто тоді не захотів спілкуватися з Лавровим, і з цього я роблю висновок про формування ситуації для послаблення Росії. Тобто коли в певний момент посиплеться їхня конструкція, тому що не буде ресурсу тримати лінію фронту. Якщо, наприклад, на півдні вдасться успішно виконати військову операцію, то, звісно ж, ситуація на інших ділянках фронту суттєво зміниться.
Зараз на полі бою формується ситуація, яка дасть нам змогу або вийти на переговори з Росією на своїх умовах, або призведе до незворотніх процесів у РФ. Не випадково я наголосив на тому, що Кремль возив до Саудівської Аравії когось схожого на Путіна. Вони дуже довго тягнули з оголошення про участь Путіна у виборах, зараз запустили активну медійну кампанію і буквально всюди возять його та показують, що Путін буде новим президентом РФ. Але поряд з цим Патрушев їздить світом і підписує договори.
Режим в РФ намагається зберегтися, але він розуміє свою катастрофічність. Тому що він дійшов до тієї межі, коли відступити не можна – Путін і його оточення надто забруднили себе у війні.
Хто такий Валерій Клочок
Валерій Клочок - громадський та політичний діяч, магістр державної служби.
З 2017 року активно займається політичною та економічною аналітикою.
З 2022 року – керівник Центру громадської аналітики "Вежа", голова благодійного фонду "Нова дорога".
З 2020 по 2022 рік співпрацював з незалежною неурядовою організацією Growford Institute (Think Tank), яка здійснює стратегічні глобальні дослідження у сфері економіки та фінансів, оцінює системні ризики та розробляє оптимальні моделі економічного розвитку для країн, регіонів і світу в цілому.
З 2016 по 2018 рік – голова центрального виконавчого комітету всеукраїнської партії.
З 2006 по 2016 рік – керівник прес-служби народного депутата, керівник прес-служби всеукраїнської партії.
З 2010 року – дотепер – засновник, директор приватного підприємства.
З 2005 по 2006 рік – головний консультант секретаріату депутатської фракції у Верховній Раді України ІV скликання.
2005 рік (з березня по жовтень) – начальник відділу з питань взаємодії із засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю (прес-служба) Державної митної служби України, радник митної служби ІІІ рангу.
З 2004 по 2005 роки – прес-секретар депутатської групи у Верховній Раді України ІV скликання.
З 2003 по 2004 роки – інспектор відділу освіти районної державної адміністрації.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
