Путін досі марить новим походом на Київ: Гудименко – про підсумки 2 років війни

Два роки тому Росія розпочала нову фазу війни проти України та здійснила повномасштабне вторгнення. За цей час росіяни замість масованих обстрілів тилу перейшли у повзучий наступ на лінії фронту, і українські військові змушені у запеклих боях виборювати кожен клаптик землі. Крім того, цивільні змушені ховатися у бомбосховищах від ракет та шахедів, якими росіяни обстрілюють українські мирні міста.

В інтервʼю Главреду молодший сержант ЗСУ у відставці, голова громадської організації "Українське об’єднання "Мрія" Юрій Гудименко розповів, коли ЗСУ матимуть змогу для нового наступу, чому Путін і Мєдвєдев досі марять захопленням Києва, чи здатна Україна вдарити по Керченському мосту та як F-16 допоможуть в ударах по військових обʼєктах на території Росії.

Як за два роки від початку повномасштабного вторгнення змінилися сили російських окупантів – у чому вони стали сильнішими чи, навпаки, слабшими за цей час?

Зараз найбільша їхня сила – більш твереза оцінка ситуації. Ми всі чудово пам'ятаємо, коли росіяни заходили на територію України на початку "повномасштабки", вони це робили з пайками буквально на декілька днів і уявленням, що українці будуть застеляти для них дороги квітами. Про це достатньо відверто говорили і їхні політики, і генерали тощо. Звичайно, це зіграло нам на руку, тому що вони були не готовими до серйозних боїв і зазнали серйозних втрат. Власне, тому план РФ тоді не виправдався. Тепер росіяни оцінюють ситуацію більш тверезо, і частково почали відновлювати своє військове виробництво. Звичайно, його не вистачає повністю, інакше ми, вочевидь, не чули б про використання росіянами північнокорейських ракет чи іранських дронів. Вони так само залежні від своїх союзників, як і ми, але ця тверезість оцінки з'явилась, і тепер ми цієї переваги не маємо.

Як змінилася картина війни – ви всі чудово пам'ятаєте. Якщо війна розпочиналася як дуже класична і більш схожа на війни 90-х років на Балканах, ніж на щось з фантастичних фільмів, то тепер картинка війни стала такою, якою вона ще не була під час жодної з війн на цій планеті. З FPV-дронами, поки що поодиноким використанням роботів-кулеметників (як показувала 5 штурмова бригада), роботів-саперів для мінування і розмінування, тотальним використанням безпілотних апаратів для розвитку і стеження за силами противника, використанням безпілотних морських дронів-камікадзе, які вражають цілі від Кримського мосту до кораблів супротивника.

Тобто картина війни продовжує змінюватися саме в бік роботизації. Це не означає, що класичні засоби ураження противника (наприклад, артилерія) втратили своє значення – це означає, що інші, більш сучасні засоби ураження відіграють більш серйозну роль у цій війні.

Дивіться інтервʼю Юрія Гудименка Главреду про підсумки 2 років повномасштабної війни:

Чи можемо ми говорити про те, що Росія нас у деяких галузях, пов'язаних з війною, вже обганяє?

Так, можемо, якщо ми будемо говорити також про те, що у багатьох галузях ми їх так само переганяємо. У Росії набагато більша економіка, у неї набагато менше проблем з грошима, ніж у нас. У них є залежність у зброї від союзників – це факт, але на їхній території ще з радянських часів було досить багато виробництв снарядів, патронів, чого завгодно включно з літаками. Україна мала такі потужності лише частково, і Росія має в цьому природну перевагу. Звичайно, РФ фактично може прострілювати своїми ракетами всю територію України, тоді як ми, на жаль, не дотягуємося до всієї території Росії. Все-таки РФ, по-перше, найбільша держава в світі, а по-друге, у нас поки що немає ракет такої дальності, щоб дотягнутись до умовного Хабаровська. Тому перевага у них є, і якщо ми будемо говорити про виробництво чогось, то тоді краще сегментувати – окремо безпілотники, ракети, снаряди тощо. Десь перевагу маємо ми, десь – вони, тому ми не маємо зараз казати, що Росії є перевага в усьому, тому що це банально неправда.

Багато хто говорить про те, що Україна в деяких видах озброєння вже досягла паритету з Росією. Чи можна, на вашу думку, так вважати, що ми з ними у чомусь зрівнялися, якщо, як ви кажете, десь перевага у них, а десь – у нас?

Наприклад, у FPV переваги, здається, немає в жодної зі сторін. Тому що на деяких напрямках лінії бойового зіткнення перевага у нас, а на деяких реально у них. У РЕБ та РЕР вони нас суттєво випереджають. У морських дронах перевага, звичайно, на нашому боці, тому що їм, за великим рахунком, немає чого вражати.

Тобто ми можемо тут дуже довго перелічувати. Наприклад, у снарядах перевагу мають росіяни, але снарядів на війні ніколи не буває багато. Ще не було такої війни, щоб якийсь генерал вийшов і сказав: "Ви знаєте, щось снарядів забагато, давайте виробляти їх трошки менше". Скоріше, генерал буде вимагати додаткові стволи, тому що вони зношуються, ніж буде відмовлятися від снарядів. І так було завжди.

Рекомендуємо:

"Путін - загроза для всього світу": Зеленський сказав, коли закінчиться війна в Україні

Щодо можливостей росіян розвивати наступ. Останнім часом багато розмов про те, що вони можуть піти в новий наступ на півночі, наприклад. Чи дійсно є в РФ можливості розгорнути наступ за межами поточної лінії фронту – не тільки на Донбасі та на півдні, як зараз, але й, наприклад, активізувати бої ще й за межами Харківської області і на півночі, поблизу Києва?

Давайте тоді сформулюємо питання так, щоб на нього можна було б дати коректну відповідь. Чи є у них можливість зробити успішний наступ? Теоретично, якщо вони познімають живу силу і техніку з інших напрямків, то якогось результату вони можуть здобути принаймні у Харківській області. Якого рівня буде цей результат, зважаючи на те, що битва, наприклад, за Авдіївку тривала місяцями – можна довго думати. Наприклад, про результати наступу на Куп'янськ.

Тобто можливість у них є завжди, але можливість досягти стратегічної переваги поки що не вбачається. Якби у них була така можливість у будь-якому місці, ми б, мабуть, не говорили про те, чому протягом місяців ми контролюємо, наприклад, Кринки, де росіяни вже кілька разів звітували про нібито відсутність українських сил. Менше з тим, морська піхота досі тримає там плацдарм.

Чи можуть росіяни піти в наступ, навіть не маючи шансів на стратегічний результат? Можуть. Їм не завадило піти у марш на Київ в лютому 2022 року, хоча будь-який фахівець з військової історії сказав би, що стратегічно взяти 3-мільйонне місто з величезною багатоповерховою забудовою ще на підступах такими силами просто неможливо. Але вони все-таки пішли. Так само, як Гітлер, про якого, з одного боку, є історія, що він пішов на війну на два фронти. Ця затія була приречена від самого початку чисто стратегічно – про це свідчить кожен підручник з військової стратегії. Але ж це не завадило Гітлеру піти на таку війну і випити дуже багато крові з Європи та всього світу. Тому з раціональних причин, звичайно, жодна раціональна людина цього не зробила б. Але Путін – ірраціональна людина, і щоб це зрозуміти, достатньо подивитися будь-яке з його останніх інтерв'ю. Адже якщо там і було щось раціональне, то його майже не залишилось.

Якщоговорити про повторний наступ на Київ, яким марять росіяни, як, на вашу думку, він може виглядати тепер, навіть з огляду на ті сили, які в них є? Бо, ймовірно,вони вже могли врахувати ті помилки, яких припустилися минулого разу.

Цілком ймовірно, що і ми теж щось врахували. Принаймні в публічній комунікації було повідомлення, наприклад, про масове мінування на кордонах з північного напрямку, з тією ж Білоруссю. Я допускаю, що такий наступ можливий. Більше того, я впевнений, що рано чи пізно він станеться. Банально через те, що росіяни не можуть взяттям ще одного смт в Донецькій області вирішити завдання своєї війни. Їхнє завдання у тому, щоб якось тріумфально, на весь світ зафіксувати свою перемогу над Україною. Взяття Авдіївки, Бахмута, села Победа не вирішує цю проблему – цього недостатньо, щоб мати абсолютну перевагу на переговорах або для того, щоб ми капітулювали чи відступилися від чогось.

Тому цілком ймовірно, що рано чи пізно росіянам доведеться повторювати кидки на Харків, Запоріжжя, Миколаїв чи Київ просто в бажанні все-таки досягти певного результату, з яким можна виходити на мирні переговори і почувати себе на них максимально впевнено.

З моєї точки зору, це вкладається у психотип поточної російської влади – бажання концентрацією військ швидко вирішувати дуже складні питання. Чи допомагало їм це колись? Можна сказати, що допомагало, тому що приблизно в такий же спосіб вони вирішували питання у війні 08.08.2008 проти Грузії, коли колона вже йшла на Тбілісі. Було зрозуміло, що її зупинити не можуть, і в результаті все сталося саме так, як хотіла російська влада. Чи вийде в них зараз, після таких втрат техніки? Думаю, що ні. Я б сказав, що цей наступ буде приреченим від самого початку.

Чи правильно я вас зрозуміла, що одним з варіантів, який росіяни можуть зараз застосувати – це так само, за аналогією з Тбілісі, піти навпростець на Київ?

Вони про це постійно марять, постійно говорять. Їм здається, судячи з їхніх заяв у інтерв'ю, що вони б взяли Київ у 2022 році, і тільки якісь домовленості їм завадили це зробити. Те, що я бачив на власні очі, коли ми воювали, наприклад, в Ірпені на межі з Бучею, у них не було сил для того, щоб пробиватися крізь міську забудову. І в результаті максимум, якого вони могли досягти – це просто стояти там і розпорошувати свої сили і на цей напрямок також. Вони відступили, зберегли ці сили та у подальшому використовували їх на інших напрямках. Але міф про те, що Київ нібито був на долоні і тільки якісь обіцянки їх зупинили, судячи з усього,просто процвітає в головах Путіна, Медведєва та інших представників російської влади, хоча реальність виглядає абсолютно інакше. І ухвалювати ті чи інші рішення вони будуть без огляду на реальність і зважати, скоріше оглядатись на ту спотворену картину в їхній голові, яка немає нічого раціонального в собі.

До речі, останнім часом білоруська влада доволі активно почала говорити про можливість "оборони" від українських військ. Чи може Росія зараз залучити для наступу на Київ чи на півночі загалом саме білоруські війська? Чи змінилося щось у цьому плані за два роки, адже раніше говорили що в них не було такої можливості, та й білоруси були проти.

В Україні, як і в Росії та інших країнах світу насправді можливо абсолютно все. Усе, що не порушує законів фізики, можливо. І цілком може бути, що білоруський диктатор, два роки дивлячись на те, як ганяють "непереможну" російську армію від Херсона до Києва, може сказати: "Ну все, ви без нас не впоралися, а з нами – точно". Я лише молодший сержант, а не генерал розвідки, але з того, що було видно з відкритих джерел, не було помітно, що білоруська армія якось намагалася трансформуватись, внести зміни в тактику,стратегію, обладнання, військову техніку. Скоріше, навпаки – принаймні у відкритих джерелах мова йшла про те, що частину військової техніки Білорусь передала Росії, чим ще більше ослабила свою армію.

Чи означає це, що армія Білорусі не може завдати нам проблем? Ні, може, у Білорусі багато людей. Білорусь – 10-мільйонна країна, у них традиційно багато людей в армії і є мобілізаційний потенціал. Але будь-яка спроба прориву буде вже вторинною – ми ж це вже проходили. А оскільки диктатори схильні до ірраціональних рішень, Лукашенко цілком може це зробити. І нам потрібно виходити з того, що він це зробить, тому що готуватися завжди треба до найгіршого варіанту, а не до найкращого.

Яким може бути план мінімум та план максимум Росії на найближчий місяць, до президентських виборів у РФ? Чи є у росіян якийсь план, цього вони можуть досягти і хочуть досягти за цей час? Як це може виглядати?

Поки виглядає так, що в них триває повзучий наступ. Саме повзучий, тому що мова не йде про якісь швидкі прориви. Судячи з усього, вони хочуть до виборів закрити наш виступ на роботінському напрямку, де ЗСУ вгризалися під час літнього контрнаступу. У нас фактично є там такий мішок, у якому перебувають наші війська. Ми не можемо назвати це оперативним оточенням, але з трьох боків території там контролюються росіянами. Цей виступ не дуже великий, і, судячи з усього, перед виборами Росія хоче спробувати закрити цей виступ,тобто вирівняти фронт, щоб вийшов Путін і заявив, що Україна втратила все, що отримала під час літнього контрнаступу.

Але те, що вона цього хоче, не означає, що так воно і буде. Війська готові – там дуже важко, у мене там багато друзів і знайомих, але поки що Росія не може там похизуватися якимось неймовірним успіхом.

Як може змінитисяситуація після фарсу з переобранням Путіна –чи можуть росіяни піти на проведення загальної мобілізації?

Тут ми знову говоримо про ірраціональні рішення. З одного боку, судячи з усього, Путін впевнений, що у ньогона фронті все чудово. Росіяни володіють ініціативою – це факт. Їхній наступ триває – Путіну щоденно звітують про зайняття нових позицій, інколи про зайняття нових населених пунктів. Тому я не впевнений, що він вбачає необхідність такого досить негативного кроку, як загальна мобілізація.

Найголовніше, що я зрозумів за останні роки – незважаючи на те, що ми з росіянами візуально схожі, у нас мова з однієї східнослов'янської групи і є спільна історія, вони не можуть зрозуміти нас, а ми не можемо зрозуміти їх. І це впливає на прогнозування. Вони не можуть нормально спрогнозувати наші дії, тому що там, де ми мали б, на їхню думку, втекти, ми не втекли, а вгризлися зубами і почали битися. Але і ми так само не можемо спрогнозувати їхні думки, тому що там, де ми б на їхньому місці вже зносили владу до бісової матері, виходили б на площі і рвали всіх на британський прапор, вони просто сидять вдома і обтікають. Виходячи з цього, прогнозувати діяльність Путіна, чесно кажучи, мені б не хотілося. Але давайте виходити з найгіршого варіанту, коли вони підсилюють мобілізацію в будь-якому форматі і отримують більше людей. І тоді ми повинні мати свою готову відповідь на це. Чи маємо ми її – це питання до військово-політичного керівництва країни.

Відповідно, нам так само доведеться у такому випадку посилювати мобілізацію і зі свого боку?

Звичайно, так. Давайте подивимося на картину більш широко? У нас, з одного боку, є коаліція диктатур. Ринкових диктатур, про що вже багато пишуть. Ринкові диктатури в особі Росії, Китаю, Ірану і не ринкової КНДР. Ще Білорусь до них можна додати. Відбувається війна, а разом з нею – серйозний зсув реальності, чого не було досить давно. Цим диктатурам протистоять демократії, також ринкові, як Україна. Європейський союз, Британія,Канада, Японія, Сполучені Штати тощо. Ми бачимо, як диктатури набагато швидше реагують на виклики, тому що їм не потрібно проходити демократичні процедури, узгоджувати щось у парламенті. Їм не потрібно, щоб усі фракції якось домовлялися між собою – вони не витрачають на це часу, як витрачаємо його ми. Скільки у нас триває процес з мобілізацією, четвертий місяць? Тобто те, що в Росії вирішується формальним указом Путіна та голосуванням у Держдумі (тобто за день написати текст, на другий підписати, а на третій вийти на телеканали та вирішувати, хто який текст у камеру говорить), у нас займає місяці. В США так само місяці займають процедури виділення коштів Україні. У Німеччині теж місяці (а скоро вже і роки підуть) займає виділення нам "Таурусів".

І це означає, що нам у цьому випадку доведеться посилювати мобілізацію. Питання в тому, скільки часу в нас це займе, тому що до законопроєкту про мобілізацію сьогодні подано вже більше двох з половиною тисяч правок. У Росії немає такої проблеми – її не існує. Тому тут у них є стратегічна перевага, тому що їхні рішення за диктатури швидше ухвалюються і запускаються в дію. А наші набагато повільніше.

Ви сказали, що Росія наразі має перевагу. Що на вашу думку потрібно робити Україні зі свого боку, аби взяти ініціативу в свої руки?

Раніше, принаймні під час повномасштабного вторгнення, таку роль могла виконувати новітня зброя. Тобто те,що дозволяло починати руйнувати логістичні ланцюжки і винищувати російські склади. Одночасно з цим росіянам доводилося витрачати величезну кількість часу, енергії на те, щоб побудувати свою логістику повністю. Поки що цього року я не можу собі уявити таку зброю, яка знову виступить геймчейнджером таповністю змінить правила гри. Мова йде про передачу нам авіації, F-16. Але поки що, по-перше, дати неузгоджені, а по-друге, на перших етапах мова йде про такі кількості (6,12 одиниць), які фактично будуть лишечастково, хоч і серйозно, закриють пробіл в наших повітряних силах. Тобто ми вийдемо на той рівень, на якомуми теоретично мали б знаходитись для ведення такої війни. Але допоки мова не буде йти про десятки одиниць, які будуть з навченими та більш-менш тренованими пілотами, які мають досвід ведення бойових дій, з відповідним ракетним озброєнням, ми не можемо говорити про те, що вони кардинально змінять ситуацію на полі бою. Тому що шести новітніх літаків недостатньо для вирішення проблему з КАБами на фронті. У нас дуже протяжна лінія бойового зіткнення, і це буде гра в кота і мишку. Але не буде такого, що F-16 зайшли, в соцмережах з'явилися перші світлини з українськими розпізнавальними знаками, і одразу ж все, КАБи на фронті закінчилися. На жаль, так не буде – це тривалий процес.

Багато може змінити надання нам далекобійних ракет, якими ми зможемо нищити російські склади та аеродроми на території Російської Федерації. Тому що в них величезна країна, і вони відтягнули частину своєї логістики (в першу чергу авіаційної) подалі від того місця, де ми можемо їх дістати. І, відповідно, вони у безпеці і атакують нас з безпечної відстані. А ми в небезпеці на всій території України – від Закарпаття до Запорізької області.

Якщо ми зможемо вирівнятися у цьому, то дійсно можна буде говорити, що ми вирівняли ситуацію з ініціативою. Поки що усе це, скоріше, про майбутнє, ніж про умовне завтра.

Були заяви про те, що Україна матиме право бити по території Росії з літаків F-16. Я так розумію,йдеться якраз про ті далекобійні ракети, про які згадали. Як ви гадаєте – це більше заяви чи дійсно у нас нарешті з'явиться шанс на удари по РФ західною зброєю?

Я думаю, що це так і буде. Ми не знаємо коли, але до цього йшло. Захід дуже повільний, тому що він не хоче ядерного конфлікту Сполучених Штатів, Євросоюзу або взагалі НАТО з Росією. І зрозуміло, що вони дуже довго відтягували цю історію. Але все дуже просто – або ми програємо війну, або отримуємо цей дозвіл. Якщо ми програємо війну, вони наступні – це всі розуміють. І цю думку не треба нікому доводити – навіть реакція умовних Нідерландів чи Данії та більшості чітко підкреслює, що ця думка дійшла до більшості європейських політиків. Тому я вважаю, що дозвіл на використання західної зброї по цілях на території Росії незворотній.

Чи буде це питанням авіаційних ракет? Ні, тому що в авіаційних ракет, принаймні тих, які нам збираються передавати, не буде необхідного радіусу – він обмежений до 1000 кілометрів. Умовно ми не досягнемо частиниросійських аеродромів. Але судячи з тієї номенклатури, що з'являлася у публічному просторі, ми зможемо більш активно відпрацьовувати їхні РЕБи та радари. Це буде впливати на роботу їхнього ППО, і ми зможемо його більш ефективно вибивати. ППО у них багато – Росія, ймовірно, є світовим лідером у виробництві ППО як по якості, так і по кількості. Однак їхня територія настільки велика, а лінія бойового зіткнення настільки довга, що це з їхньої переваги починає перетворюватись на їхній недолік, яким ми абсолютно точно будемо користуватися. Більше того, вже користуємось.

Протягом останнього року багато розмов про можливі удари по Керченському мосту, щоб перебити логістику росіян щонайменше на півдні України. Чи є в нас для цього можливості наразі, і чи можуть ті ракети, які нам збиралися передати, туди дістати?І, власне, як реагуватиме Росія, якщо це станеться?

Не думаю, що в неї буде якась неймовірна реакція. Питання не в тому, щоб туди дістати, адже ми діставали по Керченському мосту, а в тому, щоб завдати йому критичних ушкоджень. А це – максимально важке завдання для будь-якої країни світу. Тому що ми говоримо не про дамбу, яку бобри побудували, а про бетон, величезнукількість ППО, яка прикриває цей об'єкт. Ми говоримо про те, що вони від дронів захищаються, розставляючи сітки та старі кораблі. Наприклад, вони притягнули "Панцирі" та С-400, щоб прикривати міст. Після резиденції Путіна, Керченський міст – це, мабуть, друге найзахищеніше місце в РФ (а, можливо, навіть на території всього світу).

Тому питання не тільки в тому, щоб у нього влучити. Влучити в нього ракетою можна, це вже робили, але питання в тому, щоб знищити хоча б принаймні декілька прольотів. І бажано знищити не полотно, а самеколони. І це оце дуже складне завдання, яке, думаю, буде однією з наших пріоритетних цілей. Чи вийде в нас – покаже час. Як свідчить практика, через нестачу всього, що тільки можна, у нас дуже добре працюєнестандартне мислення. Ми його неодноразово демонстрували на полі бою, і будемо сподіватися, що воно спрацює ще раз. Тому що я, чесно кажучи не бачу, як це завдання з тими силамми, що є в нас, змогла бвирішити будь-яка армія світу. Подивимось, що ми можемо придумати.

Починаючи з початку цього року, влада вже офіційно заговорила про можливість перенесення війни на територію Росії. Ми з вами зараз обговорювали удари і чим їх можна зробити. Як, на вашу думку, виглядає цей процес перенесення війни – що це має бути, аби прості росіяни відчули на собі наслідкивійни?

Якісь росіяни вже їх відчули, якісь ні, бо Росія величезна – там живе близько 150 млн людей. Відчути на собі війну – це психологічне питання. Коли в Бєлгород прилітав

Дід Мороз і розкидував там щось мінно-вибухове, ракетне чи дронове, я навмисно пішов моніторити реакцію інших росіян. А їм , називаючи речі своїми іменами, в цілому байдуже. І чим далі географічно від цього Бєлгорода, тим більше їм байдуже. Москва взагалі не вважає, що за територією МКАД є Росія. Хабаровську до Бєлгорода їхати умовно 10 тисяч кілометрів, і для них Бєлгород та Кенія за відстанню – одне й те саме. Відповідно, у них немає такого зв'язку, як у нас, коли прилітає в Запоріжжя, а львів'яни пишуть: "Запоріжжя, тримайтеся", або так само підтримують Харків та Одеса. Відповідно, допоки біда не прийде конкретно до їхнього будинку, навіть не просто на сусідню вулицю, вони не відчують, що війна – це не тільки шоу по телебаченню.

Та й питання не у цьому. Давайте подумки зробимо з вами експеримент. Є три варіанти закінчення війни. Перший – перемога Росії. Другий – перемога України. Третій – умовна нічия, тобто фіксація певного результату,який не задовольняє обидві сторони. За умови перемоги Росії, чи це означає, що війна припиниться назавжди?Звичайно, ні, тому що Україна так чи інакше буде існувати, українців так чи інакше десятки мільйонів, тож рано чи пізно ми захочемо повернути своє, і війна продовжиться. За перемоги України війна теж не зупиниться, тому що поки існуватиме Росія, вони будуть хотіти помститися і атакувати нас. Так було 3-4 останніх століття і так завжди буде, допоки існує РФ. У третьому варіанті, якщо ми б зафіксувались на якійсь лінії, яка не влаштовує ні нас, ні їх, це теж не означає, що війни більше не буде. Тому що тепер незадоволені обидві сторони, тому що і ми, і вони не перемогли, а це означає, що рано чи пізно буде реванш.

Який висновок ми з цього можемо зробити?

Єдиний варіант, в якому війна зупиняється на тривалий час – це коли Росія перестає існувати як гуманітарна держава, тобто як єдиний державний організм.

Чи можливо це? Так, можливо. Банально через те, що Росія раз на певну кількість десятиріч розвалюється. Це було у 1917 році, у 1991 році, і цілком можливо, що це станеться знову. Тому що в Росії занадто багато національностей, релігій і є багато людей, які не асоціюють себе з росіянами як такими. І нам треба максимально активно розігрувати саме цю карту, тому що якого успіху ми б не досягли на полі бою, це буде лише передишка, на 2, 5, 10 років або на покоління. Тобто на певну кількість часу, яка буде потрібна, щоб зализати рани і знову піти воювати. І беручи до уваги ту кількість національностей, народів, внутрішні протиріччя, які існують в РФ і періодично виливаютьсяна вулиці, і маючи стратегію на роки щодо того, як ми з цим працюємо, ми досягнемо сталого миру.

Якви гадаєте,що на даному етапі може стати каталізатором того, що Росія почне якщо не розвалюватися,але щонайменше почнуться якісь такі активні збурення? Не в окремих регіонах, а в цілому.

Підключаємо мою історичну освіту. Чому розвалюються країни, через які внутрішні процеси? Перший – соціальні заворушення. Росія це проходила у 1917 році. Там є дуже багато "лівих", є "праві", і між ними починається конфлікт, громадянська війна, і в результаті цього Фінляндія, Польща та ще деякі країни отримують і відстоюють свою незалежність. Чи йде зараз до соціальних зрушень в Росії? Абсолютно точно ні. Не можна говорити, що це цілком неймовірно, але у такого сценарію дуже маленький відсоток вірогідності.

Другий – політична криза. Чи є РФ процеси, які чітко оформлюють політичну кризу? Тобто, наприклад, два центри влади, які перетягують владу між собою? Поки що ми цього теж не бачимо – суб'єктність є лише в Путіна і в людей, яких так чи інакше з ним асоціюють.

Третій – національні заворушення. Чи є в Росії потенціал до національних заворушень? Так, на етнічному підґрунті потенціал є. Тому що Росія це фактично імперія – там є поневолені народи, які користуються меншими правами, ніж етнічні росіяни. А в деяких регіонах, навпаки, етнічні росіяни мають менші правами ніж ті народи,які не в них є. Це періодично виплескується на вулиці. Тобто є внутрішнє протистояння, і умовний Дагестан поводиться абсолютно не так, як Санкт-Петербург. На це накладається ще й потенційна релігійна історія, тому що в Росії щоденно зростає кількість мусульман, але де-факто державною релігією є православ'я, і це також створює внутрішній конфлікт.

На мою думку, працювати потрібно саме з цим. Щоб республіки, які по факту є автономними, бачили можливі переваги в тому, що вони стають повністю незалежними республіками. Такі переваги є, але якщо говорити більш конкретно, потрібно звертати увагу на ті республіки, в яких є зовнішні кордони, тобто з іншими країнами. Умовно кажучи, якщо автономна республіка оточена Росією з усіх боків (анклав), то говорити про те, що навіть якщо зі зброєю в руках можна вибороти собі незалежність і збудувати економіку, перебуваючи у фактичній блокаді, не можна. Але в РФ дуже багато республік, в тому числі на Кавказі, який спалахував у 90-ті роки, мають безпосередні зовнішні кордони і з ними потрібно працювати в першу чергу.

Судячи з останніх подій на фронті і того, як Захід останнім часом передає озброєнняУкраїні, все більше виглядає так, що ми все більше сідаємо в оборону на тих чи інших напрямках. Чим це для нас загрожує, за яких умов загалом ЗСУ матимуть можливості для наступу цього року чи у майбутнього, як про це говорить, наприклад,Буданов?

Я не можу відповісти на ваше питання, тому що для правильної відповіді на нього потрібно бути пророком або заглядати в майбутнє. Я б не хотів цього робити. Просто скажу про те, що в обороні можна сидіти дуже довго,вичікуючи момент, і це нормально. Це набагато краще, ніж кидатись в непідготовлений наступ, не маючи достатньо артилерії та людей. Питання, які ми зараз маємо вирішити, то це з мобілізацією та з новою живоюсилою, а також з озброєннями. Після цього вже можна заново згадувати слово "наступ" хоча б у якомусь теоретичному вимірі. Поки що його краще забути, як про страшний сон, тому що на сидіння в обороні банально витрачається менше ресурсів. А ресурсів у нас дуже і дуже мало.

Рекомендуємо:

Динаміка війни змінилась: Буданов оцінив можливість захоплення Росією 2 областей

Зважаючи на те, що зараз в Штатах і не тільки починається активний виборчий процес, чи можуть у цей час західні партнери якимось чином спонукати Україну до перемовин з РФ, бачачи позицію, в якій зараз Україна перебуває?

Ризик є завжди, просто історія полягає в тому, що американські політики бояться нас і нашої позиції анітрохи не менше, ніж ми боїмося за їхню. Якщо умовно Україна виходить і каже, мовляв, Америка нас зрадила,американські політики зрадили підписані документи, свої позиції, то буде дуже серйозним ударом для американських політиків. Банально через те, що Україна користується підтримкою народу. Після поранення ялікувався якраз в Америці, багато спілкувався з місцевими політиками, ветеранами та звичайними людьми.

Американці пам'ятають, як вони виходили з Афганістану, і це для них насправді дуже болюча історія. Людей, яким вони обіцяли свою підтримку, захист та прихисток, в результаті ці люди намагалися посадити свої родини на американські літаки, які вже злітали, чіплялися за шасі. Ці жахливі кадри дуже серйозно вдарили по США, тому що Америка звикла пишатися тим, що вона виконує свої зобов'язання. А тут весь світ побачив, що ні, і, думаю, що жоден американський політик більше не хоче отримувати такий негатив на себе. Тому якісь там підштовхування до переговорів можливі, звичайно, але вони також будуть боятися нашої реакції.

Про що загалом свідчить те, що росіяни фокусуються саме на балістиці останнім часом? Чи свідчить це про якісь проблеми в російській обороні?

Просто це ефективніше. Росіяни також експериментують і користуються тим, що дає більше результату. Якщо ми менше збиваємо балістики, то, звичайно, вони будуть користуватись саме нею.

Більш детально за цією історією, мабуть, треба йти ГУР, але якщо ефективність використання "шахедів",наприклад, по Києву в середньому складала 15 відсотків, тобто 85 відсотків ми збиваємо. То нащо їм витрачати таку кількість "шахедів" (бо вони реально дорогі), якщо можна витратити балістичну ракету, яка влучить хоча б приблизно біля цілі, але з набагато більш високою ймовірністю.

Проблеми у росіян, звичайно, є. Якщо б у РФ не було проблем, то по нам би прилітали не північнокорейські ракети, а прилітали б російські з датою виготовлення у 2024 році. Але цього немає.

Як довго росіяни загалом можуть воювати? Бо різні також експерти говорять, що це може бутище щонайменше два-три роки активної фази війни. Як ви гадаєте, від чого залежатимуть терміни завершення війни чи хоча б поточної фази?

Якщо нічого не змінювати, вони так можуть воювати вічно. Вони звикають – кожна система вона адаптується до оточення. Ми зараз бачимо, що пересічний росіянин намагається абстрагуватися від війни. Мовляв, війни немає, по телевізору тільки кіно про війну, і поки мене особисто це не зачіпає, то й добре. Тобто їх це не провокує на якісь дії чи мітинги – вони, все-таки адаптувалися, впали в таку внутрішню кому і в ній живуть. Їхня промисловість працює, літаки літають, хоч і менше, кораблі ходять, патрони виготовляються. І цей повзучий наступ вони можуть продовжувати роками. Зупинити його можемо тільки ми або якісь внутрішні проблеми. Тому що ані критичних економічних проблем, ані соціальних я зараз не бачу. Усі ці ідеї про те, що росіян вижене на вулиці порожній холодильник – це маячня. Тому що у 1918 році Ленін поліз воювати з Україною незважаючи на те, що у нього в РФ були голодні бунти, а дві третини країни він взагалі не контролював. Але Україна для нього була не тільки країною, де можна взяти зерно, а у цьому було щосьсакральне, щоб показати всім, що Україна буде частиною Росії та нового глобального проекту. І жодні раціональні історії на нього абсолютно не діяли. Так само і тут – росіянин буде сидіти вдома. Так, у нього в холодильнику буде менше продуктів, ці продукти будуть дорожчими. Але допоки війна не штурхне його особисто – йому буде все одно.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред