На сайті Главред відбувся чат із політичним аналітиком Олександром Кочетковим. Спілкуючись із читачами, він розповів, що утне Росія до річниці повномасштабної війни, чи буде наступ із території Білорусі, коли закінчиться війна, і чому звільнення Криму може затягнутися на 25 років, які наслідки для Росії матиме війна проти України, а також які країни можуть відгризти шматки території РФ.
Подаємо стенограму чату з Олександром Кочетковим.
Milan: Як ви оцінюєте перспективу створення трибуналу над Путіним і Лукашенком? Резолюція, яку ухвалив щодо цього Європарламент, матиме якісь практичні наслідки для Росії та її божевільного царя?
Олександр Кочетков: Це дуже добре. На даному етапі це має ідеологічне і пропагандистське значення. Таким чином Європа дає зрозуміти, що вона все бачить і розуміє. Більше того, так європейці кажуть, що жодні спроби створення недоімперії і повернення Росією нібито своїх територій не пройдуть. Європа фіксує, що сприймає російське керівництво як військових злочинців, які розв'язали проти України невмотивовану агресію, яка ведеться з порушенням усіх норм і звичаїв війни.
Свого часу європейці визнали Стрєлкова військовим злочинцем і засудили його на довічне ув'язнення. Але це не означає, що завтра спецназ буде відправлений до Росії, щоб схопити Стрєлкова або поки ще не засуджених Путіна, Медведєва, Шойгу та інших.
Європа дала зрозуміти, що Путіну не отримати бажаного. Адже чого домагається Путін, яка мета його війни? Він розповідає про денацифікацію, деукраїнізацію та іншу маячню. Але насправді Путін хоче знову отримати право спізнюватися на півгодини на дуже важливі зустрічі. Іншими словами, він прагне повернутися в те невелике коло найбільш впливових політиків світу, які вирішують все і можуть поводитися так, як їм заманеться.
З 2014 року, навіть раніше, від Путіна почали дистанціюватися в світі, його стали цуратися. Адже російська економіка не росте, корупція процвітає, Путін дуже некрасиво повернувся на новий президентський термін, а далі агресія 2014 року і 2022-го. Ніхто не хоче мати справ із Путіним.
Тому заради досягнення своїх цілей Путін намагається шантажувати весь світ. Він затіяв війну виключно заради власних амбіцій. В Європі все це прекрасно розуміють і говорять йому прямо, що реалізації його бажань не буде – вже ніхто не сяде з ним за стіл переговорів щодо нового розподілу світу. А якщо Путін і сяде, то не за стіл переговорів зі світовими лідерами, а на лаву підсудних.
Суд у Гаазі розслідує воєнні злочини Росії. Однак це відбудеться тільки після зміни політичного режиму в Російській Федерації, не раніше.
Для нас важливо те, що ніхто на Заході не хоче домовлятися з Путіним – потенційним злочинцем, ще не засудженим, але злочинцем.
rika: Як оточення Путіна і західні політики, корумповані Росією, можуть відреагувати на старт процесу зі створення трибуналу над ним? Чи можуть вони вдатися до якихось радикальних дій, щоб Путін не сказав на суді чогось зайвого і не потягнув за собою на дно ще й їх?
Олександр Кочетков: Поки що рано про це говорити. Однак оточення Путіна – це дійсно тераріум однодумців, павуки в банці. Там усе тримається на жадібності і страху, а не певних ідеологічних засадах, тому в цьому середовищі можливо все. Якщо Путін почне заважати своєму оточенню, він може просто вмить зникнути, а ми навіть не будемо знати, що з ним сталося. Ми ж його фактично не бачимо, а тому не знаємо, чи то час від часу показується він, чи то двійник. Не зрозуміло, чи живий Путін взагалі. Він так дбає про власне здоров'я, що навіть сідає за 12-метровий стіл, розмовляючи зі своїми найближчими соратниками, тому він може без проблем зникнути безслідно – його просто придушить власна охорона.
Думаю, що до суду Путін не доживе, але не тому, що хтось чогось боятиметься, а тому, що, якщо його прибрати зі шляху миру і демократичного розвитку, всі процеси почнуть стрімко розвиватися.
Ніна К.: Чому так зволікає Захід із поставками важких озброєнь Україні, які б дозволили їй провести контрнаступальну операцію, не чекаючи, коли Росія піде в новий масштабний наступ? Чи є у нас шанс, що ми почнемо гнати росіян у шию до того, як вони накопичать сили для нової атаки?
Олександр Кочетков: Існують дві позиції. Першої дотримується Великобританія. Ця позиція полягає в тому, що потрібно якомога швидше надати Україні зброю, причому більш сучасну, в тому числі наступальну, щоб завдати Росії швидкого розгрому. Цей розгром і вигнання РФ з українських територій, на думку британців, стане основою для конструктивних мирних переговорів. Тому вони і готові поставляти нам танки Challenger – одні з найкращих і найдорожчих танків у світі.
Протилежний підхід сповідує Німеччина. Німці не сумніваються, що Росія – агресор, але вважають, що її потрібно душити поступово. Вони вважають, що від стрімкого розгрому Росія швидко оговтається і почне готуватися до реваншу. Німці судять по собі: в Першу світову війну Німеччина зазнала швидкого розгрому і відчула больовий шок, потім підготувалася до реваншу і почала Другу світову війну. Тому німці наполягають, що потрібно діяти повільно щодо Росії, щоб почалися процеси економічного розвалу, дестабілізації влади, щоб кожен росіянин відчув проблеми – не тільки у вигляді чорних мішків із фронту, але й у вигляді відсутності продуктів і товарів. Щоб, прокидаючись вранці, росіяни задавалися питанням: "Навіщо ми полізли в Україну? Заради чого ми терпимо такі біди?". Тільки тоді, на думку німців, у Росії відбудуться демократичні зміни, і тоді подальша агресія буде менш імовірною.
Позиція США – рівно посередині: іноді вони підтримують британців, іноді німців. Але, в принципі, навіть те, що одні тільки Штати готові зараз нам поставити, стане серйозною основою для можливого весняного наступу України.
Карпенко_5: Що не так із німцями, Німеччина все ще сподівається на перемогу Росії, російські гроші і повернення до ведення бізнесу з нею?
Олександр Кочетков: По-перше, німці дотримуються концепції плавного придушення Росії, про що ми говорили вище.
По-друге, у німців є "родимі плями", одна з них абсолютно очевидна – тривала і не зовсім гарна історія співпраці німецького політикуму з російськими політиками-корупціонерами. Політики і корупціонери в Росії абсолютно зрослися, оскільки корупція там є державотворчим стрижнем. Німецькі керівники теж увійшли в цю систему – як відомо, колишні канцлери працюють у "Газпромі", що свідчить про те, що вони займалися корупцією і лобіювали чужі інтереси. Ми бачимо тих, хто на поверхні, – шредерів, меркелів, але ж є ще величезна кількість куплених політиків, оглядачів, філософів, політологів, які формують певну громадську думку: що Росія сильна, що з нею не можна зв'язуватися, що вона затіє атомну війну та інший жах. Це говорить та мережа, яка свого часу була сформована на газпромівські гроші, вона і зараз продовжує діяти.
По-третє, німці як нація були надзвичайно агресивними, і вони пережили жах краху двох світових воєн, після чого їх, як вредне кошеня, товкли мордою в те, що вони накоїли – в звірства і злодіяння фашизму. Після цього у німців стався суспільно-психологічний злам – з'явилося певне табу, і тепер вони не хочуть бути пов'язаними з будь-якою військовою діяльністю, в першу чергу, з діяльністю на території колишнього Радянського Союзу. Німецькі політики прямо говорять, що не хочуть, щоб німецькі танки знову їздили просторами України і знову вбивали росіян. Якщо німці будуть брати участь у цьому процесі в загальному числі, в натовпі, непомітно, їм буде легше. А от якщо вони в числі перших – у них починаються хворобливі процеси історичної пам'яті.
Вже всі – і англосакси, і французи – "розчохлилися", кажучи молодіжною мовою, і якось дотиснуть Німеччину. Адже військова промисловість Німеччини сама здатна забезпечити все, що необхідно Україні, в тих кількостях, що необхідно нам. Аби вона тільки почала працювати... Поки що пацифізм німців переходить межі здорового глузду, і залишається сподіватися, що вони зуміють вилікуватися.
Павло К.: Що буде, якщо до початку нового масштабного наступу Росії Захід не встигне забезпечити Україну необхідною зброєю, технікою і боєприпасами? Що на нас чекає, що зможе захопити Росія?
Олександр Кочетков: Не люблю "страшилок", але й у чудеса не вірю, в антинаукову фантастику теж.
Коли мова йде про те, що хтось чогось не встигне, це про кого – про буржуїв-капіталістів, на які припадає понад 40% світової економіки? Вони чогось не зрозуміють і чогось не встигнуть? А Росія, економіка якої становить два з копієчкою відсотки, буде встигати? Та ні. Розвинені країни тому й розвинені, що вони все встигають, мислять стратегічно, вміють вибудовувати логістику.
Неможливо "не встигнути". Та й ми ж не голі-босі на фронті, у нас досить непогана ситуація навіть зараз. Її потрібно покращувати, і цей процес триває. Загалом, Штати і НАТО продумують дії на випадок будь-якої ситуації завчасно. Ще до рішення про постачання танків в Україну Штати для чогось же перекидали танки Abrams у великій кількості в Європу... Тому тільки-но буде ухвалене відповідне рішення, танки не доведеться везти через океан, вони вже тут, у двох кроках.
Ситуація, коли Україні буде нічим воювати і нічим захищатися, а Росія раптом несподівано почала наступати, просто неможлива. Це щось фантастичне і нереальне. Росія здатна перекинути на фронт за досить тривалий період не більше 200 тисяч осіб – одягнути, обмундирувати, озброїти і нагодувати їх. Більше – неможливо, цього їй не дозволяє зробити логістика: транспорту немає, залізниць не вистачає, автобусів не вистачає. А коли йдеться про перекидання 200-300 тисяч осіб, це все прекрасно видно. Плітки про те, що російських мобілізованих провозять у залізничних цистернах, – це хороша історія для блокбастера, але в реальному житті так армії не перекидають. Сьогодні неможливо підготувати ударний кулак із бронетехнікою, артилерією, великою кількістю живої сили так, щоб ніхто з супутника або літака-розвідника цього не помітив.
Tymofiy: Які цілі щодо Росії переслідують США в цій війні? Що з РФ в результаті має статися? Часом складається враження, що Захід ще не визначився, чого саме хоче від Росії, часом – що він дуже не хоче розгрому РФ, часом – що його гра взагалі спрямована на Китай. Поясніть, що насправді відбувається, чого в цьому контексті чекати нам, українцям?
Олександр Кочетков: Розповіді про те, що США хочуть змусити Росію виступати на їхньому боці проти Китаю, – це вигадка тих, хто несповна розуму. Російські пропагандисти вишукують раціональне пояснення власної неспровокованої агресії: то на них напали, то їх хочуть використовувати проти Китаю, то хтось зазіхає на їхні корисні копалини, то хтось хоче захопити їхні території.
У сучасному світі не потрібні ні території, ні корисні копалини – сьогодні понад усе цінуються стабільність, обов'язковість, прозорість і передбачуваність у відносинах, а також спільна робота над загальносвітовими проблемами.
США хочуть, щоб агресія з боку Росії припинилася, і ця країна зайняла те місце в світі, на яке заслуговує, враховуючи її економічні можливості – 3,2% світового ВВП за кращих часів, причому половину складають гроші за енергоносії, тобто не високотехнологічну продукцію. Одним словом, Росія – ніхто і звати її ніяк. І не з нею лідерам провідних країн говорити про долі світу. Росії краще займатися своїми проблемами, газифікувати села серед Сибіру, наприклад.
Ось чого хочуть від Росії США.
Крім того, вони хочуть, щоб Росія припинила погрожувати світу ядерним апокаліпсисом та іншими жахами, оскільки це дійсно лякає світ і заважає розвиватися світовій економіці. Потрібно, щоб Росія стала передбачуваною і неагресивною.
Найкращий варіант, про який мріють Штати – сценарій розпаду Росії за прикладом Радянського Союзу. Йдеться про поступовий розпад під контролем світової спільноти, а для цього спочатку потрібно, щоб у Росії виникли економічні складнощі у зв'язку з військовою поразкою, щоб вона відмовилася від ядерної зброї і розпалася на 20 із гаком шматків.
Ось чого хотіли б США. Однак є бажання, але немає алгоритму його реалізації. Мета проста – як сформулював сам Путін, "вирвати ікла у російського ведмедя", щоб він ні для кого не становив загрози, а бігав по клітці в зоопарку і гарчав.
Україна знаходиться на вістрі того інструменту, за допомогою якого реалізується ця мета щодо Росії, тому нам складніше, ніж іншим.
Главред: Як ви вважаєте, а Путін не розумів, що, починаючи війну проти України, він, по суті, допомагає Сполученим Штатам зробити Росію такою слабкою, якою хочуть її бачити у Вашингтоні?
Олександр Кочетков: Ні, абсолютно не розумів.
Свого часу в рамках професійних контактів я спілкувався з адміністрацією Путіна і з тими, хто формував його світогляд – у них і справді спотворене бачення світу, зокрема, України. Свою ж значимість вони бачать гіпертрофовано. Світ вони вважають слабким, м'яким, небоєздатним і недієздатним, схильним до домовленостей за гроші або інші вигоди. Іншими словами, там вважають, що всі – лохи, і тільки росіяни – бійці. І ті люди, які в Росії приймають рішення, щиро в це вірять. Це бандюгани з 90-х, які ходили в малинових піджаках із ножем і все "вирішували", світ для таких – це ті бізнеси, які віджимали в ті роки. За таким самим принципом Росія захоплювала і Крим та була впевнена, що їй за це нічого не буде. У РФ розраховували на швидкий розгром України, її захоплення, щоб світ нічого не встиг вдіяти і був змушений погодитися з тим, що сталося. Наступними стали б Польща і країни Балтії. Таким чином, російська верхівка мала намір змусити світових лідерів сісти з нею за стіл переговорів і ділити світ за правилами Росії, оскільки вона сильніша.
Але нічого у Росії не вийшло.
Artem: Ваш прогноз – що влаштує нам Росія до річниці масштабної війни? Яким може бути 24 лютого цього року?
Олександр Кочетков: Якщо у Росії залишаться технологічні можливості, то поблизу цієї дати буде один із наймасовіших ударів по Україні ракетами і безпілотниками. Це навіть не обговорюється.
Чи то до 24 лютого, чи то після – це буде залежати від мільйона факторів, які зараз передбачити не можна – Росія спробує піти в масштабний наступ.
Цілком очевидно, що серед іншого буде імітація наступу з боку Білорусі. Там буде сформований ударний кулак – близько 20 тисяч військовослужбовців, з яких буде 5-10 тисяч білорусів-контрактників.
Білоруси вважають, що вони здатні зайти в Україну і повернутися додому з грошима. Зайти вони можуть, але недалеко, та й додому вони навряд чи повернуться, і вже точно не з грошима. Це будуть картопляні деруни з м'ясним фаршем на природі. Тому що наступу з боку Білорусі в Україні чекають дуже предметно, це вже не та ситуація, що рік тому.
На м'ясокомбінатах є конвеєр – до промислової м'ясорубки рухається смуга транспортера, і повз цю м'ясорубку ніяк не пройти, тобто живе або неживе, все в м'ясорубку. З Білорусі до Києва веде кілька доріг – вони будуть схожими на цей конвеєр м'ясокомбінату. Дуже не рекомендую.
Втім, стовідсотково буде спроба наступом із боку Білорусі відволікти наші сили.
Крім того, абсолютно точно буде спроба наступу і захоплення Донецької та Луганської областей, а також повернення Херсона і просування в бік Запоріжжя. Росія не сподівається захопити Запоріжжя, тому що без нього виходить маячня: РФ приєднала до себе Запорізьку область, а її центр контролюється Україною, що занадто навіть для Росії, ірраціональної і абсурдної країни. От вони і будуть намагатися захопити Запоріжжя, щоб можна було якось пояснити ці ідіотські зміни, внесені до конституції.
Всі ці плани абсолютно очевидні, причому настільки, що я про це спокійно можу говорити в ефірі. Відповідно, про це прекрасно знають у Генштабі і об'єднаному командуванні – і натівському, і штатівському, і європейському. Всі до цього готуються і напрацьовують операції.
Наші сили не повинні змінювати стратегію, яка приносить успіх. І, швидше за все, ми будемо стримувати спроби противника наступати, вимотувати частини, які наступатимуть, а потім завдамо серйозний контрудар по низці напрямків – і там, де тримаємо оборону, і там, де ворог нас не чекає. Попереду масштабний контрудар, в якому братимуть участь наші військові, навчені і озброєні на території наших союзників, екіпіровані та оснащені бронетехнікою, тобто буде все те, що в Росії називають "на нас наступает НАТО". Наші бійці з натівськими озброєннями, на натівських автомобілях, та ще й козиряють різними англійськими слівцями, які вони вивчили, відучившись де-небудь у Великобританії... Загалом, після нашої контратаки у росіян буде чітке відчуття, що на них налетіли десантники США. Так було в Харківській області, поблизу Ізюма і Куп'янська, те саме очікується і навесні 2023 року.
Втім, війна вимагає найбільшого напруження і, на жаль, найбільших жертв від України. Ми знаходимося на вістрі інструменту, що встановлює світову справедливість.
Master: Чи допускаєте ви, що російські війська зможуть дійти до тих населених пунктів, що й на початку 2022-го, тобто до передмістя Києва?
Олександр Кочетков: Категорично ні. Дійти до передмістя Києва можна було за двох умов.
По-перше, у лютому 2022-го ми їх не чекали, а точніше чекали, але думали, що агресія буде на Донбасі. Ми продовжували вважати Росію та її керівництво більш раціональними, ніж вони є. Нам і на думку не могло спасти, що ці ідіоти попруться через заражену Чорнобильську зону, через Рудий ліс, де зашкалює радіація.
А от в аеропорту Гостомеля на росіян чекали. Також ніхто не припускав, що росіянам так легко вдасться зайти через Крим, з півдня. Перешийок маленький, тому достатньо було сидіти осторонь із декількома установками залпового вогню типу Граду, Урагану або Смерчу й поступово з відстані 80 км зносити росіян із цього перешийка. Але, на жаль, цього не сталося.
Однак нічого подібного повторитися вже не може. Всі вже навчені, що росіяни можуть утнути що завгодно: під землею пролізти, по річці без акваланга плисти, через Чорнобильську зону йди... На них чекають уже скрізь. Ми зрозуміли, що вони кінчені, абсолютно безголові та взагалі не цінують життя.
По-друге, щоб дійти приблизно до тих місць у Київській області, куди російські війська дійшли торік, їм потрібно не менше 200 тисяч осіб. Таке угруповання неможливо приховати в умовах, коли існують безпілотники та супутники. Вони не можуть непомітно рухатися таким угрупуванням в напрямку Києва разом із технікою, бронетехнікою, обозами... Всього цього немає, ні ми, ні союзники цього не спостерігаємо. Якщо Росія формуватиме таке угруповання, Україна реагуватиме, вона до цього готується. Ми вже знаємо, як зустрічати росіян, у нас вже є чим зустрічати.
Буква зю: Як у Росії справи з ресурсами, озброєннями, ракетами, тобто можливістю воювати інтенсивно і довго? Чи не є розмови про те, що у росіян жорсткий дефіцит ракет, що Росія вже майже видихнулася, що вона воює танками-пам'ятниками, спробою видати бажане за дійсне? Простіше кажучи, чи здатна Росія вести війну ще кілька років?
Олександр Кочетков: Рекомендую не вірити жодній пропаганді – ні ворожій, ні власній, а спиратися на здоровий глузд і ті джерела інформації, яким можна довіряти.
Росія – колосально ресурсна країна. І вона зараз перейшла до формату війни на виснаження. Але це дурний формат. Якби РФ вела війну на виснаження проти України, це мало би сенс, адже вона більша за нашу країну, і ми б виснажилися значно швидше, ніж Росія. Але війна на виснаження проти провідних країн світу – це гарантований програш.
Втім, у Росії ухвалили низку рішень і розпоряджень про інтенсифікацію виробництва військової продукції та обмундирування.
Ракети. Сьогодні Росія виробляє близько 50-70 більш-менш сучасних ракет, включаючи Калібр і Х-101, а також модернізує сумнозвісну Х-22, яка була випущена по Дніпру й Кременчуку. За два тижні РФ може підготуватися і здійснити запуск цих 50-70 ракет. Менше запускати немає сенсу – ми їх усі зіб'ємо, тому чим більше ракет, тим складніше для нашої ППО. Плюс вони додають безпілотники, щоб ускладнити завдання ППО. На такі відносно масові удари раз на два тижні вони здатні за рахунок власного виробництва. Тому ці удари не припиняться, допоки у нас тривають військові дії. Не можна говорити, що у Росії закінчаться ракети.
При цьому ракети класу Кинджал – досить хороші гіперзвукові ракети – залишилися в невеликій кількості, стратегічний резерв. Їх Росія не використовує, береже для реального зіткнення з НАТО. Така сама ситуація з ракетами Іскандер. Їх залишилося вже 25%, тому Іскандери не використовують, зберігають для протистояння з НАТО.
Проте ракетні атаки старими і новими ракетами триватимуть.
Танки. Росіяни виробляють і розконсервують танки, трохи їх модернізуючи. І це цілком правильне рішення з їхнього боку. Адже за сучасними нормами танк воює від трьох годин до чотирьох днів, якщо відбуваються наступальні дії. Тому все одно який це танк – сучасний або модернізований Т-55, адже їх все одно спалить Javelin. А 122-міліметрова гармата і у того, і у того приблизно однакова, тобто вони будуть стріляти по наших позиціях, прикривати свою піхоту, що йде в наступ, і плювати, якого року випуску цей танк.
Також у Росії є певні запаси авіації. Їй є чим наступати, але цього недостатньо, щоб забезпечити перелом у війні.
Безумовно, Росія не скаже, що у неї скінчилася зброя, тому закінчуємо війну. Радянський Союз наклепав цього барахла небачену кількість. Там на сибірських магістралях у Забайкаллі на рейках досі стоять паровози 30-х років, які можна топити дровами і використовувати.
Тому Росії потрібно завдати такої військової поразки, щоб там почалися проблеми в суспільно-політичному устрої, щоб регіони почали розбігатися в різні боки, щоб народ почав бурчати, що жерти нічого. А кількість "заліза" дозволяє Росії воювати ще довго, на жаль.
Smilik: А чому так занервувала Москва, що сталося? На дахах у столиці Російської імперії встановлюють ЗРПК Панцир, а в парку Лосиний острів – С-400. Так кортіло захопити Київ, що накликали війну до Москви? Але, якщо серйозно, для таких рухів росіян напевно ж є вагомі підстави. Чи можна це розцінювати як ознаку того, що в України найближчим часом з'являться далекобійні ракети – надані Заходом або власного виробництва?
Олександр Кочетков: Власного виробництва – на жаль, ні.У нас є проєкти, є можливості, є виробничі потужності, проте навіть проєкти, затверджені Міністерством оборони, не фінансувалися. Тому ракет, здатних долетіти до Москви або інших помітних російських міст, в України немає. Хоча це завдання вирішувалося ще за радянських часів у Дніпрі в 60-і роки. Зробити ракету з дальністю тисячу кілометрів було складним завданням в середині минулого століття, а зараз це просте завдання. Це можна зробити чи не на машинно-тракторній станції десь у колгоспі, якщо паливо буде. Але, на жаль, не зробили…
Тим не менш, Україна вже продемонструвала, що у неї є можливості долітати вглиб території Росії до тисячі кілометрів – у нас є пострадянські модернізовані безпілотники Ту-144 (Стриж). Оскільки вони модернізувалися за допомогою наших західних партнерів, то там є GPS-наведення, висока точність, плюс він може летіти дуже низько – 50-100 метрів над землею, завдяки чому розпізнати і захопити його радіолокаційними станціями вкрай важко. Приклад Енгельса показав, як далеко ми здатні долетіти.
Втім, у нас є й інші можливості – професійний безпілотник Сокіл-300, який теж здатний пролетіти близько тисячі кілометрів, але не розбиватися вщент, як Стриж, а запускати ракети, схожі на американські Hellfire, досить потужні, щоб завдати значних руйнувань.
Тож у нас є чим долітати вглиб російської території.
Але всупереч тому, що росіяни вибудовують систему ППО, вони чомусь вважають, що НАТО вступить у безпосередній контакт, і авіація або крилаті ракети цілком можуть полетіти на Москву.
Росіяни готуються до того, що НАТО, підтримуючи Україну, дійде і до безпосередньої участі у війні, і рано чи пізно на Москву полетять Томагавки.
От ми говорили про те, що Росії під силу запускати по нас 50-70 ракет за раз – це відчутний удар. Однак НАТО одночасно може запустити тисячі ракет із різних кінців світу: з океану, з Середземного моря, з Європи – звідусіль. Кілька тисяч ракет перехопити неможливо, тому в Росії намагаються прикрити хоча б центри ухвалення рішень у Москві. Саме для цього Росія перекинула до Москви з Далекого Сходу зенітні підрозділи з обладнанням, комплексами, особовим складом. Одним словом, Росія чекає вступу НАТО у війну на боці України.
Главред: А ви як думаєте, чи може НАТО дійсно вступити у війну?
Олександр Кочетков: На жаль, єдиний фактор, який може змусити НАТО вступити у війну – це спроба Росії використовувати ядерну зброю. Спроба, не використання. Про наслідки такого кроку Росію вже попередили і офіційно, і неофіційно. Якщо США і НАТО в цілому помітять ознаки підготовки до використання тактичної ядерної зброї, вони залишають за собою право завдати і удар у відповідь, і попереджувальний удар за допомогою високоточної зброї, яка знищить стартові позиції, командні пункти, будь-який бункер.
Сьогодні немає жодних ознак того, що Росія готується завдати ядерного удару. Немає ні фактів, ні авторитетних свідчень про те, що Росія справді володіє дієздатним тактичним ядерним озброєнням, яке можна використовувати. На папері значиться, що у росіян в арсеналі кілька тисяч тактичних ядерних боєприпасів, але це не означає, що всі вони дієздатні і можуть спрацювати. Адже одразу після розпаду СРСР з армії бігли в різні боки і тягли звідти все, що могли. У пострадянський час ніхто не займався обороноздатністю, відстеженням жорстких температурних режимів, тиску і вологості під час зберігання ядерної зброї. Якщо за зберіганням стратегічної ядерної зброї ще хоч якось стежили, то за зберіганням тактичної – ні, оскільки ніхто не думав, що Росії коли-небудь знадобиться тактична ядерна зброя.
Є сумніви в тому, що у Росії є дієздатна тактична ядерна зброя. Якби пройшли випробування тактичної ядерної зброї, ми б думали інакше. Але Росія такі не проводить, оскільки сама не впевнена, що ця зброя у неї спрацює. А якщо з'ясується, що вона неробоча, і це побачить увесь світ, тоді король виявиться повністю голим.
До речі, нещодавно, вже під час війни, Росія проводила навчання з використанням ядерної зброї, але зі сховищ вивозили габаритні макети, які імітували ядерні боєголовки. Так росіяни тоді завчасно попередили про це США, і Штати спостерігали за тим, що відбувається. Росія дуже не хоче, щоб Сполучені Штати думали, що вона щось замислила. Вона дуже цього боїться.
Крім того, 12-метровий стіл, за яким Путін спілкується навіть із найближчим оточенням, свідчить про те, що він дуже дорожить своїм життям і хоче жити якомога довше. А спроба застосування ядерної зброї – це кінець, причому одразу.
gf_43: Безумовно, тішить, що крига скресла, і закрутилися процеси з передачі Україні важких озброєнь і техніки, проте цей же момент насторожує. З чим пов'язана така активність усіх, чому саме зараз кипить робота з організацією Україні поставок танків і багато чого іншого, безпрецедентні за обсягами пакети допомоги, навіть Нідерланди готові розглянути передачу Україні винищувачів F-16, якщо від України надійде відповідний запит. Що намічається, до чого йде підготовка? Коли все, що стягнула сюди Росія, і все, що дають Україні, почне стріляти, чи не перетвориться вся наша країна в такі самі руїни, як Маріуполь, Мар'їнка, Бахмут тощо?
Олександр Кочетков: Почну з останнього. Вся країна – ні, на руїну не перетвориться. А от у зоні бойових дій буде пекло, це абсолютно очевидно. Прифронтові міста і зараз страждають, а далі буде ще гірше. Херсон, Миколаїв, Харків, Одеса страждають серйозно.
Всі історичні події, в тому числі війни, відбуваються за певними шаблонами. Тим більше, "чемоданний фюрер" копійка в копійку копіює свого колегу – Адольфа. Путін хоче повернутися до кола сильних світу цього, але вголос цього вимовити не може – цього ніхто не зрозуміє, навіть у Росії, де люди одразу зададуться питанням, чому ж вони за ці амбіції повинні вмирати.
Як Гітлер, отримавши під Москвою по зубах, був змушений відступити, так і Росія, отримавши по зубах під Києвом, була змушена відступити. Рівно через рік фашистська Німеччина здійснила спробу переломити війну, яка розвивалася не на її користь. Такий самий наступ рівно через рік. І Путін копійка в копійку готує такий самий наступ рівно через рік після початку цієї невмотивованої агресії. Віддано накази і розпорядження про підготовку, додаткову мобілізацію, розконсервування техніки, інтенсифікацію виробництва ракет. Росія виробляє 50-70 ракет, а Путін наказав виробляти 300 на місяць. Він міг наказати виробляти і 3 тисячі ракет, але якщо комплектуючих на 50 штук, то 300 ніяк не вийде.
Проте відомо, що Росія готується до масштабного наступу з наміром переломити хід війни, яка складається для неї несприятливо. Відповідно, Захід готується протистояти цій абсолютно очевидній загрозі. У нас теж знають про загрозу російського наступу, тому наші проявляють неймовірну активність, щоб домогтися потрібних поставок озброєнь, і світ їх чує. Вся активність України пов'язана з тим, що потрібно буде чимось протистояти наступу Росії. Вже не залишилося тих, хто вважає, що Росія зайде, і все буде добре, тихо-мирно, як у Бердянську, де не було опору. А там, де є опір, буде Буча: розстріли, зґвалтування, тортури. Цього ніхто не хоче, тому Україну і озброюють.
Nik: Чи є у Росії ще щось, що здатне переломити хід війни на її користь?
Олександр Кочетков: Займався цим питанням, аналізував, перебрав 10 можливих пунктів, включаючи абсурдні типу розширення ПВК "Вагнер" на всю Російську Федерацію. Зараз набрали близько 40 тисяч зеків, але ж можна і 400 тисяч набрати – на пострадянському просторі зеків вистачає. Адже людині несолодко сидіти у в'язниці, а тут їй пропонують чотири місяці повоювати символічно, а потім вийти на волю. Але з'ясувалося, що з усіх набраних 40 тисяч на волі начебто опинилися 20, але й тих за допомогою кувалди вмовили залишитися ще повоювати. Тобто ніхто не вийшов на свободу. Тому ця тема відпадає.
Головне, що Росія вже не може придумати ніякої суперзброї, а півтора десятка танків нічого не вирішує. Потрібна масовість. Але закупівлі великої кількості балістичних ракет у Ірану не складаються – ніхто не хоче допомагати лузерам. А Росія – це лузер: вона обіцяла за три дні взяти Київ, за два тижні – Україну, причому пообіцяла це всім, зокрема, Китаю, Штатам, Європі, мовляв, ви квакнути не встигнете, а ми вже все вирішимо, і в Києві сидітиме наш проросійський уряд, як ви посадили тут проамериканський.
Так от чогось масового, здатного змінити хід подій, у Росії немає. Хіба що у неї раптом з'являться балістичні ракети у великій кількості, якими вона масово атакуватиме Україну, тоді нам знадобиться допомога американців.
Головне – що б росіяни не придумали, що б не запланували, у них все вмирає на рівні виконання. Їхня система управління державою не заточена під вирішення складних завдань – мобілізаційних, економічних та інших. Вона заточена на те, щоб викачувати природні ресурси, грабувати власне населення за рахунок податків, забезпечувати незмінюваність влади. Але здійснювати виробничі завдання, які ставить війна, РФ не може. З інструментами на кшталт фомки, відмички, кастета можна когось пограбувати, але побудувати Діснейленд не вдасться. Потрібні інші інструменти, щоб будувати щось хороше і творити. А в Росії вся система заточена на злодійство і безкарність. Тому я не дуже боюся, що вони здатні зробити щось. Придумати – так, реалізувати – ні.
Inga: Поділіться своїм баченням того, яким шляхом звільнятиметься Крим – військовим чи політико-дипломатичним? Чи будуть в Криму бойові дії, велика війна? І чи може Росія віддати його без бою? А ще – які події мають передувати початку операції зі звільнення Криму?
Олександр Кочетков: Найбільш вірогідним сценарієм звільнення Криму є військово-політичний шлях вирішення проблеми. Він передбачає, що, по-перше, ми почнемо діставати різними засобами і озброєннями до будь-якої точки Криму і рознесемо максимум військових об'єктів на території півострова. На щастя, Крим не дуже щільно забудований – це не забудова центральної України. Там досить багато вільних місць, де можна точково бити по військових цілях: аеродромах, скупченнях техніки, зенітних та інших установках. Ми повинні домогтися того, щоб із Криму, з бази в Севастополі втекли всі кораблі, що поки що лишаються, в бік Новоросійська. Українським військам потрібно буде зайти в Крим приблизно до Армянська і Красноперекопська, тобто пройти перешийок. Якщо ми його проходимо, це означатиме, що ми далі зможемо рухатися абсолютно спокійно по всьому Криму.
До речі, до цього моменту вже не повинно бути Кримського моста. Не знаю, що з ним станеться – розсмокчеться, знову вибухне, щось до нього прилетить або сам завалиться, але його бути не повинно. Це та умова, яка повинна бути дотримана.
Поблизу Красноперекопська та Армянська можна зупинитися. З цього моменту можна почати дипломатичні розмови про Крим з умовою, що ми можемо прилетіти в будь-яку точку високоточною ракетою. Тоді розмови підуть більш-менш нормально. Але цьому має передувати вихід до Азовського моря, Бердянська та перерізання сухопутного коридору з Росії до Криму, вихід до Маріуполя тощо.
А просто наступ на Крим ні до чого не призведе. Має бути масштабний контрнаступ і в районі Донбасу, і перерізання сухопутного коридору в районі Мелітополя і Бердянська, і вихід до адміністративного кордону Криму. Тоді процес може піти.
Швидше за все, у нас є практична можливість відвоювати Донбас. Хоча абсолютно не зрозуміло, що потім із ним робити. Він зараз у жахливому зруйнованому стані, а нові серйозні бої просто зрівняють його із землею. Відновлювати його буде дуже непросто, це жахлива проблема. Там на 30 років потрібно робити якусь рекреаційну зону, щоб просто відновлювати цю територію як місце для можливого життя.
А Кримом можна рухатися і наступати досить швидко – там степи, захищати їх важко. Якщо у нас з'являться танки і колісна бронетехніка, то ми пройдемо там кулею. Я вважаю, що Росія буде погоджуватися на тривалий процес, який обчислюється роками, неухильного повернення Криму поетапно. Потрібно дати Росії можливість вивести з Криму кораблі, базу Чорноморського флоту, тим росіянам, які туди приперлися після анексії, звалити звідти. Це все вимагатиме часу.
І тут військово-політичний шлях цілком доречний за умови, що всі інші території звільнені військовим шляхом.
Главред: На скільки років може затягнутися процес звільнення Криму, якщо, як Ви кажете, дипломатична частина шляху буде тривалою?
Олександр Кочетков: Від 7 до 25 років. Найшвидше це можна зробити приблизно за сім років, але це малоймовірно. 25 років – це буде щось, схоже на Тайвань, тобто весь світ визнає, що Крим український, але поступове його повернення може розтягнутися на 25 років. Потрібно, щоб змінилися покоління. Коли відбуваються військові дії, коли пролилася кров, протиріччя настільки гострі, що неможливо інтегрувати цей регіон без постійних конфліктів, без партизанської та іншої війни. Потрібно, щоб змінилося покоління, звідси і з'являються терміни, скажімо, 25 років, щоб ті люди, які воювали, чия кров або кров близьких пролилася, природним чином пішли з життя або з громадської арени.
Але є варіант, що ми почнемо військовим шляхом звільняти Крим, що у нас з'явиться така технологічна можливість, і ми практично дійдемо до узбережжя. Сценарій, що передбачає суто військовий шлях звільнення Криму, є, але він, на мій погляд, менш імовірний.
Fargo: Ваш прогноз, коли закінчиться ця війна, наскільки великий шанс, що вже цього року ми повернемося до мирного життя?
Олександр Кочетков: Найшвидший варіант – це осінь 2023 року. Цей варіант передбачає, що навесні буде російський наступ, а потім український контрнаступ і розгром російських військ. Влітку на базі цього розгрому відбудуться зміни в Кремлі, при цьому Путін необов'язково зникне – він може зміститися на символічну посаду. А вже потім почнуться предметні переговори на українських умовах, і тоді на початку осені можливе постійне припинення бойових дій.
Однак поки Росія існує в її нинішньому вигляді агресивної недоімперії, яка прагне відбудувати імперію, агресія триватиме. Росія буде готуватися. Це буде не постійний мир, а постійне припинення бойових дій. А от коли в Росії почнуться внутрішні процеси зміни влади, ми зможемо говорити про реальний мир.
До речі, між Росією і Японією миру (мирної угоди) досі немає, але вони не воюють.
Тож є варіант, що в 2023 році в Україні припиняться бойові дії, і буде деяка пауза, але це не означатиме, що війна закінчилася.
Главред: А наскільки це ймовірний варіант?
Олександр Кочетков: Це зовсім не фантастичний сценарій. Із 33-відсотковою ймовірністю станеться саме так. 33% на те, що війна триватиме до трьох років, ще 33% – що це триватиме 10 і більше років.
Fargo: Чи закінчиться війна одразу після виходу на кордони 1991 року? Або нам доведеться жити так, як живе Ізраїль, поки в Росії не зміниться правлячий режим, або вона просто не розвалиться?
Олександр Кочетков: Поки в Росії не зміниться режим, поки з нею не станеться те саме, що і з Німеччиною після поразки у Другій світовій війні (там змінилася соціальна психологія), так і буде. Нам необхідно буде створити 150-кілометрову нейтральну зону, сподіваюся, за рахунок території Росії. Така зона між російськими та українськими військами буде потрібна для того, щоб жоден Град або Ураган не міг перелетіти через неї. Можливо, між сторонами стоятимуть натівські миротворці.
Коли ми вийдемо на кордони 1991 року, буде щось схоже на ситуацію після Мінська-2, коли теж стріляли, але військові дії не були настільки інтенсивними. Якщо вдасться створити 150-кілометрову зону, тоді й стріляти не будуть.
Дмитро: Чи помітні, на ваш погляд, у російському суспільстві передумови для внутрішнього вибуху або громадянської війни? Чи є ознаки, що подібні ідеї визрівають в умах тих, хто може претендувати на владу після Путіна?
Олександр Кочетков: Ні, немає жодних ознак. Під час Майдану ми лаяли росіян – мовляв, вони раби, холопи та інше, але навіть ці жорсткі оцінки виявилися заниженими. Тобто рівень терпимості і покірності росіян виявився вищим за наші найгірші уявлення. Ті росіяни, які виїхали з РФ і перебувають за кордоном, трохи вирують. Але у них навіть близько немає ідеї спробувати створити таємну організацію, яка зробить революцію або військове повстання в Росії. Вони навіть про це не замислюються. Вони переконані, що нічого не вийде, навіть якщо в це вбухати мільярди, ніхто в Росії не збуриться.
Росія здатна змінюватися, коли процеси йдуть і зверху, і знизу. Коли низи вже так допече, що вони вирішать, що далі так жити не можна саме в економічному і практичному сенсі, тобто не буде на що випити і закусити – це біда, яка підніме Росію. Або якщо дитина просить іграшку або морозиво, а тато не може дозволити собі купити це.
При цьому нагорі теж повинні початися якісь чвари, розбірки, боротьба за владу. Коли два ці моменти співпадуть, тоді і почнуться великі процеси. Поки що цього немає.
Принципово важлива річ: це відбувається раптово, ніхто цього не прогнозує і не очікує – бах, і там починається страшна колотнеча. Таке в історії Росії бувало неодноразово. Ніхто не передбачав лютневої революції чи жовтневого перевороту. Ніхто не вірив, що Радянський Союз розвалиться за одну ніч.
Котел на вогні, кришка пригвинчена, тиск всередині зростає, але кришку ще не зірвало – зірвати може в будь-який момент. А поки з боку дивишся на котел – начебто міцно стоїть, не хитається.
Поки що реальних ознак можливого внутрішнього вибуху в Росії немає. Силова структура значно сильніша, ніж протестні настрої. Хіба що російська молодь трохи хуліганить і з чимось не погоджується, але це не робить погоди на рівні країни.
Главред: А ті процеси, які зараз відбуваються в російській військовій верхівці, те ж протистояння Пригожина і російського міністерства оборони – ці протиріччя здатні перерости в більш серйозні процеси, які можуть призвести до дестабілізації в Росії?
Олександр Кочетков: Ні.Ці процеси, на щастя, зменшують і так невелику боєздатність і ефективність російських військ на фронтах. Наприклад, змінилося керівництво, прийшов до керма Герасимов, який не любить Пригожина, і тепер Вагнеру будуть давати менше бронетехніки, менше підтримки авіацією тощо, тобто вони будуть один одного підставляти. Це нам на руку, коли вони ставлять один одного в незручне становище.
Однак ці внутрішні розбірки у військовій пісочниці не впливають на загальний процес, який відбуваєтья вгорі. Вгорі інші гравці та інші розбірки. Нового демократичного лідера в Росії просто немає. Це ніякий не Навальний, не Ходорковський. Це повинні бути якісь нові люди, яких ми в цій якості поки що навіть не спостерігаємо. Умовно кажучи, такою людиною може виявитися який-небудь Дудь, який існує десь в інтернеті, але нікому і в голову не прийде називати його потенційним політиком російського національного масштабу. Якась така фігура потенційно повинна виникнути в Росії.
Але перед цим за історичною традицією в Росії буде прокладка – проміжний уряд. Коли Сталін помер, його оточення висунуло ніякого Маленкова, який деякий час покерував, продовжуючи лінію Сталіна, але не володіючи його харизмою та іншим, а потім прийшов Хрущов і затіяв розвінчання культу Сталіна. Щось подібне має статися в Росії після Путіна. Путіна відсунуть – живого чи мертвого, це не настільки принципово. Там з'являться якісь патрушеви, тобто ніякі політики, які будуть продовжувати лінію Путіна, але через час повинен буде виникнути сьогоднішній Хрущов, який затіє розвінчання культу особистості Путіна.
Цей шлях певною мірою Росія гарантовано пройде.
Mitia: Якими будуть неминучі наслідки війни в Україні для РФ? Чи може її спіткати та сама доля, що й СРСР, тобто частковий або повний розпад?
Олександр Кочетков: Розпад Росії – це єдиний варіант, який забезпечить нам мир на десятиліття. Розпад РФ, бажано контрольований, який призведе в тому числі до втрати нею ядерної зброї. У такому стані Росія перестане становити загрозу для всього світу і розпадається на окремі частини.
РФ – це штучно зшите утворення. Там Чечня мріє і ніколи не забуде про те, що вона хоче бути самостійною, Башкортостан, Якутія та інші. Всі вони не є росіянами ні за традиціями, ні за культурою, ні за віросповіданням. Вони штучно утримуються в цьому утворенні і з задоволенням розкотяться в різні боки. Поки що їх об'єднує диктат Москви і ненависть до неї.
Свого часу, коли я був одним із керівників Міністерства внутрішніх справ, ми після Майдану 2004 року їздили в Москву і спілкувалися з керівництвом МВС РФ. Вони тоді розповідали, що якщо в Москві за добу не розігнати майдан, то приїдуть люди з Тули, Рязані, звідусіль і почнуть грабувати Москву. Вони приїдуть злі й голодні. А в Москві місцеві бандити дістануть зброю і почнуть відбивати свої торгові точки. Тобто два професіонали, два російські міліціонери говорили, що, якщо в Москві за добу не розігнати майдан, це буде все, завалиться вся Росія. Тому що регіони ненавидять Москву.
Контрольований розпад РФ був би вкрай бажаним, я сам про це говорив і навіть пропонував концепції такого розпаду. Захід цікавиться подібними речами. Цілком можливо, що, якщо поразка Росії буде вагомою, зримою і незаперечною навіть для Медведєва і йому подібних, це призведе до серйозних потрясінь і змін у Росії, цілком можливо, і до розпаду. Але розпад – це не одразу, а років через п'ять-сім.
Абсолютно неминучими будуть економічні наслідки, адже Росія викинута з числа держав, з якими хто-небудь хоче мати справу. Вона вилітає з вигідних економічних схем і втрачає статус "світової бензоколонки".
Також неминучі судові переслідування російської верхівки, тобто трибунали і покарання в певній формі.
Росія неминуче перетвориться на країну-ізгоя. До росіян по всьому світу будуть ставитися як до зачумлених, до них будуть відчувати відторгнення.
Якщо занепад буде серйозним і стихійним, Росія втратить і частину територій. Тобто вона не просто розділиться, а втратить частину територій. Як тут не згадати про Курили, які, ясна річ, належать Японії, а також про східні території РФ, де йде плавна експансія Китаю вже років 20, і, коли Росія почне сипатися, китайці просто цю експансію розширять і зафіксують. Але втрати можуть бути і набагато більшими.
Не Україна буде відгризати шматки від Росії, а інші країни, наприклад, та ж Фінляндія, у якої відрубали Карелію. Це буде відбуватися природним шляхом: території, що відокремляться від Росії, будуть прагнути до більш успішних сусідів – до Фінляндії, Японії, Польщі і навіть Монголії. Навіть Монголія буде успішнішою і кращою, тому що вона стабільніша.
Главред: А до України прагнути будуть?
Олександр Кочетков: А ми їх не будемо впускати. Росіянам страшно прагнути до України, тому що ми їх ненавидимо лютою ненавистю, і є за що. Ми вже не можемо ділити на "хороших росіян" і "поганих росіян". Ми росіянина спочатку ненавидимо, а вже 25-тою справою розбираємося, чи заслуговує він цієї ненависті. Росіяни перейшли межу. Їх навіть не треба розлюднювати – вони розлюднили себе самі значно успішніше і масштабніше, ніж будь-хто міг це зробити.
Нам буде дуже складно навіть із "хорошими росіянами". Ми не зможемо мати нічого спільного з ними протягом як мінімум одного покоління.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
