На сайті Главред відбувся чат із соціологом, публіцистом, автором книг ("Система Путіна", "Нова національна ідея Путіна" та ін.) Ігорем Ейдманом. Спілкуючись із читачами, він розповів, чи затягнеться війна в Україні на довгі роки, чому Путін не може відмовитися від ідеї захоплення України і чому здатний на все, якщо Україна спробує повернути Крим або зруйнувати Кримський міст, чому Лукашенко повинен молитися на українців, і чи введе він білоруські війська в Україну, чи можливий "парад суверенітетів" у Росії, а також чи наважиться Путін на "останній дембельський акорд" зі знищенням світу.
Представляємо стенограму чату з Ігорем Ейдманом.
Helga: Росія збирає багатотисячне угруповання військ на Херсонщині. Аналітики відзначають, що такого накопичення військ не було з лютого. Як ви вважаєте, у що виллється нарощування цієї орди – Росія спробує взяти Кривий Ріг, Миколаїв, Запоріжжя, Дніпро, або це відповідь на успіхи української армії на півдні? Чи здатна Росія захопити нові території України?
Ігор Ейдман: Плани російського керівництва я не готовий коментувати, тому що вони у неадекватів можуть бути якими завгодно. Прогнозувати можна дії раціонального а́ктора, а не божевільних. Дії божевільних може спрогнозувати не політолог і не соціолог, А тільки психіатр, яким я не є. Тому мені складно припустити, що задумала російська влада.
Однак, що б вона не задумала, Росія вже нездатна на масштабні наступи. Принаймні зараз. Сили, які були у РФ, витрачені в перші місяці кривавої авантюри на безплідні спроби взяти Київ та інші великі міста.
Погоджуся з панівною думкою у світовому аналітичному середовищі: Росія нездатна на будь-які масштабні наступальні операції, проте вона ще неминуче здійснить спроби захоплення окремих міст, масові бомбардування і людиновбивства. Російське керівництво ще не відступилося від своїх цілей.
Путін просто не може пожертвувати своєю параноїдальною ідеєю – захопити Україну. Для нього, як для будь-якого параноїка, ця ідея є найбільшою цінністю, а тому він не може від неї відмовитися. Просити Путіна відмовитися від ідеї захоплення України – те ж саме, що просити Ромео, щоб він відмовився від Джульєтти. Параноїки люблять себе у своїх маячних фантазіях та ідеях, а всіх, хто намагається опустити їх на землю, вони просто ненавидять. Це викликає обурення, але ніяк не перегляд того, що параноїк втовкмачив собі в голову.
Тож Путін намагатиметься захопити нові українські території, але у нього нічого не вийде.
Зараз для Путіна план №1 – провести "референдуми" на захоплених територіях і приєднати їх до Росії. Адже російське суспільство чекає реального вагомого результату путінської авантюри, а зараз обличчя втрачено, втім, результат неочевидний. Тому цьому мілітаристському імперському суспільству потрібно пред'явити якусь захоплену територію і тріумф "великого полководця" Путіна.
Інакше, якщо Путін не отримає реальних підтверджень того, що він зумів чогось досягти, він буде виглядати в очах суспільства лузером. А, як відомо, якщо Акела промахнувся, то шакали його швидко розтерзають. Тому Путіну важливо показати, що він не промахнувся, а чогось досяг.
Важливий момент. У липні було відчуття, що російська влада намагалася тиснути на Захід, а через нього – на Україну, щоб укласти хоча б тимчасове перемир'я або досягти затишшя. Інакше як Росії проводити "референдуми" в умовах постійних військових дій і безперервних обстрілів? Але, очевидно, це не вийшло – і Захід не став тиснути на Україну, і Україна не стала б піддаватися. А оскільки так, російська влада вирішила військовим шляхом домогтися свого – відігнати українську армію подалі до кордонів областей, щоб можна було спокійно провести там імітацію референдуму і оформити анексію.
Думаю, ідея в цьому. Сподіваюся, що українці розіб'ють усі ці жалюгідні спроби.
Валерій: Наскільки ймовірною ви вважаєте повторну спробу Росії взяти Київ, чи Кремль змирився з неможливістю досягти цієї мети?
Ігор Ейдман: Кремль із цим не змирився. Як я вже сказав, захоплення України – це надцінна параноїдальна ідея Путіна, від якої він, як будь-який параноїк, не може відмовитися і буде нести її до кінця. Як Гітлер ніс до кінця ідею остаточного вирішення єврейського питання: він уже програв війну, війська союзників уже стояли в Німеччині, а Гітлер продовжував знищувати євреїв. Це була параноїдальна ідея, від якої він не міг відмовитися. Точно так само не зможе і Путін.
Інша справа, що зараз вирішити це питання неможливо. Тому на першому етапі Путін хоче завершити захоплення хоча б чотирьох областей України – Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської, а також мріє захопити Миколаїв і Харків. Поки що Київ знятий із порядку денного. Тим більше, російські війська виведені з Білорусі, і вся авантюра з ударом із білоруської території провалилася. Однак, якби Путіну вдалося вирішити завдання першого етапу, то через час він би повернувся до вирішення основного – захоплення Києва і знищення України.
Terentij: Поділіться вашими думками з приводу подій в Оленівці. Що, на вашу думку, найімовірніше там сталося? Наскільки коректні порівняння цих подій із Катинню, Бучею і т. д.?
Ігор Ейдман: Немає жодних сумнівів, і західна преса пише про це прямо, без жодних еківоків, що це був військовий злочин або навіть злочин проти людяності з боку російської влади.
Крім того, не вірю, що це була ініціатива Пригожина або вагнерівців. Навіть не знаю, як така нісенітниця могла потрапити в офіційні українські джерела. У Росії ніякі пригожини нічого не вирішують. Рішення про вчинення таких серйозних злочинів із великою кількістю жертв ухвалює тільки Кремль, причому на самому верху, тобто особисто Путін.
Як умовний Кадиров не міг віддати особистий наказ про вбивство Нємцова, як ФСБшники не могли самі, без наказу Путіна, отруїти Навального, так само і щодо Оленівки немає жодних сумнівів, що це робилося за наказом Кремля.
Російська влада ненавидить "азовців". У Росії з "Азова" вже зліпили образ ворога і монстра, а потім і самі повірили в цей образ, та ще й накрутили своїх прихильників. Російській владі потрібно показати, що ворог знищений і що ніякої милості до ворогів не буде. Це була демонстративна акція залякування.
Duke: Військові аналітики повідомляють, що Росія перекинула на південь України зараз ті підрозділи, які прославилися "подвигами" і багатими трофеями навесні під Києвом. Як вважаєте, ми скоро побачимо, як із південних областей України потягнуться каравани з пральними машинами, собачими будками, унітазами і намародереною нижньою білизною? Взагалі, що, по-вашому, говорить про росіян той екзотичний набір трофеїв, які вони трамбували в танки і перли на батьківщину?
Ігор Ейдман: Думаю, що зараз такого не буде – така політична воля керівництва. Навесні в російських військах був повний бардак. Зараз у Кремля мета – анексія територій, і йому невигідно особливо розпускати своїх мародерів, щоб не налаштовувати місцеве населення проти Росії.
Тому поки що Кремль буде тримати в узді своїх хлопів, мародерів і бандитів, яких пригнав в Україну. Звичайно, злочини будуть, але навряд чи вони будуть такими масовими, як у Бучі, наприклад.
Злочини будуть, але вони будуть спрямовані проти українських партизанів, неугодних, тих, хто зберігає українську ідентичність. Але не тупий грабіж усього підряд. Такого російська влада зараз не дозволить, тому що їй це невигідно.
Що стосується того, про що все це мародерство говорить. Як відомо, переважна більшість контрактників, які зараз воюють і мародерять в Україні, найняті і залучені з бідних, навіть жебрацьких регіонів Росії, з маленьких містечок, тобто це бідні люди з низьким рівнем освіти, низьким рівнем культури, високим рівнем алкоголізму і наркоманії, які в житті не бачили нічого, крім батьків-алкоголіків і таких же друганів-хуліганів. Тому вони свої звичні "культурні" практики поширюють і на цю злочинну війну проти України.
greg_: Поясніть, навіщо Путіну війна проти України? Вона ж засвідчила, що військова міць Москви, якщо міркувати з точки зору глобального рівня, зовсім не така, як її малювали по телевізору пропагандисти. Чи не бачать в Кремлі своєї ганьби?
Ігор Ейдман: Путін уже давно неадекватний і одержимий параноїдальною ідеєю відновлення СРСР. Що цікаво, не тільки він – нещодавно Шойгу проговорився, що вже в 1992 році, коли Росія втручалися в ситуацію в Грузії на боці Південної Осетії, вони вважали, що СРСР буде відновлений. Тобто російська влада прагнула і прагне відтворити радянську імперію – не як суспільно-політичний лад, а саме як імперію, конгломерат земель і народів, які були підкорені цією імперією і об'єднані. Це – надідея всього путінського режиму, і він її реалізує.
А як цю ідею можна реалізувати без захоплення України? Україна – це республіка №2 серед республік колишнього СРСР за розміром території, кількістю населення, економікою. Тому в Кремлі хочуть її захопити.
За тими публікаціями, які одразу після початку агресії 24 лютого стали з'являтися в російській пресі, зрозуміло, що ідея полягала в тому, щоб захопити Україну, поставити там свою маріонетку, а потім зібрати білоруського Лукашенка та маріонетку, поставлену в Україні, в Москві і зафіксувати створення нової імперії – путінської. Такий був план, але він провалився.
Ця ідея і жене Путіна на війну. Тож тут усе більш-менш зрозуміло.
Поки Путін і його соратники при владі, нічого не зміниться. І Путін намагатиметься воювати, поки не зазнає нищівної поразки.
Тому Лукашенко повинен молитися на українців – тільки мужність українців допомогла йому зберегти номінальну владу в Білорусі, а інакше він би вже був просто гауляйтером (або навіть не він, а хтось інший) на території білоруського регіону або федерального округу Росії.
Тарасевич І.: Чи наважиться все-таки Лукашенко ввести білоруські війська в Україну? Чому зволікає, враховуючи, що про загрозу вторгнення білоруської армії говорилося ще з лютого? Які завдання Путін поставить перед білорусами?
Ігор Ейдман: Дійсно, в Україні від початку масштабної агресії Росії чекали відкритої інтервенції з боку Білорусі та вступу білоруської армії у війну. Але самі білоруські опозиціонери, зокрема, ті, з якими я спілкуюся в Берліні, говорили мені ще тоді, на початку, що цього не буде.
По-перше, у Білорусі фактично немає сил – білоруська армія дуже слабка: ще якось оборонятися вона може, але наступати – ні. Вона ще могла б плентатися десь у хвості російської армії, але наступати сама не в змозі.
По-друге, в білоруській армії і білоруському суспільстві всі налаштовані категорично проти війни, включаючи прихильників Лукашенка, що парадоксально.
Взагалі, реально воювати могли б лише кілька тисяч білоруських головорізів, яких Лукашенко використовує для придушення мирних протестів, але ці головорізи потрібні йому самому. А якщо їх українці покосять (а абсолютно очевидно, що так і буде), то нікому буде підтримувати своїми багнетами трон Лукашенка, крім російських військ, яких він побоюється.
Тому Білорусь у війну не вступить, хіба що на задвірках російської армії – щоб війська РФ пішли вперед, а Лукашенко вже потім кинув би на підкорені землі свої війська.
Досить схоже поводився Муссоліні під час початку Другої світової війни, який, як відомо, був найближчим союзником Гітлера. Він довго не вступав у війну, довго вичікував. І тільки коли німці розгромили спочатку Польщу, а потім Францію, коли стало зрозуміло, що до капітуляції французів залишилися лічені дні, Муссоліні вступив у війну і практично без жертв, покрокував на переможену Францію.
Мабуть, Лукашенко готувався до такої ж ситуації. Але, на щастя, вона не сталася, тому що Україна себе перемогти не дала.
Главред: Чи може загроза ймовірного вторгнення Білорусі використовуватися Росією просто як страшилка, щоб Україна не перекидала всі свої сили в найбільш гарячі точки фронту, тобто щоб сили просто розпорошувалися?
Ігор Ейдман: Абсолютно правильно. Для цього відбувається постійне підігрівання даної теми, регулярно з'являються вкиди про те, що "зараз Лукашенко нападе". Це все – робота російських дезінформаторів, російських спецслужб.
На місці СБУ я б уважніше придивився до тих "політологів" і "військових експертів", які постійно розганяють дезу "завтра Білорусь нападе".
Тарасевич І.: Чи може Лукашенко зрадити Путіна і не просто не ввести свої війська в Україну, а розгорнути їх проти Росії?
Ігор Ейдман: Ні, такого не може бути. Тому що, по-перше, як ми вже говорили вище, у нього немає сил – ні проти України, ні проти Росії. По-друге, у нього немає підтримки. По-третє, він занадто пов'язав особисто себе і свою владу з Путіним. Він викобенювався, корчив із себе незалежного до того моменту, поки в Білорусі не почалися масштабні хвилювання, тобто до останніх президентських виборів.
До речі, тоді Путін зіграв проти Лукашенка. Звичайно, завжди приємніше мати двополярну картину світу: лиходії Путін і Лукашенко завжди борються проти воїнів світла Тихановської, Цепкала і компанії. Насправді все було не так. Власне, чому Лукашенко на тих виборах потрапив у таку, як би це м'якше сказати, яму – перш за все, тому що Путін зіграв проти нього. Російська влада підтримувала супротивників Лукашенка – Цепкало і Бабарико, але пізніше все-таки допомогла йому розправитися з опозицією.
Для Путіна це дуже характерно. Він – людина бандитського Петербурга 90-х. У нього почерк російських бандитів 90-х років, які приходили до коммерса (в даному випадку – Лукашенка) і говорили: "У тебе можуть бути проблеми. Давай, користуйся нашим "дахом". А коммерс відповідав: "Ні, я не буду, я самостійна людина". Тоді вони самі влаштовували йому проблеми, наприклад, підпалювали машину, кидали гранату в офіс, а потім приходили знову і говорили: "Але ж у тебе проблеми. Якщо ти наймеш нас як "дах", даси нам частку в бізнесі, ми розправимося з тим, хто тебе ображає". І коммерс погоджувався, брав їх у частку. А бандити імітували якусь розправу, а потім поступово видавлювали коммерса з його власного бізнесу.
Щось схоже Путін хотів зробити з Лукашенком. Але через те, що авантюра в Україні не задалася, він навіть не намагається видавити Лукашенка, йому не до цього. Але він його зробив повністю від себе залежним.
Якби авантюра вдалася, то Путін, звичайно, забрав би у Лукашенка країну.
У Путіна і Лукашенка різні плани на Білорусь: Путіну потрібна в його імперії провінція Білорусь, а Лукашенку – самостійне королівство, владу в якому він через пару десятків років передасть своєму царевичу, синочку Миколці. Тому стратегічно вони не можуть бути союзниками занадто довго.
Sandman: Коли і чим, на вашу думку, може закінчитися війна в Україні? Наскільки можливий варіант, що вона затягнеться на роки?
Ігор Ейдман: Війна на довгі роки не затягнеться, але на довгі місяці – цілком імовірно. Закінчиться вона, звичайно, програшем Росії.
Думаю, війна завершиться тим, що впаде режим Путіна, і російські війська злиняють з України. Я в цьому абсолютно переконаний, тому що путінський режим ізольований, фактично він один намагається протистояти всьому західному світу. А західний світ – це велика частина світової економіки, це контроль над більшою частиною міжнародних інститутів, світовими банківським, кредитним та інвестиційним ринками тощо. Росія не зможе так довго чинити опір.
При цьому Захід нарощуватиме допомогу Україні, що вже відбувається. Я багато сперечався і неодноразово був облаяний своїми знайомими українцями за позицію Німеччини – вони чомусь були впевнені, що зловмисні хитрі німці намагаються обдурити і не допомагати їм. Насправді, на Заході, зокрема, в Німеччині, не роблять різких рухів ніколи. Будь-яка дія там вимагає підготовки. У підсумку, як ми бачимо, з Німеччини вже пішла в Україну і зброя, в тому числі важка, і санкції проти Росії почали вводитися, і від російських енергоносіїв уже відмовляються. Просто на це потрібен час.
Якщо війна не припиниться, то пік військової та економічної допомоги Україні з боку Заходу буде в кращому випадку наприкінці цього року, а так на початку наступного року. До цього моменту Україна буде забезпечена абсолютно сучасною західною зброєю, українські військовослужбовці пройдуть курс навчання і будуть вміти використовувати цю зброю, армія буде переходити на західні стандарти та інше.
Все це неминуче призведе до поразки Росії в цій війні, тому що в багатьох війнах останніх десятиліть Західна зброя била радянську і російську. Це було і в арабо-ізраїльських війнах, коли всі ці МіГи і російські танки утилізувалися сотнями за допомогою західних літаків та іншої техніки. Так було скрізь. Наприклад, коли в Сирії вагнерівці зіткнулися з американцями, американці їх просто утилізували, навіть не забруднюючи рук, за допомогою безпілотників.
Тому все це неминуче, але на це піде багато часу. Однак не роки, а місяці.
Потап: Як ви оцінюєте перспективи повернення Криму Україною? Це реально?
Ігор Ейдман: Думаю, все це реально. У будь-якому випадку, перше, що буде намагатися робити нове російське керівництво після падіння путінського режиму – відновлювати нормальні відносини із Заходом, в тому числі економічні та політичні. А для цього спочатку доведеться домовитися з Україною. Про це Захід уже говорить Росії безпосередньо: поки вона не домовиться з Україною, ніякі санкції не будуть зняті.
Якщо повернення до кордонів, які були до 24 лютого, очевидне, то далі почнеться якась торгівля. І тут можуть бути різні варіанти. Зокрема, може бути якийсь перехідний період із Кримом. А може бути й інакше, якщо російська влада впаде тотально – так, що вся держава повалиться (це теж може бути). У цьому випадку російські окупанти просто втечуть із Криму стрімголов.
Отже, питання Криму абсолютно не закрите. І я впевнений, що в кінцевому підсумку Крим повернеться.
Матвій: Чи вважаєте ви доцільним для України зруйнувати Кримський міст? Враховуючи його символічне і практичне значення для Путіна, якою буде відповідь Кремля, якщо так станеться?
Ігор Ейдман: Американці – не дурні, вони не хочуть ескалації ситуації, тому не постачають Україні далекобійну зброю. Вони розуміють, що Путін – абсолютний псих і маніяк, і, якщо щось подібне станеться, то він може утнути що завгодно. Путіна краще душити повільно і поступово, що американці і роблять. Вони намагаються його поступово позбавляти ресурсів, придушувати, щоб у певний момент він просто дематеріалізувався. Так видавлюють гнійний чиряк: його поступово тиснуть-тиснуть, поки в якийсь момент не бризне гній – і чиряк дематеріалізується.
Такі різкі рухи (як руйнування Кримського моста, – ред.) можуть мати непередбачуваний ефект, тому краще тиснути Путіна поступово.
Главред: Виходить, Кримський міст-настільки "болючий мозоль" для Путіна, що заради нього він готовий на все?
Ігор Ейдман: Крим у хворій голові Путіна – це якась особлива точка.
Я застав радянський час і пам'ятаю, що Крим у колективному несвідомому росіян чомусь завжди був болючою точкою. Якщо виражатися фрейдистською мовою, мовою психоаналізу, то для багатьох росіян акт втрати Криму був схожий на кастрацію. Існував такий міф, легенда, що Хрущов овечими ножицями відрізав у росіян їх ерегований Крим, і вони після цього стали неповноцінними. Цю маячню я чув зі шкільних років. "Хрущ віддав Крим хохлам", – так говорили не мої родичі (мої родичі – інтелігентні люди), але в школі від менш інтелігентних товаришів я це чув неодноразово. А Путін якраз із середовища людей із не дуже високим рівнем культури, з бидлуватого плебсу. Цей бидлуватий плебс завжди плакав із приводу Криму.
От Путін і вирішив, що, анексувавши Крим, він повернув Росії чоловічу силу, і тепер Російська імперія знову все може і готова зґвалтувати будь-якого сусіда. Тому для Путіна втрата Криму або якісь загрози півострову особливо болючі.
Якщо вдарити по Криму або мосту, то істерія Путіна може зашкалити. Головна небезпека – це, звісно, ядерна зброя, але не тільки вона. Можливі і килимові бомбардування, і інше. При тому, що вже скоєно безліч жахливих злочинів, ще є куди "рости".
Роман: Як думаєте, як бути Україні з Кримом і Донбасом? Припустимо, ми повернемо свої землі. Але що робити з більшістю населення, якому промили мізки російською пропагандою? Як нам перевиховати цих людей?
Ігор Ейдман: Свого часу Слов'янськ і Краматорськ російські найманці теж захоплювали, щоправда, на короткий термін. Тим не менш, ці міста повернулися в Україну без проблем.
Думаю, що ті, хто співпрацює з російською владою, просто втечуть. Втечуть і ті, хто брали участь у війні, навіть ті, кого насильно мобілізували, бо теж побояться залишитися. А всі інші люди залишаться і будуть жити нормально.
На територію Росії втече багато людей, сотні тисяч, але це не катастрофічно ні для Росії, ні для них самих. Раз вони так любили Росію – будь ласка. Вже зараз це частково відбулося.
Як не парадоксально, російська влада полегшила завдання, і величезна кількість людей з окупованих територій вже перебралася до Росії. Проукраїнськи орієнтовані люди втекли з Донбасу в Україну. Когось вивезли в Росію, і таких багато (знаю, тому що мої друзі допомагають таким перебратися з Росії в Євросоюз). Але, на щастя, таких людей не затримують в Росії, якщо вони пройшли фільтрацію, їх не заарештували і не посадили в табір. Ці люди з Донбасу, з Маріуполя через Прибалтику або Фінляндію їдуть до ЄС.
А ті, хто так любить Росію, в Росії і залишаються. Тому частково це питання вже знято.
А що стосується управлінського апарату на окупованих територіях, то більше ніж на половину він складається з росіян. Адже навіть зараз там "прем'єр-міністрами" ставлять російських чиновників. Місцеві колабораціоністи там теж є, але вони втечуть до Росії.
Joker: Поділіться вашими думками: чи є обов'язковою умовою для повернення Україною всіх окупованих Росією територій відхід Путіна від влади? Чи можливий при Путіні варіант деокупації Криму, Донбасу і всього, що захопила Росія після 24 лютого?
Ігор Ейдман: При Путіні цей варіант практично неможливий. Точніше – він можливий при ньому тільки в тому випадку, якщо Україна просто пожене російські війська, після такого Путін скоро злетить із посади. Він не зможе втриматися, тому що вся його легітимність ґрунтується на тому, що він – такий успішний новий "імператор-переможець". Якщо ж він виявиться лузером, який усе програв, то його свої ж і зжеруть. На жодні поступки він не піде.
Скажу навіть так: припинення експансії Росії в Україні неможливе без припинення влади Путіна. Тобто поки Путін при владі, ця експансія триватиме.
Mirra: За яких умов Путін наважиться на нанесення ядерного удару? Для яких міст України існує реальна загроза такого удару?
Ігор Ейдман: По-перше, прогнозувати я не беруся, тому що він божевільний.
По-друге, думаю, Путін не завдаватиме ядерних ударів по Україні. Якщо він і наважиться на подібний крок, то це буде ядерна війна проти Заходу. Оскільки Путін переконаний, що головна загроза для нього і Росії – це Захід, США. Якщо Путін зрозуміє, що він фатально програє, то він може просто спробувати забрати з собою весь світ, на що він неодноразово натякав, тобто розв'язати наостанок ядерну війну.
Якби у Гітлера була ядерна зброя, немає жодних сумнівів в тому, що він би спробував із собою забрати весь світ. Більше того, він прямо говорив, що навіть його рідна і улюблена Німеччина не заслуговує майбутнього та права на життя, тому що вона програла. Думаю, і Путін був би готовий на все.
Інше питання, що Путін – не один і не ізольований. Тому виникають сумніви в тому, що він зможе це зробити.
На мою думку, ще до того моменту, коли він опиниться в такому розпачі, що буде здатний наважитися на останній дембельський акорд зі знищенням світу, його знищать його власні клеврети.
Андрій: Існує загроза голоду, але, незважаючи на можливість швидко закінчити війну повною перемогою України, західні партнери йдуть на голод, інфляцію і т. д. Чому, вони так бояться атомної бомби Росії? Я вважаю, що це блеф Путіна, і атомну бомбу він не задіє.
Ігор Ейдман: Я б не став однозначно і самовпевнено заявляти, задіє Путін атомну бомбу чи ні. Він неадекватний, і це цілком очевидно. Це помітно навіть по його зовнішності. Нещодавно читав статтю американського психіатра, який ставить діагноз Путіну дистанційно: його неоадекватність видно за багатьма ознаками.
Звичайно, Захід боїться (що Путін наважиться на застосування ядерної зброї, – ред.), а тому буде душити Путіна поступово, покроково. Душити так, щоб у певний момент його прибрали свої ж.
Захід допомагає Україні, як може, наприклад, німці (ситуацію в Німеччині я знаю краще). Існує ілюзія, що Німеччині нічого не вартує передати Україні сотню сучасних танків, оскільки вона – велика країна. Насправді ситуація набагато гірша: німецька армія в останні десятиліття була Попелюшкою в німецькому суспільстві і бюджеті. Армія Німеччини в жалюгідному стані, і в неї потрібно терміново вливати великі гроші (тому зараз 100 млрд доларів і вливають).
З цієї причини можливості Німеччини для військової допомоги Україні обмежені. Німці задіюють свої можливості, як можуть, і поступово передають зброю і техніку.
Іншими словами, це не означає, що у німців вся потрібна Україні зброя є в засіках, але вони її ховають. Зараз підписаний контракт на поставку 100 сучасних артилерійських систем Україні, але німці ще повинні їх зробити, цих систем немає в наявності. Це, звичайно, займе якийсь час.
З американцями ситуація трохи інша, тому що вони завжди більше грошей вкладали в оборону. Але і вони не можуть просто відкрити запаси і почати їх роздавати. Єдине, що вони бояться робити – поставляти Україні далекобійні ракети, побоюючись, що вона знищить Кримський міст, а Путін стане кидатися в європейців або американців атомними бомбами.
Тому тут усе невипадково, і стратегія є – плід повинен дозріти і впасти. Маю на увазі путінську Росію. Дозріти і впасти в напівгнилому стані, щоб потім догнивати на землі.
Mike: Чи вважаєте ви доцільним ядерне роззброєння Росії, і чи існують механізми, щоб відібрати у Москви ядерну палицю, щоб вона припинила тримати в страху цивілізований світ?
Ігор Ейдман: Так, безумовно, це потрібно зробити. Поки в руках у цих божевільних є ядерна дубина, усе вкрай небезпечно.
Є два варіанти, як це можна зробити.
Перший – якщо правлячий режим у Росії зміниться на більш адекватний. У цьому випадку, швидше за все, ядерну дубину у РФ не віднімуть, а просто будуть "душити в обіймах", і буде нова розрядка міжнародної напруженості.
Другий – якщо Імперія розвалиться, знадобиться ядерне роззброєння для того, щоб ядерна зброя не поширилася серед осколків імперії, щоб ядерна бомба не з'явилася де-небудь у дагестанського джамаата, який виникне на уламках Росії, або у тувинського ханства. Звичайно, буде потрібно велика робота західних спецслужб, щоб цього не допустити і вивезти ядерну зброю з тієї території, яка залишиться на місці нинішньої Російської імперії.
Nana: Скажіть, чи плануєте ви повернутися в Росію? Уточню питання – чи вважаєте ви, що в результаті тієї авантюри, яку затіяв путінський режим, сам цей режим зазнає краху, а Росія очиститься настільки, що прогресивні мислячі і вільні росіяни зможуть повернутися на батьківщину?
Ігор Ейдман: Звичайно, рано чи пізно це станеться. Але в якому вигляді у той момент буде батьківщина, я не знаю: чи то це буде якась нова Російська Федерація, заснована на справжніх федеративних або навіть конфедеративних принципах, а не на авторитарній вертикалі влади, чи то це буде вже якийсь набір самостійних незалежних держав.
Тому, відповідаючи на ваше запитання, скажу так: сподіваюся, що – так. Але питання – скільки я проживу. Як сказав хтось із класиків, "у Росії жити треба довго". От і в еміграції теж потрібно жити довго, щоб отримати можливість коли-небудь повернутися на батьківщину.
Аркадій: Поділіться, будь ласка, своїм прогнозом, що чекає на Росію після цієї війни, якщо вона закінчиться а) її поразкою, б) її перемогою? Чи збережеться путінський режим, чи збережеться Росія в її нинішніх кордонах, яким буде рівень життя росіян, чи буде Росія, як і раніше, становити небезпеку для інших держав...
Ігор Ейдман: Це велике і складне питання. Я вірю в перемогу України і колективного Заходу над путінським режимом. Це найбільш логічний і очевидний варіант розвитку подій. Однак в історії величезну роль відіграє фактор випадковості, тому все може бути.
Але якби, не дай бог, Путіну вдалося захопити Україну, він би не зупинився і пішов би далі. У цьому випадку глобальне зіткнення із Заходом було б неминучим. А це зіткнення неминуче призвело б до краху путінського режиму.
Як я вже говорив, я вірю в прогрес, я – позитивіст, вірю в людську раціональність, в розвиток науки, технологій і культури. Тому я не сумніваюся, що рано чи пізно на території Росії буде нормальне цивілізоване демократичне суспільство. Зазначу, що я спеціально говорю не держава, а суспільство, тому що воно набагато важливіше за державу.
Це буде неминуче. Інше питання – коли це буде. Це залежить від безлічі випадковостей. На довгих тимчасових трендах панують закономірності: проходить багато років, століть – і всі випадковості врівноважують одна одну. А от що буде через 30 років – сказати набагато складніше, оскільки включається фактор випадковостей.
Тому поживемо – побачимо.
Mitia: В якій своїй конфігурації Росія буде безпечною для країн-сусідів і світу в цілому?
Ігор Ейдман: Два варіанти: або Росія як демократична і по-справжньому федеративна держава з миролюбною політикою, орієнтованою на цивілізовані західні країни, або в ситуації, коли на території Росії буде створено кілька пов'язаних між собою якимись конфедеративними відносинами держав – незалежних і не імперських.
Хтось із класиків говорив, що авторитаризм у Росії – це загроза не тільки для самого російського населення, а й для навколишнього світу. А демократія в Росії хороша не тільки для росіян, але й для світу. Демократична Росія не може бути одночасно імперською і агресивною. Як ми бачили, ні при Горбачові, ні при Єльцині Росія для світу не становила загрози (хоча Єльцин влаштовував різанину в Чечні).
Василь: Хто, з вашої точки зору, сьогодні має найбільші шанси стати наступником Путіна? Чи є серед потенційних кандидатів на президентське крісло ті, хто виведуть російські війська з України і повернуть всі захоплені території, в тому числі Крим? Та чи користуються такі серед росіян популярністю…
Ігор Ейдман: У Росії ніякої демократії і виборів немає, тому зараз складно судити про те, хто б міг бути переможцем виборів.
В цілому, хто б не прийшов до влади після Путіна, перше, що він буде намагатися робити, – домовлятися про відновлення відносин із Заходом, тому що це вкрай необхідно економічно. Адже в найближчі пару років Росія повністю позбудеться доходів від продажу нафти і газу західним країнам, а з азіатськими країнами все це теж буде проблематично в умовах санкцій. Тому наступнику Путіна доведеться домовлятися. А з Заходом Росії не вдасться домовитися, якщо паралельно з цим не вдасться домовитися з Україною.
Polit_ua: Чому в Росії терплять Путіна, не усувають від влади, не ліквідують? Адже очевидно, що його перебування при владі і його одержимість ідеєю відтворення Радянського Союзу занадто дорого обходяться що росіянам, що "грошовим мішкам" РФ…
Ігор Ейдман: Так, цілком очевидно, що Путін працює проти інтересів усіх соціальних верств – як правлячої еліти, так і простих людей. Але політичне поле в Росії так затоптане, так піддано примусовій прополці з боку російської влади і спецслужб, репресіям, терору, що всі просто бояться. Вони бояться Путіна, ФСБ, спецслужб. Бояться всі – і олігархи, і прості люди, і самі представники путінської верхівки, і сам Путін. Тобто російське суспільство уражене страхом, а страх паралізує, тому ні в кого немає драйву і сміливості, щоб спробувати здійснити якісь перевороти.
Ситуація може змінитися, коли оточення Путіна побачить, що Акела промахнувся, тобто що Путін програє, втрачає владу, його вже можна не боятися і пора ділити той пиріг, який залишиться після нього. Тоді все зміниться, і почнеться боротьба всіх з усіма в російській верхівці.
Главред: Ви сказали, що сам Путін боїться. А чого боїться Путін, до чого зводяться його страхи?
Ігор Ейдман: Він – параноїк, а у параноїків часто манія переслідування. Я думаю, що він, перш за все, боїться Заходу, американців, американських спецслужб. Він боїться, що його просто усунуть.
При всій його параної я б такий варіант не виключав, тому що йдеться про виживання людства. І я думаю, що американські спецслужби, принаймні, розглядають такий варіант і опрацьовують плани. Інше питання – чи вистачить політичної волі у американського керівництва. Але якщо вони зрозуміють, що Путін почне ядерну війну, то, як кажуть німці – warum nicht, чому ні. Чому б його не спробувати усунути…
Hugo: Часто кажуть, що Росія – це таке суспільство, яке, на відміну від України, звикло до царя. Однак ми пам'ятаємо ті ж масштабні протести в 90-х, акції в 2011-2012 роках. Що може розбудити російське суспільство, щоб воно знесло режим Путіна?
Ігор Ейдман: Влада повинна програти і похитнутися. Тоді зникне страх, і люди можуть знову вийти на вулиці, почати протестувати, бунтувати. Це можуть почати робити і прості люди, і еліти.
Мета має зводитися до поразки, деорганізації влади, послаблення репресивного гніту, втрати суспільством страху, а далі вже, як казав Ортега-і-Гассет, повстання мас. Повстання мас, повстання інститутів, розбрат у суспільстві і т.д. Але поштовхом до цього має послужити поразка – велика зовнішньополітична поразка.
Так було в процесі поразки в російсько-японській війні – в 1905 році почалася перша російська революція. В процесі невдач Росії у Першій світовій війні в лютому 1917-го сталася друга революція в Росії. Після поразки в холодній війні і невдачі афганської авантюри в 1991 році сталася третя масштабна революція – падіння СРСР. Тобто завжди це відбувалося після того, як владу боляче били на міжнародній арені.
Ganni: Ми бачимо, що чимало росіян підтримують політику Путіна. Це реальний шовінізм чи страх перед режимом?
Ігор Ейдман: Звичайно, це реальний шовінізм.
У Росії можна побачити три категорії людей.
Перша – завзяті шовіністи, їх не так багато, 20-25%. В основному це чоловіки, не молоді, з армійським минулим, з низьким рівнем освіти, часто з агресивністю. Вони ж – ксенофоби, гомофоби, сексисти, антисеміти, хто завгодно.
Друга – "болото", тобто люди, яких телебачення заряджає пропагандою. Такі готові служити цій владі, а точніше – вони не готові цій владі чинити опір. Вони краще будуть подалі від неї триматися, але чинити опір не хочуть. Таких людей більше – близько половини.
Третя – люди опозиційних поглядів, найчастіше ліберальних. Їх 10-15%. Вони свідомо проти режиму і його ненавидять. Таких чимало, в масштабах країни їх мільйони.
Коли путінський режим впаде, ура-патріоти так і залишаться ура-патріотами і фашистами. Але все це "болото", яке зараз сидить на голці пропаганди, ледь почувши з вуст популярного диктора, якої-небудь Андрєєвої, приблизно наступне: "Відбулися збори ради безпеки, де був викритий культ особи Путіна, вирішено вивести війська з України, тому що нам не потрібен конфлікт із братнім народом і бла-бла-бла. І все – через Путіна. А він взагалі був божевільним в останні роки", вирішить, що його обдурили.
Почувши таке, ці люди будуть думати: "Виявляється, нас обманювали. Все не так, як ми вважали. Виявляється, Путін у нас – псих. Завжди здогадувалися. Але що ми могли заподіяти – нічого". Тобто ці люди одразу ж переорієнтуються і перетворяться з українофобів на українофілів, знову полюблять США і Захід. Все буде так, як під час Перебудови.
Тож усе може швидко і радикально змінитися.
Доброзичливець: За вашими спостереженнями, чи може розв'язана путінським режимом війна в Україні і санкції, що послідували за нею, послужити імпульсом для параду суверенітетів у РФ? Чи є в РФ регіони, які можуть не просто побажати відокремитися від центру, а й почати діяти в цьому напрямку? Бурятські і татарські активісти он недавно попросили допомоги у президента США, щоб той допоміг їм відокремитися від РФ ... Такі активісти в Росії – маргінали, або подібні настрої дійсно стають популярними?
Ігор Ейдман: Як я вже говорив, все змінюється дуже швидко. Якщо Росія почне зазнавати поразки у війні, якщо путінський режим захитається, то всі ці настрої раптом різко стануть не маргінальними, а мейнстрімом у регіонах.
Якщо ми згадаємо історію Перебудови, то людей, які б виступали за незалежність, було дуже мало спочатку, хіба що тільки республіки Прибалтики і західна Україна. І такі люди вважалися маргіналами. Але буквально за пару років вони стали прихильниками незалежності, в тому числі і колишні номенклатурники, колишні партійні боси, які роками мекали щось про пролетарський інтернаціоналізм і вірність Москві. Тож усе може дуже швидко змінитися.
Багато республік Росії мають серйозний економічний і культурний потенціал для незалежності. Наприклад, Татарстан, який проголосив свій суверенітет і був на межі виходу з Росії в ранні єльцинські часи, в 1991-1993 роках.
Чечня – це взагалі незалежна держава Ічкерія, яка була де-факто визнана російською владою як незалежна держава наприкінці 90-х.
Та ж Якутія – найбагатший регіон, і якути – культурний народ із чіткою національною самосвідомістю. Там завжди був рух за незалежність. І там завжди дуже погано ставилися до Кремля.
Навіть Тува – здавалося б, найбідніший регіон Росії, але ж навіть він має досвід існування в якості незалежної держави. Тувинська Республіка формально вважалася незалежною державою всі 20-30-ті і більшу частину 40-х років, а після війни її остаточно анексували.
Якщо копнути, то дуже багато республік має цілком серйозні мотиви і потенціал для незалежності.
Viki: Кому на руку постійні розмови про те, що Путін хворий, Путін майже помер або вже помер, але світу підсовують двійників? Чи вважаєте ви ймовірним останній варіант, і чи скажуть росіянам одразу, якщо їх вождь вирішить потіснити Леніна в мавзолеї?
Ігор Ейдман: Я вважаю, що ці чутки поширюють російські спецслужби. Тому що Путін – патологічний боягуз.
З іншого боку, західний світ визначає особисто Путіна як ворога світової цивілізації, який становить загрозу для міжнародної безпеки і взагалі для існування людства. Звісно, Путін остерігається, що проти нього можуть бути вжиті певні дії, якась спецоперація тощо. Тому російські спецслужби і поширюють чутки про те, що Путін на ладан дихає і скоро помре, мовляв, навіщо його усувати, навіщо його ізолювати, якщо його і так скоро не стане, а головне – нічого від цього не зміниться.
Однак ніхто цим чуткам не вірить. І в ЦРУ зовсім недавно заявили, що Путін здоровіший, ніж нам би хотілося. Тож це чергова інформаційна кампанія.
Те саме стосується і чуток про двійників – мовляв, як можна усунути Путіна, якщо є двійники.
Звичайно, якщо Путін дематеріалізується, то росіянам одразу не повідомлять. Їх довго годуватимуть усілякою дезою, поки йтиме поділ влади. Це буде криваве побоїще в оточенні Путіна, тому що там усі один одного ненавидять, там безліч центрів сили, і тільки пахан, злодій у законі, скріплює все своїм авторитетом. До нього приходять на правеж його клеврети, вони ж один на одного доносять, він же роздає всім сестрам по сережках, когось милує, когось страчує. Коли Путіна не буде, ситуація з такого хиткого стану рівноваги піде, і почнеться повний бардак.
Карл_57: Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, а раніше анексія Криму і окупація Донбасу, тепер Косово, Тайвань... Чому в світі одна за одною спалахують різні точки? Росія створила небезпечний прецедент, і всі побачили, що їй можна, і вирішили, що їм теж можна? Або прийшов час для зміни світопорядку і перерозподілу зон впливу в світі?
Ігор Ейдман: Скоріше, це просто набір випадковостей.
З Косово нічого страшного не відбувається. Там давно вже ситуація нестабільна.
Що стосується ситуації з Тайванем, то вийшло так, що поряд із Путіним зросла ще й інша загроза світу – Сі Цзіньпін, китайське керівництво. До цього в Китаї було адекватне керівництво, відбувалася ротація лідерів. Демократії там не було, але й загрози він такої не становив. А Сі Цзіньпін – типовий авторитарний лідер із зовнішньополітичними амбіціями, і він теж небезпечний.
Але Сі Цзіньпін, на відміну від Путіна, адекватний. Упевнений, що він не буде починати велику війну з Тайванем, тому що це вдарить, перш за все, по китайській економіці. Адже зараз у світі все пов'язано. Є прислів'я: не можна кидатися камінням у кришталевому будинку. Нинішній світ – це такий скляний будинок, і кидатися камінням у ньому не можна, тому що посипеться все. І Путін блискуче показав, як не треба поводитися тим же китайцям. Тому я не вірю у війну з Тайванем і, тим більше, з Америкою.
Dara: як ви вважаєте, як зміниться роль України в світі, якщо вона встоїть у війні з Росією і зуміє повернути всі захоплені території? Чи хоче насправді Стара Європа перемоги України і зростання її впливу? Здається, що німці і французи не в захваті від такої перспективи, адже Україна разом із Польщею, Британією, країнами Балтії почне тягнути ковдру на себе, чи не порветься в підсумку ця "євросоюзівська ковдра"?
Ігор Ейдман: Європа не те що не боїться того, що Україна стане членом Євросоюзу, а, навпаки, всіляко це вітає. Інша справа, що було багато питань, пов'язаних із тим, що політична і економічна система України не зовсім вписувалася в ЄС. Але зараз у зв'язку з варварською агресією проти України ситуація змінилася, і європейці з радістю вітають вступ України до ЄС і перемогу над Росією. Від цього Європа суттєво посилиться.
Всередині ЄС немає будь-якого глобального конфлікту між коаліціями, та й бути не може.
Існує лише два enfant terrible, тобто жахливих дитини Євросоюзу – Угорщина і Польща. Особливо – Угорщина. А все тому, що в Угорщині та Польщі вкрай правий реакційний уряд, який порушує євросоюзівські уявлення про демократію, ксенофобію, толерантність і т. д. Вони поводяться в рамках правого мейнстріму: Марін Ле Пен, Альтернатива для Німеччини та ін.
У Великобританії з Європою або у Прибалтики з Європою немає ціннісних суперечок. Англійці просто вирішили, що їм вигідніше мати окрему економку, а в політичному і ціннісному сенсах вони з ЄС абсолютно єдині. Прибалтика теж єдина з ЄС.
Проблеми є тільки з Польщею та Угорщиною. Якщо Україна стане членом Євросоюзу, це в жодному разі не загострить ці проблеми. І взагалі, ці проблеми знімуться через пару виборів, тому що до влади і в Польщі, і Угорщині прийдуть адекватні люди, а не праві популісти, і все буде нормально.
Мирон: Як ви розцінюєте недавню скандальну заяву Трампа про те, що Україна могла б відмовитися від Криму і НАТО, і тоді Росія не почала б вторгнення? Ви живете в провідній країні ЄС, тому можете судити – наскільки в ЄС популярні такі ідеї, а, відповідно, чи є загроза, що західний електорат "втомиться" від війни в Україні і почне тиснути на свою владу, щоб та згортали скоріше цей театр бойових дій за будь-яку ціну? Чи потрібно готуватися Україні до такого неприємного сюрпризу? Грубо кажучи, чи можуть Україну в підсумку злити?
Ігор Ейдман: На щастя, Трамп у Європі сприймається просто як монстр. Його тут просто ненавидять. У Європі лінія Трампа – маргінальна. Німецька АдН приблизно така ж за поглядами, як Трамп: і по відношенню до емігрантів, і по відношенню до Путіна (примирливе відношення до нього). Це – маргінали.
Демократичні, ліберальні і соціал-демократичні партії, звичайно, так на світ не дивляться. Вони живуть цінностями.
Трамп – це авантюрист і шарлатан, який прийшов до влади у великій країні ненадовго. Так до нього і ставляться – як до авантюриста і шарлатана, вульгарного буржуя. Він навіть естетично дратує європейців, тому що поєднує в собі всі риси, які тут зневажають: він хизується багатством, він вульгарний, він сексист. Все це огидно. Тут такі люди до влади не прийдуть. І, я сподіваюся, в Америці вже теж більше не прийдуть.
Omega: Що робитиме Росія, якщо мир Китаю і НАТО дійсно загрожуватиме її території? Війна з Україною показала нездатність російської армії воювати навіть на серйозному регіональному рівні. А що тоді буде, якщо реально "Захід нападе"?
Ігор Ейдман: У тому-то й справа, що Захід не нападе. Він не хоче воювати за жодних обставин. Просто для людини західної культури, сучасного європейця війна – це найгірше з зол. Це зіграло і негативну роль, наприклад, через це німці запустили свою армію. Вони настільки не хотіли і не збиралися ніколи воювати, що запустили цю тему. Тепер їм терміново потрібно вливати гроші в оборону. Вони зрозуміли, що те, що вони не хочуть воювати, ще не означає, що вони не будуть воювати. Для того, щоб війни не було, потрібно небажання двох сторін, а не однієї. А у другої сторони в особі путінської Росії є очевидне бажання воювати. Хвора психіка російських керівників вимагає крові.
Європейці, звичайно, будуть допомагати Україні, тому що, крім цінностей та ідей гуманізму, вони розуміють і говорять про це відкрито: Путін не зупиниться на Україні, навіть якщо переможе її. Вони розуміють, що, якщо вони не знищать путінський режим, це буде екзистенційна загроза західному цивілізованому світу, причому загроза, що посилюється і яка може вилитися у велику криваву, в тому числі і ядерну, війну.
Чим швидше та ефективніше Путіна придушать в Україні, щоб він втратив там свою агресивну силу, тим буде краще для всього світу.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
