У Бородянці Київської області дідусь уже 4 місяці намагається розшукати своїх трьох онучок, сина і невістку. Сім’я перебувала у селищі від початку широкомасштабної війни РФ проти України і до 1 березня, коли стався найсильніший авіаудар російськими літаками на центральну вулицю населеного пункту. Після цього зв'язок з ними зник.
Проте тіл чи фрагментів тіл дітей і батьків не було виявлено під завалами їхнього зруйнованого будинку. Про це розповідає видання Настоящее время.
Сім’я досі вважається зниклою безвісти. За даними поліції, станом на цей час загалом у Бородянці досі не можуть знайти 25 мешканців селища, з них щонайменше троє – діти. По Київській області до цього часу зниклими безвісти вважаються 537 людей.
Син востаннє встиг зателефонувати перед авіабомбардуванням
Олександр Мельниченко не може дізнатися, що сталося з його сином, невісткою і трьома онучками, з того трагічного дня, коли зв'язок з ними обірвався.
Чоловік розповідає, що свою старшу онучку він востаннє чув по телефону у її день народження 28 лютого – тоді їй виповнилося 16 років.
"Я привітав. Вона ще каже: "Дідусю, у мене справжній день народження! Тато приніс торт у підвал!" – "А що питимете?" – Як завжди, каже, тебе немає – віскарик будемо пити". І все, ми пожартували... Кажу: "Я тобі гроші надішлю". – "Ні, я хочу тебе бачити". І все", – згадує Олександр.
Із сином Юрієм батько встиг поговорити 1 березня. Син, який служив в теробороні, вранці у перший день весни зателефонував батьку, проте розмову перервав обстріл, який почали окупанти. Юрій сказав по телефону: "Тату, по нас стріляють", а вже ввечері під час іншої телефонної розмови повідомив, що його контузило.
Остання розмова батька з сином відбулася о 19:43, перед самим початком найсильнішого бомбардування російськими літаками центральної вулиці Бородянки. Тоді Юрій повідомив батьку Олександру, що приїхав додому, щоб забрати і вивезти дітей.
Від багатоповерхівки лишилися тільки руїни, але тіл немає
Олександру й до цього часу невідомо, чи встиг його син з невісткою та онучками виїхати з дому. Після авіанальоту окупантів половина багатоповерхового будинку, де жила сім’я, завалилася. Проте під завалами не було знайдено їхніх тіл чи принаймні їхніх фрагментів.
"Дивом, може, вони поїхали. Саме коли він зателефонував і сказав, що виїжджатиме, може, вони вже були готові. Це єдина надія", – каже Олександр.
Чоловік навіть проводив власне розслідування, щоб щось дізнатися – у минулому він був полковником у правоохоронних органах і мав 15 років досвіду у кримінальному розшуку. Проте результатів це не дало.
Була інформація, нібито сім’я могла опинитися у списках осіб, яких окупанти вивезли до Росії чи Білорусі, проте вона не підтвердилася, розповідає Олександр.
Найважче – це невизначеність
Чоловік зараз більше схиляється до версії, що його рідні могли згоріти живцем під час авіабомбардування. Він тричі здавав тест на ДНК, проте безрезультатно.
За його словами, найважче зараз – це невизначеність.
"Я вже згоден був 10 разів здавати, і щоб не підтвердилося. А зараз уже хочу, щоб підтвердилося хоч щось. Тому що не може бути людина без землі, без імені, без нічого. Буває таке: ну а раптом живі – відлягає. А потім дивишся – ні звістки, нічого немає. А ще коли радієш за тих, хто повернувся, і думаєш: а раптом і мої там. Але поки що ні", – каже чоловік.
Раніше повідомлялося, що окупант збив на Херсонщині гвинтокрил К-52 своєї ж армії. Тепер ЗСУ розшукують російського військового, щоб вручити йому чималу винагороду за таку допомогу українському війську.
Нагадаємо, бійцю Національної гвардії України, 19-річному військовослужбовцю строкової служби, який вже збив з переносного зенітного ракетного комплексу Ігла 6 російських бойових літаків Су-25 та одну ракету, присвоєно звання Героя України.
Дивіться онлайн новини Києва:
Читайте також:
- Окупант збив російський гвинтокрил К-52 на Херсонщині: ЗСУ його шукають, щоб вручити винагороду
- "Буду найбільшим другом України": Ліз Трасс пообіцяла збільшення військової допомоги
- Путін готує "запасний аеродром": ЗМІ з'ясували, куди втече диктатор, коли програє війну
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред