Україна має гостру потребу в далекобійному озброєнні, щоб ефективно вести оборонну війну проти агресора Росії. Зброя потрібна для прикриття неба від повітряних ударів, знищення логістики противника і збивання темпів його наступальних дій. Під час повномасштабної війни Захід постійно виступав проти ударів своєю зброєю по території РФ, але тепер дедалі більше іноземних політиків і чиновників закликають переглянути цей принцип. Можливість нанесення ударів по військових об'єктах на російській території значно посилить можливості ЗСУ.
В інтерв'ю Главреду полковник ЗСУ, військовий аналітик Петро Черник проаналізував, скільки потрібно Україні далекобійних ракет, щоб переломити ситуацію на полі бою, розповів, чому Захід дозовано дає озброєння Києву, назвав умову контрнаступу армії України у 2024 році, оцінив перспективи Путіна в разі поразки у війні, та назвав сценарій знищення Кримського мосту.
На Заході активізувалася риторика про те, що Україні потрібно надати більше далекобійних озброєнь. У Конгресі США закликали адміністрацію президента Байдена зняти табу на удари американською зброєю по Росії. Ідею підтримує також і спікер Палати представників Майк Джонсон. На вашу думку, до чого призведуть ці дискусії? Захід врешті-решт дозволить бити своєю зброєю по РФ?
Все можливо. Давайте розберемо ситуацію на конкретному прикладі. У червні 2022 року, коли я перебував у зоні бойових дій на Донеччині, президент США Джозеф Байден заявляв, що не надасть Україні винищувачі F-16, тому що це означатиме перетин "червоних ліній" і подальшу ескалацію. Але минув час, і Байден наважився на цей крок – і F-16 у нас будуть. Є надія, що до початку-середини літа винищувачі запрацюють в Україні. Якщо саме так і станеться, це буде колосальний успіх для нас.
Аналогічна ситуація і з далекобійними ракетами. Звичайно, нас цікавлять ATACMS із дальністю ураження 300 км. Але також слід звернути увагу і на ракети, якими комплектуються F-16, – неймовірні AGM-158 JASSM. Існують комплектації, які дозволяють завдавати ударів по цілях противника на відстані аж до 900 км. Удар п’ятьома ракетами ATACMS по об’єктах росіян у Донецькій області (в окупованому Моспиному, – ред.), яким було знищено щонайменше три пускових установки С-300/400, радар і бойову машину управління, показав, що у противника все дуже поганенько із зенітно-ракетним прикриттям. А ракета AGM-158 JASSM із дальністю ураження до 900 км взагалі може спокійно долетіти до аеродрому в Енгельсі, де базуються стратегічні ударні ракетоносці: Т-95МС, Ту-160 і Ту-22М3. Здатність завдавати ударів такими ракетами може докорінно все змінити.
Втім, слід зважати й на інший приклад рішень Заходу. Місяць-півтора тому інформаційний простір кипів повідомленнями з мілітаристською риторикою Макрона про те, що Франція ось-ось введе війська до України, а зрештою цього не сталося, і тема взагалі зникла з порядку денного.
Складно сказати, які саме рішення ухвалять на Заході. Але нам критично потрібно, щоб західний світ дозволив використовувати свою далекобійну зброю по території Російської Федерації.
Дивіться відео, в якому Петро Черник розповів, як Україні знищити Кримський міст:
Риторика певних представників країн-партнерів свідчить про їхній страх ескалації з Росією. Чи зважиться Захід надати Україні ракети ATACMS і Taurus у достатній кількості?
Західні партнері можуть наважитися на такий крок. Є дуже гарна філософська воєнна теза: боязнь ескалації неминуче призводить до конфронтації. В цьому контексті згадаємо нацистську Німеччину: всі дуже боялися Гітлера і підвищення ставок у протистоянні з ним. У підсумку нацизм перейшов до агресивної війни, і ми прекрасно знаємо, чим усе закінчилося.
Наразі в Росії, як зазначив американський історик Тімоті Снайдер, сформувався шизофренічний фашистський режим. Від такого режиму можна чекати чого завгодно. Переконаний, що тиранії розуміють виключно силу, лише силу і нічого іншого.
Захід має достатній сукупний потенціал, щоб надати нам реальну військову допомогу, а не обмежуватися дозованим постачанням озброєнь. Наприклад, ракет JASSM вироблено більше 2000 одиниць, а ATACMS – більше 4000 одиниць. Це дуже багато. Винищувачів F-16 вироблено 4,5 тисячі, у робочому стані – більше 3 тисяч. Ці літаки є у 25 країн. Україна могла б отримати не 6 чи 60 машин, а 220. Технічно це не проблема.
Проте є складна головоломка: як допомогти Україні так, щоб це не призвело до ядерного удару Росії. Це ребус, глухий кут, з якого важко вийти. Чи наважиться Путін на ядерний удар? Наведу приклад. 1962 року кипіла так звана Карибська криза. У той час персонально Хрущову нічого не загрожувало, а про розпад Радянського Союзу взагалі не йшлося. Але до застосування ракет Р-12 лишалися години. СРСР справді був готовий до такого кроку. Якби не мудрість президента США Кеннеді і посередництво Римо-Католицької церкви, планета Земля, напевно, вже декілька разів згоріла б у ядерній катастрофі.
На відміну від Хрущова, Путіну загрожує повноцінна поразка в Україні. Стискання фронту навіть до старої лінії розмежування означатиме його потенційну фізичну смерть. Російська Федерація може розвалитися, але у цьому сценарії ніхто не зацікавленій.
Як допомагати Україні, щоб не було ядерної війни – це проблемний вузол, який, на мою думку, ніхто не може розв’язати. Тому Захід допомагає поступово: надає, наприклад, F-16, і дивиться, якою буде реакція Росії. Так буде і з ракетами, і з іншою допомогою.
Чи можемо ми прогнозувати, коли саме Захід надасть Україні додаткові далекобійні ракети? Як така допомога вплине на ситуацію на полі бою?
Надання Україні ракет – питання лише декількох днів. Уся необхідна нам зброя вже перебуває в Європі, і на її перекидання не знадобиться багато часу. Потужний величезний контингент розгорнуто в Європі. Роками він лише підсилювався – піхотинців, артилеристів і пілотів навряд чи залишили б там без зброї. Величезне авіаційне крило мають збройні сили Польщі, а винищувачі F-22 і F-35 уже базуються навіть у Литві. Думаю, що зброя на складах є, а винищувачі на бойовому чергуванні.
З технічної точки зору, для постачання Україні далекобійних озброєнь знадобиться щонайбільше один-три тижні. Проблема полягає лише в наявності політичного рішення і кількості озброєнь, яку нам могли б надати.
Мене здивувало, що на Донеччині проти росіян одночасно було застосовано п’ять ракет ATACMS. Це дуже багато, тому що зазвичай використовуються одна-дві ракети, максимум три. Це може свідчити про те, що запас ATACMS трохи більший, аніж критичні декілька одиниць.
Ми розуміємо, що наразі про контрнаступ ЗСУ не може бути і мови. На вашу думку, чи здатні будуть Сили оборони України проводити локальні контрнаступальні операції на окремих ділянках фронту, якщо Захід надасть необхідні далекобійні ракети?
Я не поділяю точки зору про неможливість контрнаступу ЗСУ. Переконаний, що він можливий, якщо у нас буде не кілька десятків, а кілька сотень, бажано більше тисячі ракет ATACMS, AGM-158, а найголовніше – високоточних бомб класу JDAM калібрів GBU-31, GBU-38 і GBU-39 вагою від 230 кг до тонни, які в планерному режимі можуть працювати на дальності 110 кілометрів (більше, ніж російські КАБи).
За місяць роботи у такому режимі ми могли б знищити до нуля всю логістику противника, особливо лінії на далеких підступах, залізничні шляхи та ешелони. Тоді у російського солдата в окопі закінчиться все: патрони, їжа, одяг, медикаменти та питна вода. Він буде настільки виснажений, що не зможе воювати.
Лунає чимало нарікань із приводу того, що наш контрнаступ торік був неуспішним. Але ж ми, не маючи переваги у повітрі, все-таки прорубали "лінію Суровікіна" і створили плацдарм площею 10х10 км. Наступ був успішним, але успіх був не такий, якого очікували. Ми думали, що дійдемо до Мелітополя і північного Приазов’я, та недооцінили росіян, які дістали методички Першої та Другої світових війн і продемонстрували здатність окопуватися.
Тепер ми засвоїли уроки війни. І якби за допомогою F-16 нам вдалося вирішити проблему коригованих авіабомб (вони здатні збивати носій КАБів – Су-34) і щодня застосовувати по противнику до трьох десятків ракет ATACMS, то за місяць ми добилися б перевороту на фронті.
Тому я вважаю, що контрнаступ можливий. Нам сприяють і погодні умови. Але все впирається в кількість якісної зброї та проблему з загрозою ядерного удару.
Журналісти Forbes після ураження ЗСУ російського тралера "Ковровець" написали, що Україна вже здатна далекобійними ракетами ATACMS уразити Кримський міст. На вашу думку, що буде з естакадою в найближчому майбутньому?
Я не знаю, що буде з Кримським мостом, але впевнений, що його треба упідводнювати. Чому його не знищують саме зараз? Тому що дії, які можуть бути спрямовані на його ураження, не призведуть до потрібного ефекту. Що з того, якщо одна ракета ATACMS влучила в міст і зробила там маленьку дірку? За декілька тижнів росіяни таке пошкодження відремонтують. І немає потреби використовувати ракету вартістю 1,5 млн доларів.
Кримський міст – велика споруда довжиною 18 км, і, щоб його зруйнувати і зробити повністю непридатним до експлуатації, потрібно розбити кілька секцій мосту, 300-400 метрів. Щоб розбити 300-400 метрів, треба використати 70-80 ракет ATACMS та Storm Shadow у змішаному циклі. Для нейтралізації зенітно-ракетного прикриття повинна бути і обов’язкова атака сотнею безпілотників. А найголовніше – треба топити кожну баржу, яка прямуватиме на ремонт мосту.
Загалом, щоб знищити Кримський міст, ми повинні мати у запасі не менше 200 ракет. Чи є в нас така кількість ракет, я не готовий сказати.
Чи правильно я розумію, що Україні тепер, окрім Кримського мосту, треба розрізати суходільний коридор також і в напрямку нової залізниці Ростов-Крим?
Стовідсотково. Все, що нам потрібно для вирішення ключових питань – достатня кількість далекобійних ракет різних типів.
Наведу ще один історичний приклад, який є доказом того, як багато потрібно ракет для досягнення результату.
Під час війни у Перській затоці, яка почалася в серпні 1990-го і закінчилася в лютому 1991 року, коаліція союзників на чолі зі Сполученими Штатами Америки провела операцію Буря в пустелі. Ця операція стала завершальною фазою перської війни і, за документами, тривала 37 днів. За ці дні американці відстріляли більш 600 ракет ATACMS. На той час це ще була молоденька ракета, 1988 року випуску, три роки на озброєнні. Уявімо цифру – 600 ракет за 37 днів. Коаліція мала 1700 літаків, протягом операції було здійснено 100 тисяч літако-вильотів. Дуже великі цифри, важко навіть уявити.
І це проти армії Саддама Хусейна, яка була не такою потужною, як армія Росії. Незважаючи на те, що російська армія зараз потріпана, поскубана, побита і підірвана, вона все одно міцніша і потужніша, ніж іракські війська Хусейна.
До речі, я був в Іраку у 2004 році, після повторної війни Заходу проти режиму Саддама Хусейна, і бачив винищені бункери та злітні смуги. Удари були такими масованими, що навіть за 14 років там не змогли відновити інфраструктуру. Я не уявляю, що буде у нас після використання, наприклад, сотні літаків F-16.
Міністр оборони Британії Грант Шаппс заявив, що Китай готується або вже почав постачати Росії летальну зброю. На вашу думку, наскільки небезпечною може бути ситуація? За такого сценарію з’явиться загроза заморозки війни в Україні, чи Китай таки не наважиться відправляти Москві зброю у великих обсягах?
Дуже складне питання. Тому що це не лише наша війна за незалежність, це ще й проксі-війна світових тираній. Китай, Північна Корея, Росія, Іран – вісь зла вже окреслена. В їхній бік уже починають дивитися Сирія та Саудівська Аравія. Утворилися два світових блоки: Глобальна Північ і Глобальній Південь. Ялтинська система міжнародних відносин зруйнована, нова намалюється лише шляхом великої війни. Іншого сценарію не буде. Питання тільки у тому, де і як прокипить ця війна. Китай дозрів бути світовим гегемоном і пробує свої сили в межах сценарію цієї війни. Його дії – акт великої драми, яка називається світова війна. Ми вже у стані світової війни. Її ще можна задушити, як і в 1933, 1936, 1938 і навіть 1939 роках.
У Китаю є що постачати Росії. Він виріс із того самого технологічного укладу, що й Радянський Союз і сучасна Російська Федерація. Китайці мають і снаряди 122 та 152 калібру, і реактивні системи залпового вогню. Вони модернізували навіть РСЗО Град, дальність якого збільшили з 16 до 30 кілометрів.
Чи наважиться Китай передати летальне озброєння РФ? Складно відповісти. Тут перед КНР постає фундаментальний принцип: щоб ставати мировим гегемоном, треба розв’язувати війну. Інших сценаріїв немає.
Втім, проблема для Китаю полягає у тому, що 80% його економіки інтегровано до євроатлантичного простору. Пекіну можуть загрожувати санкції, які призведуть до серйозних, навіть глобальних втрат. Важко сказати, що переможе: прагнення Сі Цзіньпіна відчути себе володарем чи прагматичний капіталізм. Коли Сталін прагнув відчути себе володарем світу, жодні тверезі розрахунки його не спиняли. Сталін реалізував навіть абсурдну, з точки зору здорового глузду, операцію Багратіон.
І от ми бачимо, що Китай розпочав військові навчання і вже махає кулаком у бік Тайваню. Це дуже серйозний і глобальний ризик. Такого не було з 1947 року. Відколи комуністи у Китаї отримали владу, вони весь час попереджають, що воюватимуть за Тайвань. І вперше у цій багаторічній суперечці Пекін застосував воєнний аргумент. Раніше у Китаї стверджували, що відносини з Тайванем будуватимуться, як і з Гонконгом, шляхом консенсусу. Але тепер дипломатичний механізм знятий із порядку денного, і йдеться про військовий шлях вирішення.
Чим це закінчиться – не знаю. Втім, я стовідсотково впевнений у тому, що глобальний мілітарний квест вже розпочався. І зупинити його неможливо.
Хто такий Петро Черник
Військовий експерт, полковник, колишній завідувач кафедрою іноземних мов та військового перекладу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
