Сергій Квіт

Кількість закладів вищої освіти у 2014-2015 роках скоротилася десь на сто – цього недостатньо. Я вже сьогодні говорив про те, що нам потрібно зменшити кількість і підвищити якість університетів. Це завдання не пов’язане з їхніми розмірами, тобто з кількістю студентів і викладачів, які там навчаються або працюють. В центрі уваги – питання якості. Так само в заклади професійної освіти люди підуть, якщо вони будуть бачити для себе перспективи вигідного працевлаштування.

Я вважаю, що держзамовлення – це архаїчна сталінська форма фінансування вищої освіти. Від нього треба відмовлятися. Причому державне фінансування вищої освіти має зростати. І ми повинні фінансувати якісні заклади вищої освіти і якісну освіту. Потрібно запровадити базове фінансування вищої освіти та створити інші джерела надходжень коштів і ресурсів до університетів.

Звичайно, його треба змінити, тому що наш теперішній правопис був дуже русифікованим. Водночас я підтримую думку Шевельова, який вже у часи незалежності сказав, що мова розвивається, і ми не можемо повернутися на вісімдесят років назад. Водночас якісь важливі норми правопису мають бути повернуті до так званого скрипниківського правопису, узгодженого свого часу між Всеукраїнською академією наук у Києві і Науковим товариством імені Шевченка у Львові.

В «ЛНР» і «ДНР» не залишилося ніяких навчальних закладів. У 2014-2015 роках ми евакуювали звідти 15 університетів. Пізніше в інші регіони України було переведено ще три заклади вищої освіти. Це означає, що ми не визнаємо ніяких документів, виданих окупантами. Коли там відновиться українська влада, туди повернуться евакуйовані університети.

Я не можу відповідати за МОН, оскільки я працюю в Києво-Могилянській академії.

На сьогодні українські університети мають повну академічну автономію так само, як будь-які західні заклади вищої освіти. Проблема полягає в тому, що фінансова автономія була повністю заблокована. Тому не відбулося якісного зростання українських вузів. Для того, щоб наші університети стали конкурентоздатними на міжнародній арені, вони повинні стати фінансово незалежними і відповідальними, в тому числі за власною якістю. Тобто наступний крок у реформуванні вищої освіти – забезпечення фінансової автономії.

Я проти централізованих рішень про закриття будь-якої категорії шкіл. Ми повинні вести мову про збільшення кількості і підвищення якості шкіл із державною мовою навчання. Згідно з такою політикою, українська держава повинна інвестувати в українську мову, пропагувати її. Також нам необхідна державна програма опанування англійської мови.

Якщо відповісти на таке широке питання коротко, то нам необхідно розвивати українську мову, повертати українцям власну історію і пам’ятати про те, що будь-які розмови про освітні реформи повинні починатися і завершуватися питаннями якості навчання, викладання і наукових досліджень.
Стосовно середньої школи – на особливу увагу заслуговує національно-патріотичне виховання.
Також в гуманітарній політиці українська держава повинна співпрацювати з громадянським суспільством.
Чи зробили наші керманичі висновки про помилки в цій сфері, які в тому числі призвели до втрати частини територій? Головне, що такі висновки зробило громадянське суспільство. Відповідно на найвищі державні посади не повинні потрапляти люди, які не розуміють або ігнорують важливість гуманітарної проблематики.

Ці питання ми маємо адресувати тим якісним автономним університетам, що будуть створені в результаті наших реформ. На мою думку, держава не повинна регламентувати університетам, як їм співпрацювати з ринком праці, або вчити їх, як можна бути якісними. Тобто лише за умови забезпечення всебічної університетської автономії (академічної, фінансової, організаційної) подібні питання просто не будуть виникати. Сьогодні в Україні приблизно 1446 ЗВО (включно з філіями і коледжами). Нам потрібні якісні університети, яких би не було так багато. Також необхідно реформувати заклади професійної освіти, які мають стати багатопрофільними. До речі, частина з них (коледжі) можуть також відноситися до закладів вищої освіти за умови, що вони перестануть бути (пост)радянськими технікумами.

Давайте ми всі побажаємо В’ячеславу Степановичу міцного здоров’я.

Умови прийому не повинні перешкоджати принципам «перехресного вступу». Наприклад, у цьому році студенти четвертого року навчання, ще не будучи випускниками, фактично вже були змушені складати вступні випробування. Якщо вони остаточно не визначилися з вибором магістерських програм у травні, пізніше цього вже не можна було зробити. Варто пам’ятати про те, що «перехресний вступ» спирається на ідею міждисциплінарності. Києво-Могилянська академія витратила дуже багато зусиль для просування цієї можливості та її закріплення у законі про вищу освіту. Подібні обмеження перешкоджають «перехресному вступу», приховано нівелюючи норми закону і усталену європейську практику.

У нас є різні випускники. Але переважно вони характеризуються відповідальністю, ініціативністю і мають суттєві переваги стосовно володіння soft skills. Тому ті, хто нарікають на могилянських випускників, переважно не хочуть мати справи з активними молодими людьми, які задають багато питань і заважають спокійно жити. В наш час я б згадав не лише тих випускників НаУКМА, які пішли в бізнес і науку. Дуже важливо, що ми зустрічаємо прізвища могилянців в уряді, Верховній Раді, серед авторів тих суспільних та економічних інновацій, які реально змінюють нашу країну.

Згідно з результатами соціологічних опитувань, корупція при вступі суттєво зменшилася. Однак вона нікуди не зникла, трансформувавшись в інші форми неформальних стосунків. Повторюся, що тільки якісні автономні університети можуть бути некорумпованими. Корупціонерів не можна переловити всіх до одного. Можна лише усунути причини, які породжують корупцію. Якісні автономні університети не будуть зацікавлені у корупції і розглядатимуть свою репутацію в якості головного капіталу. За допомогою ЗНО ми створили рівний доступ до переважно неякісної освіти. ЗНО є надзвичайно важливим, але тимчасовим проектом, який не може замінити собою запровадження всебічної університетської автономії, зменшення кількості і підвищення якості українських університетів. Коли ми будемо мати якісні університети, конкурентоздатні на міжнародній арені, ми не можемо забороняти їм висувати власні вимоги до абітурієнтів. Оскільки кожний такий університет буде унікальним, бутіковим і таким, що буде формувати власний контингент студентів.

Найскладніше було з усталеними стосунками між людьми і практикою неформальних (незаконних) домовленостей. Наприклад, куди б я не з’являвся, перші два місяці мені скрізь пригадували, хто і за що мав платити. Нам вдалося значною мірою змінити правила гри в галузі через прийняття нових законів і підзаконних актів. Водночас у 2014-2015 роках у нас зовсім не було коштів на фінансування необхідних хороших проектів. Тобто мало знайти правильних людей – потрібно змінити стосунки в галузі.

Про це й мова. Середньостатистичний керівник навчального закладу розуміє, що разом з обмеженням своїх прав, він (чи вона) також кудись делегує свої права і повноваження. Дійсно, це багатьох влаштовувало. Тому ми звернули найбільшу увагу на університетську автономію, яка починається з відповідальності і лідерства на всіх рівнях управління. Подібним чином, сьогодні багато робиться для реформування середньої освіти.

Переваги радянської системи ґрунтуються на деяких традиціях, успадкованих від Російської та Австро-Угорської імперій, а також на потребах військово-промислового комплексу. Проблема полягала в тому, що бажання лякати весь світ не співпадали з елементарними суспільними потребами.
Слід пам’ятати, що розбещення корупцією та глибока аморальність радянської системи самі по собі призвели до колапсу СРСР. Тобто освітня система Радянського союзу вмерла сама собою наприкінці 1980-х років. Нашим завданням є не повернення до тоталітарних часів, за ними не треба сумувати. Ми повинні бути відкриті всім найкращим досвідам, накопиченим різними країнами і системами. Лише треба бути рішучими в реформуванні нашої країни.

Я працюю завідувачем кафедри журналістики Києво-Могилянської академії, очолюю Центр забезпечення якості освіти і Вчену раду НаУКМА. Це сприяє моїй внутрішній рівновазі.

Я не маю чіткої відповіді на цю тему. В радянські часи ми пишалися тим, що не носили форму і ходили в школу в джинсах. Хоч в якихось інших школах вимагалося носіння форми. Разом з тим, у багатьох хороших західних школах форма символізує певну внутрішню культуру і якісну відмінність від інших. У таких випадках учні можуть її носити з гордістю. На користь шкільної форми може бути такий аргумент як згладжування соціальної нерівності між дітьми. Мабуть, ми повинні ще дискутувати на цю тему.

Це реальна історія. Брюховецький дійсно виграв у шахи, але не Могилянку, а свій перший офіс на території Києво-Могилянської академії. До того ініціативна група розміщувалася поруч, у приміщенні теперішньої Подільської районної державної адміністрації.
Рекомендую Вам подивитися на YouTube «Могилянські історії», серед них найбільш зворушлива – історія про полуниці. Але це також реальна історія.

Я згоден із Вами. Загальна тенденція невтішна. І хороші університети змушені «доучувати» своїх першокурсників. Особливо це стосується математичних і природничих наук, також англійської мови. Сподіваюся, що реформування середньої школи позитивно вплине на ситуацію.

Не можна сказати, що тести ЗНО були неякісними. Треба також розуміти, що ЗНО виконує функцію ранжування, вибудовує рейтинг абітурієнтів. Вони не є індикаторами якості підготовки. Тому навіть якщо в тестах трапляються помилки, всі абітурієнти знаходяться в однакових умовах.
Якщо у Вас є свідчення того, що тести могли б бути кращими, я б радив звертатися з конкретними пропозиціями до МОН або УЦОЯО.

Тут є кілька важливих інструментів. Ми не «працюємо» з молоддю, а даємо молодим людям можливість для самореалізації. В Могилянці завжди існувало реальне самоврядування. Відсутність корупції зумовлює взаємоповагу між викладачами і студентами. Також важливу роль завжди відігравала студентська преса (журнали і газети, радіо, інтернет-видання, а тепер і соціальні мережі), через яку студенти фактично завжди брали участь у прийнятті важливих рішень. Ми заохочуємо студентів до ініціативи, питаємо їхню точку зору. До речі, до цього переліку входить і вільний вибір предметів. Минулого року ми започаткували електронний запис на вибіркові курси і зрозуміли, що в НаУКМА більше вибіркових предметів, ніж студентів, які могли на них записатися (понад три тисячі). Подібні речі складають унікальну внутрішню культуру Могилянки. Вся могилянська громада (студенти, викладачі і співробітники) іноді приймала спільні рішення: наприклад, стосовно участі у двох останніх революціях.

Погані результати з української мови змушують кожного з нас, а також керівників держави звернути на це особливу увагу і зробити свій особистий внесок для розвитку державної мови. Давайте не будемо нарікати, а кожен по-своєму долучимося до цієї важливої справи.

Нам необхідний новий закон про державну мову, оскільки існує проста аксіома: без української мови не може бути української держави.

Ця справа не є такою складною. Вони визнаються всіма університетами світу, оскільки визнання дипломів відбувається між різними академічними інституціями. Якщо Ви маєте на увазі міждержавні угоди, вони мають сенс лише у випадку регулювання стосунків на ринку праці. Наприклад, якщо б Україна належала до ринку праці ЄС, нам були б потрібні такі міждержавні угоди. Якщо ж вести мову про продовження навчання або участь у наукових дослідженнях за кордоном, дипломи Києво-Могилянської академії, як і дипломи інших українських закладів вищої освіти, визнаються індивідуально кожним конкретним зарубіжним університетом. Так само індивідуально ці дипломи можуть визнаватися при прийнятті на роботу.

Якщо ви маєте на увазі ст.7 закону про освіту, в ній немає нічого скандального. Всі громадяни України повинні володіти українською мовою. Зокрема, це створює їм можливості для інтеграції в українське суспільство. Так вони можуть обіймати різні відповідальні посади і брати участь в управлінні державою. Ситуація в угорській громаді є по-своєму унікальною, але не нормальною. Тобто жодна країна світу не може погодитися з тим, щоб її громадяни не володіли державною мовою. Але це наші громадяни, і ми маємо їм допомогти. Більше того, сама Україна несе провину за два десятиліття байдужості до гуманітарної проблематики. Я знаю, що на цю тему проводяться переговори і зрештою знаходиться порозуміння.

Ці питання є важливими, але вони безпосередньо пов’язані не лише з освітою. Молодь хоче мати можливість для самореалізації в Україні. Сюди входять завдання не лише реформування освіти, але також необхідність змінити цілу країну, сформувати відповідні «соціальні ліфти». Тобто мова йде про надзвичайно комплексне завдання. Водночас, реформування науки і освіти повинно бути для нас пріоритетом. Якщо ми не змінимо свою освіту на краще, то неодмінно будемо інвестувати в освітні системи інших країн, куди їдуть вчитися і працювати наші випускники.