Поль Манондиз

Колись я опинився наодній сцені з Майклом Джексоном. Я не співав і не танцював… Але я доторкнувся до його руки і того дня зрозумів, що саме хочу робити в житті. І було мені тоді 12 років.

Коли я жив у Європі, я працював барменом — це була моя перша робота. Але я недовго був барменом, бо скоро переговорив із власником бару і організував там свій перший концерт. Після того я почав співати в різноманітних барах.
А, крім того, я вивчав архітектуру в університеті.

Перш за все, тому що моя дружина — українка. А також тому, що я насправді маю велике почуття до України, дуже люблю її. Зараз не можу навіть уявити свого життя десь-інде, в іншій країні.

Я чекаю на український паспорт.

В будь-якій країні, не тільки в Україні, шлях на «велику сцену» є складним. Проблема, з якою ви можете зіштовхнутися, — це, безумовно, конкуренція. Деякі люди допомагають, а деякі — заздрять... Втім, я намагаюся робити все можливе, щоб досягти своєї мети. Співати на великій сцені чи мати власний концерт — це певний привілей.
Для мене найбільша проблема — це те, що три хвилини на сцені завжди здаються мені миттю.

Ніна Матвієнко — моя мама у шоу-бізнесі. Вона суттєво впливає на мою творчість. І вона була першою після моєї дружини та продюсера, хто повірив у мене. Ніна Митрофанівна дала мені багато корисних порад щодо виконання народної пісні. Саме вона показала мені Україну через музику. Я її дуже люблю.

Це мікс чотирьох напрямків: поп, рок, інді і світова музика. Я не намагаюся когось копіювати, а створюю щось нове, таке, чого досі не було. Це музика душі та серця. Гадаю, що це чесна музика.

Ніна Матвієнко дуже вплинула на це. І починалося все у мене з пісні "Ніч яка місячна". Я зрозумів, що кожна українська народна пісня має власну історію, тому що, як правило, її створював не один автор, а ніби цілий народ. Я намагаюся доторкнутися до цієї історії, тому що відчуваю Україну всередині себе. І для мене це свого роду привілей — мати змогу зробити цілий альбом, присвячений українській пісні.
До речі, якщо ви знаєте якісь цікаві маловідомі народні українські пісні, яких я досі не знаю, надсилайте мені їх — я з радістю їх заспіваю.

Я візьму невелику паузу до червня наступного року, щоб створити французький альбом. Але, звичайно, в цьому альбому йтиметься і про Україну.
В будь-якому разі мені дуже подобається співати українською. Не знаю, чому, але мій голос звучить краще українською. Може, я маю пра-пра-прабабусю українку… Співати українською це якось цілком природно для мене, не можу навіть пояснити.

Коли я ще був маленьким, вдома мій батько спілкувався зі мною італійською мовою, мати — французькою. Тож для мене саме ці дві мови є рідними. Після того у школі я вивчав латинську і грецьку мови, але не спілкуюся ними. Багато спілкуюся англійською, почав говорити українською. Знаю німецьку, але трохи її призабув. Тож загалом знаю десь сім мов. І сімома мовами я співаю…

Співак завжди еволюціонує. Зараз я десь між поп-рок-співаком і народним співаком. Але це моє особисте відчуття. Натомість аудиторія, люди зазвичай відносять мене до ніші романтичної музики.
Тому, можливо, моя ніша — це «ро(к)мантик». Якщо так, то, гадаю, в цій ніші я сам.

Можливо, роки за три найбільшим викликом для мене буде організація мого власного сольного концерту в Палаці "Україна". А ще я з великим нетерпінням чекаю на отримання звання Заслуженого артиста України. Але не просто чекаю, а й працюю для цього багато. Хотів би бути першим французом, який отримає це звання.

По-перше, музика для мене — це не конкурси, вона поза будь-якими конкурсами. Торік разом із Арсеном Мірзояном я намагався представляти Україну на «Євробаченні». Гадаю, цього року не буду навіть намагатися потрапити на цей конкурс. До речі, знаю декількох людей, які намагаються поїхати в кілька різних країн на кастинги, аби пройти внутрішній відбір і таки потрапити на «Євробаченні».
В будь-якому разі я б дуже хотів представляти саме Україну на міжнародних конкурсах.

Я вважаю, що «Євробачення» могло б бути більш справедливим конкурсом для співаків. Коли він стане більш справедливим, я стану його учасником.

На мій погляд, все не зовсім так. Подивіться хоча б на останнього переможця — хлопця з Португалії, Сальвадора Собрала, який виграв у конкурсі.
Загалом, можливо, людям подобається бачити щось цікаве на «Євробаченні». Але для мене це надто цікаво. Вигравати має музика. І я борюся за те, аби тільки музика виграла. І це дуже важко. Як на мене, співак не повинен бути клоуном — він має відчувати, що коїться навколо і виходити на сцену з певним посилом. На мій погляд, «Євробачення» має бути конкурсом саме для таких співаків. Адже суть «Євробачення» — зібрати найкращих співаків Європи. Дивує, коли люди, які не присвячували особливо часу музиці, беруть участь у конкурсі та виграють. Тому я був дуже щасливим, коли на «Євробаченні» перемогла Джамала та Сальвадор Собрал із Португалії.

Знаєте, у мене багато друзів у шоу-бізнесі, і багато хто з них намагався взяти участь у цьому конкурсі. Мені подобається атмосфера «Євробачення», але, гадаю, воно не дуже чесне. Причому не лише в Україні, а й у будь-якій іншій країні. Я знаю, як це працює. Навіть щоб потрапити до півфіналу чи фіналу, артистам доводиться боротися не завжди чесно. Хай там як, але цей конкурс існує, і він цікавий. Шкода тільки, що з року в рік помітнішою стає деградація цього конкурсу. А «Євробачення», як на мене, має залишатися великим конкурсом співаків. Нормально було, коли у ньому виграла, наприклад, Селін Діон.

Буду проводити вже зовсім скоро. Можливо, у школі вокалу Dream School. Ця співпраця вже обговорювалася. Я би хотів викладати один повний день. Можливо, ці майстер-класи будуть присвячені французькій музиці.

Я просто граю свою музику. А «формат» чи «не формат» — це щось, чого я зовсім не розумію. Але я зрозумів, що є дещо, що може допомогти «бути в форматі»... Здогадайтеся самі...
Для мене всі мої пісні — це «формат», Але комусь — телебаченню чи радіо — вони можуть здатися «не форматом».
Спочатку було важко, а зараз моїх пісень багато на радіо і телебаченні. А для артиста найбільше задоволення — почути одного дня свою пісню на радіо. Думаю, завжди потрібно боротися за те, щоб твоя пісня потрапила кудись у ротацію чи в ефір. І якщо ти віриш у себе, маєш гарну команду, все можливо. І класно, коли вирішує слухач.

Раніше я чув декілька пісень Анжеліки французькою…
Якось ми обидва виступали на одному концерті в Житомирі. І там я заспівав "Люляй-люляй". Тоді Анжеліка сказала, що, мовляв, є така традиція: новий співак, що долучається до цього концерту, повинен заспівати дуетом з одним із організаторів. Також їй дуже сподобалося аранжування, яке ми зробили для "Люляй-люляй". Анжеліку я дуже поважаю за те, що вона робить для України. А тема пісні "Люляй-люляй" — це те, що близьке нам обом. Я надіслав оригінал пісні Анжеліці, і через тиждень вона надіслала мені запис нашого дуету. Гадаю, що ця пісня дуже драматична. Анжеліка додала до цієї пісні ніжність матері. І ми вирішили разом створити кліп. Але коли буде прем’єра — сам не знаю. Кліп має з’явитися до грудня.

Це дуже-дуже складно — зібрати повний зал. Але я, коли готую концерт у Києві чи інших містах, не організовую надто багато піару. Я даю людям змогу вирішити самим, чи хочуть вони прийти. Але я дуже щасливий, тому що люди приходять, і я дуже вдячний їм за це. Набагато складніше — організувати концерт. Тому що для мене важливо, аби люди, які були присутні на концерті, відчули дещо більше, щоб вони, виходячи з залу, мали глибокі почуття.

Всі концерти в рамках цього туру були неймовірними. Ніна дуже піклувалася про мене. Також у кожному місті я куштував борщ, сало і самогон — зі Львова до Харкова. Публіка була вражаючою на кожному концерті. Добре пам’ятаю перший концерт у Запоріжжі. Дніпро також був чудовим, Львів — також, Чернівці... Кожне місто має щось особливе. Мрію здійснити свій власний тур Україною.

Я — справжній український патріот і не відчуваю в Україні жодної небезпеки для себе. До речі, Україна дуже любить Францію, але я не користуюся цим, бо відчуваю себе зараз більше українцем, ніж французом.
Війна дуже вплинула на мене. Бо я дуже люблю Україну і хочу для неї тільки найкращого. Маю багато друзів на фронті. А наша родина допомагає волонтерам. Гадаю, що коли ти приходиш із посмішкою та гарним ставленням, це суттєво впливає на відносини.

Шоу-бізнес всюди однаковий. Дуже важко в цій сфері працювати. Всюди. Багато залежить від того, як ти себе почуваєш всередині цього шоу-бізнесу. Я відчуваю себе лише артистом. А шоу-бізнес — це інший простір. Продюсер хоче заробляти гроші, артист — співати. І, думаю, це будь-де однаково.

З "Євробаченням" — у Франції були дуже розчаровані, що завжди виграють країни Східної Європи.
Пізніше Україна асоціювалася у мене з майданами: спочатку Помаранчевою Революцією, а потім — із Революцією Гідності.
Після цього я приїхав побачити Україну на власні очі.

Сальєрі. Але мене дуже тішить, що я граю Леопольда — це велика відповідальність грати батька Моцарта. І я дуже щасливий, що маю можливість виконувати цю роль.

Із дружиною в одній фразі можемо використовувати чотири-п’ять мов. Але зараз здебільшого спілкуюся англійською.

Так. Тому що багатьох звуків, які є в українській мові, немає в інших. Але українська — моя найулюбленіша мова.