Іван Ганзера

Чим більше часу проходить після проекту, тим стає складніше підтримувати медійність. Тому що зараз існує багато різних телепроектів на різних каналах, а я — переможець першого сезону, а це було аж чотири року тому. Ще рік, і закінчиться контракт із Юніверсал. Але з іншого боку, в принципі, якщо людина чогось хоче, вона доб’ється. Підтвердженням цьому є те, що я тут, спілкуюся з вами на «Главреді», у мене вийшов другий альбом. Багато людей з «Голосу», які були зі мною, вже здалися, і музику закинули.

Якщо дивитися на це питання з суто комерційної точки зору, то я можу зрозуміти тих колег, які їздять виступати до Росії. Український шоу-бізнес завжди був сильно орієнтований на російський ринок. Багато наших артистів виступали тоді, і виступають зараз у РФ. Їх можна зрозуміти, це їхня робота. У них великий штат працівників різного роду, і його потрібно годувати — не можна кинути все і припинити виступати в Росії, миттєво переорієнтуватися на новий ринок. Це той самий ринок. Наприклад, якщо взяти будь-яку іншу галузь, то є багато заводів, які орієнтувалися на Росію, і їм зараз теж складно знайти споживача на інших ринках.
Щодо мене особисто, то я співаю українською. Якби мені зараз запропонували виступити в Росії, то на 99% я переконаний, що відмовився б. Зараз усе, що пов’язано з Росією, в мене викликає негативні емоції. Бо я буваю в зоні АТО, спілкуюся з хлопцями, і там дуже багато неприємних речей, про які не кажуть у новинах. Десь рік тому у мене вийшла композиція "Путіну хана", зробив колаж із відеорядом, де мені допомогли заспівати найулюбленіші артисти Путіна. І на цю композицію мене надихнула одна з найперших поїздок до Старобільська Луганської області. Місцеві зробили нам екскурсію (хоча це важко назвати екскурсією). Нас повели на кладовище: там на хрестах замість прізвищ та імен, були просто номери. Як нам розповіли, цих людей просто накрила російська артилерія через кордон.
Коли ти розумієш, що там лежить невпізнана людина, а на мирній території на неї чекає сім’я, хочеться співати не тільки про те, що Путіну хана, але дещо інше, нецензурною мовою.
Складно повірити, що в ХХІ столітті можлива війна між Україною і Росією. Люди, які часто їздять у зону АТО, навіть не сумніваються, що це війна між Україною і Росією, і ніякою громадянською війною там і не пахне.

Альбом вийшов тиждень тому, має назву "Хто має долар, сало їсть". Але він мав з’явитися ще рік тому. Більшість пісень, які до нього увійшли, створювалися записувалися і презентувалися на революційній сцені Майдану. Ті, хто був там, пам’ятають мої виступи. Мені просто телефонували в будь-яку годину дня і ночі, казали, що треба прийти і в мороз зігріти людей гарною українською піснею. Коли був мій останній концерт на Майдані, через кілька днів розпочалися події на Грушевського. Коли вийшов на сцену, почав співати українських пісень, зокрема, про те, що не поставлять Україну на коліна — пісню присвятив "Газпрому". Після того багато хто з моїх колег відкрито казали мені, що ще невідомо, як це все скінчиться, і не факт, що Янукович піде. А після таких виступів на революційній сцені, мовляв, мені не бачити президентських концертів у житті. Я казав, що того титулу, який дав мені «Голос країни», не було б, якби не прості люди. Якщо десь на землі є якісь зібрання людей, яким потрібна моя пісня, то жоден президентський концерт мене не зупинить.
Планувалося, що платівка має вийти майже одразу після закінчення Майдану. А потім нас спіткала біда в Слов’янську. Буду казати відверто, у мене була творча депресія, я призупинив роботу на студії, відклав вихід альбому, і навіть доходило до того, що почав відмовлятися від концертів, дискутував з колегами по шоу-бізнесу щодо того, чи потрібно нам співати. Хай там як, але ми виходимо до людей з метою дати емоцію — чи веселу, чи сумну, а в цей час на сході країни гинуть люди. І тоді мені видавалося це трохи аморальним. Але пройшов час, і я зрозумів, що я зараз депресую, і це йде на руку нашому ворогу. Головним завданням кожної творчої людини є те, щоб їхати до простих людей і казати їм не опускати рук.

Зараз я задоволений тим, що співаю. Навіть скажу більше, та музику, яку я виконую, вона мене розважає. Я завжди любив експериментувати. Ще під час «Голосу країни» мої колеги по проекту докоряли, що я своїми експериментами змушую і їх експериментувати. :) Тож я не дотримуюся певної стилістики, керуюся тільки тим, чи подобається мені пісня. Стиль та інше для мене неважливі.

Дякую. дуже приємно. Аналогічно.

Дізнався, як усі, зазвичай, це роблять — у лікарні. Це було очікувано. Не скажу, що ми аж так готувалися. Але не змовляючись з дружиною, ми одночасно захотіли цього і розуміли, що найближчим часом це станеться. У статусі батька почуваюся суперово. Це новий досвід у житті. Коли у чоловіка народжується дитина, він переходить на інший рівень. І в сім’ї стосунки між чоловіком та жінкою теж переходять на іншу ступінь. Наприклад, коли ми з дружиною були просто вдвох, ми були вільними людьми, вранці прокидалися і думали, що робитимемо до вечора. А коли з’явилася Софійка, так не виходить і доводиться планувати наперед.
Кого чекаємо наступним? Це незрозуміло звідки взялося. Одного разу, відкривши інтернет, я зрозумів, що всі чомусь вирішили, що у нас має народитися друга дитина, почали мене вітати. Потім виявилося, що хтось із інтернет-журналістів зайшов на сторінку моєї дружини в ФБ, знайшов якесь неправильне фото, з якого зробив висновок, що ми чекаємо на другу дитину. Тож ми вирішили, що з точки зору піару, ми не будемо ні спростовувати, ні підтверджувати цієї новини. Власне, сьогодні вперше на «Главреді» кажемо, що наразі нікого не чекаємо. Коли будемо чекати — ви про це дізнаєтеся. В принципі, це може бути досить скоро, адже ще від початку я хотів хлопчика, навіть під час першого УЗІ жіночка-лікар мене запевнила (хоча було незрозуміло), що буде 100% хлопчик. І я з усіма батьками укладав парі, вони казали, що буде дівчинка, а я — що хлопчик. Я не звик програвати, тому треба реабілітуватися. Але час ще не настав, ми так вирішили.

Я не скажу, що одразу на це погодився. Моя дружина мене змушувала прийняти це рішення. Але після побаченого, я не шкодую, що був присутнім на пологах. Так повелося, що дітей роблять вдвох, а дружина потім народжує сама, чоловік тим часом з друзями п’є пиво. Я вважаю, що це несправедливо і нечесно, тим паче, моя дружина Оля після пережитого каже, що моя присутність їй дуже допомагала. Чи піду наступного разу? 90%, що піду, але 10% лишу для себе. Це дуже боляче, дивитися, як твоя кохана людина страждає від болю, і ти нічого не можеш вдіяти. Це найстрашніший момент, який доведеться пережити чоловікові, якщо піде з дружиною на пологи.

Я не вважаю, що схуднув. У мене в цьому плані перманентний процес: то худну, то набираю вагу. Є певний рекорд, встановлений нещодавно, півроку тому: вісім місяців я тримався, щоб не їсти після шостої вечора. Бажання скинути вагу є, але вважаю, що їжа в моєму житті посідає не останнє місце, і поки що я не готовий пожертвувати нею, щоб скинути вагу. Люблю поїсти. А зараз у домі з’явилася мультиварка, почав готувати сам. Тож не знаю, як вийде. Дружина скоро мене битиме, наполягає, що слід зайнятися собою, але я тримаюсь :) А після «Голосу країни» я, дійсно, скинув 10 кг від тої ваги, з якою прийшов на проект, так і тримаюся зараз.

З упевненістю можу сказати, що я щаслива людина. У мене є все, що можна тільки собі побажати. Я займаюся улюбленою справою, іноді щось вдається робити добре, у мене є сім’я, яка мене любить, є маленька донечка, є чарівна дружина. Чого ще можна бажати? Хати на Мальдівах мені не треба. Я щасливий і можу говорити про це на всю країну.

Це відбулося після перемоги в «Голосі країни», коли довелося приймати нелегкі рішення, які кардинально міняли моє повсякденне життя. Від моїх рішень почало залежати дуже багато моїх рідних людей, бо це їх стосувалося.

Зважаючи, хто які пріоритети для себе ставить. Хтось може бути талановитим, малювати неперевершені картини, сидячи вдома, або співаючи в метро, і про те, що він талановитий, знає тільки він. А хтось може бути не таким талановитим, але кожну свою абстракцію може подавати людям так, ніби він — послідовник Пікассо або краще за нього. Для того, щоб бути успішним артистом, співаком, безумовно, важливіше вміти себе продавати, ніж бути талановитим. Я на 100% в цьому впевнений, адже у нас багато талановитих людей, які співають краще, ніж артисти з топ-10 української естради, але про них ніхто не знає.

Я, як творча людина, хотів би, щоб мене пам’ятали по моїх піснях. Я би хотів, щоб моя творчість жила, щоб її співали люди. У мене є мрія — все, що роблю у творчому житті, зводиться до того, щоб колись, коля я буду йти по вулиці Києва чи Харкова, чи Львова, я б зміг почути свою пісню у виконанні вуличних музикантів. Це найбільше визнання пісень. Якщо твою пісню співають вуличні музиканти, то твоя творчість чогось варта. Моя мрія — живу і працюю, щоб одного дня одну з моїх пісень співала кожна собака в цій країні.

По-перше, дякую за те, що захоплюєтеся. Дуже приємно.
Назва "Хто має долар, сало їсть" є певною мірою стьобом. Але стьобом крізь сльози. Якщо пригадати моє дитинство, а я народився в маленькому селі, то двір і сім’я, яка не тримала якогось кабанчика, у нас вважали винятком і за людей не сприймали. Тоді не платили зарплат у колгоспах, але люди вміли виживати, у них була можливість. Бо була можливість піти щось вкрасти. Люди тримали двох-трьох кабанчиків: один на їжу, а двох на продаж, аби щось придбати дітям. Це була свого роду тверда валюта. А зараз настали ще складніші часи у порівнянні з 90-ми. Бо у зв’язку з капіталізацію люди навіть не мають змоги тримати поросят, бо вкрасти ніде. Все почало належати якомусь дядькові. І при нинішніх мізерних зарплатах наше українське сало починає перетворюватися на делікатес. Тому — така назва. Зараз у «твердій валюті» (салі) треба тримати кошти, або в доларах.

Під час «Голосу країни» на перших сліпих прослуховуваннях я говорив російською мовою просто тому, що я народився на сході. Елементарно російською мені було просто легше спілкуватися, бо більше практики. Коли навколо чуєш виключно російську, то дуже складно бути україномовним.
А коли я переїхав до Києва, ситуація змінилася, бо у Києві 50/50. Це одне з моїх найважливіших рішень у житті — почати спілкуватися тільки українською. Я прийняв його під час одного з концертів на Майдані. Я зробив перший крок на сцену і зарікся, що буду спілкуватися виключно українською у подальшому. Після того навіть пожартував: ви мене дуже не критикуйте, я тільки починаю вчитися, але, думаю, у мене виходить краще, ніж у Азарова. Коли пройшов певний час, я задумався над тим, що відбувається з Україною, чому в ній з’явилося багато людей, які не асоціюють себе з нею, і, подумав, що в цьому в деякій мірі винен і я зокрема. І всі ті люди, які казали, що країна має бути двомовною, і треба поважати один одного, не утискати російську мову (у нас як вибори — так і утиски російської «починаються»). Недаремно хтось сказав, що доки живе мова народу, доти живе і народ.
Я би хотів, щоб наші діти, майбутні покоління, почали спілкуватися нормальною чистою українською. Ми вже якось переживемо нашу двомовність, але закликаю батьків, які читатимуть цю конференцію, замислитися над тим, у якій країні вони хотіли б щоб жили їхні діти. Особисто я зроблю все, щоб моя донечка спілкувалася виключно українською мовою і в жодному разі не асоціювала себе з якимось іншим народом. Тому що ми, українці, ніколи не зможемо бути своїми в Росії чи Польщі. Ми маємо жити тут, маємо гордитися тим, що у нас є, цінувати своє.

Особисте життя зараз, в принципі, ні для кого не є таємницею. Бо в еру соцмереж будь-хто може подивитися, де я буваю, які фото викладаю. Тож на даний момент це не є великою таємницею. І цього я не боюся, бо мені нема чого приховувати, я проста людина, як і всі.
А щодо скандалів та інших піар-моментів, то це теж непогано. Адже замутити якийсь уявний скандальчик для шоу-бізнесу і артиста нормально. Будь-який журналіст перш за все буде писати про скандали, а не про творчі здобутки. Та і взагалі, самі люди більш охоче читають про те, що хтось комусь дав по морді, а не про те, що хтось випустив новий альбом. Тож це нормально.
Щодо епатажних фотосесій — це питання не до мене, адже моє оголене тіло мало кому сподобається, я ж не красива жінка. :) Це було б цікаво якимсь мазохістам.
Але якщо серйозно, то негативно ставлюся до еротичних фотосесій наших зірок. Має бути якась межа, кожен має займатися своєю справою: хтось має співати, а хтось — роздягатися.

Зазвичай, це дуже мінімальні вимоги. Мій глядач, як виявилося, зазвичай знаходиться в маленьких містечках або селах. Це навіть підтверджує статистка смс-голосувань на «Голосі країни». Навіть приходячи сюди, я задумувався, чи будуть якісь питання, адже ті люди, які слухають мою музику, можуть бути на городі чи корову доїти. Там, куди я їжджу не можна висувати надзвичайні вимоги. Вважаю, що це негарно. Скромність все-таки прикрашає.

Безумовно, зараз складно. Причому не тільки мені, а й усім артистам. Криза та війна не сприяють розвитку артистів, бо коли гинуть люди, не можна святкувати весілля. 60% тієї роботи, яка є на даний момент, — це благодійність. Я ніколи не відмовляюсь, бо якщо моє обличчя дозволить зібрати якусь копійку, що в подальшому допоможе людині, то чому б ні?
Нещодавно ми робили концерт у Харкові, збирали кошти на госпіталь для поранених — зібрали 250 тисяч гривень. Я особисто займався підбором артистів, тому що коли зверталися волонтери, більшість моїх колег відмовлялася або висували вимоги щодо гонорару. Переконаний, що благодійність має бути благодійною, і якщо є мета — допомогти, то треба допомагати, а не заробляти на цьому. Заробляти треба в інших місцях. Слава Богу, я знайшов людей, які поділяють таку мою позицію, і ми допомогли хлопцям зібрати на протези і ліки.
Тож зараз складно. Навіть стосовно альбому були питання, тому що все це коштує недешево, зокрема, студія. Особисто мої статки зменшуються кардинально, тому що роботи стає все менше.

З «Голос. Діти» більше ні з ким не співпрацював. Є бажання, є певні задумки. Ми нещодавно робили невеличкий тур Західною Україною разом із Романом, він пройшов досить успішно. Багатьом людям сподобалося. Я досить самокритична, але концерт був, навіть на мою суб’єктивну думку, цікавим. З Ромчиком ми у тісних відносинах. Але він зараз «зірка», Тіна Кароль йому зняла кліп, і до нього дуже складно зараз достукатися. Він навчається у Львові, а це забирає доволі багато часу.
А спілкуюся з багатьма артистами, навіть із інших проектів, робимо спільні концерти. Минулої зими був спільний проект із переможцем «Х-фактору» Дмитром Бабаком. Також добре знайомі з тріо «Екстрим». Власне, з усіма людьми, які готові працювати чесно, без зайвих понтів. Скажу відверто, я не люблю таких людей; я завжди називаю речі своїми іменами, і коли людина ще нічого в житті не досягла, але вже висуває вимоги, то мені з нею не по дорозі.

Наші хлопці кажуть, що мир настане нескоро. Іноді жартують: коли їм привозять пальне, то за його обсягами вони визначають, скільки місяців їм ще бути на передовій. Вони не втрачають оптимізму і духу. Скажу більше, у мене на мирній території тут менше оптимізму, ніж у них там. Думаю, що все в нашій країні буде добре, і нарешті настане мир. Головне, щоб ті дядьки, в яких багато грошей, нарешті почали думати не про свій гаманець, а про простих людей, бо вже дуже багато крові пролито в нашій державі, час це припинити. Як я вже казав, у ХХІ столітті питання потрібно вирішувати іншими методами.
Наш Президент щоразу говорить, що ми повернемо Крим, повернемо Донбас. Розумію, що, можливо, це не вигідно для країни у фінансовому плані. Але розумію, що в Криму завжди було так. Переконаний, що якби референдум був проведений у Криму в законний спосіб, результат був приблизно таким самим. Думаю, що не варто тримати людей, якщо вони не хочуть із нами жити. Інша справа, що там справді лишилося багато патріотів, яких пригнічують, але все ж таки, їх там меншість. Так само мешканці Донбасу не хочуть жити в Україні — вони хочуть жити в Росії. Тож — будь ласка, адже Росія уже показала своє справжнє обличчя. Навіть більше скажу, навіть якщо через деякий час Крим захоче повернутися до України, я буду ярим противником цього, бо вважаю їх зрадниками.
Хай би вже той Донбас лишився сам по собі. Є лінія розмежування — побудували б там кордон, тоді менше б наших хлопців гинуло. Створили б щось на зразок Сектору Газа в Ізраїлі і жили б нормально і мирно.
Єдине — потрібно розвивати свою армію, вдосконалювати її, робити її сучасною, аби ворог своїми тракторами-танками просто не міг із нами конкурувати. Тому що зараз, в принципі, наше оснащення навіть поступається тому оснащенню, яке є в ДНР і ЛНР — воно більш нове і сучасне. Тож наша держава повинна зробити все, щоб наша армія стала сучасною, щоб у нас була така зброя, щоб вороги навіть не думали йти далі. Хочуть вони собі там жити на Донбасі, нехай живуть. Будуємо кордон по лінії розмежування, і все.

Деякий час після «Голосу країни» я підтримував зв’язок із багатьма, в тому числі з Діаною. Але вже минуло чотири роки. У кожного з нас своє життя, і ми втратили певні ниточки, які нас пов’язували. У жодному разі я не хочу бути нав’язливим, максимум — я можу привітати когось із днем народження, і якщо людина виявить до мене цікавість, то поспілкуємося. У жодному разі не хочу бути набридливим. Але, думаю, якби ми зараз зустрілися з Діаною чи будь з ким з «Голосу країни», то ми би щиро і тепло обійнялися. Це стовідсотково. Власне, час на проекті «Голос країни» — напевно, один із найщасливіших моментів у моєму житті. Там все було щиро і по-справжньому.

Частково я відповів на це питання. Не було лячно. Я нікуди не збираюся їхати з цієї країни. Я хочу, щоб моя донька жила в гарній процвітаючий і справедливій країні, щоб закон діяв для всіх однаково, а не так, як зараз — щодо тих, у кого є зв’язки, у кого є гроші, закон діє одним чином, а щодо простих людей — інакше, їх пресують до останнього.
Я вважаю, що Майдан зрадили. Я в жодному разі не маю нічого поганого на адресу Президента, але вважаю, що його обрання від початку протирічило ідеям Майдану. Зараз складається відчуття, що Небесна Сотня загинула просто так.
Я про це багато думаю, сумую, але все-таки вважаю, що в нашій країні все одно все буде добре. Не може бути так, адже Бог є і все бачить. Не може бути так, щоб стільки смертей нічого не змінили.

Я слухаю музику в потягах, у дорозі. Слухаю різну музику: зараз у моєму плей-листі від Ярмака до рок-гуртів Linkin Park і Limp Bizkit. Я не є прихильником одного стилю чи одного виконавця. Як і в творчості, якщо мені подобається пісня, я її слухаю, і мене неважливо, хто її виконує, у якому вона стилі. Вона мені подобається — вона у мене звучить у навушниках.

Зараз з’явилося дуже багато молодих і перспективних виконавців. Навіть не знаю, куди себе відносити, тому що я вже ніби і не молодий виконавець — уже чотири роки в цій сфері, але й інакше мене не назвеш.
Я знаю, що у мене є свій шлях, і я ним іду. Прийняв для себе рішення, що буду сам, без продюсерів, буду писати свою музику, яка мені подобається, буду просувати її до людей. Але, звісно, грошей, аби заплатити за повноцінну ротацію, у мене немає. Але, в принципі, інтернет зараз дозволяє людям зайти і послухати музику.
Тож у мене є власний шлях, яким іду. Не знаю, куди дойду, але сподіваюся, що все буде добре, і що через п’ять років мене буде можна називати не молодим артистом.

Я б, напевно, був би або юристом, або психологом.

Частина його вільна для ще однієї моєї прихильниці з Олевська. Знайду для вас певний куточок і буду про вас пам’ятати все життя.

Дякую!

29 листопада — Чернівці. 26 листопада — Київ, Будинок офіцерів. Зараз плануємо зробити великий концерт у Львові, але вже наступного року. Заходьте до мене на сторінки в соцмережах — там є вся інформація. Я також чимало концертів даю у маленьких містечках, тож, ймовірно, завітаю і до вашого міста.

Так, я підписував контракт. Через рік після цього з’явився перший альбом. Не можу сказати, що я ним пишаюся. Бо моєю задачею при створенні того альбому було просто співати. Ніхто не цікавився моєю думкою ні щодо аранжувань, ні щодо пісень. Я приходив і, як робот, співав ті пісні, які мені казали. Мене не влаштовував такий стан справ, тому що я вважаю, що компанія, яка мною займалася припустилася низки вагомих продюсерських помилок після «Голосу країни». І нічого мене не змусить змінити цю думку. У нас була домовленість, що через рік нашої співпраці ми зберемося і розірвемо контракт, якщо мені щось не сподобається. Але це була усна домовленість із директором компанії. На жаль, вони не дотрималися свого слова. Юридично контракт існує і досі. Ще лишився рік. За тим контрактом, компанія винна мені ще кліп. Але фактично я навіть не знаю, що відбувається. У нас були довготривалі в електронному вигляді. Я намагався якось налагодити цю ситуацію, намагався якось домовитися. Але — не склалося. Не знаю, що відбувається з тим контрактом, бо ніхто до мого відома не доводить, що там і як.
У фінансовому плані це було досить вигідно, і в цьому плані мене все влаштовувало. Але я їхав на «Голос країни» не з метою заробляння грошей, а я їхав розвиватися, і щоб мої пісні чули і знали люди. А про що може йтися, якщо тих пісень майже не були, які б могли почути люди. Мене це не влаштовувало. Доволі складно, коли в тебе все є, коли в тебе щомісяця є певний аванс, все кинути і почати займатися самим собою, піти у вільне плавання. Але я прийняв таке рішення, і вже протягом трьох років я не шкодую про це, бо зробив багато чого для себе і своєї кар’єри самотужки.
Напевно, це на краще, що контракт. У мене був такий план, що не всі мене забули через рік після проекту, тож я сподівався просто змінити продюсерську компанію. Але у зв’язку з тим, що контракт і досі діє, мені довелося розвиватися самостійно, бо на це, за контрактом, я маю право, право на творчість. Тому компанія і не висуває претензій до мене стосовно моїх пісень. Я ні з ким не підписував контрактів, тож все, що в мене є, я записав сам.

Тато одразу після «Голосу» сказав, що все, ти переміг, я умиваю руки, що хочеш, те й роби, мене цей твій шоу-бізнес не цікавить. Тато вдома, все у нього добре, почувається нормально. Продовжує критикувати мене за мою творчість. Як завжди каже: «Я — народ, тому ти повинен дослухатися. Якщо мені пісня сподобається, значить, її люди полюблять».
Що мене надихає на творчість? Ви всі. Сьогодні стільки питань… Приємно, що це комусь цікаво. Дякую вам за те, що ви є, що ви слухаєте мене, навіть за нинішніх умов, коли мене мало в телевізорі.

Слава Богу, зараз ніби все добре. Але це таке захворювання, яке в будь-який момент може знову себе проявити.
Ви, напевно, слідкуєте за моїм Фейсбуком. Адже нещодавно так сталося, що в мене захворіла мама (досить складна хвороба), і саме влітку у мене мала бути робота, і я міг би сплатити за її лікування. Але так сталося, що саме було загострення подій на сході, і дуже багато днів міст зірвалися. І у мене просто не було інакшого виходу, окрім як просто написати в Фейсбук своїм колегам, що якщо у когось буде робота для мене, я погоджуся на будь-який гонорар, тому що потрібні гроші для моєї мами.

Вона співає від народження. Всі сусіди знають, як вона співає. Думаю, що у донечки якісь артистичні задатки є, принаймні колискові своєю мовою вона співає лялькам. Певно, вона запам’ятала, адже мама їй і досі співає. То вона починає переймати досвід і своєю мовою намагається люляти ляльку.
У зв’язку з тим, що я приймав повноцінну участь у пологах, зокрема, вирішував дуже складні у Києві фінансові питання, коли вона народилася, я одразу вирішив, що вона буде гінекологом, бо мені здалося, що це досить прибуткова професія. Скажу чесно, навіть артисти середньої руки, випускники талант-шоу за шість годин не заробляють таких коштів, як київські гінекологи.
Тому я буду за, якщо вона не буде артистом, а буде гінекологом. :)

О, я знаю, хто це! :) Це прикордонник. Ми були пару місяців тому в зоні АТО. Микола грає на сопілці, і «Сопілка» — це його позивний. Він дуже добре співає. Ми так гарно провели час у наметах. Ми приїхали до прикордонників, це був останній наш концерт, там зібралися хлопці з усієї України. А ми просто в наметі, так по-доброму дали концерт.
Все добре, скоро до вас приїду. Тож потім розкажу.

Іван Ганзера: Я люблю експериментувати. Скажу більше, далі буде… :)

А я не люблю туди ходити, мені це не потрібно. Коли людина нічого не робить, у неї немає пісень, вона нічого собою не являє у творчому плані, але її щодня показують по телевізору, це те, про що я говорив — у шоу-бізнесі потрібно вміти себе продавати. Впевнений, що заробітки такої людини набагато перевищують мої. Але не можу я себе пересилити, ну, не подобаються мені оці всі тусовки. Я краще буду сидіти в студії чи проведу час із сім’єю, ніж буду ходити серед усіх цих «шоу-бізнесів».