Захід ще не готовий визнавати Росію країною-спонсором тероризму - політолог Віталій Кулик

​23 червня Комітет Сенату США з міжнародних відносин схвалив резолюцію щодо включення Росії до списку країн, які підтримують тероризм. Документ було ухвалено на тлі вторгнення Росії в Україну. Тепер слово за адміністрацією Джо Байдена, яка має ухвалити остаточне рішення.

Якщо це станеться, Росія буде п'ятою країною у списку Держдепартаменту США разом із Кубою, КНДР, Іраном та Сирією. Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик в інтерв'ю Главреду розповів про те, якими будуть наслідки такого статусу для Росії та як вона може відповісти Штатам, чому деякі країни старої Європи не поспішають із визнанням Росії терористом та як рішення США має допомогти Україні.

Наскільки великі шанси, що Росію в найближчому майбутньому визнають країною-спонсором тероризму?

Коли ми говоримо про надання статусу країни-спонсору тероризму, це означає не просто новий пакет санкцій, а й ембарго, бойкот усіх фінансових транзакцій, заборону вступати у пряму економічну взаємодію із державними компаніями або компаніями, юрисдикції яких знаходяться в Росії. Тобто це - блокада. Звичайно, вона може передбачати певні винятки, але, як це бувало з Іраном, відключення від SWIFT не означає колапсу фінансової системи. Бо є безліч "сірих" зон, де може функціонувати платіжні системи, існувати посередники. Наприклад, для Ірану - це арабські країни, через які відбуваються транзакції.

У той же час, якщо до цього дійде, це значною мірою обвалить російський ринок, який і так вже тримається з останніх сил. Із технічного дефолту мова може йти про елементи реального дефолту, це згортання багатьох позицій, які раніше Росія ще зберігала на світових ринках, у тому числі - через посередників. Тому що тоді за кожною транзакцією слідкуватиме міжнародна структура - скажімо, ті, хто частково пов’язані зі США, які відслідковуватимуть транзакції і застосовуватимуть санкційні режими до компаній та країн, які продовжуватимуть взаємодіяти з Російською Федерацією.

Це - погроза застосувати потужну санкційну зброю стосовно РФ. Більше того, з позиції оцінки Росії як країни-спонсору тероризму вже по-іншому можна говорити з європейськими партнерами і з ООН, тобто міжнародними організаціями, пов’язаними з контролем, взаємодією, адмініструванням певних економічних процесів у світі. Тобто можна говорити про дійсне ембарго, про бойкоти, про припинення відносин, про обов’язковий вихід компаній з ринків та подібні речі. Але це не буде одномоментно - це не магічний перемикач. Так це не працює.

Крім того, у Сполучених Штатів є спротив подібному рішенню. Частина компаній, які досі працюють чи якимось чином взаємодіє з російськими, не вважає за доцільне це робити. Більше того, є скептики, які вважають цю війну не війною Сполучених Штатів - вони вважають, що США не мають надто в неї занурюватися і втрачати можливі дивіденди і вигоду від співпраці з Росією.Я переконаний, навіть якщо США не приймуть це рішення про визнання Росії країною-терористом чи спонсором тероризму усе одно світ увійде до фази глобальної світової війни, в якусь її ітерацію, але це рішення прискорить перехід і тоді не буде просторів і територій, де і з ким Росія зможе торгувати і вона перетвориться на країну-вигнанця, можливо, навіть у ще в гіршому становищі, ніж Іран.

Інтерв'ю з Віталієм Куликом у форматі відео. Підпишись на Главред!

До речі, низка західних лідерів, таких як, наприклад, Макрон, стверджують, що у визнанні Росії країною-терористом немає потреби. Чому Захід так цьому противиться?

Мова йде про стару Європу - вона дійсно не зацікавлена у тому, щоб "спалювалися мости", як вони це називають. Що необхідно залишати якусь можливість для діалогу, неможливо заганяти пацюка в кут, з якого він може лише кидатися і кусатися, а треба дозволяти якийсь простір для маневру. І визнання спонсором тероризму означає, що тоді, окрім США, подібні рішення мають ухвалити і партнери Сполучених Штатів, у першу чергу - Європейський Союз.

Західна Європа не хоче брати на себе додаткові зобов’язання, не хоче іти в нову ескалацію, але Росія сама її примушує. Обстріли в Кременчузі, розстріли мирного населення, катування, концтабори, депортація, режим геноциду на сході України — усе це підштовхує світ до цього рішення про ембарго, блокаду.

Зрозуміло, що як тільки Росія опиниться у ситуації блокади, вона буде намагатися вирішувати це питання, в тому числі військовим чином. А це загроза, у першу чергу, для НАТО та країн Європи. Наприклад, Росія почне пробивати коридор до Калінінграду, буде змушувати країни Балтії та північної Європи до умовного нейтралітету, навіть перебуваючи в НАТО - не давати дозвіл на розміщення нових підрозділів, систем ПВО чи розвідки країн НАТО. Ці речі Європа розуміє і вона до них політично не готова. Тобто рівень задіювання у війні зараз для них є критичним і збільшувати його вони вважають критично недоцільним.

Щодо глобальної загрози і безпосередньо реакції Росії на таке рішення. Як ви гадаєте, чи не розв’яже визнання у такому статусі їй руки, щоб вона ще дужче могла розмахувати "ядерною дубинкою" і лякати світ застосуванням ядерної зброї?

Путін не самогубець, він боїться політичної еліти РФ. Я не виключаю можливості застосування тактичної ядерної зброї. Це може бути не лише Україна, а й треті країни, у тому числі - країни Європейського Союзу. Або ж нейтральній території, наближені до країн ЄС. І питання вже до НАТО, наскільки вони будуть адекватні відреагувати на подібну загрозу. Наскільки я розумію, Сполучені Штати Америки, Великобританія та їхні союзники, які володіють ядерним потенціалом, донесли до Російської Федерації усі наслідки можливого застосування тактичної ядерної зброї. І паритети стримування у цьому плані - достатньо вагомий інструмент тиску на Росію. З іншого боку, це виключати не можна.

Якщо постійно боятися ядерного шантажу, ґвалтівник і вбивця буде нагліти.

Амбіції, спроба захопити більше території, піти у наступ, завдати нових ударів будуть лише провокувати Путіна до цього. Тому він використовує ядерну зброю як інструмент шантажу і вибивання поступок. Якщо Захід та Сполучені Штати усвідомлюють і приймають подібний шантаж, він виграє. Якщо Захід не відповідає, Росія звужена в можливостях застосування ядерних ударів лише у критичних моментах — наприклад, коли Україна переходить до території Російської Федерації і завдає масових ударів.

Тоді виникає загроза дійсного застосування, але поки що до цього далеко. Сподіваюся, коли це станеться, то це станеться в інший момент і в інший спосіб і Росія не матиме можливості нанести удари. А зараз ядерна зброя - це зброя шантажу.

Що цей статус змінює для тих країн, які поки що залишаються союзниками Росії? Чи не почнуть навіть найближчі партнери РФ сахатися від неї, як від прокаженої?

Це вже зараз відбувається. Ми чули, що сказав президент Казахстану Токаєв на економічному санкції у Санкт-Петербурзі про те, що санкцій треба дотримуватись. Ми бачимо поведінку центральноазіатських країн стосовно РФ, які вже починають уникати її. Не прямо дистанціюючись, а використовуючи механізми уникнення прямої взаємодії — економічна переорієнтація, допуск до своїх ринків китайських інвестицій, спроба достукатися до Заходу, диверсифікація, пошук партнерів у Пакистані, Індії та інших країнах. Тобто це вже почало відбуватися з березня місяця поточного року. І Таджикістан, і Узбекистан, і Туркменістан почали шукати можливості дерусифікуватися та утриматися відносно РФ.

читайте такожЯкщо РФ визначать головною загрозою, Україна почне рух до НАТО - політолог Тарас ЗагороднійКаспійський саміт - це спроба нагадати і підкреслити свою військово-політичну присутність у регіоні, де присутність Росії стала неочевидною. Щойно з’явилися перші гроби таджиків, які загинули в Україні і були призвані з російської військової бази у Таджикістані, цього було достатньо, щоб зменшити кількість готових піти на війну і служити в російській армії. А це, звичайно, створює певні проблеми, бо якщо ти маєш військову присутність, яка ґрунтується на місцевих, то її ефективність зменшується, бо місцеві не будуть воювати з місцевими.

Після того, як Росія буде визнано спонсором тероризму, це однозначно ще більше поглибить протиріччя між сателітами РФ та Росією. Це не стосується Білорусі, яка вже у патовій ситуації і не може з цього вибратись, але це вплине на Вірменію, Таджикистан, Киргизстан як на найбільш проросійські країни в регіоні, багато країн Латинської Америки, які розглядали РФ як альтернативний центр американській гегемонії в регіоні і гралися між Китаєм, Росією та Америкою. Відповідно, вони переорієнтовуватимуться на Китай або шукатимуть регіональне лідерство. Це стосується Південної Азії, Африки, де російська присутність також достатньо вагома, але зараз велика частина країн хотіла б позбавитися російської опіки чи присутності через санкції.

Це все буде однозначно впливати на країни, які зараз є клієнтами російської військової допомоги, російських грошей, зброї чи енергетичних ресурсів — вони будуть диверсифікувати свої ризики і намагатися зменшити свою залежність. Росія це розуміє і намагається діяти на випередження - тобто пропонує знижки, пільги, зменшення платежів, розстрочок певною мірою (як це відбувається з Індією). Але це вже не допоможе.

Повертаючись до України. Як такий статус Росії вплине на її здатність вести бойові дії всередині України і в подальшому на перспективу розв’язання РФ нових конфліктів?

Це не є магічний тумблер, який якщо ввімкнути, то все в Росії впало. Це не призведе до автоматичного обвалу в РФ - вона має потенціал для ведення військових дій і її економічна "подушка безпеки" достатньо вагома. У них є гроші, є ресурси, є людські ресурси, є законсервовані озброєння і вести війну вони зможуть ще досить довго. Це не означає, що якщо США ухвалюють такий статус, починають його забезпечувати - заарештовувати компанії, активи і раптом Росія виведе війська з України. Ні, це не відбудеться автоматично. Цей процес тривалий. Відчутним для Росії цей статус стане через півроку суттєво відчутним він стане через рік, але це не вплине на неї одномоментно - це розтягування у просторі і часі наслідків, намагання діяти асиметричними шляхами, шукати лазівки, можливості, через які можна проникнути в треті країни, офшори. Так само, як обходила санкції Північна Корея - через компанії-одноденки Малайзії та Китаю.

читайте такожВдарити по ТЦ у Кременчуці могли лише відморожені терористи - ЗеленськийЦей механізм напрацьований країнами-вигнанцями. Росія буде також їх використовувати - фальшиві долари, торгівля наркотиками, обхід санкцій через треті країни, пошук офшорів та вихід на держави, які не контролюють свої території і розміщення там економічних механізмів взаємодії. І вони вже застосовуються, тому що Росія їх сконцентрувала. Будуть ловити, будуть зупиняти, арештовувати, але це питання до світової взаємодії в рамках забезпечення безпеки. І це вже інший рівень - коли не танки і ракети вирішують питання, а більше імунітету. Ці метастази мають покриватися правом, санкціями, штрафами, арештами, правосуддям.

Якщо це тривалий процес, наскільки вистачить запасу РФ?

Кілька років - це точно (при веденні війни). А ось наскільки в цілому вистачить Росії, як на мене, не варто гадати на кавовій гущі, тому що усе залежить від концентрації самої Росії. Коли державу буде повністю переведено на рейки війни, тобто Росія застосує військових комісарів, управління економічними процесами буде в руках військових та силовиків, будуть створені трудові армії (Росія це вже проходила - усі незадоволені працюють у концтаборі, усі інші працюють на заводах по 24 години), будуть отримувати продовольство по картках, обмаль послуг, тоді це ще може збільшити потенціал РФ.

Я не є прихильником оптимістичних прогнозів і завжди кажу, що Росія - це складний ворог і з ним треба боротися не симетрично, а асиметрично. Якщо вводяться санкції та ембарго, на них не треба покладати завдання магічної зброї - це не є "оружием возмездия", це лише один з елементів великого процесу руйнування імперії. І він не є ключовим у цій історії.

Які переваги від визнання РФ у такому статусі може здобути Україна, окрім зброї?

По-перше, це гроші. По-друге, спрощення процесів притягнення до відповідальності Росії як держави та її посадовців та можливе засудження, у подальшому - трибуналу за злочини тероризму та геноциду, засудження не лише окремо взятих чиновників, але й держави та ідеології, яку ця держава сповідує, по аналогії з нацизмом під час Нюрнберзького трибуналу. Це певною мірою і колективна відповідальність народу Російської Федерації за злочини свого керівництва.

Тобто це відкриває шлях до дерашизації, яка раніше відбувалася у РФ. Це така віддалена перспектива. Те, що ми можемо отримати у відчуттях - це, звичайно, спрощення підтримки, оперативне реагування, претендування до того, щоб у випадку блокування у Раді безпеки ООН продовження тренду на визнання Росії спонсором тероризму (а ми б хотіли, щоб це було визнано на рівні резолюцій Генасамблеї ООН), це підштовхнуло б до реформування ООН, про що говорять вже дуже давно. Але це теж віддалена перспектива.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред