Визнання Росією ОРДЛО не вирішує її стратегічного завдання - це може мати лише внутрішньополітичний ефект. Тому не виключено, що це інструмент потужного тиску з боку РФ на Україну і Захід, аби останній тиснув на Україну з метою політичної частини "Мінська".
Це не останнє китайське попередження, але черговий раунд гри на підвищення ставок і примусу Києва до прямих переговорів з ОРДЛО - того, на чому раніше наголошувала Москва.
"Мінська" більше не існуватиме"
Коли відповідний указ президента Росії буде оприлюднений, тоді це можна вважати визнанням, але до його появи ще може минути певний період часу - зокрема, це може бути надання Лаврову повноважень і часу для ведення консультацій і переговорів по організації саміту зі Сполученими Штатами та РФ.
Перед цим Лавров ще має зустрітися з Блінкеном, визначити дату "прямого контакту" Путіна і Байдена і вже після того, якщо за цей період часу не вдасться вибити з американців поступки (їх можна буде побачити під час підготовки до ТКГ та до зустрічі радників нормандської четвірки), тоді Росія дійсно може піти на визнання, причому визнання у межах, записаних у так званих конституціях "ЛДНР", на всій території Луганської та Донецької областей вже офіційно ввести війська, тим самим легалізувати свою військову присутність, вийти на лінію розмежування або навіть почати тиск на українські війська з території цих областей, захоплення плацдармів, паралельно буде імітуватися висадка десанту, завдання ударів по інфраструктурних об’єктах тощо.
Але це - катастрофічний сценарій. Найбільш імовірно, що це - спосіб тиску на Захід з метою примушення Києва до виконання політичної складової Мінська, хоча для цього немає жодних передумов, оскільки не забезпечено виконання основних питань безпекового характеру. Тобто поки не буде припинено вогню і не буде забезпечене верифіковане перемир’я, будь-які перемовини щодо політичного кейсу недоцільні.
А за цей час буде спроба через Захід максимально натиснути на Київ, аби вибити з нас і законопроєкт щодо конституційних змін у вигідній Росії редакції, і амністію бойовиків і усе інше.
Загалом оцінювати і, тим більше, прогнозувати подальші дії Путіна досить важко.
Звісно, підняття ставок є базовим сценарієм, але й план "Б" - підписання указу, провокування і витіснення українських сил на периметр, вигідний для РФ, теж не варто відкидати. Бо це означає ескалацію і прямий військовий конфлікт вже безпосередньо з Росією.
Але у цьому випадку "Мінськ" просто перекреслюється - його більше не існуватиме.
Росія санкцій не боїться, але їй буде боляче
Росія зі свого боку дала зрозуміти, що санкцій, які міг би запровадити у відповідь Захід, вона не боїться. Санкції працюють в довгу - це не короткотерміновий результат, який буде "на завтра". Їх ефект Росія вже відчуває у високих технологіях, нафто-, газовидобуванні, тому що потрібні технології глибокого буріння, а це позначається на зниженні добутку газу та нафти, що видно по опосередкованим показникам. Тому сировинна кон’юнктура поки що на їхньому боці - Росія достатньо заробила на коливанні цін на газ та нафту, але кожен ресурс має кінцевий вимір і так чи інакше Росія капсулюється у своєму технологічному відставанні від Заходу. Їхніх внутрішніх ресурсів для подолання цього відставання недостатньо - потрібен обмін технологіями, а його немає. А це, у підсумку, шкодить фондовим індексам російських компаній - це ми бачили сьогодні, коли вони обвалилися. Крім того, застосування санкцій конкретно у відношенні деяких персонажів та активам, що придбані російськими олігархами та Росією у країнах Заходу, також будуть відчутні. Російський мільярдер, засновник групи компаній "Ренова" Віктор Вексельберг виграв справу проти Швейцарії та одного її банку, але це усі "історії успіху" проти санкцій Заходу. Захід може вдатися до більш жорстких дій, спрямованих на переслідування транзакцій російських компаній та олігархів на світових ринках (у тому числі - в офшорах). З іншого боку, це може бути блокування і арешт активів у Великобританії, країнах північної Європи, навіть у Німеччині, США, Канаді.
читайте також"Чорний понеділок": російські акції впали на тлі можливого визнання "ЛДНР"Україна сподівається на військово-технічну підтримку. І тут є сподівання, що Альянс, Польща, Великобританія та частково Данія нам допоможуть - зокрема, розширенням військової присутності, присутністю кораблів союзників у Чорному морі, підвищення інтенсифікації співпраці з НАТО, інструкторів і т.ін.
Кулеба заявив у Мюнхені, що наразі для України є сприятлива можливість надати Україні перспективу європейського членства як інструмент протидії російській загрозі і певний позитивний меседж для українського суспільства.
Тим паче, що у Європі змінилися акценти - той же віце-президент Єврокомісії Боррель вже говорить не про українську, а про "російську кризу", спровоковану Росією в України. І ця зміна риторики є певним маркером для всього ЄС. Тож цілком імовірно, що у подальшому Європа перейде від економічних санкцій до прямої допомоги. Зараз у цій допомозі спостерігається пауза, тому що Захід вважає, що може вийти на переговорну позицію. Але після сьогоднішнього Радбезу є усі підстави говорити про інтенсифікацію військової допомоги у збільшення кількості наданого озброєння і підштовхне Захід до перегляду своєї позиції по військово-технічній співпраці та військовій присутності у регіоні.
Наслідки для України
Як наслідок, є велика загроза терористичних актів на підконтрольній частині території України, оскільки це може підштовхнути суспільство до настроїв про "мир за будь-яку ціну". Тому що тоді постане питання у безпеці і панічні настрої будуть домінуючими і на це може зважити Зеленський. Але уся відповідальність тоді, звичайно, ляже на РФ і вона може отримати симетричну відповідь. Адже у Росії є чеченське підпілля та інсургенти, які можуть скористатися цією ситуацією задля дестабілізації ситуації усередині Росії.
читайте такожКулеба про можливе визнання "ЛДНР": слід сфокусуватися на зусиллях деескалаціїЗ іншого боку, можливий енергетичний колапс, який по часу збігається з загостренням і до якого можуть призвести недолугі дії української влади, у першу чергу, Міністерства енергетики. Адже зараз ми входимо в ізольований режим функціонування енергосистеми і відключаємося від Білорусі та Росії. У нас є на це три дні, після чого ми маємо знову підключитися до цієї енергосистеми. І що буде, якщо і Мінськ і Москва відмовлять Україні у перепідключенні через нібито пошкодження ліній електропередач? Відповідно, вони можуть затягувати підключення на період, щонайменше, одного-двох тижнів і чи вистачить в України ресурсів для того, щоб існувати у такому режимі весь цей час?
Адже автоматично до європейської системи нас не підключать і нам доведеться існувати в ізольованому режимі. А для цього необхідні великі запаси вугілля, яких немає на складах ТЕЦ, функціонування усіх 15 енергоблоків теж показали, що це обмежений ресурс, який можна використовувати протягом двох-трьох тижнів і це не покриває усіх дефіцитів для енергетики.
Ще одна складова - на Банковій є люди, які хотіли б замиритися з Росією і знайти з нею точку компромісу, у тому числі, шляхом здачі національних інтересів. Тому варто слідкувати за руками переговорників від України, аби не були підписані документи, які завдадуть нам поразку у стратегічній перспективі.
Ну і, звичайно, загострення на фронті, яке можливе як за рахунок визнання, так і невизнання ОРДЛО. Ніхто також не знімає ризику вторгнення і намагання пробити сухопутний коридор до Криму чи влаштувати провокацію на білоруському кордоні - тобто включно з усіма сценаріями, що озвучувалися західними партнерами.
У той же час жодних договорів або документів із гарантійними позиціями, які б унеможливлювали членство України в НАТО, не буде - вони не ініціюватимуться не Сполученими Штатами, ні керівництвом НАТО, ні іншими країнами. Тобто двері у НАТО для України залишатимуться відкритими, інша справа, що інтенсифікація переговорного процесу, зокрема, надання ПДЧ може лишитися на рівні ритуальних фраз. Такі неформальні зобов’язання не несуть доданої вартості для РФ, тому що це вона не може пред’явити своїм громадянам у якості досягнення.На слова Путіна про мораторій на вступ України до НАТО є заяви офіційних представників Вашингтону про те, що жодних таких обіцянок Байден не давав і США вірні позиції, що сам народ України і члени Альянсу мають вирішувати, чи має Україна бути членом НАТО. Усе інше - це слова Путіна, якому ніхто не вірить, хоча не виключено, що подібні розмови могли мати місце.
Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
