Від початку повномасштабної війни в Україні Росія втратила більше 50 тисяч військовослужбовців убитими. 6 вересня Генштаб ЗСУ звітував, що кількість загиблих російських вояк у цій війни перетнула позначку у півсотні тисяч, але відтоді російських 200-х побільшало ще на 3 тисячі. Проте російський президент Володимир Путін все одно запевняє, що Росія від 24 лютого нічого не втратила.
Колишній радник міністра внутрішніх справ та Офісу президента, кандидат політичних наук та аналітик, який зараз служить у ЗСУ, Віктор Андрусів в інтерв’ю Главреду розповів, наскільки критичною для російського війська є така кількість втрат особового складу, скільки Кремль готовий покласти в Україні своїх солдатів, чому воювати в нашу країну майже не відправляють москвичів та пітерців, як у Росії вирощують регіони-донори живої сили, коли і де варто чекати від збройних сил РФ чергового "жесту доброї волі", а також чому після поразки на Харківщині у росіян тяжке похмілля, і їхнім Іскандерам уже не так смішно.
Згідно з повідомленнями нашого Генштабу, втрати Росії вже перевищили 50 тисяч осіб. За вашими оцінками, наскільки ця цифра близька до реальності – скільки насправді може бути російських 200-их?
Цифра, яку оголошує Генштаб, максимально близька до реальності. Про це свідчать результати різних перевірок, у тому числі західних експертів.
Завжди виникає питання – звідки беруться ці дані, як ми дізнаємося, скільки вбили солдатів противника. Передусім у наших військ попередньо є інформація про те, куди має бути завдано удар, тобто вони знають і бачать, куди б’ють, куди відправляють снаряди. А по факту все це перевіряється перехопленнями, тому що російські військовослужбовці викликають евакуацію або доповідають своїм про втрати. У нас ведеться розвідка, яка все це слухає.
Цифра – більше 50 тисяч – не є стовідсотково точною, але вона максимально наближена до реальності.
Єдиний момент. Ця цифра не завжди враховує загиблих із "ЛНР" і "ДНР". Погрішність невелика, але є: зазвичай їх гине більше, ніж ми фіксуємо. До бійців із "ЛДНР" російська армія ставиться вкрай зневажливо і не надто хоче їх рахувати, адже часто цих людей використовують як розвідувальні групи, які просто відправляють вперед, щоб їх розстріляли, аби, таким чином, виявити українську позицію, з якої вівся вогонь. Тому облік загиблих із "ЛДНР" не надто ретельно ведеться.
А так, у цілому, незалежні західні оцінки говорять про те, що дані нашого Генштабу – це максимально близька до реального стану справ цифра.
У російських офіційних відкритих джерелах взагалі не знайдеш інформацію про кількість загиблих росіян на українських фронтах. Чому так ретельно приховується ця інформація?
В Росії бояться паніки. Бояться, що ця інформація почне обговорюватися в суспільстві. До того ж, загиблі – це якраз свідчення того, що "спецоперація" йде не за планом. Адже якщо в планах було, щоб загинуло більше 50 тисяч росіян, то це досить дивний план...
Тому російське керівництво повинно показувати, що втрати мінімальні, аби росіяни думали: "Ну, при таких втратах можна воювати далі".
Якщо відштовхуватися від нашої офіційної цифри – більше 50 тисяч загиблих, наскільки критичною для російських збройних сил є така кількість втрат живої сили?
Для російських збройних сил це насправді катастрофа. Тому що ключовою проблемою російської армії уже зараз є брак солдат. А проблемою це є тому, що фронт сьогодні складає близько 1300 км, і, щоб утримувати таку лінію фронту та наступати, потрібно, як мінімум, півмільйона солдатів.
Росіяни ж задіяли всього близько 180 тисяч військовослужбовців. Тому втрата 50 тисяч суттєво зменшує можливість Росії утримувати лінію фронту. В результаті вони починають сипатися, що ми вже бачимо. Тобто Росії вже зараз бракує людей для утримання лінії фронту.
Тому певною мірою наш успішний контрнаступ є результатом того, що у противника надзвичайно велика кількість загиблих.
Путін ухвалив рішення про збільшення армії на 137 тисяч осіб із наступного року. Чи допоможе це противнику, як це вплине на ситуацію?
Ні, це не допоможе.
Путін має ухвалити політичне рішення про те, що Росія веде війну проти України. Він має назвати нинішні події не "спецоперацією", а війною. Тільки після цього в Росії можна буде проводити мобілізацію. І тоді буде вирішуватися, скільки саме людей мобілізувати.
Путін хоч зараз може сказати, що в РФ мобілізують мільйон осіб, але це смішно, тому що цей мільйон треба вдягнути, посадити на техніку, прогодувати і навчити.
Чи є така кількість втрат для Росії певним рубежем, який змусить російське керівництво переглядати свої плани щодо цієї війни, стиль її ведення? Що буде змінюватися, зважаючи на ці цифри?
Насправді не має значення, чи зважає Кремль на ці цифри. Тому що у російського керівництва просто немає інших варіантів дій, окрім тих, які воно зараз вживає. У Кремлі не можуть зупинитися і оголосити припинення війни. Хоча до цього явно йде, і така кількість втрат найбільше цей крок стимулює...
З моральної точки зору, у російського керівництва немає болю з приводу втрати своїх. Точніше у нього це фізична точка болю, бо російському війську, по-перше, бракує людей, а, по-друге, армія РФ деморалізована. Це два ключові наслідки такої кількості загиблих.
Ще раз – із моральної точки зору, в Росії жодних проблем у зв’язку з такою кількістю втрат живої сили немає. Адже російське керівництво зараз не може робити нічого іншого, тому що йдеться про його виживання. Тобто, якщо зараз у Кремлі почнуть робити якісь різкі рухи (типу звільнення Шойгу), фактично вони визнають, що їхній план провалився. А російський народ не сприйме такий провал, адже росіяни визнають владу, яка зазнала поразки, слабкою. Іншими словами, якщо російська влада проявляє слабкість, вона починає себе закопувати і створює передумови для того, щоб її скинули чи змінили.
Навіть якби російським керманичам було б боляче через втрати, вони все одно повинні продовжувати війну, бо в такий спосіб кажуть, що у них ще є шанс перемогти. Провал у війні – це для них колосальна катастрофа. Тому, поки вони можуть не визнавати свою поразку, вони її не визнаватимуть. Це питання виживання Путіна та збереження його влади.
Скільки своїх Росія готова ще покласти в Україні заради досягнення цілей Путіна? Росія – як народ і як влада…
Це може бути і мільйон. У росіян немає поняття цінності життя – життя солдата в РФ має цінність лише у випадку, якщо він загинув, героїчно захищаючи їхню маячну імперію.
Через велику кількість втрат у Росії не відбудеться злам у сприйнятті цієї війни. Для росіян набагато більшим зламом є те, що ЗСУ розбили російські війська під Харковом.
Російське суспільство дізналося, що російську армію можна громити, та ще й у таких масштабах. Росіяни весь час думали: "Мы самые сильные и всем тут наваляем. Ха-ха-ха, не смешите наши Искандеры". Зараз у них похмілля, бо раптом прийшло усвідомлення, що весь цей пафос і угар, у якому вони жили – брехня.
Росіяни не бояться втрачати людей – вони бояться програвати. Це дуже важливий момент. Тому ми повинні думати лише про те, як завдати росіянам поразки.
Чому в російському війську воюють і гинуть переважно люди з невеличких міст, сіл, богом забутих місць? Чому серед них майже немає москвичів та пітерців? Чому їх не чіпають, коли дійде черга до них?
Так само було в радянські часи, і ця система зберіглася в російській армії. Суть цієї системи полягає в тому, що Росія має цілі регіони, призначення яких одне – бути донором живої сили.
Росія насправді є дуже багатою країною. За обсягами коштів, які РФ отримує за нафту та газ, вона абсолютно не поступається Саудівській Аравії, але Росія навіть близько на неї несхожа. Бо всі кошти залишаються в Пітері та Москві. Постає питання – чому не побудувати дороги чи якусь інфраструктуру в Дагестані або Бурятії, або ще десь? Так от, цього не можна робити, тому що тоді виникне проблема з набором солдат до російського війська. Тобто коли в таких регіонах-донорах з'явиться робота та якісь можливості, люди не будуть обирати армію як соціальний ліфт.
Саме такою була політика Радянського Союзу – тримати певні регіони суто як донорів живої сили для армії.
Власне, те саме зараз і відбувається в Росії. У того ж бурята в житті немає опцій, окрім як піти в армію. Бо армія в регіонах-донорах виконує роль соціального ліфта і є шансом для населення чогось добитися в житті. Інакше взагалі немає ніяких варіантів.
Але ж буряти і дагестанці не нескінченні. Чому Росія їх так завзято, перепрошую за грубе слово, "утилізує" у війні в Україні?
Я би так не казав, тому що Дагестан – на першому місці по народжуваності в Росії.
Та й Росія не "утилізує" бурятів і дагестанців, бо вона не збиралася їх тут убивати – вона збиралася нас захопити. Просто так склалося, що вони… "утилізуються".
Але, з економічної точки зору, Росія справді "утилізує" тут безробітних.
Чи встигає, на вашу думку, Росія готувати нових солдатів, а, тим більше, офіцерів, здатних керувати і командувати військами?
Показовим є останній провал російської армії на Харківщині. Успіх української армії полягає у тому, що ми в 2014 році зрозуміли більшість проблем пострадянської армії і почали їх вирішувати. І тепер у нас немає проблеми з командирами середньої ланки (а війна насправді тримається саме на цих командирах, у першу чергу, сержантах).
Натомість росіяни цього не зрозуміли. Вони вважали, що все у війні залежить від техніки: коли у тебе достатньо техніки, ти будеш усіх перемагати.
А ми вже знали, що війна тримається на лідерстві – на лідерстві окремих командирів та відділень. Тому у нинішній війні ми особливо відзначаємося високою ефективністю взводів, рот тощо, тому що там дуже потужні командири – справді бойові хлопці, заряджені, які не бояться ухвалювати рішення та завзято воюють.
Натомість у російській армії всі рішення мусять прийти зверху. І солдати повинні дочекатися всіх рішень, аби почати щось робити. Тобто ініціативи на низу у них майже немає.
Це ми і побачили на Харківщині: тільки-но ми завдали удару в Харківській області, росіяни просто розгубилися. І це при тому, що їхні війська за чисельністю були навіть більші, ніж наші. Але управління цими військами абсолютно бездарне, тому що немає ініціативи і немає командирів.
І росіяни не можуть зараз вирішити це питання, тому що для цього потрібні роки. Тому, з точки зору управління, росіяни вже нічого не можуть зробити. Вони можуть скільки завгодно змінювати своїх керівників або назви угруповань, але неможливо змінити саму систему армії, яка зайшла на територію України. А ця система – вкрай неефективна.
Що стосується людей, яких зараз набирають у російську армію, готуючи нові армійські корпуси… От зараз приїхав 3-ій армійський корпус – він недозібраний. У Росії провалилася весняна призовна кампанія, бо вдалося назбирати тільки 70% призовників. Зараз у них так само погано просувається осіння кампанія.
Проблема Росії в тому, що, навіть якщо вона зараз привезе сюди нових 100-200 тисяч військовослужбовців, вони будуть значно гірше підготовленими, ніж ті, що у нас були на початку війни. Тобто фактично якість російських солдатів, які будуть приїжджати в Україну, буде гіршою: переважно це люди без бойового досвіду, які не мали належної підготовки, які не брали участі в навчаннях тощо. Такі солдати не вирішують ситуацію на фронті, а створюють певні проблеми. Можливо, це буде допомагати росіянам якось утримувати вже окуповані території, але це жодним чином не дозволить їм просуватися далі чи досягати своїх цілей.
Зважаючи на поразку на Харківщині і кількість втрат, яких зазнає Росія у війні з Україною, як, на вашу думку, змінюється настрій самих російських військовослужбовців? І на що взагалі буде здатною така армія?
Російські війська втрачають бойовий дух, але вони ще дуже далекі від того, щоб ця втрата бойового духу почала переростати у протестні настрої, відмову воювати тощо. Російський народ усе своє життя жив із з царями, і для нього воля царя – священна. Цей принцип проявляється і в армії: командир сказав – будемо виконувати, якщо не можемо виконати, або це був дурний наказ, значить, просто не пощастило.
Я читаю багато перехоплень розмов російських солдатів і чітко бачу, що вони повністю розгублені та демотивовані. Але при цьому у них немає волі почати щось робити, щось змінювати. І зараз це ще не той етап, коли така воля може з’явитися. Зараз уперше за всю війну тільки запустився процес, коли в Росії влада почала виглядати слабкою і брехливою. Цей процес буде набирати обертів, і, думаю, на весну, якщо ми збережемо тенденцію свого просування і не дамо росіянам здобути особливих успіхів, дійде до того, що в Росії та її війську почне розгортатися серйозна протестна активність.
На даному етапі втрата бойового духу у російських військах призводить до того, що вони не хочуть ефективно здійснювати бойові операції. Наприклад, російські вертольоти вже намагаються не літати над нашими солдатами, хоча їм і дається така вказівка. Їхні літаки так само – злітають, десь відстрілюються і летять геть, тому що всі хочуть жити. Тобто у росіян уже немає мотивації за щось боротися, чогось досягати. І ця мотивація у них вже і не з’явиться... Аби вона з’явилася, вони повинні досягти якогось неймовірного успіху на фронті. А вони вже опинилися в такій пастці, коли це просто неможливо, тому що їм фізично бракує сил.
До речі, як провал Росії на Харківщині може позначитися на подальшому перебігу війни? Можливо, ми тепер можемо сподіватися на черговий "жест доброї волі" з боку росіян під Херсоном, наприклад?
Після поразки на Харківщині росіяни переходять до оборонної операції. Бо зараз у них немає сил, аби вести якісь активні наступальні дії. Вони будуть продовжувати атакувати маленькі села і видавати це за нереальну перемогу. Але для проведення масштабної наступальної операції у них сьогодні немає жодних можливостей і сил. У Росії щось там намагаються готувати, але це не має значення, бо там уже очевидний і брак техніки, плюс техніка стара, непроривна, і брак Калібрів та Іскандерів (ми це бачимо по тому, що значно менше отримуємо сигналів про повітряну тривогу). Тому росіяни зараз будуть переходити до оборонної операції.
Втім, жодні "жести доброї волі" росіяни не роблять без нашого "чарівного пенделя". Тож "жести" точно будуть, але виключно там, де ми їм у цьому допоможемо. Я зараз не хочу говорити, що це станеться саме під Херсоном, тому що зараз є набагато перспективніші напрямки…
Наше командування довело, що воно воює, думаючи, тобто вибираючи ті точки удару, які ведуть до великих наслідків. Так, наприклад, завдання удару під Харковом посипало цілий фронт. Такі точки є, і наше командування зараз визначається з приводу нанесення наступних ударів.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
