Ватажок ПВК "Вагнер" Євген Пригожин знову пішов на публічний конфлікт з міністром оборони країни-агресора РФ Сергієм Шойгу і начальником Генштабу Валерієм Герасимовим, цього разу посилаючись на нібито снарядний голод у бойовиків ПВК, які знаходяться в Бахмуті.
Більше того, Пригожин обматюкав військове керівництво РФ та пригрозив вивести своїх головорізів з Бахмута 10 травня. Втім, українська влада викрила Пригожина у брехні, оскільки ворог не зменшує темпів обстрілів міста.
В інтерв'ю Главреду журналіст, телеведучий, політичний аналітик Євген Кисельов розповів, навіщо Пригожин зібрався піти з Бахмута, чи може він зайняти місце Путіна, чи загрожує Росії військовий переворот і хто може врятувати російського диктатора в разі програшу у війні в Україні.
Глава ПВК "Вагнер" Євген Пригожин звинуватив керівництво Міноборони РФ в нестачі зброї та оголосив про вихід ПВК з Бахмута 10 травня. Як ви вважаєте, в чому реальна причина таких заяв? Адже офіційна влада України говорить про те, що не бачить жодної підготовки до виведення військ.
По-перше, я не військовий експерт і мені дуже важко сказати як там насправді, тобто як швидко можна ретируватися із захопленого або напівзахопленого населеного пункту.
Я допускаю, що йому на збори манаток може знадобитися не такий вже тривалий час. Я пам'ятаю, коли українські Збройні сили почали несподіваний наступ на харківському напрямку, який по суті застав зненацька російську армію минулої осені, то вони там побігли дуже жваво, кидаючи танки, бронетехніку, автомобілі і зброю. Тому запитайте у якихось шанованих українських військових експертів на кшталт Олега Жданова або Сергія Грабського, вони краще за мене розкажуть, скільки часу на це треба.
Я маю на увазі політичний підтекст. Чи може він тут бути?
Висловлюються різні думки. Я все ніяк не можу додзвонитися до пана Пригожина і запитати його безпосередньо. Між іншим, а чому б і не спробувати з ним поговорити? Але, якщо жарти в сторону, то є різні думки щодо того, яку роль насправді зараз відіграє Пригожин. Точніше я б сказав, яку партію він грає, тому що є люди, які стверджують, що він просто прикидається таким "внутрішнім опозиціонером". А насправді він цілком керований і робить рівно те, що від нього хоче його старший товариш – Путін. Пригожин - абсолютна маріонетка в руках російського диктатора, і він йому потрібен як опричник, якщо завгодно. Як людина, що намагається на всіх нападати, всіх викривати, такий Малюта Скуратов при Івані Грозному, якого російський цар тоді використовував для боротьби зі своїми потенційними супротивниками або для того, щоб полякати людей, в яких він бачив загрозу або відчував, що вони недостатньо добре йому служать.
Дивіться інтервʼю Євгена Кисельова Главреду
А деякі кажуть, що Пригожин в деякому сенсі єдиний публічний політик. Тому що навіть Путін в якомусь сенсі перестав бути таким - чи то він виходить періодично під камери, чи то якийсь двійник. Я ось раніше сміявся над усіма цими конспірологічними версіями щодо різних двійників, а зараз якось задумався - а чим чорт не жартує?! Адже вони там такі конспіратори. Люблю цей жарт про Путіна: Чому він завжди спізнюється? Тому що довго кружляє по місту і перевіряє, чи немає за ним хвоста "наружки".
Але якщо подивитися на те, що лежить на поверхні, то дійсно маємо єдину людину, яка начебто і при владі, і мало не герой "СВО": то він знімається на передовій, то побивається над убитими "вагнерівцями", то на тлі якоїсь чергової захопленої будови передає "привіт" президенту Зеленському і главкому Сухопутних військ генералу Сирському. То він тут же міркує (зауважте, в той час, як якісь ушльопки на кшталт Медведєва найостаннішими словами називають Зеленського, Пригожин звертається до нього з повагою "Володимир Олександрович") і хвалить стійкість, мужність українських солдатів, посилаючи при цьому якийсь меседж по інший бік лінії фронту. То він просто врознос критикує керівництво Збройних сил і натякає на те, що це керівництво, яке постачає йому боєприпаси в недостатній кількості та користується якоюсь підтримкою згори. Тобто це прямий натяк на Володимира Путіна.
Відтак Пригожин сьогодні єдиний в Росії політик, який діє за законами публічної політики і дає відверті інтерв'ю. Зверніть увагу, що зараз з'явився маленький ролик, де Пригожин матюкається і буквально криком кричить, вимагаючи поставити йому в достатній кількості боєприпаси, а інакше він 10 травня піде з Бахмута, але є півторагодинне інтерв'ю воєнкору Пегову, малосимпатичному типу зі скуйовдженою рудою бородою, на тлі якого Пригожин виглядає вельми виграшно, мало не як опозиціонер.
Я, право, не знаю, але абсолютно неможливо виключити варіанту, що Пригожин спробує поборотися за владу.
Тобто ви вважаєте, що у нього є президентські амбіції?
Я цього виключати не можу. Як і того, що він дійсно може викинути будь-який фортель. Наприклад, взяти і дійсно залишити ті самі позиції. Здати Бахмут, якщо завгодно.
А наскільки його президентські амбіції в нинішній Росії можуть бути реалізовані? Чи дадуть йому за певних обставин хоча б поборотися за владу, не те щоб навіть претендувати на неї, а, скажімо так, хоча б заявити про свої права?
Зрозуміло, що інституту виборів в Росії немає – він давно зруйнований і похований. Замість виборів - посміховисько. Тому, звичайно, цивілізованим електоральним шляхом ніколи в житті ні Пригожин, ні хто-небудь інший в доступному для огляду майбутньому не збирається, та й не зможе прийти до влади. До влади в Росії сьогодні без відома і всупереч Путіну можна прийти тільки в результаті військового заколоту, путчу, перевороту. Інших варіантів я поки не бачу.
Якщо вже ви згадали про путч і військовий переворот, хотіла б уточнити. Чи можуть на Пригожина поставити ставку, умовно кажучи, той же Путін або одна з кремлівських веж? І наскільки взагалі військовий переворот в Росії реальний - як скоро він може статися?
Я не знаю. Справа в тому, що російська політика – штука закрита і недоступна багато-багато років навіть тим, хто знаходиться там, всередині, і намагається якось за нею спостерігати. Я вже давно не в Росії, і з великої відстані дивитися іноді буває значно цікавіше і, як відомо, з боку краще видно. Але якихось речей звичайно, розгледіти не можна. Втім, якби я був зараз в Москві, то теж навряд чи розумів, що відбувається за високою червоною стіною, куди нещодавно прилетів дрон, чи то запущений ФСБшниками, чи то все-таки українцями (що б там не говорив президент Зеленський або хтось ще з офіційних представників української влади).
Знаєте, триває війна, і дуже часто і президент, і його представники, і високопоставлені військові мають право лукавити і говорити те, що не відповідає дійсності. Я не дуже вірю у версію, що історія з дроном була постановкою ФСБ.
А чому?
Якби це була постановка, у них би відразу і відео було напоготові, і заяву, і не було б цієї незрозумілої томливої багатогодинної паузи. Дрон вдарився об купол над Сенатським палацом Кремля о третій годині ночі, а заговорили про те, що трапилося тільки після полудня наступного дня. Це дуже дивно як для постановочної історії, які повинні відповідним чином готуватися.
Але справа не в цьому. У мене таке відчуття, що крім дронів там ще іскри і блискавки літають один в одного. Я маю на увазі те, що триває горезвісна війна кремлівських веж. Я абсолютно впевнений, що люди в оточенні Путіна незадоволені тим, що він робить, куди він загнав Росію і думають над тим, як позбутися Путіна. Але при цьому кожен з них бачить себе або свого сина, друга на його місці. Можливо, найбільша проблема полягає в тому, що там немає ніякої єдності і всі один одного бояться. З мого боку це умоглядне уявлення, просто я не вірю в те, що люди, які десятиліттями збирали колосальні кошти, розікрали все, що можна для красивого, солодкого життя і дуже багато в цьому своєму житті зв'язали із Заходом, накупили яхти, палаци в різних країнах, і зараз так легко відмовляються від того життя, яке вони так ретельно, засукавши рукава з таким комсомольським запалом будували заради якихось божевільних амбіцій злісного карлика. Думаю, що і серед них можуть опинитися люди, які захочуть рано чи пізно скористатися цією ситуацією.
А потім погляньте: "друга армія світу", яка збиралася взяти Київ за три дні, його не взяла і, вибачте за грубе слово, по повній програмі [осоромилася] (неценз.), змастивши п'яти бігла і з-під Києва, і з-під Херсона, і бита була багато разів. А зараз грандіозним успіхом представляє просування в районі Бахмута або Авдіївки на кілька сотень метрів, навіть десь на кілометр або два. Але ось ці локальні бої за невеликі міста України, назви яких взагалі в Росії раніше не знали і не відали, зараз підносять як бої під Курською дугою або за Сталінград. І може виявитися в один прекрасний момент, що хвалена Федеральна служба охорони (ФСО), яка відповідає за безпеку президента виявиться на перевірку такою ж косорукою, як і "друга армія світу".
Хто такий Євген Кисельов?
Євген Олексійович Кисельов — 15 червня 1956, Москва, Російська РФСР, СРСР) - російський і український журналіст, медіаменеджер, політичний оглядач, телеведучий, пише Вікіпедія.
Тобто ви допускаєте варіант, що наближені до Путіна люди можуть за певних умов фізично його усунути, я правильно вас зрозуміла?
Цілком правильно. Не обов'язково усувати фізично - просто пред'явити йому ультиматум, мовляв, "йди, Володя". Мовляв, ми тут порадилися і вирішили, що краще тобі піти подобру-поздорову, тому що, на жаль, чим більше ти залишаєшся, тим більше проблем нам усім створюєш.
А як тоді це пояснити росіянам? Адже те, що зараз відбувається і з дроном, якщо це, як говорить українська влада, дійсно могла бути постановка ФСБ, чи може йти мова про якусь десакралізацію влади? Мовляв, що Путін вже не все вирішує, він не такий всесильний, як його раніше підносили, підводячи до того, що з часом він може піти?
Я просто спостерігаю і ставлю питання. Якщо він такий всіма улюблений і обожнюваний, його тут взяли і образили, Міжнародний кримінальний суд оголосив його в розшук, назвав його злочинцем, то де обурення народу? Чому ніхто не виходить на вулицю з плакатами: "Руки геть від нашого улюбленого президента", "Ганьба МКС"? Де підйом народних мас на захист беззмінного лідера?
Якщо вірити заяві Пєскова, здійснена спроба замаху на президента РФ. Знову - таки: чому російські люди не вийшли на вулицю з плакатами: "Володимир, ми з тобою, ми тебе захистимо"? Чому бабусі не закидали Кремль листами: "Рідний, приїжджай до мене в село, сховаю тебе в льоху" або "Приїжджай до мене на дачу, у мене там така міцна хата стоїть, сховаємо тебе, жоден дрон тебе не дістане"? Чому цього немає? Та тому що, як мені здається, більшість росіян в Путіні вже давним-давно розчарувалася, і дуже багатьом на його подальшу долю наплювати, вони думають тільки про себе. І не один я так думаю – про це свідчать багато людей, які намагаються займатися станом російської громадської думки. Зрозуміло, що опитування в умовах диктатури – штука дуже ненадійна і серйозно зважати на ті цифри, які хтось колись публікує, не варто. Є дослідники, які намагаються проводити інтерв'ю, фокус-групи, і є відчуття від спілкування з тими, у кого в РФ залишилися друзі, родичі, колеги. Все-таки якось намагаються спілкуватися, і видно, що російське суспільство страшно налякане. Страх розчинений у повітрі, вже занадто багато репресій, посадок тощо. І суспільство в РФ атомізоване - всі сховалися, і кожен живе в своїй нірці сам по собі.
Якщо з Путіним щось трапиться, то вийде якась невелика юрба божевільних, які будуть за ним сумувати. Згадаймо 1953 рік, коли помер Сталін – яке було обожнювання, яке поклоніння, який був культ особистості. Були люди, які плакали, були навіть ті, хто здуру пішли на похорон у Москві і були розчавлені в тисняві в районі Трубної площі в центрі Москви. Це окрема, добре відома історія, тоді в тисняві загинули сотні людей. Але були і люди, які радісно пили горілку за те, що нарешті вусатий віддав кінці. Минуло буквально кілька років, і тільки твердокам'яні більшовики переживали. І було сказано: "Виявився наш батько не батьком, а [...] (неценз.)", як у пісні у [Олександра] Галича. Поплакали, і потім з радістю занурилися в хрущовську "відлигу", настала зовсім інша пора в історії країни. Мене не було тоді на світі, я народився якраз в 1956-му, ровесником ХХ з'їзду і хрущовських викриттів, але я прекрасно пам'ятаю, як помер Брежнєв, і як тоді всі раділи. Хоча перед смертю всі ходили на вибори і 99,9% радянських громадян голосували за непорушний блок комуністів і безпартійних. Помер Брежнєв - і забули про нього. А потім і Андропов, і Черненко щиро обожнювали Горбачова, але розчарування настало дуже швидко, пізніше щиро обожнювали і любили Єльцина, але теж швидко настало розчарування. А пішов Єльцин, так все перехрестилися і зітхнули з полегшенням.
Піде Путін за тим чи іншим сценарієм – і всі теж із полегшенням перехрестяться. І ті самі російські пропагандисти, люди абсолютно безсовісні, миттєво перевзуються в повітрі і будуть його викривати. Якщо їх самих не викриють раніше. А народ мовчатиме, але внутрішньо радітиме тому, що слава богу, Путін відвалив, бо вже дістав.
А як ви вважаєте, в нинішній ситуації в разі програшу Росії у війні чи можливий в найближчі роки варіант повторення сценарію часів Горбачова і розвалу РФ?
Залежить від того, якою буде ця поразка. Якщо буде втрачено Крим, мені важко собі уявити, як це можна буде пояснити якщо не широкій публіці, то своєму найближчому оточенню. Я використовую слово "еліта", але розумію, що нічого елітного там не залишилося, це люди без сорому і совісті і навіть не завжди з належним рівнем освіти та інтелекту, але політологічно вони – еліта. І ось їм буде важко пояснити, як так вийшло, що Крим втратили. Для "піпла", обивателів можна буде щось придумати і сказати, що ми, наприклад, вирішили тимчасово залишити півострів, вивести звідти наші військові частини. Щоб, мовляв, захистити від можливого кровопролиття і руйнувань російських жителів цього півострова. Непереконливо, але "піпл схаває", що називається.
А якщо це будуть якісь інші обставини, і якщо до здачі Криму справа не дійде, тоді може статися інший, більш сприятливий для Путіна сценарій. Тут дуже важко що-небудь прогнозувати, та й прогнози - штука невдячна.
Що стосується можливих сценаріїв розпаду Росії, то це теж нелінійна річ. Прямих паралелей з розпадом Радянського Союзу тут бути не може, тому що СРСР розпався по національних кордонах союзних республік. Він розпався, тому що практично у всіх республіках колишнього СРСР виникли, з одного боку, національно-демократичні рухи за незалежність. Різного ступеня впливовості, різного ступеня популярності, але виникли. З іншого боку (і Україна, до речі, є яскравим тому прикладом) колишня радянська номенклатура, партійно-урядовий апарат відчув смак до самостійного управління країною.
Згадаймо покійного Леоніда Макаровича Кравчука, з яким мені доля подарувала особисте знайомство – я з ним розмовляв, брав інтерв'ю, спілкувався в приватному житті, але не можу сказати, що ми дружили. І я побачив, що свого часу це була людина, плоть від плоті колишньої радянської системи, яка взагалі зробила кар'єру в ідеологічних підрозділах української Компартії, яка була чи не жорсткішою за інші регіони колишнього СРСР. В Україні так були ідеологічно прикручені гайки, що мамо, не горюй. Українські вчені, які ще застали той час, розповідали мені, що, припустимо, для захисту дисертації з української історії або української філології простіше було поїхати куди-небудь в Москву або Санкт-Петербург, де захисти проходили на "ура". А тут партійні органи між рядків шукали прояви буржуазного націоналізму. І Кравчук, виходець з цієї системи, який ніколи не був борцем за "незалежну Україну" в результаті виявився людиною, яка незалежність для України завоювала і був першим всенародно обраним президентом. І такі випадки були в багатьох інших республіках колишнього СРСР. Цих обставин в Росії зараз немає. Не можна сказати, що їх взагалі немає, тому що є національно-демократичні рухи і в Бурятії, і в Туві, і, думаю, вони є і в Татарстані, і в Башкортостані, але там вони ведуть напівпідпільне існування.
Якісь варіанти розпаду неминучі. Перш за все, це Північний Кавказ. Подивіться, як останнім часом поводиться Кадиров – його не чути і не видно, з України він, що називається, втік або свідомо пішов. Ніяких "кадирівців" ми не бачимо на фронті, а він періодично виступає з різного роду натяками про те, що колись воював за незалежність Ічкерії, але тоді його не підтримав Захід, і тому йому довелося домовлятися з Москвою, щоб зберегти Чечню і чеченський народ. Відвертий сигнал прихильникам незалежної Ічкерії, що, мовляв, у разі чого – я з вами, і все, що було досі – це тимчасове, я готувався до наступної фази боротьби за незалежність. Тому на Північному Кавказі може статися все, що завгодно. З Татарстаном і Башкортостаном історія трохи складніша, тому що ці території (хоча там є потенціал руху за національну незалежність) географічно надзвичайно невигідно розташовані. Все-таки, коли розвалювався Радянський Союз, всі республіки мали зовнішні кордони і вихід в навколишній світ, а багато територій, які теоретично могли б пограти в незалежність всередині РФ, не мають виходу ні до моря, ні до зовнішніх кордонів. І це, звичайно, серйозна перешкода.
Якщо послабне центральна влада, то автоматично почнеться бродіння на місцях. Автоматично регіональні лідери стануть забирати більше влади і ресурсів. Адже в деяких суб'єктах РФ є місцеві царьки, які призначені з Москви Путіним і, безумовно, лояльні до нього. Однак лояльність до сильного царя - це одна історія, але якщо цар ослаб, то який сенс продовжувати цю гру? Ті з них, хто зможе створити якісь приватні військові кампанії, свої регіональні армії, можуть поборотися за максимум незалежності від Москви.
Насправді це хороший процес.
Розпад Росії на якісь регіони - це процес, який триватиме довше, ніж розпад Радянського Союзу. Але це благотворний процес, тому що всі Імперії розвалюються.
Історично Росія приречена на те, щоб розділитися на кілька держав. Далекий Схід - окремо, Сибір, Урал теж окремо. Там є певні традиції. І люди, що живуть в Сибіру, наприклад, дуже часто не люблять, коли їх називають росіянами. Вони кажуть: "Ми не росіяни, ми – сибіряки". На Уралі теж є такого роду настрої, люди на Далекому Сході частенько ідентифікують себе трохи інакше, як приморці. Помори на півночі, по берегах Білого моря. У людей в Калінінграді, колишньому Кенігсберзі, також особлива ментальність і особливе сприйняття в силу того, що це російський ексклав на території Євросоюзу. Тому варіанти можливі найбільш незвичні.
А від чого залежатимуть ці варіанти - від ситуації на фронті в Україні?
Це буде залежати, перш за все, від того, що буде відбуватися в Москві в разі того чи іншого сценарію поразки в Україні. Адже сценарії можуть бути які завгодно. Зрештою, не дай бог Путін настільки збожеволіє, що спробує десь застосувати тактичну ядерну зброю. Тоді, думаю, піде зубодробильна відповідь з боку Заходу. І Путіна, ймовірно, вже попереджали, якщо він наважиться застосувати зброю масового ураження, то отримає адекватну відповідь. У цій історії, до речі, можливий і інший сценарій - а що, якщо його наказ про застосування ядерної зброї буде саботований? Це може стати спусковим гачком, коли вже військові скажуть: "Так, Путін, ти що, з глузду з'їхав? Хочеш, щоб ми влаштовували Третю світову війну? Ні, ми твій наказ виконувати не будемо". А є різні ситуації - військові можуть відмовитися виконувати наказ і, що називається, стояти на місці, а можуть повернути зброю проти власної влади.
Багато з російських політологів, політемігрантів можуть заперечити, що в Росії немає традиції участі армії в політиці. Так, її немає, хоча були випадки, коли армія намагалася це робити. Були окремі генерали, які йшли в політику на кшталт покійного генерала Лебедя або деяких інших воєначальників, які намагалися зайнятися політикою. Вони були різними, не обов'язково ліберального спрямування, були і ультраправі, консерватори на кшталт генерала Макашова або генерала Рохліна. Спроби були, але лиха біда початку – в якийсь момент армія раптом бере і починає брати участь в політиці.
Тобто теоретично сценарій, коли танки будуть не на параді, а братимуть участь у путчі, можливий, я правильно вас зрозуміла?
Я з великою повагою ставлюся до людей, які є представниками української влади, включаючи президента, який теж від імені української влади і народу періодично виступає з важливими заявами.
Але повторюся, що в даному випадку я насмілюся поставити під сумнів заяви щодо того, що атака дронів по Кремлю не має до України жодного відношення. Мені здається, що не до такої міри люди в ФСБ зійшли з розуму, щоб ось так ганебно стріляти собі в ногу. Ракета, пущена з дрона, або сам дрон-камікадзе, і коли цей випадок потрапляє в соцмережі, тобто удар по куполу над Кремлем, тому самому, на якому майорить не просто російський прапор, а президентський штандарт – це ляпас. Якщо ФСБ готове заради незрозуміло чого дати його собі, тоді вони зовсім втратили зв'язок з реальністю. Вони ж продемонстрували граду і світу (якщо це дійсно вони), що у них немає ні ППО над Кремлем, що вони нездатні забезпечити безпеку свого президента. А насправді я думаю, що у них дійсно немає ні ППО, ні уявлення про те, що і як загрожує безпеці президента. Коли Путін іноді їздить по Москві, і цей кортеж мчить зі швидкістю 200 з гаком кілометрів на годину по абсолютно порожніх вулицях, вони припускають, що десь під кущем або на даху якогось будинку, або втиснувшись в тротуар десь лежить терорист-камікадзе. І я не здивуюся, якщо вони там не думають і не відпрацьовують зовсім інші сценарії – вийдуть на вулиці Москви танки з якої-небудь дивізії, розташованої в Московській області (а там є дивізії імені Дзержинського, Таманська, Кантемирівська), і навіть один танковий батальйон пройде, як ніж крізь масло.
Чи є в Росії зараз люди, яким це вигідно і які технічно можуть це зробити?
Я можу говорити лише теоретично.
Теоретично, звичайно.
Теоретично такі люди є. Взяли, сіли по танках і поїхали. І хто їх зупинятиме? Ви уявляєте собі, що таке йде на швидкості танкова колона? Це страшна штука, від одного танка можна [обгадитися] (неценз.), не сходячи з місця. А коли танкова колона йде на швидкості і зверху її супроводжує чотири вертольоти, всі ці ФСОшники, які жодного разу в житті не стріляли і не були в справі, а тільки щоки надувають за спиною у Путіна, тут же можуть розбігтися, коли побачать лише один танковий батальйон. Я не військовий фахівець, але скільки танків в батальйоні буває, 18-20, брехати не буду (за стандартами російської армії в танковий батальйон входить 31 танк. - Главред). І теоретично всі ці танки на хорошій швидкості за годину дійдуть до Кремля, поки там будуть думати, що їм робити.
Але танк же просто так не виїде з частини, їм же теж хтось має віддати наказ. Є такі люди з еліт, які теоретично мають таку можливість?
Це може бути тільки заколот. Я насилу собі уявляю Сергія Кужугетовича Шойгу, людину страшно дозвільну, ледачу і не дуже розумну. Я був колись з ним знайомий, кілька разів послухав всякі його оповідки і зрозумів, що його уявлення про світ, в якому ми живемо – це десь за межею добра і зла. Це було давно, але не думаю, що він відтоді порозумнішав.
Треба просто покопатися і подивитися, за якими сценаріями відбувалися військові перевороти в різних країнах світу в далекому і недалекому минулому. Дуже часто відповідальність на себе брала група якихось рішучих молодих офіцерів. Такого сценарію я теж не можу виключати, хоча він малоймовірний. Все-таки я більше вірю в те, що це буде переворот за образом і подобою того далекого, що трапився у 1801 році. Коли найближчі придворні сподвижники прийшли до государя-імператора Павла Петровича і запропонували йому підписати маніфест про зречення від престолу на користь його сина, цесаревича Олександра. А коли Павло відмовився, в хід пішла табакерка, шарфик і, можливо, щось іще - історія це замовчує.
Зараз багато телеграм-каналів, які пов'язані з Кремлем, говорять про те, що нібито між Патрушевим і Путіним є якісь розбіжності. Якщо говорити про найближче оточення Путіна, чи є хтось, хто може взяти кермо влади в свої руки?
Мені невідомо, наскільки насправді впливовий Патрушев. Я не виключаю, що насправді він не такий впливовий. Цілком ймовірно, що найвпливовіші люди - це ті, про яких ми навіть не чули і не знаємо. Або ж дуже мало чули. Я, наприклад, чув, що вельми впливовим є Ковальчук-молодший, Кирило, який взагалі не займає ніякої формальної посади в Кремлі, але є там мало не повноправним господарем. І розпоряджається і главою адміністрації Вайно, і його заступником Кирієнком, і командує іншими людьми, а так він всього-на-всього син одного з братів Ковальчуків, старих друзів Путіна. Наскільки це відповідає дійсності - я не знаю, але в російській історичній традиції таке бувало. І люди, які або взагалі не займають ніякої посади або займають якусь непримітну, стають фігурами номер два за чинного правителя. Можливо все.
Якщо у Пригожина не вийде зробити те, про що він заявляє, що чекає далі його і ПВК "Вагнер"?
Пригожин вже скоро рік діє як публічний політик. У нього вже з'явилася деяка громадська підтримка, його бояться, ненавидять, у когось він викликає огиду, а у когось і захоплення. Тому що він представник кримінальної культури, а їй прихильні мільйони людей в Росії. Вони можуть скласти для нього певну соціальну базу підтримки на першому етапі. У нього є гроші, зброя, засоби масової інформації, а це чимало для того, щоб поборотися за владу того чи іншого рівня. Якщо гра, в яку він грає, буде програна, то довго на світі він не проживе. Або йому доведеться пуститися навтьоки і спробувати розчинитися десь на просторах планети. Можливо в Африці - ми ж знаємо, що він там вже давно орудує, у нього є інтереси. І, можливо, десь у джунглях Центральноафриканської Республіки знайдеться місце, де йому вдасться сховатися. Але шукати його потім будуть довго і наполегливо. І, можливо, знайдуть.
Що буде з Путіним, якщо він піде від влади?
Різні є сценарії. Були випадки, коли відсторонені від влади диктатори доживали свого віку у спокої. Були випадки, коли фізично з ними розправлялися дуже швидко, прямо в момент військового перевороту. Були люди, які їхали під виглядом якихось медичних процедур, які можна було пройти неодмінно десь в Америці або Швейцарії, або тому ж Китаї (відносно Путіна). Йому терміново потрібно потрапити до рук майстрів традиційної китайської медицини - тільки вони зможуть врятувати вчорашнього російського диктатора.
Є кілька варіантів. Пам'ятаєте, Аббас Галямов кілька місяців тому поділився інформацією про те, нібито ще до початку війни якісь гінці з Кремля їздили в Південну Америку і нібито наглядали там підходяще місце, щоб в разі чого сховатися.
Кілька років тому я був в Аргентині і милувався красою Північної Патагонії. І там жителі ось цих місць абсолютно впевнені, це міська легенда, що Гітлер у них доживав свого віку. Мовляв, он там, на тому боці озера будинок, і Гітлер помер там, і це все дурниця, що він покінчив життя самогубством. А Борман, мовляв, он там жив. І місцеві жителі вірять, що нацисти, принаймні, хто зуміли врятуватися, доживали століття серед гір і озер Північної Патагонії. Глухі місця, до речі. Може, і Путін там опиниться.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
