19 грудня російський та білоруський диктатори Володимир Путін і Олександр Лукашенко зустрілися в Мінську та заявили, що продовжуватимуть співпрацювацю. Зокрема, Путін бачить у Білорусі "союзника" і має намір працювати з республікою у сфері космосу. Хоча Командувач Об'єднаних сил Збройних сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв напередодні заявив, що Путін уперше за три роки сам поїхав до Мінська, щоб умовити Лукашенка до більш широкої участі військ Білорусі у війні проти України.
В інтервʼю Главреду політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач розповів про те, чи чекати Україні наступу з Білорусі до Нового року, коли реально Росія може мати змогу для нового наступу, а також як новий наступ РФ пришвидшить поразку Кремля.
Якщо вірити офіційним заявам, то Путін і Лукашенко обговорювали усе, окрім України. Яка, на вашу думку, реальна причина візиту Путіна до Мінська? Чи правда те, що Путін приїжджав його "дотискати"?
Я не виключаю того, що головною мотивацією, найсильнішою пружиною, яка змусила Путіна відвідати Лукашенка, було бажання його "дотиснути". Але, за великим рахунком, він уже дуже давно не був у Мінську, років зо три. Принаймні з часу протестів проти фальсифікації виборів на користь Лукашенка. Так чи інакше, йому треба було навідатися до своєї провінції, до свого васала. Бо, на мою думку, Російська Федерація і так абсолютно контролює ситуацію у Білорусі, бо контролюючи Лукашенка, вони контролюють і саму Білорусь. Вони використовують територію Білорусі, її ресурси, інфраструктуру у російських інтересах (перш за все – військових) і так само використовують Білорусь, як сказав Путін, як "настоящего союзника". Але насправді це не союзник - це васал, бо союзників у імперської Росії просто не буває. Росіяни говорили, що армія і флот – їхні союзники, але це точно не Білорусь.
Білорусь – це фактично підконтрольна Російській Федерації територія. Поїхати туди для того, щоб якось дотискати Лукашенка, але у чому? Лише в одному питанні – аби втягувати білоруську армію в наступ на території України. Бо по суті Білорусь вже втягнута у війну, адже вона бере у ній участь і понесе за це відповідальність. Але фізично білоруські військовослужбовці не беруть участі у боях на території України. Це могло б бути головним мотивом. Тим паче, що вони [Путін і Лукашенко] обмовилися про це у своїх повідомленнях, коли говорили про спільні військові навчання на території Республіки Білорусь.
Ми маємо розуміти, що повномасштабна агресія щодо України з території Білорусі свого часу теж починалася з військового навчання. Проведення спільних навчань на території РБ означає перекидання на білоруську територію російських військовослужбовців у досить великих кількостях. Тому тепер нам потрібно слідкувати за тим, на яку дату будуть призначені ці навчання і розуміти, що це вже буде початком воєнної операції Росії проти України, яка буде закамуфльована під спільні навчання з білорусами. Чи буде Білорусь та її 15-30 тисяч збройних сил брати участь у наступному нападі на Україну чи не будуть – не так суттєво. Набагато важливіше те, що РФ братиме участь у цій спробі повторної агресії з території підконтрольної їй Республіки Білорусь.
Як тоді можна пояснити присутність Лаврова та Шойгу – вони приїздили, аби теж обговорити моменти, що стосуються подальших військових дій?
Шойгу – це сто відсотків, оскільки він є міністром оборони і вже вдруге протягом тижня відвідує Мінськ. Тому ясно, що це повʼязано з питаннями військового характеру. Не треба забувати, що російські військовослужбовці, зокрема новобранці-мобілізовані, вже давно проходять навчання на території РБ. Їх там навчають, бо Білорусь, на відміну від Росії, зберегла старі радянські так звані учебки (не всі, звичайно, але значно більше у відсотковому співвідношенні). Ну і обговорення спільного виробництва озброєння, передача Росії білоруських боєприпасів, військової техніки, яка ще не була передана до цього моменту. Тобто це – цілий комплекс питань. А міністр закордонних справ РФ Лавров прилітав до Мінська, оскільки це зарубіжний візит президента, а він як посадова особа має його забезпечувати. Тим більше, що в нього новий візаві у Білорусі після померлого Макея, наступник якого вже почав виконання обовʼязків.
Ми здогадуємося, про що вони могли говорити, але те, що лежить на поверхні – наближається дата 30 грудня. Це дуже символічна для Росії дата, бо це – дата створення Радянського Союзу. Хоча вона не зовсім відповідає дійсності з історичної точки зору, але увесь час у радянській історії цю дату святкували саме як день створення СРСР – саме цього дня Сталін на одному зі зʼїздів виступив із пропозицією створення, але юридично це рішення було оформлене влітку 1923 року, бо ще півроку усе це узгоджували і впроваджували у реальність.
Тим не менше, сторічний ювілей СРСР – це серйозний привід для того, щоб імперські діячі у Кремлі чи Мінську хотіли б "повторить" і створити щось подібне. Вони справді вели переговори про Союзну державу Росії та Білорусі, до якої б вони хотіли приєднати і Україну. Але навіть продовжуючи вести війну протягом 9 місяців, не можуть цього зробити.
Я хотіла уточнити – чи є вірогідність, що Путін з Лукашенком найближчим часом під Новий рік в Україні влаштують щось схоже на ситуацію у Грозному у 1994-му?
Якщо мова йде про знищення цілих населених пунктів, то тут їм жодних дат вже не потрібно. Вони це вже робили неодноразово (тут варто згадати про знищений Маріуполь, Сєвєродонецьк, Попасна та інші міста Донбасу). Зараз дуже схожі бої відбуваються під Бахмутом, і він ризикує повторити долю зруйнованих міст. Але у російській армії вже немає зайвого запасу снарядів, боєприпасів для того, щоб продовжувати вести війну в такому стилі довго. Насправді вони теж вичерпують свої ресурси і потребують перерви, переугруповання, переукомплектації тощо. Тобто я на Новий Рік не чекав би Армагеддону у якомусь новому українському місті, яке поки що зараз не перебуває на лінії фронту.
Тобто якщо говорити саме про Київ, бо вже й українські військові говорять про те, що такий сценарій імовірний, яких, на вашу думку, сюрпризів варто чекати після цього візиту Путіна до Мінська?
Ще раз повторюся – найближчим часом, тобто тиждень, два, місяць чи півтора це нереалістично. Тобто у цей час ми можемо почуватися у відносній безпеці та готуватися дати відсіч. А от приблизно з того моменту, коли РФ та Білорусь оголосять про проведення військових навчань і почнуть стягувати нову живу силу і техніку, тоді це означатиме, що вони справді готують нову наступальну операцію. Вони не обовʼязково на цю операцію наважаться, але, швидше за все, це станеться.
Але це вже ситуація приблизно лютого, а, можливо, навіть і березня. Бо та мобілізація, яку провели росіяни, не дала їм очікуваного ефекту, бо для наступу ця мобілізація не дала жодної користі. Після Нового року, якщо вони оголосять загальну мобілізацію, буде важливо, скільки людей вони наберуть. І якщо вони десь у січні-лютому наберуть нових мобілізованих, то приблизно у березні вони будуть готові кидати їх у новий наступ. Тому, думаю, протягом зимового періоду Київ не буде атаковано з боку Білорусі живою силою і технікою, але може бути атаковано дистанційною зброєю – ракетами, безпілотниками. Те саме стосується і українсько-польського кордону, бо загроза з Бресту більше виходила б на логістику України з Польщею, аби спробувати перерізати постачання. Але щойно вони зайдуть у волинські ліси, то живими звідти мало хто вийде. Це буде для них гірше, ніж під Києвом рік тому. Тому я вважаю, що можливий наступ з Білорусі – не Армагеддон, а можливість для нас швидше їх розбити.
Тобто ця нова атака, якщо вона станеться, суттєво на хід війни не вплине, я правильно вас зрозуміла?
Вона може вплинути. Бо якщо ми їх розібʼємо, вони будуть змушені капітулювати. У тому числі, й на інших фронтах та перейти до розмови на українських умовах.
Якщо у росіян тут нічого не вийде, наскільки тоді можуть розтягнутися бойові дії на інших фронтах? Адже фактично їм знову доведеться робити так звані жести доброї волі.
Ми не знаємо, що вони робитимуть – вони можуть щось планувати, а можуть і передумати. Але за їхніми попередніми діями можна передбачити, що вони можуть спробувати повторити ту саму атаку з різних боків – півночі, півдня, сходу. Це вже показало непродуктивність і хибність для них такого кроку. Але вони можуть на це піти, і, очевидно, "видатний полководець" Путін, який, можливо, це задумав, вирішив, що минулого разу були погані виконавці, тому потрібні нові, щоб ще раз це повторити. Але результат буде той самий. Ситуація може бути така – на одній ділянці спробувати наступати, дивитись на реакцію, потім змінювати на іншу ділянку. Усе залежатиме від ситуації на фронтах – росіяни хотітимуть йти з усіх боків, але і на півдні їм це вже не вдасться. Тому мені здається, що це вже в них буде спроба агонії – кинутися на амбразуру і остаточно переконатися у неможливості виконання завдань, які перед ними ставлять.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
