До саміту НАТО у Вільнюсі, який відбудеться 11-12 липня, лишається менше місяця, і ледь не щодня від представників Альянсу та західних політиків лунають доволі обнадійливі для України сигнали. Зокрема, генеральний секретар Організації Північноатлантичного договору Єнс Столтенберг наголосив, що саміт Альянсу підтвердить, що майбутнє України з НАТО. Загалом із цих заяв зрозуміло головне: наша країна буде в НАТО. Втім, ключовою тут лишається ремарка про те, що станеться це лише після закінчення війни з Росією. А до того часу, тобто до повноцінного членства, як дають зрозуміти в Альянсі, НАТО допомагатиме Україні та, ймовірно, надаватиме певні гарантії безпеки.
Політичний аналітик Олександр Кочетков в інтерв’ю Главреду розповів, чого чекати Україні від саміту НАТО у Вільнюсі, в якій перспективі можливий наш вступ до Альянсу, які гарантії безпеки були б найбільш корисними для нас і чи здатні вони втихомирити Росію, а також на що готова Москва, аби не допустити членства України в НАТО.
Чого чекати Україні від саміту НАТО? Наскільки ймовірно, що на ньому щодо нашої країни будуть ухвалені якісь проривні рішення?
Від саміту не слід очікувати нічого революційного. До нього слід ставитися як до робочого процесу, який далекий від завершальної стадії. Ми почуємо там чергові обнадійливі заяви. Більшість країн висловиться за те, щоб Україна стала членом НАТО, але у невизначеному майбутньому. Певні країни, звісно, будуть висловлювати застереження, сумніви та зауваження. Але жодної конкретики – ні по термінах, ні по шляхах вирішення проблеми. Безумовно, ми вкотре почуємо і про те, що країну не можна приймати в члени Альянсу, якщо на її території триває відкритий збройний конфлікт, бо такий пункт є в Статуті НАТО, наприклад, про це точно говоритиме Угорщина, а також певні застереження будуть висловлювати Італія, Франція та ще декілька потужних європейських країн.
Що на саміті може бути справді цікавого для нас? Загальна позиція саміту буде обнадійливою, але не конкретною. Деякі країни, зокрема, США та Великобританія, навіть можуть запропонувати Альянсу укласти окремий договір між Україною і НАТО – про асоційоване членство або щось інше вигадають. У Статуті такого немає, але спеціально для України може бути створений механізм, який дозволить гарантувати безпеку нашої країни ще д того, як вона стане членом НАТО. Такі пропозиції цілком можливі.
Втім, усі розклади по НАТО і рішення членів Альянсу напряму залежать від ситуації на фронтах, а точніше від успіху нашого наступу. Чим успішнішим він буде, чим більше кілометрів ми пройдемо за лінію оборони ворога, чим більше ворожої живої сили і техніки ми знищемо, тим більш сприятливою для нас буде позиція членів Альянсу. Тобто позиція НАТО буде проєкцією наших успіхів на полі бою.
А коли Столтенберг говорив про те, що Україна на цьому саміті отримає чіткий сигнал підтримки і заяву про те, що майбутнє України з НАТО. Про що йдеться, про чергові декларації?
Йдеться приблизно про наступне: "Як тільки, так одразу Україна буде в НАТО обов’язково, але вже зараз Альянс хоче розглянути певні механізми безпеки спеціально для України. Ми з вами і будемо допомагати, будемо надавати зброю. Але спробуйте перемогти ворога зараз, а потім уже будемо думати". Щось таке ми почуємо.
Образно кажучи, поплескають Україну по плечу і побажають триматися?
Ні, не зовсім так. Бо ще й автомат дадуть, і ріжок із набоями. Тобто щось корисне Україні дадуть. Думаю, що і ракети будуть для наших зенітно-ракетних і протиракетних комплексів. Також там є думки і щодо надання нам бронетехніки. Нас не відпустять із саміту без нічого – буде обіцянка постачати Україні зброю.
А гарантії безпеки? Президент Чехії Петер Павел говорив, що в НАТО розглядають дві моделі гарантій безпеки за прикладом або Фінляндії, або Ізраїлю. Який варіант для нас був би кращим? І чи здатні будуть такі гарантії безпеки з боку НАТО хоч трохи втихомирити Росію?
Ні, жодні дипломатичні або навіть військово-дипломатичні рішення не вгамують агресора.
Росія зараз у такому стані, що вгамувати її може виключно груба сила. Тільки чимось важким по голові – тоді агресор, може, і вгамується. Із цим нетверезим і неадекватним дебілом, яким зараз стала Росія, нічого не можна зробити, окрім як "вирубати", а далі вже з ним можна буде якось розмовляти.
Що стосується механізмів, то, звісно, Україні більше підійшов би ізраїльський варіант гарантій безпеки. Він передбачає, що Ізраїль сам будує потужну систему оборони, а члени НАТО, передусім США, допомагають грошима, розробками, технологічним супроводом і розвідувальною інформацією. А якщо постійно просити "дайте, дайте, дайте", то ефективну оборону не збудувати.
Варіант Фінляндії схожий, але він менш вигідний: країні більше дають, але сама вона нічого не виробляє. Вся оборона Фінляндії базувалася на зброї НАТО, допомозі та розміщенні контингентів.
Оскільки у нас складна ситуація, то варіант Ізраїлю нам ближчий.
А наскільки ймовірно, що таку модель гарантій безпеки справді застосують щодо України?
Малоймовірно.
Чому?
А навіщо їм поспішати? Вони ще вирішують, що до чого. Є три варіанти: найкращий, найгірший і якийсь посередині. Найкращий – якщо Україна перемагає Росію, виходить на берег Азовського моря, стане зрозуміло, що такій країні треба всіляко допомагати. Або поганий варіант – якщо ми підемо в наступ, але зав’язнемо, і тоді Росія почне свій контрнаступ і просунеться далі, тобто стане ще гірше, ніж до того, як ми почали наступ. Це поганий, навіть катастрофічний варіант.
Проміжний варіант передбачає, що ми просунемося на 25-30 км і зав’язнемо, а далі триватимуть позиційні бої.
В залежності від того, який варіант буде реалізований, НАТО і буде будувати свої стосунки з Україною і Росією. Якщо раптом Росія досягне певних успіхів за літню і осінню кампанії (хоча особливих передумов для цього я не бачу), з нею почнуть домовлятися, а нас будуть примушувати до переговорів, умови яких диктуватиме Москва. Тоді про членство в НАТО навіть не йтиметься.
Тому НАТО й не поспішає, чекає, що відбуватиметься на фронтах.
Хто такий Олександр Кочетков
Олександр Кочетков – аналітик, політтехнолог, іміджмейкер. У минулому інженер-конструктор КБ "Південне" і заступник керівника пресслужби президента України.
Тобто західні країни не зацікавлені в якомога швидшому закінченні війни?
Вони зацікавлені, щоб якомога швидше прояснилася ситуація, щоб з’явилася визначеність – або туди, або сюди. Для НАТО бажано, щоб Україна перемогла у війні. Але якщо не буде перемагати, Альянс усе одно хоче це розуміти, щоб далі будувати власну стратегію.
Європарламент ухвалив резолюцію, в якій закликав офіційно запросити Україну в НАТО і розпочати процес приєднання, але одразу після закінчення війни (це уточнення завжди фігурує). Чи впливає на щось такий заклик, чи здатна така резолюція прискорити процес просування України до НАТО?
Жодним чином. Це ніяк не впливає на процес. Це суто політична заява. Будь-яка подібна заява є певним троллінгом Росії, не більше того. Це, звісно, солідніше, ніж те, що робить Медведєв, але щодо легітимності – приблизно те саме.
За рішенням саміту НАТО після цього може з’явитися ще якийсь план, тобто нам запропонують певне заохочення – "план розробки чергового плану по розробці іншого плану щодо майбутнього вступу до НАТО". Але це не вирішення питання жодним чином.
Якщо зважати на те, що завжди наголошується на тому, що вступ до НАТО стане можливим тільки після закінчення війни, Росія зацікавлена максимально затягувати її. Але наскільки у Росії вистачить сил і ресурсу, аби затягувати цю війну? Ваша оцінка її можливостей на даний момент? Скільки вона ще може воювати?
Нічого приємного у відповідь на це питання не скажу. Росія не хоче вступу України до НАТО і добивається цього застосуванням військової сили, ядерним шантажем та дипломатичним наступом на країни Європи (уже й різні російські аналітичні центри говорять про те, що треба вдарити по європейських столицях). Тобто Росія хоче не домовлятися з Європою і НАТО щодо України, а дошантажувати НАТО до того, щоб там просто відкинули думку про прийняття України. Росіяни хочуть, щоб і НАТО, і ми відкинули цю думку назавжди. Вони збираються дотиснути і домогтися цього силою. Росія почала гру на виснаження.
Економічні потенціали наших союзників (понад 50 країн) і Росії просто непорівнювані, це неспівставні величини. Але наші союзники живуть за законами демократичного світу, тому нескінченно тягнути війну і допомогу Україні вони нездатні. Бо рано чи пізно суспільства цих країн почнуть проявляти невдоволення такою політикою, що дуже невигідно, коли починаються вибори.
Отже, така ситуація не в економічному, а саме в політичному сенсі не може бути довготривалою – не може бути дуже довготривалої підтримки України Заходом, особливо якщо не буде видно кінця й краю війни. "Війну без кінця" західні суспільства підтримувати не будуть.
Натомість Росія може воювати безкінечно, її повністю це влаштовує. Там немає жодних заворушень і громадських протестів. Навпаки, там російські жінки ледь не відносять на руках своїх нетверезих чоловіків до пунктів мобілізації, аби тільки їх здихатися – їм краще отримати компенсацію, аніж терпіти те, що цей чоловік пропиває все в хаті та б’є їх. Навіщо ж російським жінкам обурюватися, якщо добре отримати живі гроші замість алкаша – дуже корисний обмін.
З іншого боку, Росія змогла пристосуватися до нових умов в економічному плані. І вже цього року не тільки російське міністерство статистики, але й європейські економічні установи пророкують Росії економічний підйом. Оскільки росіяни переорієнтували своє енергопостачання на Схід, і ситуація із грошима в них доволі непогана, вони можуть жити і воювати. Росія готова воювати щонайменше десять років, і це не створить для неї жодних проблем. Навпаки, вона буде все активніше вибудовувати нові системи постачання, розгортати нові виробництва, зокрема, військові.
Не бачу, як у випадку довготривалої війни на виснаження Україна та її союзники можуть перемогти. Тут шанси у кращому випадку 50/50.
Хіба не можуть змінити ситуацію певні "чорні лебеді", породжені саме внутрішньою боротьбою в Росії?
"Чорні лебеді" – це події, яких ніхто не передбачає. Тому говорити про те, якими вони будуть, ми не можемо, вони завжди неочікувані для аналітиків та суспільства.
Такі події можливі в Росії, оскільки ситуація там завжди не дуже передбачувана. Свого часу ніхто не думав, що розвалиться Радянський Союз. Я, наприклад, народився в ньому, і мені здавалося, що я все життя в ньому і проживу. Але ж ні, він був зруйнований за десять років, а це миттєвість, з історичної точки зору.
Тобто в Росії можливо все.
Чи є передумови, щоб через внутрішню боротьбу в Росії там розпочалися процеси, які змусять її переключитися з війни в Україні на власні проблеми?
Передумови є, але спусковим гачком для цих процесів можуть бути виключно успіхи України на фронті. Причому не просто перемога, а розгром російських військ зі знищенням великої кількості живої сили і техніки ворога, можливо у котлі. Тільки такий розгром може стати запалювальним елементом, який призведе до вибуху протистояння в Росії. Протистояння – це іскра, і щоб воно почало горіти, потрібно, щоб сталося щось таке, що не зможуть приховати Конашенков та всі решта.
На що, з вашої точки зору, ще готова піти Росія, аби не допустити НАТО на територію України? Де межі того, що вона готова задіяти заради досягнення своєї мети?
Все, на що вона готова, вона вже зробила. Це той максимум, на який вона спроможна, аби відділити НАТО від України, а Україну від НАТО.
Чи може піти в хід ядерка – чи то зброя, чи то провокування аварії на ЗАЕС?
Провокування аварії на АЕС цілком можливе, незалежно від НАТО. Це Росія може зробити для того, щоб створити певні передумови для мобілізації росіян та повного її закриття після створення "залізної завіси" – таке закриття країни допоможе кремлівській владі повністю взяти її під контроль. Тому спровокувати якусь ядерну подію, наприклад, вибух на Воронезькій атомній станції, Росія цілком може.
Але це буде означати подовження цієї війни.
Сценарій використання ядерної зброї проти України зараз зовсім не проглядається, тому що це нічого не дасть самій Росії. Вона намагається здаватися навіженою, але насправді не така вже й божевільна. Людина, яка готова згоріти в ядерному протистоянні, не буде витримувати найближчих людей по 14 діб на карантині перед зустріччю, аби не захворіти, а Путін це продовжує робити. Нещодавно він зустрічався з воєнкорами, і їх витримували на карантині. Тобто Путін хоче жити, причому жити добре. Відтак, ніякої ядерної війни він не хоче, та й проти України це не спрацює. У Москві вже зрозуміли, що передусім у нас немає цілей, після враження яких ми одразу почнемо капітулювати. Їй нічого зруйнувати на українській територій, аби перемовини на умовах Росії відбулися. Тому застосування тактичної ядерної зброї не вплине на перебіг війни і нас не спинить.
А якщо Росія застосує проти нас стратегічну ядерну зброю, вона поховає і себе, бо ми надто близько до РФ. Тож використання ядерної зброї проти України – це надто дурнуватий крок навіть для Кремля.
А от застосувати ядерну зброю проти інших країн Росії боязно. Їй страшно, бо вона може отримати не тільки удар у відповідь, але й превентивний удар. Причому необов’язково ядерний, а будь-якою сучасною високоточною зброєю, яка знищить дуже багато. Ефект може бути навіть більшим, аніж від використання ядерної зброї. І Путін про це знає.
Отже, ймовірність використання сьогодні ядерної зброї є приблизно такою самою, як і на початку війни.
Український наступ уже розпочався, і вже очевидно, що все буде не так просто, як багато хто у нас очікував, коли говорили, що вже влітку ми будемо в Криму. Якщо і далі так буде, і український наступ не призведе до значних успіхів, чи можливий такий варіант, що окремі західні країни вступлять у війну на боці України?
Стрімкого просування та успіху нашого наступу могли очікувати тільки ті, хто не на фронті. Всі, хто отримує інформацію з фронту, добре розуміють, що ворог дуже добре готувався до нашого наступу, тож так просто і на ура його не взяти. Знадобиться важка виснажлива героїчна робота ЗСУ.
Втім, український наступ ще не почався – зараз триває розвідка боєм, ми відшукуємо шпарини і вразливі частини фронту, де можна здійснити прорив. Поки що наступ не почався, тож нема про що говорити. Навіть напрямок головного удару досі невизначений. Наші основні сили, як і російські, ще не брали участь у тому, що відбувається на фронті. Так, є пожвавлення бойових дій, інтенсифікація, але це ще не наступ. Тож про якісь підсумки говорити ще відверто зарано.
Наскільки наш наступ буде вдалим, звісно, впливатиме на ситуацію, але це не головний фактор. Головний фактор – час. Країни НАТО дозрівають до того, щоб частина з них почала брати все більшу й більшу участь безпосередньо у бойових діях. В першу чергу, йдеться про наших найближчих сусідів. Я би сказав так, коаліція F-16, тобто коаліція щодо надання Україні натівської авіації, якраз і складається з країн, які вважають, що треба брати безпосередню участь у боях на території України.
Таким чином, надання Україні сучасних літаків фактично означає готовність багатьох країн НАТО вступити на нашому боці у війну, в прямі бойові дії з Росією.
Тому що літаки F-16 можна заправляти, перезаряджати, тобто підвищувати нову зброю замість використаної, де завгодно, а от ремонтувати їх можна виключно на аеродромах, де є натівська інфраструктура, фахівці та обладнання. Якщо літаки воюють тут, а обслуговуються там, на аеродромах НАТО, то ці літаки стають законною мішенню для російських крилатих ракет. Якщо таке рішення ухвалюється, це означає, що ці західні країни готові чекати прильотів російських ракет по своїх аеродромах. Але якщо ракета прилетить по країні НАТО, буде здіяна 5 стаття Статуту НАТО.
Таким чином, надання авіації або серйозний рух у цьому напрямку буде прихованим рішенням. Я переконаний, що натівські пілоти та інші спеціалісти, які є громадянами країн НАТО і вийшли у відставку, почнуть брати участь у боях на території України. І це вже буде участю країн НАТО у війні, а далі вона буде розширюватися. Цей процес триває, і він стає все ближче і ближче. І переможність нашого наступу не є головним чинником щодо участі НАТО – НАТО й так поступово дозріває.
Коли Україна може стати членом НАТО? Це перспектива найближчих років, найближчого десятиліття? Чи є ризик, що ми можемо раптом відкотиться назад у цьому процесі і не вступити туди?
Ми зараз говоримо про вступ до НАТО так, наче це єдиний варіант. Довкола нас 360 градусів можливостей, а ми намагаємося протиснутися в невеличку шпаринку розміром п’ять градусів. Ми туди ліземо і ліземо, хочемо і хочемо. А світ значно ширший, навколо нас лишається ще 355 градусів – ніхто там не заважає. Є безліч варіантів, окрім членства в НАТО або отримання безпекових гарантій. Звісно, вступ до НАТО це добре. Але ми не знаємо, скільки Альянс проіснує, і чи не створить Україна інший оборонний союз у Європі разом із Польщею, Туреччиною, країнами Балтії, Румунією, а також Великобританією як носієм ядерної зброї, а також у недалекому майбутньому й Білоруссю. Навіщо нам тоді НАТО, якщо буде такий оборонний союз, у якому Україна відіграватиме практично головну роль? Це станеться раніше, ніж за десять років, тобто ніж бачиться членство в НАТО. Але я не бачу в цьому трагедії.
Хіба що якщо розглянути якийсь фантастичний варіант, то через п’ять років ми будемо в НАТО. Але за п’ять років багато чого може статися – можуть з’явитися інші варіанти, які будуть значно ефективнішими.
Добре, якщо або коли Україна вступить до НАТО, яка роль їй буде відводитися вже в рамках альянсу в Східній Європі?
Після закінчення бойових дій справді стане можливим наше членство в НАТО.
В рамках НАТО Україну будуть пробувати використовувати як спецназ, який кидатимуть у найбільш гарячі точки, щоб він вирішив якесь дуже термінове і важливе завдання. Так завжди і застосовують сили спеціальних операцій – їх направляють туди, де дуже складно і ніхто нічого вдіяти не може. Так от Україну з її бойовим досвідом будуть намагатися використовувати в найбільш гарячих точках світу для вирішення найбільш складних військових задач. Це буде найбільш елітний і шанований спецназ, до якого ставитимуться із пошаною, повагою, нагородами, грошима, але війна при цьому буде постійною для нас.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
