Коли ми говоримо про Туреччину і введення її військ на територію автономної республіки Нахічевань, ми маємо пам`ятати про одну історію часів активної фази конфлікту. Тоді вірменам вдалося взяти під контроль частину цієї автономної республіки і велика кількість азербайджанців, які проживали у Нахічевані, зламали кордон із Туреччиною і тікали туди, що призвело до гуманітарної кризи у Туреччині. У тому числі, аби запобігти такому розвитку подій і чітко дати сигнал Вірменії і Росії, що такий розвиток подій сприйматиметься як ворожий, Туреччина і здійснює превентивні кроки, аби не допустити такої кризи знову.
Нахічевань – це територія слабозаселена, там величезна кількість гір і її складно захищати. І тому вона може показатися вірменським стратегам ласим шматком для контратаки. Власне, для цього Туреччиною і були введені ці війська.
Паралельно дії Туреччини щодо введення своїх військ до Нахічевані відбуваються в рамках оголошених спільних повномасштабних військових навчань з Азербайджаном і це також демонстрація сили – того, що вони можуть дати відсіч і вірменам, і, можливо, росіянам. Більше навіть саме росіянам, аби ті не дали своє "добро" на загострення ситуації.
читайте такожЕрдоган принижує Путіна на очах всього світуХоч сама по собі ситуація вибухонебезпечна, ми розуміємо, що і Азербайджан, і Вірменія не мають ресурсів для того, щоб вести повномасштабну війну або довготривалі наступальні операції. Тому загострення, оскільки конфлікт між цими двома країнами можна вважати розмороженим, будуть час від часу з’являтися. Тим більше, що Азербайджан зараз вголос заявляє про те, що так званий мирний процес в рамках Мінської групи зайшов у глухий кут і практично не дає жодних результатів, бо усі запропоновані варіанти не влаштовують або Азербайджан, або Вірменію.
Разом із тим, це - елемент нової політики Анкари на Кавказі. Раніше вона здебільшого допомагала зброєю, спорядженням, інструкторами, навчаннями тощо і це перший раз, коли вона вводить війська на територію Південного Кавказу. Тобто це новий етап і нова політика Анкари щодо Кавказу, посилення її впливу і загострення відносин між Туреччиною і Вірменією або запрошення Вірменії до перемовин. Бо свого часу Ердоган намагався вибудувати діалог з Вірменією, розраховуючи, що цей глухий кавказький кут, де практично немає ніякого економічного руху і транспортних артерій між Вірменією і Туреччиною, може бути розблокований і це дасть йому козирі, у тому числі, і у перемовинах із Південно-Кавказькою республікою. Але тоді це не вийшло і, можливо, зараз Єреван вже почує аргументи Анкари.
Я не думаю, що це може вилитися у повномасштабний конфлікт між Росією і Туреччиною на Кавказі, тому що Росія і Туреччина у складних відносинах вже у двох регіонах світу - на Близькому Сході і в Лівії. Втім, ситуація може розгорнутися так, що інших варіантів не буде, і тоді Туреччина на Кавказі використовуватиме ті самі інструменти, які вона використовує в Сирії і Лівії. Та поки що вона утримується від активних дій і поки що це – лише демонстрація готовності до застосування своїх можливостей на Кавказі.
Загалом це цікава ситуація, тому що раніше Туреччина до Ердогана намагалася уникати прямого втручання на територіях, які колись були частиною Османської імперії. Так само сумнівним виглядає і претендування Туреччини на більш активну політику у Криму окрім тієї, яку вона вже проводить - захисту кримських татар, підкреслення територіальної цілісності України і ведення перемовин з росіянами. Гіпотетично така можливість у майбутньому може з`явитися лише у разі дестабілізації у Росії і прийнятті політичного рішення про звільнення Криму, але сьогодні це неможливо.
Игорь Семиволос, директор Центра ближневосточных исследований, специально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
