Викликав масову істерію: як СРСР боровся з колорадським жуком і чому програв

Ви дізнаєтеся:

• Як і коли колорадський жук потрапив до Європи і СРСР
• Як у СРСР боролися з колорадським жуком
• Як залучали населення до боротьби з жуком

Наразі важко уявити українські городи без колорадського жука - постійного ворога картоплі. Але ще в середині ХХ століття його поява сприймалася як серйозна загроза не лише сільському господарству, а й державній безпеці. Перші "десанти" цих смугастих комах зафіксували в Українській РСР у липні 1951 року, і за їхнім пересуванням уважно стежили не тільки агрономи, а й співробітники Міністерства державної безпеки.

Як колорадський жук потрапив до СРСР

Про стрімке поширення жуків Європою вчені знали ще з 1920-х. Польський тижневик Tygodnik Іllustrowany у серпні 1932 року тривожно повідомляв, що смугасті "загарбники" вже охопили 3/4 картопляних угідь Франції і рухаються зі швидкістю 140 км на рік, пише Історична правда. За оцінками журналістів, у 1934 році вони досягнуть Німеччини.

Жуків вважали справжньою біологічною загрозою, з якою боролися як із інфекцією: проводили роз’яснення серед селян, залучали дітей у школах до математичних задач про плодючість комах і розклеювали карти з прогнозами "наступу".

Коли в Україні з'явився колорадський жук

26 липня 1951 року прикордонна служба МГБ УРСР зафіксувала першу появу личинок жука в селі Висіч на Львівщині. Усього - п’ять. Однак інцидент одразу набув шпигунсько-диверсійного відтінку. Львівське управління МГБ почало підозрювати у завезенні личинок українських націоналістів.

У справі згадувалося ім’я жінки на прізвище Щегольська, яка нібито знайшла личинок у себе на городі. Під час допитів вона спершу стверджувала, що комахи з'явилися самі собою, потім - що їх принесла "бандгрупа", далі - що їй їх передав працівник радгоспу Басс із наміром отримати винагороду. Свідчення змінювалися настільки часто, що МГБ посадило Щегольську в камеру з агенткою "Ліаною", аби дізнатися правду.

Рекомендуємо:

Міста, яких "не було": що криється за правдою про засекречені зони СРСР

Урешті "вибили" свідчення: жуків їй нібито передали учасники ОУН, серед яких фігурував навіть "бандит" з прізвищем Жук. Далі згадувалися ще кілька прізвищ "підпільників", які мали передати личинок для диверсії.

Поки розвідка шукала "шкідників" серед людей, справжні жуки поширювалися далі. Уже в серпні 1951-го нові випадки фіксували в сусідньому Магерівському районі. У приватних господарствах та на колгоспних полях виявили сотні жуків та десятки кладок яєць.

На місце виїхала експедиція - карантинні інспектори, науковці й співробітники МГБ. Але попри всі зусилля, упродовж 1952–1953 років колорадський жук став звичним для Немирівського, Магерівського й Рава-Руського районів Львівщини.

До 1960 року "колоради" дісталися Хмельниччини. Місцева газета Шлях Жовтня в рубриці "Запитуєте - відповідаємо" розповідала, як розпізнати жука, як він живиться і як з ним боротися. Рекомендували обприскування ДДТ і гексахлоридом, дітей залучали до збору комах. Ворожий "імперіалістичний агент" став ще й об’єктом шкільної пропаганди: антирекламу жуків друкували навіть на зворотах учнівських зошитів.

Чим раніше труїли колорадського жука

У СРСР на початку масового поширення цього шкідника застосовували прості народні методи. Селяни збирали дорослих жуків і личинок вручну - навіть дітям платили копійку за кожного знищеного екземпляра. Використовували розчини керосину або солі, а також настої з листя волоського горіха як природний інсектицид. Часто випускали цесарок, які поїдали жуків у городах .

Попри хімічну обробку полів, мобілізацію колгоспників і навіть підозри у біодиверсіях з боку "націоналістів", жук вижив. У звітах до ЦК Компартії України йшлося про численні скарги радянських громадян на "загадкових паразитів" - не лише колорадського жука, а й цілий список шкідників.

Комаха зі штату Колорадо не просто стала буденністю - вона стала символом радянської боротьби із невидимим ворогом. І навіть після розпаду СРСР "смугастий інтервент" залишився з нами - вже не як диверсант, а як звичний, хоч і непроханий, гість на городі.

Яка найефективніша отрута від колорадського жука

Сучасна хімічна промисловість пропонує десятки дієвих інсектицидів, але найефективнішими залишаються системні препарати на основі імідаклоприду, тіаметоксаму, хлорантраніліпролу та інших речовин, що впливають на нервову систему комах. Вони діють як через контакт, так і через травлення, вражаючи личинок і дорослих особин.

Для захисту картоплі від колорадського жука використовують також деревну золу, подідилася авторка YouTube-каналу "Городниця з Одеси" природний засіб, який одночасно відлякує шкідників і покращує родючість ґрунту. На кожну сотку ділянки слід вносити приблизно 10 кг деревної золи.

Під час посадки картоплі у кожну лунку щедро додають золу та одну квасолину. Квасоля виділяє речовини, які відлякують шкідника. Замість квасолі можна використовувати інші рослини з відлякуючими властивостями:

• тютюн,
• ярий часник,
• цибуля,
• календула.

Їх можна висівати у міжряддях картоплі або висаджувати поряд з основними культурами.

Дивіться відео про те, чим посипати картоплю, щоб не було колорадського жука:

Золу бажано вносити вранці або одразу після дощу - в цей час вона краще прилипне до листя й ґрунту, забезпечуючи триваліший ефект.

Додатковим ефективним методом є використання тирси (соснової або березової). Один раз на місяць потрібно присипати землю між картопляними кущами тирсою, що утруднює пересування жуків. Через місяць процедуру слід повторити.

Вас також може зацікавити:

• Мовна диверсія СРСР: що не так із кличним відмінком і чому його боялися у Кремлі
• Чому КДБ в СРСР популяризувало тризуб та прапор України - історик розкрив секрет
• Тепер коштують тисячі - навіщо в СРСР робили порцелянові рибки та яка їх історія

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред