Сили оборони України провели рішучий контрнаступ у Харківській області. Операція, під час якої війська за лічені дні звільнили захоплені населені пункти регіону, стала абсолютним сюрпризом для російських окупантів. Росія зазнала поразки у битві, виправдати яку не в змозі навіть кремлівська пропаганда.
Ситуація на полі бою змінюється на користь України, яка набуває більше військових можливостей для звільнення своїх територій. Проте противник, як і раніше, залишається сильним та небезпечним. Він продовжує утримувати частину українських земель під своєю окупацією.
В інтерв'ю Главреду голова Українського центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан розповів про перелом ситуації після звільнення ЗСУ Харківської області, небезпеку передислокації військ РФ після їхньої втечі з регіону, нові можливості України в битві за Донбас, перспективи перенесення війни на територію Росії та головну мету Києва у війні із Москвою.
Харківську область практично звільнено від російської окупації. Як ви вважаєте, чи відбувся перелом у війні на користь України?
Перелом відбувся. Все сталося за короткий проміжок часу. Влітку лінія фронту фактично не рухалася, відбувалися позиційні бої.
А потім у короткі терміни ми, по-перше, витягли великі резерви росіян на правий берег Дніпра на Херсонському напрямку, а по-друге, висмикнули резерви, у тому числі, з Харківського напрямку – з ділянки фронту в Ізюмському районі. Водночас було сплановано і реалізовано стрімку операцію. Думаю, самі росіяни цього не чекали і не готувалися до такої оборонної війни.
Росія була в полоні своїх власних ілюзій. Вважала, що зможе постійно тиснути і наступати, а ЗСУ не рухатимуться конкретно на Харківському напрямку. Таким чином, українська армія реалізувала все, що планувала. Операція на Харківщині пройшла з успіхом.
Чим відповість Росія? Перекидатиме резерви на інші напрямки або влаштує терор з ударами по критичній інфраструктурі (як ми вже бачили на прикладі тієї ж Харківщини) або навіть по центрах ухвалення рішень?
Росія задіяла вже всі свої можливості. Удари по об'єктах критичної інфраструктури, яких завдала Москва, вважаються табу під час будь-яких військових дій. Це об'єкти, які забезпечують цивільне населення світлом, водою, енергопостачанням. До військової інфраструктури вони не мають жодного відношення.
Ракетні удари Росії по цих об'єктах – а вони не пожалкували навіть своїх високоточних крилатих ракет – свідчать лише про безсилля російської армії в цілому та про неадекватність її військово-політичного керівництва. Це ознаки неспроможності як у військовому, так і в політичному плані.
Як ви вважаєте, у ситуації, коли Росія зазнала інформаційної і військової поразки, яким чином вона намагатиметься переломити ситуацію? Москва шукатиме нові резерви, чи може йти мова про мобілізацію?
Ви все правильно кажете. Росіяни покладали дуже великі надії на свої резерви – так званий 3-й армійський корпус. Він, за аналогією з 1-м та 2-м армійськими корпусами "ДНР" та "ЛНР", мав би стати посиленням на південному фронті.
Але Збройні сили України перехопили ініціативу у росіян. Наші війська вирішили не чекати, коли Росія повністю перекине цей третій корпус на територію України, і провели успішну операцію у Харківській області.
Можливості цього 3-го армійського корпусу, який насправді розтягнуто по різних напрямках, вичерпані. Його потенціал серйозно не посилить Збройні сили РФ. Також важливим є питання і темпів поповнення існуючих частин, їхнього бойового злагодження. Темпи вирішують спроможність російської армії.
Якщо частини не поповнювалися особовим складом, бойове злагодження не проводилося, військовослужбовці, в тому числі, і 3-го армійського корпусу РФ, перетворюються на збірну солянку людей зі зброєю, осіб без бойового досвіду, не здатних самостійно виконувати військові завдання. Судячи з цього, росіянам не доведеться розраховувати на якісь приховані резерви.
Росія може погрожувати ядерною зброєю – такі погрози для нас вже не мають значення. Ядерний шантаж Запорізькою АЕС вже теж не спрацює. Вони намагалися здійснити "спеціальну операцію" із застосуванням платформи Ради Безпеки ООН, але трюк не вдався.
Що далі – оголошення мобілізації? Тоді це буде крах режиму Путіна. Оголосити можна будь-що. Проблема в тому, чи здатна сьогодні Російська Федерація реально провести загальну мобілізацію і перетворити мобілізованих на повноцінні воєнні підрозділи.
На прикладі формування резервів 3-го армійського корпусу бачимо, що Москва на це не спроможна. Адже замість одного 3-го армійського корпусу мало бути чотири таких підрозділи, зважаючи на кількість військових округів РФ і частин, які беруть участь у війні з Україною.
Мобілізація в Росії може спричинити великий соціальний вибух. Після поразки на фронті оголошення мобілізації та її провал призведе до протестів і бунтів навіть у Москві. Кремлівська верхівка це дуже добре розуміє.
Тому сьогодні у Росії не залишилося жодних інструментів, жодних карт, які б не були вже биті або засвічені. Безсилля стало суттю ситуації, яка склалася у Кремлі. Вони не можуть нічого протиставити українцям.
Вони не спроможні продемонструвати ще більших ракетних обстрілів, ніж у лютому цього року. Наша система ППО вже перейшла на інший рівень якості. Відбиття, наприклад, 9 із 12 ракет нашими засобами протиповітряної обороні – дуже високий показник. Навіть для передових країн НАТО.
Росія продовжує свою тактику терору щодо цивільного населення.
Крім того, Москва традиційно за допомогою своєї агентурної мережі намагається розкачати ситуацію в Європі. Росія прагне вивести європейців на протести через те, що європейські країни нібито можуть замерзнути без кремлівського газу. Ситуація розхитується за допомогою питань підвищення цін на енергоносії та комунальні послуги. За задумом Кремля це мало б спонукати європейців виходити на вулиці і вимагати повалення їхніх урядів.
Втім, я думаю, сьогодні кожна європейська нація розуміє – йде боротьба за свободу. Тому навіть стара КГБістська технологія путінської Росії не спрацює ані в Україні, ані в Європі.
Як я розумію, ЗСУ збудували потужний плацдарм для наступу зі сходу Харківської області на Луганщину. Чи можемо ми говорити про те, що з'являється сценарій нової битви за Донбас?
Не можна недооцінювати супротивника. Основні сили ізюмського угрупування втекли та лишили багато техніки. Але багато живої сили та техніки вони встигли перекинути вже на Донецький та Луганський напрямки.
Противник і досі не розбитий. Нагадаю, подібний підйом уже був, коли російські війська так само тікали з Київської області. Росіяни не встигли там допустити таких гучних поразок, але це була втеча. Вони залишили північ України – Київщину, Чернігівщину, Сумщину. Війська, що залишили північ, перекинули на Ізюмський та Донецький напрямки, після чого там розпочався наступ.
Росіяни концентрують свої сили. Сьогодні їм буде потрібна перемога. Вони вже показали, що готові битися до останнього свого солдата. Так вони ставляться до життя своїх бійців. Жодних сумнівів немає – противник ще створить нам багато проблем.
Проте кожна наша перемога наближає їхню поразку. Після того, як росіяни забралися з півночі нашої країни, ми вибили їх з острова Зміїний, відбулися удари по об'єктах у Криму, відбувся величезний злам у суспільній свідомості. На Харківщині теж відбувається великий злам - зміни не лише у свідомості простих росіян, але й у мотивації бійців російської армії. Про це свідчать перехоплення розмов.
Україна створює для себе набагато кращі умови. Звільнення Ізюма призвело до контролю фактично над північчю Донецької та Луганської областей. Створюються більш вигідні передумови для битви за Донбас. Сьогодні вже чуємо такий жарт: Путін сказав, що треба виходити на адміністративні межі Донецької області до 15-го вересня – ЗСУ якраз і виконають це побажання.
Але нам треба розуміти, що попереду на нас очікують тяжкі і затяжні бої. Треба до них готуватися. Проте ми поступово ламаємо російську армію і вже знищили всі її найкращі підрозділи.
Як тепер розвиватиметься ситуація на південному фронті? Чи можуть війська РФ піти на "жест доброї волі" у Херсоні, Херсонській області, а в перспективі і в Криму?
Подібний сценарій призвів би до абсолютного краху влади Путіна. Це було б можливо в одному випадку – зміни влади і політичного курсу в Кремлі. Нам, звичайно, дуже хотілося б цього, але такої динаміки ми не спостерігаємо.
Росіяни, як показує життя, чіплятимуться навіть за невигідні для себе позиції. Бачимо це по їхній обороні на правому березі Дніпра. Вони готові були перекидати туди резерви з Харківського та Донецького напрямків лише для того, щоб виконати політичне завдання Путіна – не здати українській армії Херсон.
Я б не плекав сподівань, що росіяни підуть на "жест доброї волі" на півдні. Вони суттєво закріпилися там навколо Херсона. Але Збройні сили України планомірно і дуже методично, як салямі, нарізають російське угрупування, яке засіло на правому березі Дніпра.
Як може змінитися ситуація на фронті після запуску ленд-лізу з 1 жовтня?
Кардинального перелому я б не очікував. Ленд-ліз – це процес для американської промисловості. Штати працюють над великим перезапуском свого військово-промислового комплексу. Приватні компанії отримують великі державні замовлення згідно із заявкою, яку формує наше Міністерство оборони. Заявка узгоджується з нашими американськими партнерами.
Йдеться більше про їхню внутрішньоамериканську оборонку. Враховується переозброєння європейських партнерів, членів НАТО. Великі, складні логістичні процеси, на які підуть місяці.
На швидкі зміни для України в плані постачання зброї, буцімто до нас прилетять, наприклад, 10 американських літаків, очікувати не слід.
Водночас процеси вже запущено, вони є незворотними. Ми переграємо Росію за ресурсами, в цьому вже немає жодних сумнівів.
Після перемог ЗСУ під час контрнаступу 8 вересня, які могли бачити всі силовики і міністри країн формату Рамштайн практично в режимі онлайн, в жодної західної країни не виникне питань щодо спроможностей української армії. На Заході побачили – російську армію можна не лише зупиняти, а успішно бити прямо на полі бою.
Єдина вимога до наших західних партнерів – озброїти Збройні сили України всіма сучасними видами озброєнь. Це мають бути не надлишки зброї, які вже давно прострочені та зберігалися на складах країн НАТО. Мова повинна йти про нові види озброєнь, і всі вони повинні опинитися на полі бою в України в достатній для потреб армії кількості.
Україні треба вирівнятися з Росією за показниками кількості зброї і набоїв. Так ми нівелюємо єдину їхню перевагу. Наразі вони переважають нас лише в кількості радянського озброєння та снарядів.
Враховуючи успіхи ЗСУ на Харківщині, про які сценарії завершення війни ми могли б говорити?
Стратегія ЗСУ полягає в планомірному виконанні завдання, що спрямоване на знищення логістичних шляхів забезпечення, командних пунктів і всього, що необхідно російській армії для повноцінного ведення війни.
Війська РФ використовують велику кількість снарядів і пального. Все це потребує постійного поповнення з території Російської Федерації. Вони вже перекидають озброєння з Білорусі та Сирії, що свідчить про дефіцит зброї.
На мою думку, реалізацію планів ЗСУ ми вже невдовзі побачимо на правому березі Дніпра та на інших напрямках.
Крім того, українська армія дуже грамотно обороняється. Це ми бачимо на прикладі ситуації на Донецькому напрямку, де росіяни намагаються наступати. Сили оборони України знищують сили, що наступають – "вагнерівців", "мобіків". Йде виснажування ресурсів противника. Тому що хто перший виснажиться, той і програє війну.
Це війна темпів, виснаження ресурсів, швидкості поповнення сил. Якщо наші партнери вчасно надаватимуть зброю, за ресурсами ми все ж таки переграємо росіян.
Все відбуватиметься поступово. Ми виснажимо угруповання Росії і повністю реалізуємо план визволення всіх наших земель, у тому числі і Криму. Це буде непросто. Хоча кожна така поразка росіян, як на Харківщині, запускає в російському суспільстві істеричні настрої. Безперечно, ситуація розбалансовує і саму державну машину Російської Федерації.
Чи можемо ми наразі говорити про якісь терміни завершення війни?
Для просування вперед нам потрібні великі ресурси, тому я б не говорив про якісь терміни. Щоб закріплюватися на звільнених територіях, відновлювати на них свій суверенітет, нам потрібні великі ресурси. Складне питання. Нам потрібна велика кількість резервів. Найголовніше, що кожне таке просування – це наші жертви. Життя наших бійців є найвищою цінністю.
Треба, щоб втрат у нас було якомога менше, а ми завдавали ворогові максимального ураження. Це мета даної війни. Як би це не звучало цинічно, але не кілометри нашої землі є основною метою. Авжеж, ми б'ємося за землю і ставимо перед собою за мету її звільнення. Але головне наше завдання – знищення армії ворога, всієї його військової потуги.
Лише за такого сценарію ми зможемо хоча б якось убезпечити себе і нашу державу бодай на якийсь час. Щоб не очікувати чергового нападу з боку Російської Федерації.
Наприклад, якщо російські війська відійдуть за межі кордону України і скажуть: "Все, ми на кордоні, нам потрібно якось припинити війну", цим все не завершиться. Війна припиниться лише у короткостроковій перспективі. Можливо, на 2-3 роки, тобто допоки росіяни не сформують свої резерви, не накопичать міць і з новою силою – ракетами, бомбами, снарядами – не атакують нас. Вони стануть набагато більш жорстокими і вже не будуть безрозсудними на території України. Не можна допустити такого сценарію. Нам треба знищити основний кістяк армії РФ.
Серед заяв експертів є такі думки, що ЗСУ за певних обставин, можуть зайти на територію Росії. Наприклад, щоб створити там буферну зону. Можливо, дійсно є логіка в знищенні військових об'єктів, які несуть загрозу Україні. Як ви вважаєте, чи є можливим такий сценарій у перспективі?
Абсолютно законною є будь-яка мішень, військовий об'єкт, звідки було завдано удару по території держави. Не обов'язково, щоб просування на територію іншої країни відбувалося піхотою. Але ми повинні мати можливості відповіді на агресію.
Якщо з території РФ, якогось летовища, піднімаються літаки, що бомбардують об'єкти цивільної інфраструктури України, вони повинні бути збиті. А летовища – знищені. Тому що це є інструментом для воєнної агресії.
Україна повинна мати можливість дістати до території будь-якої держави, незалежно від того, чи то ворожі об'єкти знаходяться на території Росії, чи то Білорусі, чи то будь-якої іншої агресивної країни.
Водночас правило діє і для інцидентів, пов'язаних із запуском ракет із акваторії Каспійського моря. Щоб зупинити російську агресію, треба знищити військові об'єкти і там. Чим швидше Україна отримає достатньо інструментів, щоб діставати до таких військових об'єктів, тим менше агресії буде з боку РФ.
Ми ж не говоримо про якісь цивільні будинки, ТЕЦ, школи та лікарні, які атакують росіяни. Йдеться про військові об'єкти. Відповідаємо лише на агресію, яка вже понад півроку чиниться проти нашої держави.
Такі речі є абсолютно зрозумілими та справедливими. Думаю, підхід адекватно сприймуть і наші західні партнери.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
