Уже деякий час лунають заяви про підготовку Білорусі до наступу на північну частину України. У МВС нещодавно заявили, що з українського боку готуються до найгіршого сценарію.
В інтерв'ю Главреду політичний аналітик інституту Євроатлантичного Співробітництва Володимир Горбач розповів про те, чи збирається армія Білорусі нападати на Україну, чи відмовився Путін від ідеї захоплення Києва, чому Путін може взяти паузу у війні на зиму, чи варто Україні бити по Кримському мосту та за яких умов варто йти в наступ на півострів, чому Путін ніколи не визнає поразки Росії та чому загроза нової війни в Україні може виникнути вже за 5-10 років.
Ті дрони, які напередодні збивали на Волині, були навмисною провокацією з боку Білорусі?
Мені невідомо, які саме це були дрони, якої модифікації, виробництва і так далі, але мені прекрасно відомо, що білоруська армія, як і російська, керується з одного центру. Самопроголошений президент Білорусі Лукашенко неодноразово заявляв про те, що в оборонно-безпековому сенсі Білорусь та РФ становлять одне ціле, тож у даному випадку не так важливо білоруські це дрони чи російські, але вони є порушниками і діяли в інтересах агресора — РФ, використовуючи при цьому території республіки Білорусь, яка є співучасницею російської агресії.
Чи є це провокацією? Це була розвідувальна мета, навряд чи це були ударні дрони. Як правило, частковою метою є розвідка, частково - провокаційні дії щодо України. Тим більше, що провокація "вдалася" — дрони були знищені і реакція на цю провокацію дуже адекватна. Щоправда, на жаль, постраждали люди і їхнє майно від уламків. Але нічого не поробиш, це війна.
Інтереси російських агресорів на заході України полягають у тому, щоб виявити і потенційно знищити логістику західної оборонно-безпекової допомоги Україні. Тобто шляхи постачання зброї, боєприпасів, склади, бази перевалки. Саме для цього така розвідка і проводиться. Крім цього, там розташування українських підрозділів, зокрема, протиповітряної оборони. До речі, у плані провокацій запуск дронів по нашій території допомагає агресору виявити, де розташовуються засоби ППО — тобто там, де ми їх збиваємо, там ППО є, а там, де не збиваємо, агресор може використовувати повітряні коридори.
Тому усі наші побоювання про масштабну військову агресію Росії за участі білоруських збройних сил на території України даремні — це має бути щось дуже-дуже крайнє. Своїх цілей вони можуть досягати повітряними атаками по нашій логістиці, і можуть доповнювати це діяльністю диверсійно-розвідувальних груп - тобто проконтролювати все на місці, щось захопити, щось обстріляти тощо. Повномасштабна сухопутна операція буде для них такою ж безуспішною, як і спроба захопити Київ. На Волині, у лісах і болотах Полісся (та й взагалі на Західній Україні) їм буде ще гірше, ніж під Києвом.
Тобто про повномасштабний напад Білорусі разом з РФ у найближчі місяці не йдеться?
По-перше, я не бачу такої необхідності для агресора. А по-друге, не бачу шансів на те, щоб такого роду операції принесли їм успіх. В принципі, якщо це відбудеться, це буде ще однією поразкою і, думаю, вони це теж прекрасно розуміють. Особливо після того, як набули досвіду боїв під Києвом, на Чернігівщині та у Сумській області. Тобто це дуже розтягнуті по території ланцюги постачання, які будуть нищитися українськими партизанами, особливо в лісах і на болотах. Адже там дуже важко знайти якийсь прохід, крім як автомобільними дорогами - по лісах та болотах на техніці не проїдеш. А шосе можуть бути заміновані, їх можуть впустити, підірвати мости і назад не випустити.
Наважитись на сухопутну операцію тими силами, які є в них зараз — це приректи себе на загибель. Тому вони можуть шантажувати.
І шантаж цей полягає у інформаційній площині — тобто чим більше вони нагнітатимуть цю загрозу удару з півночі, тим більше українське командування буде змушене тримати на кордоні українські сили, аби протидіяти такому вторгненню. А це - в російських інтересах, бо це відволікає ЗСУ від лінії фронту на сході і півдні України і робить важчими спроби контрнаступу.
А чи є досі у Путіна мета взяти під контроль Київ? Чи змінилося щось після 24 лютого?
Ми знаємо, що він хотів це зробити. Київ — це столиця і це символічна цінність для їхнього задуму, як і самовбивство, арешт чи капітуляція нашого воєнно-політичного керівництва. Це не вдалося зробити, але це було би великою мрію і успіхом, якби вони змогли це повторити в якийсь інший спосіб. Вголос вони кажуть про удари ракетами чи то дальньою зброєю по центрах ухвалення рішень. І Київ якраз є центром, принаймні, ухвалення політичних рішень, бо саме він знаходиться в урядовому кварталі. Звичайно, усе це становить інтерес для російських збройних сил у їх війні, але можливості це зробити в них як не було раніше, так немає і зараз. І чим довше триватиме війна, тим далі зменшуватиметься ця можливість. Тому зараз це звучить малоймовірно і майже фантастично, тим більше спробувати замінити нинішню політичну владу на якусь іншу — якимись Медведчуками чи іншими про російськими діячами вже просто неможливо на п'ятому місяці війни. Тому мріяти можна про що завгодно, але ресурсів і можливостей в російських агресорів здійснити свої плани в Україні просто немає.
Чи можуть вивільнитися ці сили у Путіна, якщо нього, наприклад, будуть успіхи на Донбасі у тих містах, які ще залишаються під контролем України?
Справа в тому, що чим довше тривають бої на Донбасі, в Харківській області, тим менше сил і засобів у Росії стає. Вони поступово стирають свій наступальний потенціал. Російська армія зношується. І навіть якщо росіянам вдасться за два місяці, як вони планують, захопити всю Донецьку область, вони заплатять за це велику ціну — у російської армії лишиться замало сил і засобів, аби вона була здатна одразу почати атакувати на іншому напрямку.
Поки що те, що ми бачимо по їхніх діях, означає, що вони намагатимуться повністю встановити контроль над територією Донецької та Луганської областей — вони від цієї ідеї не відмовились і на півдні фактично перейшли до оборонних дій. Тобто для якихось наступальних операцій немає ресурсів. Перш за все, людських — без загальної мобілізації у них просто не вистачатиме солдатів на широкий фронт протяжністю 1000 кілометрів, а якщо ще відкривати його далі, на білоруському напрямку, то просто не вистачить людей і, як ми вже тепер бачимо, і техніки. Як мінімум - сучасної, модернізованої і відремонтованої. І те, що вони вдаються до розконсервації старої техніки свідчить про те, що їм її критично не вистачає. Її не вистачало вже вчора, а за кілька місяців її буде ще менше. Тому загроза атаки з Білорусі на Київ ефемерна. Якщо вони на це підуть, то зроблять собі тільки гірше і їх легше буде розбити.
Які у Путіна залишаються варіанти? Якщо у нього не вистачає сил на те, щоб іти з півночі, а з півдня його армію потроху вибивають ЗСУ і РФ переходить в оборону. Як він буде утримувати те, що захопив?
Те, що вони бачить для себе найкращим варіантом — втягнути Україну в переговорний процес. Вийти на якийсь умовний Мінськ-3 і зафіксувати в цих переговорах той статус-кво, який склався на сьогоднішній день і унеможливити українські контрнаступ і відвойовування захоплених росіянами позицій. Це те, що вони намагатимуться нам нав’язати — взяти якусь оперативну паузу, можливо на зиму. Після осені вести переговори, а тим часом, як всі ми прекрасно розуміємо, зализувати рани, лікувати поранених, ремонтувати підбиту чи пошкоджену техніку, розконсервовувати стару, виробляти нові ракети, снаряди і готуватися до наступної хвилі окупації.
читайте такожЯкщо Україна поверне собі Херсон, бойові дії будуть припинені - Олег СоскінЦе все дуже нагадує розтягнуту в часі історію з поділом Речі Посполитої. Тоді, правда, це були не лише Росія, а й Пруссія та Австрія, які ділили Річ Посполиту в три підходи, адже все одразу поділити не могли, бо була занадто велика територія. Перетравити, взяти під контроль окупаційної влади всю Україну за один раз просто неможливо, тому вони хотіли б проковтнути Україну частинами і розтягувати це на тривалий час. Але Україна не такі хитрощі з тимчасовими переговорами, Мінськом 3,4,5 не повинна йти і я дуже сподіваюся, що ми не дозволимо зафіксувати той статус-кво, якого окупант вже досягнув на цей момент — їх треба все-таки виганяти з захоплених позицій. Бо якщо цього не зробити тепер, то завтра вони підуть далі.
А яким чином вони можуть підштовхувати Україну до якихось поступок? Ракетними ударами чи що це може бути?
Арсенал до примусу у Росії вже зменшується. Зараз війна набрала зовсім іншої інтенсивності, масштабності — покриває обстрілами майже всю територію України, у ній використовується стратегічна авіація (та зброя, яка не використовувалася у 2014 році) і навіть це не змушує українське військове, політичне керівництво і суспільство до того, щоб піддаватися на ті кроки, які могли б розцінюватися як капітуляція. Тому зараз розрахунок у них на економічне, психологічне виснаження українського опору, розчарування чи втому західних партнерів у їх підтримці України — мовляв, підтримка України може дорого коштувати європейським та американському суспільствам у тому сенсі, що вони страждатимуть чи то від енергетичних проблем, чи то від інфляції, чи то від підвищення цін на енергоносії, комунальні послуги чи навіть продукти харчування.
Десь в кишені вони, звичайно, тримають ядерну зброю і кажуть про те, що вони могли б її застосувати. Але поки що, наскільки ми можемо бачити, вони самі бояться. Тому це не звучить так голосно, як деякі гарячі голови у Росії закликали б робити. І оскільки на Заході багато хто з боягузливих оглядачів і навіть політиків відчувають певний страх перед ядерною дубинкою, поки що жодних ознак того, що Росія могла б піти на це, немає. Перш за все тому, що російське керівництво саме хоче жити — у них є діти і вони б хотіли, щоб їхні діти також жили у світі не після "ядерної зими".
Якщо говорити про підготовчі маневри Білорусі, про що вони свідчать — це інформаційна бульбашка, аби показати Україні що щось може відбутися, чи та ж армія Лукашенка може бути спрямована на Польщу чи Литву?
Білоруси грали м’язами минулого року на литовсько-польському напрямку під час так званої міграційної кризи, коли багато біженців з Сирії та Іраку намагалися перетнути кордон ЄС. Зараз основний напрямок для них південний - там вони створили південне командування.
Я не думаю, що вони відпрацьовують наступальну операцію. Якщо брати суто Лукашенка і його найближче оточення, то вони бояться, що наслідком поразки Росії в Україні чи продовженням цього процесу може бути визвольний похід на Мінськ, якщо не української армії то, принаймні, білоруських батальйонів, які беруть участь у війні на боці України, для скидання невизнаного президента та його режиму, а також проведення в Білорусі демократичних виборів і нормалізації цієї країни як європейської. Саме цього боїться Лукашенко, тому що це може стати кінцем не лише його політичного правління, але й фізичного існування. Якщо він, звичайно, не втече, як Янукович, до Росії.
А білоруська армія потрібна Путіну саме як додаткова жива сила чи вона може бути певним прикриттям, щоб завести у разі потреби в Україну нові російські сили?
Їх використання може бути будь-яким з можливих. Але концентрацію білоруських військ на південному напрямку, на кордоні з Україною, використовують для відволікання уваги і ресурсів українських Збройних сил від проведення наступальних операцій на півдні. Для того, щоб розтягнути наші сили по території і не давати концентрувати їх на одному напрямку для потужного контрудару. Тому ця діяльність має більше інформаційний характер — вони не приховують, що вони щось роблять, вони самі про це розповідають.
Це — демонстрація сили, що, мовляв, вона у них є і вони можуть вдарити по півночі України і навіть по Києву. Але поки що використання білорусів для РФ - це більше психологічна мета. Те, що під виглядом білоруських можуть бути переодягнені російські солдати також може бути, але їх не може бути багато. Бо їх не так багато вже в самій російській армії. На фронтах України вони постійно відчувають дефіцит живої сили і тих людей, які готові воювати, гинути — боєздатного особового складу у російської армії кожного дня меншає і необхідності їх передислоковувати і переодягати в білоруські мундири можуть бути хіба що в якості диверсійних груп в обмежених кількостях. Але це не може бути масовим явищем.
читайте такожВійна в Україні не затягнеться, бо Росії вистачить ще максимум на півроку – Володимир ОгризкоТак чи інакше, Путіну потрібна певна пауза. Якщо Україна не погоджується на цю паузу, які у нього можуть бути варіанти, адже йому, як мінімум, доведеться пояснювати росіянам відсутність результатів. Як він може далі діяти?
Путін не може визнати свою поразку в Україні. Він не може дозволити своєму населенню самому здогадатися, що це поразка, тому будь-який розвиток подій він проголошуватиме своєю перемогою. Як мінімум, вони можуть сказати, що вони захопили території Донецької та Луганської областей і навіть якщо не все захоплять, то можуть сказати що, мовляв, на сьогодні досить, відкласти на потім і сказати російському обивателю, що мети досягнуто. Тим більше, що зараз вони ще контролюють південний коридор до Криму, узбережжя Азовського моря, Херсонщину, значну частину Харківщини, тож усе це вони можуть подавати як свою перемогу.
Важливо тільки, щоб ми не зупинялися і навіть якщо вони щось подібне проголосять, Україна не має припиняти бойових дій. Тобто треба повернути ці території у воєнний спосіб під свій контроль. Тоді впевненість чи віра звичайних росіян у військову удачу їхньої влади і, перш за все, Путіна будуть руйнуватися самі собою. Буде так, як в Афганістані, коли радянське керівництво проголошувало, що вони все контролюють, але приходили труни загиблих і родичі, земляки розуміли, що не все так, як їм розповідає влада. Це, насправді, серйозно підкошує довіру до влади і коли ерозія поглиблюється, політичний режим фактично втрачає можливість керувати власним населенням. Тому хороших виходів для Путіна із цієї ситуації немає — визнання своєї поразки в Україні фактично означатиме для нього політичну смерть.
Як у поясненні росіянам "досягнень" можуть допомогти проведення референдумів 11 вересня?
Проведення так званих референдумів — це спроба повторити Кримський сценарій і накласти медійно цю історію на події восьмирічної давнини, аби російські обивателі сприйняли це як другу серію Кримської історії. І це навіть може включати плани щодо включення цих територій до складу Російської Федерації рішенням Федеральних Зборів тощо — так би мовити, територіальні надбання часів Путіна. Для Путіна як для людини, яка бачить себе у якомусь історичному вимірі, порівнює себе з Петром Першим чи з Катериною Другою, така спроба зрозуміла. Але наша задача - не допустити цього. В жодному випадку не легітимізувати такого роду дії, а продовжувати бойові дії і під час проведення того, що вони називатимуть референдумом і після цього. І зробити все, щоб це не мало жодного значення — усі піар-заходи мають залишитися лише в уяві кремлівських керівників і російського телеглядача.
Наскільки Захід готовий зараз не визнавати окупацію і робити якісь практичні кроки? Чи не вийде тієї ж ситуації, яка була з Кримом - його окупації не визнавали, але частково закривали очі на те, що він не знаходиться під контролем України?
Окупацію Криму Захід не визнавав, як досі не визнає і спробу анексії, але справді не дуже сильно протидіяв цьому. Зараз Захід поводиться принципово інакше — крім політики санкцій, Захід надає Україні безпосередню збройну допомогу і це означає, що Захід не розраховує на те, що все якось зупиниться і відвойовувати ці території буде не потрібно і з ними будуть існувати мовчки, як з окупованим Кримом.
Цього разу фокус з Кримом Путіну не вдасться — є усі ознаки того, що процес протидії, причому як української, так і західних партнерів, пішов не за сценарієм Кремля.
Чи є в України найближчим часом варіанти повернення Криму? Зокрема, військовим шляхом - якщо, наприклад ми повертаємо під контроль Херсон, частину Запорізької області - чи можемо ми далі йти в контрнаступ на Крим чи це має бути окрема військова операція?
Це можливо, але не гарантовано. Ми маємо розуміти, що будуть великі ризики, бо, по-перше, там є вузькі перешийки, а по-друге, це залежатиме від того, наскільки російська армія буде здатна чинити опір українському контрнаступу. Якщо так станеться і нам вдасться досягти ситуації, коли російська оборона посиплеться на Херсонщині — вони будуть деморалізовані і почнуть в паніці втікати — потрібно буде заходити в Крим на їхніх плечах. Якщо ж буде організований відхід на раніше зайняті позиції, то тоді ризикувати нашими воїнами буде не дуже треба. Тоді варто буде чекати нової нагоди - наприклад, розпаду Росії як імперії і використовувати деструктивні процеси - соціально-економічні, політичні в Росії (у тому числі - в Криму) для того, щоб у мирний спосіб повернути цю територію під контроль України.
читайте такожЗСУ зайдуть до Криму, жодної дипломатії не буде – колишній спікер Генштабу СелезньовЯкщо російська армія почне на півдні відступати, адже на деяких ділянках на півдні Україна переходить в контрнаступ, як скоро можна буде говорити чи то про завершення гарячої фази, чи то про завершення війни загалом?
Швидше за все (і я сподіваюся), що українська армія не піде в лобову атаку на укріплені позиції. Нинішня операція з контрнаступу почалася з ударів по тилах - штабах, складах, системі логістики постачання російських збройних сил. Коли буде зруйнована ця система включно з залізничними вузлами чи якимось пунктами перевантаження, мостами, тоді, якщо вони розумні люди, вони просто втечуть до Криму.
Тобто лобової атаки з масовими жертвами я би не прогнозував і не очікував. Потрібно працювати по тилах, по системі логістики і виснажувати їхні збройні сили на нашій території, щоб вони просто не могли на ній довший час перебувати. Це може розтягнутися на тижні, можливо на місяці. Ціна питання — це час і імовірна кількість жертв. Можна чим довше це робити і тоді тим гарантованішим буде результат.
Як у цьому контексті виглядає ситуація навколо Кримського мосту? Чи варто зараз його вражати чи можливо притримати до того, як Україна піде на Крим?
Наскільки мені відомо, ми поки що не володіємо такою зброєю, яка могла б нам гарантувати, що ми кількома пострілами можемо знищити Керченський міст. Лінія фронту ще не підійшла туди, щоб дістати — тобто є нюанси. З іншого боку, це мало би величезне морально-психологічне значення для нашого наступу і це би дуже серйозно обламало мотивацію і готовність російських військових продовжувати якісь операції та й взагалі чинити опір українському контрнаступу. Адже тоді вони б зрозуміли, що в них горять тили.
З точки зору військової логістики, звичайно, війська перекидаються з Краснодарського краю в окупований Крим і потім далі, через Чонгар та перешийки, російська техніка заходить на територію Херсонської та Запорізької областей. Але справа в тому, що на території Криму Росія за ці 8 років вже накопичила дуже великі ресурси як живої сили, так і техніки збройних сил. І вони не обов’язково потребують перекидання сил з материкової частини Росії через Керченський міст. Тому тут потрібно зважувати наші можливості і суто воєнну безпекову чи тактичну необхідність — рано чи пізно це потрібно буде зробити. Тільки потрібно знайти правильний момент, який дозволив би кількома ударами перевернути ситуацію на свою користь.
Ви сказали, що програш Путіна в Україні означатиме його політичну смерть. А що чекатиме на Росію потім - чи є вірогідність того, що вона як держава зрештою розвалиться на окремі регіони і чи змінить підходи Росії до подальших відносин з Україною відхід Путіна і прихід на його місце іншої людини?
Російська поразка в українській війні, на мою думку, неминуче створить політичний вакуум усередині Росії. Чому я говорю про політичну смерть Путіна? Тому що він як мінімум буде змушений відійти від влади - живим чи не живим. І керувати тою системою, яку він фактично збудував за 20 років, він вже не зможе так, як він це робив раніше. Тож в Росії утвориться вакуум сили.
читайте такожВійна триватиме до смерті Путіна, а НАТО час стріляти по Росії - Олександр ДонійЩо означатиме поразка? Те, що російська влада слабка. Як тільки символічно Москва показує регіонам свою слабкість, вони братимуть на себе більше повноважень, ініціативи і більше влади. Тобто вакуум центральної влади почне доповнюватися регіональним — національних республік, країв, областей, регіонів самої Росії. Центробіжні сили будуть виходити на поверхню. Тут дуже важливо нам як українцям максимально допомогти їм і спробувати стимулювати процес як реальної федералізації Росії, адже за конституцією вона начебто є федерацією, а по суті - централізованою державою. За великим рахунком, якщо цю федералізацію можна буде довести до стадії розпаду і виходу з федерації окремих регіонів, то це було б ще краще — це була б для нас надідея і те, що було би перемогою України в максимально можливому аспекті. Тобто це зробило б неможливим дезінтеграцію росту самої російської імперії і зробила б неможливою можливість повторення імперіалістичних воєн проти України і решти сусідів.
Ризики для України можуть відновитися, якщо до влади прийде умовний Патрушев чи інший російський імперіаліст, який буде будувати свою владу через політику мілітаризації, зовнішньої експансії. Не одразу, а через 5-10 років, накопичуючи сили. Це можливо і нам, звичайно, доведеться з цим мати справу, хочемо ми цього чи ні. Для того, щоб цього не допустити, завдання військово-політичної поразки російської імперії на території України потрібно буде закріпити і продовжити певними деструктивними процесами деструктивними на території самої Російської Федерації і не дозволити з’явитися такій політичні фігурі, яка знову зможе направити умовних чеченців чи бурятів на те, щоб вони воювали з дуже далекою для них Україною, яка насправді не становить для них жодної загрози - ні викликів, ні навіть інтересу.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
