Вісім років війна "дихала їм у спини", тягнула свої страшні щупальця до їхніх домівок, а коли, нарешті, підібралася ще ближче – змусила тікати за 700 кілометрів від дому.
Ірина й Олександр жили у селищі міського типу Нижнє на Луганщині, яке з 2014 року було на самій лінії фронту. За всі ці роки вони вже звикли, що небезпека зовсім поруч. Але справжнє пекло почалося з 24 лютого.
"О 5 годині ранку почали гатити по селищу. Ми одразу з першого дня знали, що потрібно ховатися у підвал. Тому що бомби падали поруч, от прямо поруч", – розповів Олександр журналістам Главреду.
Чоловік згадує, що упродовж цих восьми років обстріли були хаотичними. Та з початком широкомасштабного вторгнення Росії усе кардинально змінилося. Окупанти запускали такі снаряди, що ніч ставала, як день, і гатили практично усім, що було під руками.
"Поруч селище Світличне (Нижнє-1 – ред.) – воно розбите просто вщент. І вони б’ють напряму по хатах, по людях. От беруть якусь вулицю і стріляють з мінометів від першого будинку по другому, третьому і далі", – розповідає місцевий житель.
Людей рятували лише підвали. Як тільки вони чули перший звук пострілу, одразу бігли туди. І вже навіть навчилися розрізняти на слух, з якої зброї окупанти відправляють їм свої "криваві подарунки".
"Ми вже знали, де Град б’є, де міномет, а де танк. Навіть дівчата, які й поняття не мали, як воно що називається, уже розрізняли. Коли літак летить, то ми вже не ховаємося, бо знаємо, що у нього є своя ціль. А як б’є міномет – то треба ховатися, бо це б’є саме по людях, це саме на нас летить", – каже Олександр.
"Поховали жінку, а наступного дня в її могилу влучила бомба"
Коли на їхній вулиці померла одна жінка, ховати її довелося просто під обстрілами. На кладовище неможливо було віднести, тому поховали на городі.
"Чоловік похоронив на городі за хатою, а наступного дня бомба потрапила якраз на її могилку. А у Світличному трупи лежали просто в під’їздах. Ніхто не забирав", – каже Ірина.
"Снаряд влучив в автомобіль біля нас – ми дивом вижили"
Одного разу Ірина з сусідкою ледь не загинули, коли ворожий снаряд потрапив у сусідський автомобіль. Жінки дивом випадку за лічені хвилини відійшли з того місця, де на них чекала смерть.
"Ми ж думали тією машиною виїхати з села. Стояли біля неї, і тільки відійшли, буквально за три хвилини ця машина зривається. А якби ми там стояли – нас уже не було б. Це диво якесь. Господь нас відвів від цієї машини", – згадує жінка.
Вже з першими обстрілами у будинку подружжя вибуховою хвилею повибивало усі вікна. Спочатку Ірина й Олександр позатуляли їх плівкою, проте така конструкція протрималася рівно до першої наступної бомби, яка впала неподалік. Далі довелося затуляти вікна просто ганчірками.
"У сусідки чоловік з інвалідністю, ми вивозили його на тачці"
Подружжя з сусідами довгий час не могли покинути село. Головною дорогою вибиратися було страшно – її обстрілювали, іти обхідними теж не наважувалися. Та лишатися під обстрілами уже більше не могли. Тому зібралися і вирушили дорогою пішки.
"Чоловіка сусідки, у якого є інвалідність, ми посадили в залізну тачку і так тягли", – розповідає Ірина.
На щастя, саме тоді селом їхав волонтер, який вивозив інших людей. Він підібрав подружжя з сусідами і підвіз їх до Лисичанська, а вже звідти вони змогли виїхати у безпечніше місце.
Село вже на той момент було не впізнати – там не лишалося практично жодної цілої хати. Деякі хати зачепило частково – там посипалися шифер і скло, повилітали частини стін. А від тих, у які прямим влучанням влетіли снаряди, лишилися лише руїни.
"Ви уявляєте, що таке, коли снаряд прямо в хату падає? Що з хатою робиться? Нічого, просто руїна, завалило ось так і все", – описує Олександр.
Покидаючи село, подружжю довелося лишити усе, що вони наживали роками.
"Кинули, усе кинули. Собаку, кроликів, курей. Все, що тримали у господарстві, все що наживали…", – з сумом у голосі каже Олександр.
Довідково. Селище міського типу Нижнє розташоване у Сєвєродонецькому районі Луганської області. Зараз там тривають бої між Збройними силами України та російськими окупантами. У зведенні Генштабу ЗСУ від 18 травня повідомляли, що окупанти здійснювали штурмові дії в районі Нижнього, проте їхні спроби не мали успіху.
Читайте також:
- "Щодня молила Бога дожити до ранку": мешканка Маріуполя розповіла про 2 тижні у блокадному місті
- "Хлопцю відірвало ноги, везли тачкою, щоб врятувати": як пережило місяць окупації село під Білоруссю
- "Росіяни кинули бомбу, коли люди чекали евакуації": сім’я з Макарова розповіла про жахи війни
- "Літак скинув бомбу і почав у мене стріляти": історія жінок, які змогли втекти з села під Бородянкою
- "Батьки везли тіло і підірвалися на міні": історія жительки знищеного села Кухарі
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
