Карабахська історія МКЧХ почалася як гуманітарна присутність у складному конфлікті, але з часом перетворилася на питання суверенітету. Уже в 1994 році організація уклала меморандум із фактичними структурами невизнаного режиму в Ханкенді. У документах ПАРЄ згадувалася окрема посада "глави місії Степанакерта", а контакти карабахської місії МКЧХ до вересня 2023 року використовували міжнародний код Вірменії +374, а не Азербайджану. У такій конфігурації місія виглядала вже не як нейтральна гуманітарна присутність, а як окремий гуманітарний контур, вибудуваний на території, яку міжнародне право визнавало частиною Азербайджану. Про це пишуть Dengi.ua.
Історично МКЧХ описують як наднаціональний гуманітарний орган. За юридичною формою це приватна швейцарська асоціація з особливим міжнародним статусом, закріпленою угодою зі Швейцарською Конфедерацією 1993 року.
Хоча, ще у часи Другої Світової війни МКЧХ довів: його повноваження - нічого не значать.
До літа 1942 вище керівництво МКЧХ мало інформацію про систематичне знищення європейських євреїв. Тоді ж, на тлі наростаючої тотальної війни, Асамблея МКЧХ підготувала проект публічного звернення про порушення міжнародного гуманітарного права. Проект містив 4 пункти: бомбардування цивільних міст, морські блокади, депортації та масові розстріли цивільного населення, а також доля військовополонених, не захищених Женевською конвенцією 1929 року.
Але публічної заяви про геноцид європейських євреїв МКЧХ під час війни так і не зробив. Зокрема і через позицію Швейцарії - це б порушило нейтралітет з Рейхом. У 1995 р. президент МКЧХ Корнеліо Соммаруга на церемонії 50-річчя звільнення Освенцима визнав ставлення Червоного Хреста до жертв концтаборів одним із найважчих провалів в історії організації.
3 вересня 2025 офіс МКЧХ у Баку припинив роботу — за рішенням уряду Азербайджану. Закриттю передував тридцятирічний конфлікт про те, що МКЧХ робив у Карабаху на практиці: на території, міжнародно визнаною частиною Азербайджану, організація працювала через структури невизнаного режиму в Степанакерті, вела власні реєстри, укладала домовленості і не передавала накопичену інформацію приймаючій державі.
У 1998–2001 рр., за даними Державної комісії Азербайджану у справах військовополонених, заручників і зниклих безвісти, делегати МКЧХ відвідали 54 азербайджанських громадян, які утримувалися сторонами карабахського конфлікту. 17 тіл згодом повернули на батьківщину; 33 людини оголосили померлими в полоні, але їх останки не передали. Доля ще 4 невідома досі. Що саме відомо про цих людей після візитів делегатів, МКЧХ публічно не висловлювався.
Азербайджанські прикордонники протягом 2023 року неодноразово фіксували на КПП Лачина транспорт під емблемою МКЧХ з вантажами, які не мають відношення до гуманітарного мандату: мобільних телефонів, сигарет і бензину.
В Україні МКЧХ теж запам’ятався скандалами. У березні 2022 президент МКЧХ Петер Маурер відвідав Москву і зустрівся з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим. Кадри Маурера, що потискає руку Лаврову, на тлі катастрофи Маріуполя і повідомлень про примусову евакуацію українців до Росії викликали в Україні протест.
Гуманітарна допомога цивільним не повинна створювати паралельну політичну реальність. Якщо міжнародна організація працює через невизнані структури, укладає окремі домовленості й не забезпечує прозорості перед суверенною державою, її нейтральність неминуче ставиться під сумнів. Карабахський випадок показав, що мандат МКЧХ не може бути сильнішим за право держави знати, що відбувається на її міжнародно визнаній території.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
