Чим закінчиться війна Зеленського і КСУ

Українські місцеві вибори пройшли лише кілька тижнів тому, але слабкі результати на них пропрезидентської партії "Слуга народу" вже забезпечили Володимиру Зеленському глибоку політичну кризу. Конституційний суд скасував низку базових положень антикорупційних реформ 2015-2016 років, включаючи обов'язкову публікацію в Інтернеті електронних декларацій про доходи чиновників.

Вердикт суддів поставив під загрозу співпрацю України з Європою, адже системна боротьба з корупцією залишається головною вимогою ЄС в обмін на безвізовий режим та інші форми підтримки. Зеленський найменше хоче увійти в історію як президент, при якому Україну позбавили жаданого вікна в Європу. Тому він зажадав від Верховної Ради звільнити всіх суддів Конституційного Суду всупереч нормам Конституції. Ця криза вже обернулася одним з найгостріших конфліктів президента зі старою елітою, результат якого або зміцнить владу Зеленського, або прискорить її розпад.

Що не так з Конституційним судом

Нинішній склад Конституційного Суду дістався Зеленському від попередників. Це дуже консервативний інститут зі складною системою ротації суддів, термін повноважень яких - дев'ять років. Склад суду визначають президент, парламент і Всеукраїнський суддівський з'їзд.

Дев'ять років - чималий термін, особливо для української політики. Тому чинного голову Конституційного Суду призначав ще Віктор Янукович, а більшість інших потрапили туди за Петра Порошенка. У підсумку суд вийшов найбільш концентрованим втіленням української версії deep state.

читайте такожЗеленському настала пора розганяти грантососів- " антикорупціонерів"Конституційні судді належать до однієї з найбільш привілейованих корпорацій країни, тісно пов'язані з олігархією і політичною верхівкою і мають всі підстави бути незадоволеними антикорупційним законодавством. Сам глава КС виявився власником незадекларованої земельної ділянки в Криму, оформленого вже за російськими законами.

У травні 2019 року Конституційний суд підіграв Зеленському, визнавши конституційним розпуск Верховної Ради і проведення дострокових виборів, але їх подальші відносини складно назвати безхмарними. "[Тоді] до нового гаранта придивлялися. Тепер роздивились", - пояснює один з нардепів. Судді неодноразово готували негативні або половинчасті рішення у відповідь на запропоновані президентом закони.

Накопичені протиріччя досягли піку 27 жовтня, коли Конституційний суд визнав невідповідним Конституції відразу кілька ключових положень антикорупційного законодавства. Суддям закрили публічний доступ до електронних декларацій чиновників (у тому числі самих суддів), скасували повноваження Національної комісії з моніторингу чиновницьких доходів і способу життя, а також визнали неконституційною статтю про покарання за недостовірне декларування.

Це був очевидний конфлікт інтересів - щодо самих суддів проводилися розслідування якраз за скасованою статтею. Антикорупційні активісти вважають, що рішення КС веде не тільки до скасування безвізового статусу з ЄС, але і в цілому згортає Україну з європейського шляху розвитку.

читайте такожЯкий вихід є у Зеленського в конфлікті з КСУЗеленський не скупився на жорсткі оцінки. На його думку, КС став інструментом змови старих еліт. "Лідери цієї кампанії добре відомі: це коаліція російських маріонеток і деякі впливові українські олігархи, які відчувають загрозу від роботи наших антикорупційних інститутів", - пише президент в своїй статті для Financial Times, натякаючи в першу чергу на Віктора Медведчука.

Реальні цілі старих еліт нескладно зрозуміти - спровокувати кризу у відносинах України і Заходу, домогтися позачергових парламентських виборів, на яких у Зеленського вже не буде шансів зібрати більшість. А місцеві вибори, де президентська партія виступила слабо, підштовхнули їх виступити відкрито.

Без сумніву, свою роль у провокуванні кризи зіграв і екс-президент Порошенко. Він намагався згорнути антикорупційні реформи, ще коли був при владі. Зараз Порошенко зацікавлений в тому, щоб максимально дискредитувати Зеленського, виставити його якщо не ініціатором "розвороту на схід", то слабким лідером, нездатним протистояти антизахідному реваншу.

Сам же Зеленський поводиться так, як ніби скандальне рішення Конституційного Суду застало його зненацька. Йому зручно продавати і внутрішній, і зовнішній аудиторії картинку, де єдиний фронт старих еліт згуртувався проти президента-реформатора. Хоча опоненти Зеленського наполягають, що він не міг не знати про підготовлюваний вердикт і свідомо йшов на загострення. "Українська правда" повідомляла, що Конституційний суд взагалі готував своє рішення в контакті з Офісом президента, але потім щось пішло не так – рішення виявилося занадто радикальним і резонансним.

Зеленський відповів суддям звичною імпровізацією. Він вніс до Ради написаний на швидку руку законопроект про відставку всього складу КС, що повністю суперечить нормам Конституції. Змінити склад суду можна тільки за згодою самих суддів - необхідно зібрати дві третини голосів. Також Конституції суперечить вимога Зеленського визнати рішення КС такими, що не мають юридичної сили.

Натомість розпуск суду відкриває можливість сформувати новий склад, підконтрольний президенту. Тому Зеленський пішов ва-банк і опинився в глухому куті. Відступити в цій ситуації означає втратити обличчя і продемонструвати безсилля, а також отримати кризу у відносинах із Заходом. Наполягати на своєму і вимагати розпуску КС - значить небезпечно розхитувати всю конструкцію української влади, а тут у Зеленського мало союзників. Легальних шляхів врегулювати кризу майже не залишилося - наївно чекати від суддів КС добровільної відставки.

Що не так зі "Слугою народу"

Кавалерійський наскок на конституційних суддів не вдався. Зеленський не підтримали навіть у лавах власної партії, хоча він особисто приїжджав на засідання її фракції і погрожував депутатам розпуском парламенту. Безрезультатно: за поданий президентом законопроект про розпуск КС не набралося 226 голосів, і його не стали виносити на розгляд (хоча в президентській фракції 246 депутатів).

читайте такожВійна КСУ і Зеленського доводить-держава прогнила наскрізьПровал голосування показав, що місцеві вибори деморалізували "Слугу народу" і тепер там можна чекати нових розколів. Крім груп впливу олігархів, в партії виникла ще одна внутрішня фракція, яка орієнтується на спікера Ради Дмитра Разумкова. Його вже почали розглядати як можливого наступника Зеленського і нове обличчя "українського центризму", а його рейтинг довіри практично зрівнявся з президентським.

Саме Разумков запропонував альтернативу президентському варіанту виходу з кризи: відновити Постановою Верховної Ради дію антикорупційних норм, скасованих рішенням КС. Це теж спірний хід з точки зору Конституції, але зате переводить конфлікт з відкритої війни (а судді вже загрожують переглянути й інші реформи, в тому числі важливий для Зеленського закон про землю) в позиційне протистояння, де можливі торги і компроміси. Однак президент сприйняв пропозицію не як допомогу, а як саботаж і удар в спину від своїх.

Можливість розколу в "Слузі народу" пророкують давно, зараз партію стримує від розпаду в основному те, що політичні перспективи потенційних розкольників, повністю зобов'язаних кар'єрою Зеленському, виглядають занадто туманними. Без його підтримки їх політична вага сумнівна.

Інша справа, що в новій ситуації гострого протистояння між гілками влади президент сам може виступити руйнівником власної партії. Розпустить Раду і на дострокові вибори виставить новий список "Слуги народу", куди увійдуть тільки перевірені нардепи (він вже натякав на такий варіант під час переговорів з фракцією). Втім, фракція "Слуги народу" поки не зробила вибору ні на користь президента, ні на користь спікера – обидва законопроекти залишилися поза парламентським порядком.

Що далі?

Зеленського як і раніше переслідують проблеми через незавершений демонтаж старої влади. У "захопленій державі " інститути, що залишаються під контролем старих еліт, постійно працюють на реванш і розкладають президентську команду. Так вже вийшло з місцевими радами – відмовившись від їх дострокового переобрання, Зеленський отримав повзучу контрреволюцію з боку місцевих кланів. Тепер ситуація повторилася з Конституційним судом.

Конфлікт ставить президента перед вибором: слідувати в руслі конституційної легітимності із загрозою втратити реальну владу або йти напролом і явочним порядком формувати де-факто президентську республіку.

Громадська думка тут швидше на боці Зеленського. За даними групи "Рейтинг", майже 60% українців підтримують рішення Зеленського розігнати Конституційний суд. Приблизно стільки ж не довіряють рішенням КС. Втім, довіра до незалежних антикорупційних органів ще нижча - їх антирейтинг на рівні 70-72% – позначається відсутність відчутного прогресу в боротьбі з корупцією і негативний фон в олігархічних ЗМІ. Можна згадати і про те, що 83% учасників недавнього президентського опитування підтримали пункт про довічні терміни для корупціонерів.

Кампанія проти високооплачуваних суддівських чинів, що скасовують закони проти елітарних хабарників, може зміцнити рейтинг Зеленського. Він знову набуває вже призабуті риси "народного президента", який в конституціях не сильний, але твердо знає, що злодій повинен сидіти у в'язниці.

Однак подібний підхід може стерти різницю між інститутами і особистостями: атака на корумпованих суддів ризикує обернутися крахом самої ідеї балансу і поділу влади, а вихід з правового поля – хаосом, з якого Зеленському вже не вибратися.

Те, що Верховна рада самоусунулася від прийняття рішення, перетворює цю кризу на довге протистояння. Затягуванню сприяє ще й пандемія - захворіли і президент, і спікер парламенту. Триває і саботаж - будівля Верховної Ради виявилася помилково "замінованою" в день, коли комітет збирався розглядати законопроекти щодо Конституційного суду.

Однак у Зеленського немає часу чекати - конституційна криза негативно відбивається на відносинах із західними партнерами, особливо з МВФ, підтримка якого критична для української економіки. Верховній Раді доведеться визначатися: або тимчасово призупинити дію рішень Конституційного Суду і шукати легальні можливості оновити його склад, або під загрозою розпуску підтримати президента.

Костянтин Скоркін, журналіст, для Московського центру Карнегі

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред