
Ви дізнаєтеся:
- Чи справді Чорне море завжди було "Чорним"
- Як Чорне море називали тисячі років тому
- Як різні народи називали Чорне море
Чорне море, розташоване між Європою та Азією, має багату історію, що відображена в різноманітних назвах, які йому надавали різні народи. Ці назви відображають географічні уявлення, культурні особливості та міфологічні уявлення давніх цивілізацій, дізнався Главред.
Як скіфи називали Чорне море
Скіфи, кочовий народ, що населяли степові простори Північного Причорномор’я в I тисячолітті до н.е., не залишили письмових свідчень своєю мовою. Однак з античних джерел відомо, що вони мали власні назви для багатьох географічних об'єктів. Щодо Чорного моря, історики припускають, що скіфи могли називати його за аналогією з навколишнім світом — "Ахшаена" в перекладі "Темне море", оскільки такі назви часто використовувалися в індоіранських мовах, до яких належала скіфська.
Як стародавні греки називали Чорне море
Греки, що почали колонізацію північного узбережжя Чорного моря в VIII—VII ст. до н.е., спочатку називали це море "Аксейнос Понтос" (Αξεινος Πόντος), що в перекладі означало "Негостинне море", стверджує турецький Історик Осман Каратай у праці "Про походження назви "Чорне море". Така назва відображала страх перед бурями, складним плаванням і вороже налаштованими племенами, які населяли північні береги.
Згодом, коли грецькі колонії — такі як Ольвія, Пантікапей і Херсонес — укріпили свої позиції, ставлення змінилося. Море отримало нову назву — "Евксейнос Понтос" (Εὔξεινος Πόντος), тобто "Гостинне море". Ця назва закріпилася в античній географії та використовувалась упродовж століть, відображаючи вже не страх, а зв’язок і торгівлю.
Дивіться відео письменника і блогера Капранова про те, чому Чорне море унікальне:
Яка давня назва Чорного моря
Найдавнішою задокументованою назвою Чорного моря вважається саме грецька — Аксейнос Понтос, яка згодом трансформувалася в Евксейнос Понтос. Проте існували й інші варіанти у різних народів. Наприклад, у вірменських, перських і арабських джерелах воно згадується як "Темне море" або "Північне море". Турки згодом почали називати його "Караденіз", що в перекладі також означає "Чорне море". Ця назва поширилася в Османський період і дійшла до наших днів.
Крім того, відомі й інші його імена: Темарун, Ахшаена, Кіммерійська, Синє, Океан, Таврійське, Святе, Сурозьке. В часи Русі-України Чорне море називали Руським,Понтійським. Пізніше також використовувалась назва Козацьке море.
Як римляни називали Чорне море
Римляни запозичили грецьку назву "Евксейнос Понтос" і латинізували її як "Pontus Euxinus". Ця назва використовувалася в офіційних документах і картах Римської імперії.
Таким чином, римляни також визнавали його "гостинним" морем, хоча, безумовно, розуміли всі його небезпеки. Вони активно торгували через це море, розширюючи свої впливи на його береги, тому використання назви, що підкреслює його "гостинність", було цілком логічним з погляду їхньої політики та економічної діяльності.
Читайте також:
- Хто такий Рюрик: князь-легенда чи історичний правитель
- Мовна мапа України: як говорять у різних куточках країни
- Навіщо пили вино в давнину: культура, віра і традиції
Хто такий Осман Каратай?
Осман Каратай (1971) закінчив Босфорський університет (Стамбул) у 1995 році. Закінчив магістерську та докторську програми в Газійському університеті (Анкара) відповідно у 2001 та 2006 роках. Він працював у Турецькому історичному товаристві, в Євразійському центрі стратегічних досліджень (ASAM) на посаді керівника балканського відділу, в Дослідницько-видавничому центрі Yeni Türkiye на посаді керівника проекту Turk, найбільшого історіографічного проекту для тюркських народів. Він також є засновником журналу Karadeniz Araştırmaları (Дослідження Чорного моря), першого академічного регіонального журналу Туреччини. Каратай зараз працює в Університеті Еге в Ізмірі завідувачем кафедри тюркської історії в Інституті тюркських світових досліджень. Він досліджує середньовічну історію Східної Європи, особливо тюрко-слов'янські відносини та протобулгарські питання. Окрім дисертації, перекладів та багатьох видань, включаючи "Тюрки" у шести томах (Анкара, 2002), та численних есе, він є автором 17 опублікованих монографій.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред