Якщо Путін вистоїть, він знищуватиме Україну до останнього - Олександр Хара

Якщо Україна звільнить південь найближчими тижнями, це буде дуже потужним ударом по путінській системі.

Александр Хара, Владимир Путин
Поки живий Путін і існує Росія, Україна буде у постійній небезпеці / Reuters, facebook.com

​Росія готується до затяжної війни не лише до повного знищення України, а й до серйозного ослаблення Заходу. Проте війна в Україні може послабити позиції Путіна та всієї системи, яку він створив за роки правління.

В інтерв'ю Главреду експерт Центру оборонних стратегій Олександр Хара розповів про те, чи можливий розпад Росії і чи допоможе в цьому відхід Путіна з Кремля, навіщо Лукашенко та Путін знову збираються у похід на Київ, чому Україні важливо зберегти Херсон та Одесу і як це допоможе повернути Крим, коли варто руйнувати Кримський міст, як довго може тривати війна, і за яких умов Росія знову може напасти на Україну.

Яка вірогідність нападу Білорусі в найближчі місяці? Як ви її оцінюєте?

Складно виключити суб’єктивний чинник божевілля таких людей, як Путін або Лукашенко. Вони є тиранами і оточені людьми, які подають інформацію виключно у тому ключі, який їм подобається. У випадку з Лукашенком потрібно також розуміти, що він не є самостійною людиною. Він втратив простір для маневру після того, як забруднив по лікті руки у крові білорусів після нелегітимних виборів. Він не може спиратися на Україну чи Західну Європу та балансувати. І тому коли ми намагаємося розібратися і визначити таку вірогідність, ми виходимо з логічних аргументів з точки зору того, що це може дати Білорусі, чи здатна Білорусь зібрати такі потужні сили, які б загрожували Україні чи могли би досягнути важливих воєнних цілей.

Безумовно, якщо спиратися на логіку, у цій війні для білорусів місця немає. Білорусь як така є країною агресором, починаючи з 24 лютого, оскільки вона надала свою територію для здійснення воєнної агресії проти України. З точки зору міжнародного права і українського законодавства немає різниці, чи були білоруси на території України зі зброєю в руках чи ні — вони вже є агресорами.

Чи піде Білорусь - складно сказати. Росіянам, безумовно, хотілося б не лише розпорошування сил ЗСУ. Вони розуміють, що без удару по західній Україні у них немає можливості зупинити потік зброї, техніки і боєприпасів, які нам постачають наші західні партнери. Але з іншого боку, ця загроза з’явилася буквально одразу, і ми бачимо, що вже пройшло 150 днів, і вони нічого не зробили. Бо, напевно, є військові, які можуть розрахувати і подивитися наскільки безславний кінець їх тут очікуватиме.

Тому вони готуються - роблять вигляд, що готові. Лукашенко постійно проголошує свої політичні заяви, щоб показати, що він є союзником і що він лояльний до Путіна. Хоча, безумовно, він є молодшим партнером, який тимчасово обіймає свою посаду. Факт того, що вони не пішли, показує, що там є розуміння.

Для Лукашенка це сумнівна мета, оскільки він, фактично, застрибує на Титанік, і я не думаю, що йому це потрібно. Хоч він і покидьок, але він доволі розумна людина, тому буде до останнього маневрувати, аби не втягнутися в цю авантюру, яка вже боком вилізла Росії. І, сподіваюся, що і Путіну найближчим часом вилізе, аби він не втримався при владі. Тому складно оцінити вірогідність. Більше логічних факторів проти, ніж за - для самого Лукашенка, вже не кажучи про народ Білорусі. Можливо, в Лукашенко не буде можливості для маневру, бо хтось інший віддаватиме накази, а не Лукашенко.

Що може бути далі з Росією? Чи є варіант того, що вона залишиться у своїх кордонах, чи на неї чекає розпад на кілька окремих регіонів?

Усі імперії розпадаються — питання у тому, коли. Безумовно, зараз усе залежить від нас. Я сподіваюся, що ми будемо здатні нанести військову поразку Росії в Україні і нам вдасться, принаймні, в цій частині війни звільнити ті території, які були захоплені після 24 лютого. Я не думаю, що в нас буде достатньо сил для того, щоб звільнити Донецьк чи Луганськ і, тим паче, АР Крим, але хотілося б наблизити цей день.

Якщо ми звільнимо південь найближчими тижнями, це буде дуже потужним ударом по путінський системі. Генерали-яструби у його оточенні вже кажуть, що потрібна загальна мобілізація, щоб закидати Україну "гарматним м’ясом". Критикують його і помірковані, які бачать, що зникла салямі і, фактично, немає можливості подорожувати світом, а також є велика кількість інших незручностей. Однак для більшості росіян це все нічого не варте — вони не мали такої можливості до 2014р., попри усі нафто- і газодолари. Бо Росія — це мафіозна структура, тобто клептократична компанія, яка тримає і висмоктує ресурси з її території. Але це і наша сильна сторона, оскільки є не така велика кількість регіонів, які наповнюють бюджет (наприклад, той самий Татарстан). Зараз вони відчувають, що беруть участь у війні, сплачують за імперські амбіції і фактично їх утискають з точки зору культурного розвитку, оскільки почалася нова хвиля русифікації. Безумовно, це не дуже подобається тим, хто володіє ресурсами і не отримує від цього належного. Тож подібні настрої поширюватимуться, тим більше, що збільшується кількість трун, які туди повертаються.

читайте такожПерелякані росіяни тікали із поля бою після "вітання" від ЗСУ на Херсонщині - ГенштабБуквально цього тижня ми бачили, що почали роздавати різноманітні хрести "героїв Росії" представникам етнічних меншин, які у своїй більшості були кинуті на смерть в Україну. Тобто таким піар-методом влада РФ намагається якось відзначити їхню роль. Для якоїсь кількості голотьби це нормально — усі бачили історію з Ладою "Калина". Але доведене до стану худоби російське населення не змінить свого ставлення до війни, але вони можуть побачити, що використовують їх, а не етнічних росіян. Крім того, у них забирають ще більше ресурсів, які не повертаються назад у вигляді лікарень та інших речей. Також йде наступ на культуру, і які б комікси не читали буряти, які приїхали до нас, але для будь-якої людини рідна мова це - важливий маркер, і вони його втрачають. Безумовно, є інтелектуальна еліта малих народів, яка намагається зберегти ідентичність, мову, культуру, і саме вони можуть стати провідниками незадоволення центром.

Я не думаю, що це буде якесь збройне протистояння, але якісь протести точно можуть бути. Та вони не будуть пов’язані з війною в Україні, бо ми для них є ворогами — такий імідж українців з 2014 року зростав по висхідній і якогось співчуття чи розуміння того, що росіяни прийшли в Україну як загарбники і вбивці, не слід очікувати.

Я хотів би побачити фрагментацію Росії. Щоб малі народи, особливо ті, які живуть ближче до України, передусім на Кавказі, отримали свободу. Перш за все - чеченський народ, який занадто довго страждав від покидька-ставленика Путіна, який гнобить, у тому числі, і свій народ. А також для росіян, адже якщо подивитись на історію від 20-го століття, вони не мали власної державності — РСФСР фактично було формальним утворенням імперської влади в Москві, яка займалася іншими питаннями. До того ж, останнім часом було багато сюжетів, які показують, що етнічні росіяни досі живуть як за феодальних часів. Мені їх не шкода, бо якщо вони не воюють у нас, то вони толерують і підтримують Путіна. Але якщо ми кажемо про історичну справедливість, то, напевно, поразка Росії у цій війні дасть можливість росіянам влаштувати своє життя, а не дивитися, як загарбати чуже.

Хотілося б на це сподіватися, але майбутню динаміку складно передбачити. Було кілька осіб, які передбачили падіння Радянського Союзу, але 99% навіть не сподівалися на це у такий короткий термін. Сподіваюся, що ми будемо приємно вражені, але прорахувати це просто неможливо.

Усунення чи відсторонення Путіна від влади протягом найближчого часу може прискорити розпад РФ чи хоча б втрату контролю центру над іншими регіонами?

Чесно кажучи, я не вірю в те, що якась сила чи якісь наближені до Путіна особи можуть це зробити. У чому Путін геніальний (треба віддати йому належне як представнику спецслужб і людині, яка віддавала накази вбивати своїх політичних конкурентів і "Новачком", і за допомогою пістолета), то це у тому, що він себе максимально убезпечив і наразі у нього найкраща система захисту себе як фізичної істоти.

Другий момент — як представник спецслужб, він абсолютно розуміє систему доносів, підслуховування та інших речей, коли є велика недовіра. За великим рахунком, це одна з великих вад росіян — відсутність горизонтальних зв’язків і тотальна недовіра. Є невеличкі осередки людей (інтелектуалів, лібералів), які такі стосунки підтримують, але решта ні. Безумовно, пам’ятають 1937 рік, хоча насправді не доноси були причиною того божевілля. Та система побудована і вона працює.

читайте такожМрія Путіна: Горбач розповів, чому Росія все ще хоче захопити КиївТому я не вірю, що Путіна приберуть. Про здоров’я Путіна директор ЦРУ сказав, що, на жаль, воно в нього добре — так, виглядає він не дуже. І хотілося б сподіватися, але сподівання не є частиною стратегії.

Та якщо з ним щось станеться, буде певний період, коли "башти Кремля" намагатимуться взяти під контроль владу. Нам складно оцінити цю динаміку, чи легко буде комусь одному (скоріше за все, представнику спецслужб) взяти все під контроль і фізично знищити конкурентів, чи процес протистояння буде більш тривалим. Але від цього залежить інша динаміка, бо Путін як символ і гарантія системи, яку він створював 20 років, вже не буде існувати як противага. Відповідно тоді регіональні царьки, такі як Кадиров, будуть дивитися на те, щоб відхопити собі щось більше. Можливо, він навіть буде дурним настільки, щоб спробувати вийти на національний рівень, адже можливості його тік-ток армії спрямовані саме на це — показати свою важливість.

Навряд чи до нього є повага, але він усіляко показує, що він нібито сильний лідер. Чому росіяни завжди любили Сталіна, Івана Грозного, Петра Першого? Бо ці люди давали велич, а з іншого боку були надзвичайно брутальними. І архетип брутального правителя нікуди не подівся — Росія завжди віддавала їм належне, коли хотіли порядку. Але з іншого боку, економічні обмеження і брутальний правитель означатиме для Росії ще більше санкцій і ще більш кардинальне погіршення життя, що тягнуть за собою відцентрові процеси.

Скоріше за все, підкилимна боротьба буде тривалою, адже немає жодної людини, яка могла б швидко взяти під контроль усі ресурси та ключові посади. Тим паче, якщо вони намагатимуться зробити усе "по закону", як це полюбляє Путін.

Тож цей перехід буде поштовхом до відцентрових тенденції розподілу прав. Ми маємо бути до цього готовими, бо це буде таким самим викликом, як і війна, навіть у гуманітарному вимірі. Плюс існують військові загрози — уявіть собі, скільки ще зброї є на теренах Росії — щонайменше там є ядерна зброя, хімічна і можливо навіть бактеріологічна. Це — виклик усьому людству, і дуже шкода, що на Заході не замислюються над тим, яким чином можна взяти під контроль речі, які можуть знищити цивілізацію. На жаль, попри російську пропаганду, на Заході намагаються втримати Росію у тих кордонах, у яких вона є. Нагадаю, що свого часу Джордж Буш старший приїжджав в Україну і намагався вмовити не від’єднуватися від Радянського Союзу. Тож коли в Росії почнуться відцентрові процеси, те саме може статися і з республіками, аби вони залишалися частиною Росії. Оскільки з єдиним центром легше розмовляти і зменшується загроза використання зброї, яка може всіх нас знищити.

Чому, на вашу думку, Путін не відмовився від ідеї нападу на півночі після відступу з-під Києва у перші місяці і чи змінилася зараз його мета? Чого він хоче досягти?

Ключова мета — встановити нові правила міжнародного життя, які йому вигідні. У нього є сфера впливу, до якої входить Україна. Ця війна іде не за території, а за принципом "тварь дрожащая или право имею" — за великим рахунком, саме це він намагається довести Заходу. Для цього йому потрібно, щоб Україна взагалі зникла як політичне явище.

Безумовно, він не проти українського народу, який би раз на рік з хлібом-сіллю приїжджав до Москви і танцював гопака, розважаючи "панів". Але він проти "фашистських нацистів-бандерівців", тобто тих, хто хоче жити своїм розумом у своїй державі. У нього такий світогляд і він вважає, що нацисти-бандерівці хоч і доморощені, але вони є маріонетками Заходу, який хоче завоювати Росію чи послабити її. Тому, з одного боку, для нього є принциповою небезпекою українська ідентичність і українська незалежність, можливість того, що Україна може бути успішною державою. А з іншого він вважає нас просто інструментом Заходу. Тому він має тут перемогти — це принципова для нього річ.

Здебільшого він досяг усього, чого хотів — він 20 років знаходиться при владі, найбільш заможна людина, може вбити кого завгодно крім, як виявилося, Зеленського. Але він від усього цього втомився — йому хочеться ролі в історії. Саме тому роль Петра Другого його влаштовує.

Він кошмарить Харків, у тому числі, через кричалку, яку придумали наші ультраси. Адже такі люди з комплексом маленької людини у лубочному прикладі злобні і нічого нікому не прощають. Тобто Харків страждає за козацький дух. Недарма ми постійно згадуємо картину Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану", бо українці зневажали будь-яку владу і це — надзвичайно велика небезпека для Росії, оскільки у них все навпаки, вони поважали будь-яку владу, якою б вона не була брутальною, демонічною (як, у тому числі, і путінська).

читайте такожПутін у глухому куті, поразка у війні стане для нього кінцем - Володимир ГорбачЩо він може зробити? Безумовно, він думає, що ще трохи і він дотисне нас на Донбасі, посилить позиції на півдні і фактично анексує частину Херсонської та Запорізької областей, для того, щоб убезпечити доступ і з’єднати ці території з раніше окупованими. А найголовніше - створити можливість у майбутньому для наступу на Одесу в бік Придністров’я. Головний його проект - Новоросія, аби відрізати Україну від моря і зробити українську державу недієздатною.

На півночі питання Києва нікуди не поділося, як і питання відрізання України від каналів постачання зброї та боєприпасів. Як зараз Хаймарсами ми знищуємо російські тили з боєприпасами, а бойові буряти перетворюються на добрива, так само він хоче відрізати наші сили та засоби на Сході від постачання зброї.

Саме тому він намагатиметься це зробити — думаю, що росіяни планують повторити наступ на Київ з урахуванням своїх помилок. Найголовніше, що він як тиран сидітиме на троні, поки не помре. А європейці будуть змінюватися, так само, як і американці. У нас є два роки президентства Байдена, у Європі відбулась зміна влади у Британії, Італії. І хоча Італія була не дуже промовистою в підтримці України, пан Драгі був потужний політиком для італійців з точки зору підтримки України.

Путін думає, що він може пересидіти з енергетичним шантажем, створенням Голодомору у 21-у столітті, і коли Україна опиниться з ним сам на сам, намагатиметься захопити Київ ще раз.

Я починав з того, що ми маємо враховувати те, що складно врахувати - ірраціональність, фобії. Особливо, якщо людина божевільна, така як Путін, адже саме така людина могла вірити, що українців немає, що тут є "єврейський нацист" Зеленський, який тримає під контролем 40 мільйонів українців, через що вони не можуть сказати, що хочуть розмовляти російською мовою і хочуть до РФ. Тобто уявіть собі, що в голові у цієї людини в нашому столітті, коли є інтернет та різні соціологічні дослідження, які показують, що усе це маячня і Україна абсолютно інша. Я постійно кажу, що однією з причин, чому росіяни не можуть нас завоювати і постійно програють є те, що вони воюють з умовною Україною, яку створили у своїй голові. А якщо ти б’єшся з умовними сутностями, то виграти ти в принципі не можеш.

Знов-таки малоймовірний наступ на Київ. Напевно, вони готуються, і якщо їм здасться, що вони виконали свої завдання на Сході і захоплять рештки Донецької області, то, можливо, вони спробують це зробити. Але ми бачимо, що російські військові були не здатні ще на початку захопити Київ, навіть тими свіжими силами, що включали сили спеціальних спецоперацій, спецназ та усе найкраще, що в них було. Тобто таким нахабним способом, схожим на той, яким свого часу захоплювали керівництво в Афганістані. Потім у них не вийшов широкомасштабний фронт з півночі до півдня і вони вирішили, що оточать велике угруповання на Донбасі. Це теж не вийшло, тож тепер вони вирішили повернутися до тактики монголо-татарського періоду — знищувати інтенсивним артилерійським вогнем усе на своєму шляху і просуватися по кілометру вперед. Сподіватися, що вони можуть знищити військових на Донбасі марно - їм доведеться вкинути ще більше ресурсів, але особливого результату очікувати навряд чи можна. Тому вони можуть планувати, мріяти про це, але здійснити не можуть.

Якщо Путіну гіпотетично вдасться втримати Херсон, як може розвиватися ситуація на півдні та Донбасі у подальшому? І як із цим пов'язані заяви Росії про референдуми 11 вересня - чи допоможе це їм втримати окуповані території?

Вони можуть проводити все, що завгодно. Якщо, наприклад у 2014 році псевдореферендум у Криму, а потім у Донецьку і Луганську стали негативним чинником для нас, оскільки певні країни Західної Європи казали про те, що Крим російськомовний, у нього нібито спільна з РФ історія, тобто фактично сприймаючи його через призму російської пропаганди. А враховуючи те, що якраз тоді був вакуум влади в Києві і Україна не відреагувала, ми програли цю війну на самому початку навіть лінгвістично - замість зелених покидьків загарбників називали "зеленими чоловічками". Певні країни казали, що у Донецьку та Луганську нібито громадянська війна і якісь сепаратисти. До речі, навіть зараз у дружніх до нас країнах, де розуміють, що відбувається вторгнення, досі використовують термін проросійські бойовики або сепаратисти.

Світ і ранше не визнавав референдуми, але тоді ще вагалися. Зараз усе буде однозначно — це жодним чином їм не допоможе. Росія може анексувати території і хоч завтра приймати рішення Держдуми, але це нікчемні рішення і ніхто в світі їх не визнає, окрім божевільних друзів на кшталт сирійського диктатора Башара аль-Асада.

Росія вже закріплюється на тих територіях, але жахіття, яке на них наводять Хаймарси, гаубиці і військовий бойовий дух наших військових, не залишає шансів Путіну, аби його військо закріпилося там настільки, щоб ми не могли їх звідти вибити.

Донецька область є для нас цінною виключно тим, що там є наші громадяни, яких не можна залишити там, аби їх не забрали в концтабори і не відбирали дітей.

Але з точки зору стратегічної цінності Херсон має більше значення. По-перше, Херсон - це вода у Криму. Але вода у Криму не означає, що її будуть пити кримчани, а те, що вона буде використовуватися у виробництві зброї та інших речах, які потрібні росіянам. Другий момент - це загроза Миколаєву та Одесі. Ми не можемо дозволити сухопутної загрози — якщо ракетна буде зберігатися, поки існує Росія, сухопутного ми маємо уникнути і зберегти Одесу будь що. Те саме із Запоріжжям - зокрема, Запорізьку атомну електростанцію росіяни хочуть переорієнтувати на підтримку окупованих територій. Тобто зараз Росія відшматувала частину українських територій і відновлення Донецької та Луганської областей у їх кордонах є важливим для Росії, тому що ці два регіони розвивалися цілісно ще з радянських часів (залізна дорога, водопостачання, електричні мережі).

Південний напрямок не менш складний ніж східний — там є переваги як з точки зору ландшафту, так і безумовно, що прилеглі до Криму території будуть важливими, коли ми будемо його звільняти. Можливо, це відбудеться дипломатичним шляхом, можливо - військовим, а, можливо, військово-дипломатичним. Тому ми маємо межувати з Кримом і створити там усі належні умови для того, щоб повернути територію, яка належить українському народу.

Щодо Криму - за яких умов Україна може його відвоювати і чи може так статися, щоб після звільнення Херсону чи може ЗСУ піти на Крим? Чи звільнення півострова - це розтягнутий у часі процес?

Хотілося б, щоб він не був розтягнутим, але є занадто велика кількість умов, за яких це може відбутися. Вакуум влади в Москві може бути однією з таких умов, як і відцентрові процеси в РФ або ж військова поразка якої може зазнати Росія в Україні.

Поки що всі ці речі теоретичні — ми ще не звільнили інші території, це доволі складно відбувається. Абсолютно підтримую підхід нашого військового керівництва, яке не женеться за швидкими перемогами. Безумовно, всім би хотілося, щоб десяток сіл на день ми повертали або щоб оточили Херсон та зачистили його від окупантів. Але це означатиме більший рівень загрози для українських військових. Тому тут має бути присутній прагматизм, як з військової точки зору, так і з політичної.

Перемоги Україні потрібні, бо ними ми не лише підбадьорюємо самі себе, але й даємо більше аргументів нашим друзям на Заході давати нам більше зброї. Але ми не можемо ризикувати успіхом якоїсь операції. Ми ж не Жуков, щоб звільняти щось до дня народження Сталіна.

читайте такожЯкщо Україна поверне собі Херсон, бойові дії будуть припинені - Олег СоскінНаскільки у цій картині важливе руйнування Кримського мосту - про нього багато говорять і в нас начебто є сили для руйнування, але ми поки що не можемо. Наскільки це могло б прискорити процес і припинити постачання з материкової частини Росії боєприпасів та особового складу?

Я не знаю які розрахунки у Генеральному штабі і чому цього досі не зроблено. Безумовно, це має психологічний сенс і хотілося б мати марку не лише з крейсером Москва, а і з мостом. Думаю, що є сенс робити це частиною плану звільнення Криму як такого — просто так знищити міст марно, адже його будуть швидко ремонтувати, бо для них він надзвичайно важливий. Зрозуміло, що побудувати цей міст було стратегічною метою Росії. Хочу нагадати, що за часів Януковича нам нав’язували І навіть давали близько $4 мільярдів кредиту.

Тобто ми мали би побудувати за російські гроші ярмо для себе, аби РФ було легше окупувати Україну і, передусім, Крим. Україна всіма рогами й копитами зупиняла цей процес — це чудово пам’ятаю, оскільки в мене колеги працювали у Міністерстві закордонних справ у першому територіальному департаменті, який займався Російською Федерацією. Я пам'ятаю, як вони саботували цей процес, не даючи на це згоди. Зрозуміло, що в умовах, коли мосту немає, єдина зв’язка з російським материком — це Керченська переправа. Але Керченська протока норовлива, та й мостом, особливо якщо є залізнична гілка, можна перевести набагато більше ресурсів. Тому стратегічний сенс у знищені мосту безумовно, є, але це певно буде елементом плану або нашої операції на півдні, або ж коли ми перейдемо до звільнення Криму від росіян, що "понаїхали".

Є думка, що, принаймні, гаряча фаза війни може завершитися вже до кінця цього року. Як ви оцінюєте такі прогнози і від чого залежатиме тривалість війни? Чи може вона за аналогією з тим, що відбувалося на Донбасі до лютого, розтягнутися на роки?

Передусім ми маємо пам’ятати, що перша війна Києва та Москви відбулося ще при Юрію Долгорукому. І поки Росія існує у своїх розмірах, вона буде нам загрозою і це не останній конфлікт.

Ще один момент — росіяни розуміють, що нахрапом Україну взяти не вийшло, тому вони готують себе до тривалої війни на поступове знищення. І це вкладається у підходи Путіна, бо він розуміє, що може знаходитися при владі тривалий час, а на Заході у цей час будуть вибори, будуть змінюватися політики, і, можливо, на симпатиків Путіна.

Зараз буквально кожен мешканець планети платить за війну в Україні певну суму — хтось тим, що не може купити хліба, хтось — високою ціною на нафту. Ця війна сильно вдарила по глобальній економіці. Тобто говорити, що ця війна може завершитися швидко — навряд чи.

Якщо відбудуться певні процеси у Кремлі — фізично зникне громадянин Путін і почнеться боротьба за владу, це може ії пришвидшити. Якщо він буде живий і втримається при владі, він готуватиметься до того, щоб "остаточно вирішити українське питання". На жаль, попри всю ту допомогу, яку надають наші партнери, її недостатньо просто з тієї причини, що ми воюємо з надзвичайно великою країною за чисельністю населення, ресурсами. За великим рахунком, це нерівноправна гра. Сподіватися можна на якомога швидше завершення війни, але нам потрібна перемога, тому що завершення війни означатиме лише відкладання термінів наступної війни.

Тому нам потрібна перемога, яка зробить неможливими протягом 10-15 років спроби Росії почати таку війну знову. Також нам треба буде далі підштовхувати світ з точки зору того, як ми маємо посилювати себе, щоб в майбутньому, навіть коли Росія відновить свій військовий потенціал, навіть не замислювалася над тим, щоб повторити те, що вона робить з 24 лютого.

Тож, скоріше за все, це буде затягуватися, але є велика кількість факторів, які неможливо передбачити, як життя Путіна, бо він є частиною системи. Не скажу, що без нього буде краще, але він є важливим елементом створеної ним системи. Є і колективний Путін, щонайменше 100 мільйонів росіян. Ті, хто говорить про "хороших росіян", знаходяться в ілюзії, бо цих людей недостатньо, щоб змінити щось кардинально, тим паче - зараз. Більшість людей або активно, або мовчки підтримують політику- їх влаштовує та система влади, яка була створена. Тому сподіватися на те, що Росія стане доброю після смерті Путіна не доводиться, бо якщо його прибрати, то поведінку системи буде дуже складно спрогнозувати.

Реклама
Підтримайте Главред

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти