Російські окупанти вбили українського розвідника з бригади "Холодний Яр" Олександра Сінельнікова з позивним "Сокіл". Йому було всього 24 роки, але побратими Олександра кажуть, що він був справжнім Героєм. Про це Главреду розповіла сестра військового Тетяна Тищенко.
Олександру довелося подорослішати ще у 14 років, коли його батьки розлучилися. Він став єдиним захисником своїх найрідніших жінок – мами та двох сестер.
"Він був наймолодшим, але все вирішував, скрізь допомагав, на роботу рано пішов", - пригадує його сестра.
Ще тоді молодий хлопець вирішив, що він хоче захищати українське суспільство. Олександр вступив до харківського ліцею, де навчався на правоохоронця. Згодом став студентом Національного університету цивільного захисту України.
У Олександра була закінчена військова кафедра, однак він все ж вирішив піти на строкову службу.
"У нього все було легко. Він знав чого він хоче", - каже Тетяна.
Після повернення додому він трохи попрацював і у 2021 році вирішив підписати контракт. Олександр так хотів захистити своїх найближчих жінок від переживань, що просто прийшов вже з зібраним пакетом документів, підписаним контрактом і повідомив, що дороги назад немає.
"Ми не знали, що він буде підписувати контракт. Він прийшов з повним пакетом документів і сказав: "Мені завтра виїжджати з речами вже треба". Мама тоді плакала, казала: "Синочку, а якщо тебе на війну заберуть?". Він завжди посміхався і казав, що все буде добре", - пригадує сестра.
Олександр виконував операції на Донбасі в зоні ООС. Однак вже 24 лютого 2022 року Російська Федерація пішла у повномасштабний наступ на Україну.
Олександр Сінельніков ("Сокіл") після 24 лютого
Тетяна пригадує, що про початок повномасштабної війни вона дізналася саме від свого братика. Навіть у такий неймовірно складний день він не забув про своїх дівчат і повідомив про небезпеку.
"О 4:05 він прислав мені голосове повідомлення: "Не веди малого в школу, бо почалась війна", - каже Тетяна.
На фронті Олександр був старшим солдатом, головним сержантом-командиром ремонтного взводу ремонтної роти бронетанкового озброєння і техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А1302 ("Холодний Яр"). Вдома "Сокіл" перетворювався на звичайного цивільного, який просто хотів жити.
Олександр робив все, щоб вберегти рідних жінок від жахіть війни. Він все втримав у собі і нічого не розповідав.
"Я не знаю, де він брав стільки сил. Якби він не загинув, то ми і не знали б скільки він всього зробив, бо він ніколи нічого не розповідав", - додає Тетяна.
Олександр керував дронами. Він власноруч збив ворожий літак з переносного зенітно-ракетного комплексу "Ігла". "Сокіл" виконував надскладні операції в Охтирці Сумської області та на Ізюмському напрямку Харківщини.
Олександр був серйозно поранений
Під час потужного контрнаступу ЗСУ під Ізюмом Олександр отримав своє перше серйозне поранення. "Сокіл" постраждав від російського протитанкового снаряду. У нього були осколкові поранення ноги та контузія.
Чоловіка одразу вивезли з поля бою, а медики провели операцію. Йому в ногу вставили спеціальну пластину. Однак Олександр і тут не хотів, щоб через це хвилювалися його найрідніші люди.
"Мама дізналася про його поранення на його ж весіллі. Він приїхав на весілля з милицею. Він мені написав, що він у Кременчуці. Я здивувалася, бо він мав бути з хлопцями під Лозовою. Тоді він попросив, щоб я мамі не казала про те, що він у госпіталі … Після його загибелі на зв’язок виходять хлопці, які були з ним у госпіталі. Вони розповідають про нього і кидають відео, як він на реабілітації велосипеди крутить для відновлення ноги", - пригадує Тетяна.
Саме тоді на своєму весіллі Олександр не забув і про своїх полеглих побратимів. Він вважав своїм обов’язком після перемоги об’їздити всю Україну, щоб побувати на могилі кожного побратима.
"Тепер не поїздить, тепер він з хлопцями", - з болем говорить сестра.
Повернення на фронт та загибель
Виявилось, що Олександр міг не повертатися на фронт через своє складне поранення. Він 2 місяці провів на реабілітації, однак згодом домовився на медкомісії про те, що з ним нібито все добре. "Сокіл" рвався до своїх хлопців на фронт.
Після цього "Сокіл" потрапив під Соледар Донецької області, де тривали запеклі бої.
Тетяна каже, що не було жодного дня, коли б раптово обірвався зв’язок з Олександром. Він завжди знаходив час подзвонити своїй мамі, сказати, що з ним все добре.
Востаннє мама чула його голос 29 листопада 2022 року.
"В обід він подзвонив мамі і сказав: "Все, матусю, я побіг". Це була остання його фраза. 29 листопада до вечора з ним зв’язку не було, 30-го цілий день не було. Наша сестричка була в Польщі і мала повертатися додому до сина. Я тоді ходила і сама собі казала: "Хоть би Катя не на похорон їхала", - пригадує Тетяна.
"Сокіл" загинув 30 листопада близько 15:00. Позиції його роти російські окупанти "накрили" артилерійським вогнем. Олександр отримав осколкові поранення, які були несумісні з життям.
Рідні дізналися про його загибель увечері 30 листопада. Вони ще довго не могли повірити у те, що більше ніколи не побачать та не почують голос свого "Сокола".
"Я ще тиждень сподівалась, що це помилка і він живий. Але потім я думала, якби він був живий, то знайшов би можливість подзвонити мамі. Також думала, що якби він потрапив у полон, то він би не вижив. Він завжди казав те, що думає", - каже Тетяна.
Олександра Сінельнікова поховали у Харкові на Алеї слави 18-го кладовища.
Нагороди Олександра Сінельнікова
Побратими, які служили з Олександром, в один голос кажуть, що він був справжнім Героєм.
"Казали: "Ви навіть не уявляєте, що він робив". Всі хлопці, з якими він служив і ті, які були під його командуванням, кажуть, що мали честь служити поруч із "Соколом", - розповідає Тетяна.
Ще при житті він повинен був отримати медаль Захисника вітчизни. Однак російські окупанти не дали йому потримати свою нагороду в руках. Рідні "Сокола" отримали медаль вже після його загибелі.
У лютому цього року був виданий наказ про присвоєння Олександру ордена Богдана Хмельницього, каже Тетяна. Тепер сестра робить все, аби Олександра офіційно визнали Героєм.
"Ми б’ємося за присвоєння йому звання Героя України, щоб після нашої смерті про нього хоча б хтось згадав. Побратими всі в один голос кричать, що такі місії, які він виконував, небагато хто ще виконував", - каже Тетяна.
Рідні військового створили петицію під якою збирають підписи для удостоєння "Сокола" званням Героя України.
Як повідомляв Главред, в боях за свободу України загинув боєць Інтернаціонального легіону ЗСУ Крістофер Кемпбелл, який був нареченим дочки українського кінорежисера Олеся Саніна. Йому було 27 років.
У боях за Бахмут загинув 21-річний Данило Денисевич. У мирному житті захисник України був творчою особистістю, навчався на режисера і мріяв знімати кіно.
Інші новини:
- "Найгірша з можливих втрат": у важких боях під Бахмутом загинув відомий експерт з енергетики
- У Бахмуті загинув американський ветеран Крістофер Кемпбелл - наречений дочки режисера Саніна
- У боях за Україну загинув один із засновників хортингу на Київщині
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
