Україна в 2024-му звільнятиме схід і південь, Путін загнав себе в глухий кут – генерал Маломуж

11 грудня 2023, 10:05оновлено 13 грудня 2023, 09:16
Агресивні дії Володимира Путіна несуть загрозу країнам НАТО – якщо світ його не зупинить, війскам США доведеться воювати з Росією, вважає Микола Маломуж.
Україна в 2024-му звільнятиме схід і південь, Путін загнав себе в глухий кут – генерал Маломуж
В України є півроку-рік, щоб звільнити території, у подальшому Росія посилюватиметься – Маломуж / Главред

На фронтах війни агресорки Росії проти України настала зима. Російські окупанти на сході проводять наступальні дії по всій лінії фронту, а Сили оборони відбивають ворожі атаки та посилюють оборонні редути на найскладніших напрямках і в прикордонних із Росією та Білоруссю областях. Українські війська також продовжують утримувати плацдарм на лівобережжі Херсонщини, який у перспективі відкриває дорогу до звільнення Криму.

Колишній керівник Служби зовнішньої розвідки, генерал армії України Микола Маломуж в інтерв'ю Главреду розповів, як діятимуть ЗСУ під час нової фази війни, пояснив, що треба зробити для захисту від атак Росії взимку, вказав на умову, за якої глава Кремля Володимир Путін піде на реальні перемовини і назвав три фактори, які повинні забезпечити звільнення півдня і сходу в 2024 році.

Президент Зеленський в одному з нещодавніх інтерв'ю сказав, що Україна перейшла у нову фазу війни. Що означає ця заява? Йдеться про той самий перехід у стратегічну оборону на зиму, чи про принципово іншу ситуацію у межах військової кампанії?

відео дня

Ми бачимо, що Росія почала готуватися до затяжної війні. Ще в грудні минулого року відбулося засідання колегії Міноборони на чолі з Путіним, де розглядалося питання формування нової стратегії щодо України. Там дійшли висновку про те, що це не швидка спецоперація, а затяжна війна, в межах якої потрібно згенерувати всі мобілізаційні ресурси – людські, економічні, технологічні – і запустити роботу військово-промислового комплексу в цілодобовому режимі. Росіяни вирішили сформувати базу для широкомасштабної та затяжної війни. І вони реалізують цей сценарій, враховуючи наші операції зі звільнення територій, а також отримання від союзників високоточної зброї та іншої військової техніки.

Передбачалося, що Україна розпочне контрнаступ ще навесні і проведе швидку операцію, але сталося по-іншому. Хоча ми не лише тримаємо оборону, а на деяких напрямках навіть пробиваємо оборонні редути противника – наприклад, на південному напрямку Запорізької області та частково біля Бахмуту. Втім, це не ті стратегічні операції, яких ми очікували. Росія, у свою чергу, намагається нам нав'язати свій сценарій.

На мою думку, Зеленський казав про один зі стратегічних кроків – створення потужних систем оборони на окремих напрямках. Йдеться не про лінії Мажино чи Манергейма, які обходилися військами, а укріпрайони, які повинні забезпечити ефективну протидію ворогу та захист наших військовиків під час проведення, наприклад, операцій безпосередньо на фронті або заходів контрдиверсійних груп.

У такій ситуації сьогодні ми розглядаємо два сценарії.

Перший – тримати оборону і перекрити стратегічні напрямки потужними оборонними укріпленнями, де Росія може вдатися до надзвичайно небезпечних наступальних операцій. У нас вже є негативний досвід, коли на початку війни таких укріпрайонів не було. Їх треба збудувати.

Другий – продовження наступальних операцій. Ми не припиняємо проводити наступальній дії, а на перспективу плануватимуться відповідні стратегічні операції.

Я вважаю, що тут можна говорити про комбінаційний план. Одна складова – споруда укріпрайонів і ліній оборони, а інша – підготовка до реалізації стратегії зі звільнення наших територій. Це планування наступальних операцій на зиму-весну з урахуванням отримання нових озброєнь і підтримки кампанії з боку певних підприємств вітчизняного військово-промислового комплексу. І тут вже повинна з'явитися змінена стратегія – "треба винайти порох", як казав Залужний.

У подальшому успіх України у війні забезпечать три фактори – нова стратегія ведення війни, отримання додаткового високотехнологічного озброєння в достатній кількості і посилення ролі нашого військово-промислового комплексу. Перші два з них – вирішальні. Третій, додатковий чинник, передбачає підвищення інтенсивності роботи нашого ВПК щодо виробництва дронів, ракет різних типів, боєприпасів, стрілецької зброї та інших видів озброєнь. У тому числі, надводних дронів і ракет Нептун, про які ми вже неодноразово говорили. Це формат, на реалізацію якого потрібен час.

Розвивати власний військово-промисловий комплекс треба було ще до початку війни або одразу після того, як вона розпочалася. Можливості для цього є – діє військовий стан, державні структури і бізнес можуть об'єднатися і працювати задля оборони і безпеки. Частково ми втратили час, але сьогодні вдалося зробити певні кроки: ми вже маємо більш-менш потужну систему безпілотників, робимо ракети (вже є деякі ракети дальністю до 2 тисяч кілометрів), морські ракети, надводні та FPV-дрони та багато інших озброєнь. У нас уже є певний арсенал за рахунок старої техніки, новітнього озброєння західного виробництва і зброї власного ВПК уже більш високого технологічного рівня.

Усі ці складові забезпечать успіх на фронті не лише в обороні, а й у проведенні тактичних і стратегічно-наступальних операцій. Стратегічна мета – звільнення своїх територій. Її треба реалізувати не за декілька або десятки років, як кажуть деякі західні аналітики, а протягом півроку або року. Тому що далі Росія буде лише посилюватися.

Коли ми знецінюємо дії Росії на території України, то підриваємо режим Путіна, який за таких умов не матиме ресурсів (особливо моральних) для об'єднання своїх зусиль. Недовіра до Путіна зростає, і коли кажуть, що Москва має нескінченний ресурс, це зовсім не так. Я дуже добре знаю Росії та її потенціал і можу навести наступний приклад: ЗСУ кожного дня знищують до 1000 російських військових. За місяць противник може втрачати до 60 тисяч вояків – орієнтовно 6 бригад. Це потужний удар навіть для такої країни, як Російська Федерація. Водночас вони втрачають тисячі систем бронетехніки та вогневих засобів.

У Росії проблеми з моральним станом не тільки військовиків, але й суспільства. Там 80% виступають за те, щоб припинити війну, а 30% підтримують виведення військ із окупованих територій. Це позиція не активних верств населення, втім, вона є сигналом Путіну про те, що треба в будь-якому випадку припиняти війну. Тому з'являються такі теми, як перемовини і завершення війни на умовах Росії. Путін не хоче залишитися тим, хто програв, та намагається сформувати передумови для мирного процесу в своїх інтересах.

Ми бачимо, що Росія поки що не вдалася до систематичних масованих атак критичної інфраструктури України. Схоже на те, що вона вичікує на зручний для себе момент. Наскільки складною буде ця зима, і до чого потрібно готуватися?

Завжди треба готуватися до найгірших сценаріїв. Росія накопичує більше 1000 ракет різних типів: Іскандер-К, модифіковані Х-22 з бойовою потужністю фактичні півтонни, ракети Х-555, системи С-300 і перероблені ЗРК С-400 із дальністю удару 250 кілометрів. Також росіяни у прифронтовій зоні концентрують ракетні, мінометні та артилерійські системи, які можуть бити по фронту, містах і селах України. До таких ударів слід готуватися.

Для того щоб прикрити об'єкти, нам потрібна потужна, удосконалена та ешелонована система протиповітряної оборони. Потрібні зенітні ракетні комплекси, такі як Patriot, SAMP/T і IRIS-T, а також протидронові комплекси. Це не тільки Gepard, але і, наприклад, американські, іспанські, італійські та французькі системи, які одномоментно беруть по 16 шахедів і здатні робити 600 вистрілів на хвилину зарядами калібру 40 мм.

Росія має перевагу у радіолокації та створює радіолокаційний щит. Тому нам терміново потрібні радіолокаційні моделі США, Німеччини, Великобританії, Франції та власного виробництва. Поряд із вогневим щитом ППО нам треба зробити свій електронний щит, за рахунок західних систем можна забезпечити перевагу над ворогом, тому що вони високотехнологічні та більш ефективні.

Крім того, біля кожного енергетичного об'єкта треба спорудити захист зон ППО – системи фізичного захисту, такі як бетонні укріплення. Певні об'єкти енергетики потрібно перемістити під землю.

Також в умовах особливого режиму повинні працювати атомні електростанції. Треба встановити міжнародний контроль, мета якого – потужний тиск на Москву щодо недопущення ударів по енергетичних та цивільних об'єктах. Слід підключити не тільки країни Європейського Союзу і НАТО, але й Китай, Туреччину, Індію, Японію, Бразилію та інші держави. За допомогою оперативних каналів по лініях розвідки та МЗС Києву треба просувати свою позицію, щоб міжнародне співтовариство оцінювало нові потужні масові атаки на цивільні об'єкти як факт геноциду з боку Росії. Це величезна та систематична робота для наших МЗС та розвідки, які повинні її проводити серед усіх країн світу. Всі можливості для цього у нас є.

Потрібно чітко демонструвати, яка загроза йде від Росії. Це ядерна загроза, вона знищить усе людство, якщо розпочнеться ядерна війна. Пам'ятаю американський фільм, у якому був показаний сценарій ядерної війни між Росією та США – термоядерні і ядерні удари призводять до того, що цунамі зносить всю землю, не залишається нічого. Лише Місяць, як супутник землі. І такий варіант розвитку подій повинні розуміти не тільки росіяни чи американці, але й китайці, індуси та весь світ. На тлі загрози країни повинні об'єднати зусилля, щоб протидіяти ризикам та зберегти світову архітектуру безпеки.

Недарма нещодавно була зустріч Сі Цзіньпіна та Байдена. Лідери Китаю і США провели точкові, але конкретні перемовини закритого типу щодо ядерної безпеки і агресії Росії. Відсутність Цзіньпіна та Байдена на саміті Великої двадцятки – сигнал Путіну про те, що вже є конкретна оцінка його агресивних дій. Путін обіцяв Цзіньпіну, що випробувань ядерної зброї не буде, а потом були випробування, які включали комплексний запуск ракет із шахт, моря та стратегічних бомбардувальників. Для Китаю та інших країн це стало показником того, що Путін неадекватний. У цьому питанні вже змінили свою позицію президент Бразилії Лула, прем'єр Індії Морі та президент Турції Ердоган.

Удари Росії по Україні, енергетичних і цивільних об'єктах, підтверджують агресивну позицію Путіна і щодо інших країн. Ризик протистоянь вже є – Росія загрожує Молдові, країнам Балтії і Фінляндії. Це вже країни НАТО, і проблема напряму стосується США, тому що у разі агресії американці повинні будуть задіяти свої війська. Їм доведеться гинути і глобально вступити у війну. Американці не сховаються під якимись зонтиками чи океаном, тому республіканцям і демократам треба вже сьогодні думати про те, як себе захистити – не втягнутися у війну і не допустити загибель своїх громадян. Якщо буде така війна, доведеться виділяти не десятки мільярдів доларів Україні, а вже мільярди та трильйони доларів на допомогу самим США.

Щоб цього не допустити, треба проводити дуже велику роботу. Україні потрібно працювати з усіма партнерами, які повинні підтримувати Київ, налагоджувати взаємодію між собою та всіма країнами, зацікавленими у стабільній світовій системі і недопущенні сценаріїв глобальної війни. Детонаторів такої війни сьогодні два – Україна (найвищий рівень ризику) та Ізраїль з Арабськими країнами. На міжнародному рівні треба просувати виведення військ із нашої території і нові мирні угоди. Це стане механізмом стабілізації ситуації і відновленні принципів міжнародного права.

Втім, Путін погодиться на мирні процеси лише за умови тиску з боку ЗСУ. Без цього він ніколи на це не піде. Путін прорахувався і загнав себе у глухий кут – акела промахнувся. Я дуже добре знаю Путіна і його оточення, тому роблю таку оцінку. У Путіна немає виходу, йому треба затягнути війну і диктувати певні умови. Але він вже розуміє, що втягнувся у війну, яка не дає жодних перспектив, потрібен вихід із ситуації. Україні за цих обставин потрібен успіх на фронті і потужні дії союзників, серед яких, підкреслю, повинні бути не лише країни НАТО. Країни повинні продемонструвати свою зацікавленість у збереженні стабільності, недопущенні глобальної війни, а також у тому, щоб зняти напругу в Україні та на Близькому і Середньому Сході.

Що чекає на Україну в 2024 році? Війна затягнеться, чи вдасться переламати хід подій і вийти на кордони 1991 року?

Я думаю, що саме 2024 рік стане для України визначальним щодо наших перспектив і перемог. Прогнозую, що з'явиться нова військова стратегія, союзники нададуть високотехнологічну зброю і відродиться наш ВПК. Ми повинні отримати найкращі можливості задля реалізації наших завдань.

Нова стратегія війни передбачатиме не штурм зубів дракона та мінних полів, а вже інші стандарти – комплексні операції, під час яких завдаватимуться потужні удари на 300 кілометрів, наприклад, ракетами Storm Shadow/SCALP-EG та іншим далекобійним озброєнням. РСЗО HIMARS та M270 MLRS із дальністю ударів близько 80 кілометрів працюватимуть по середньому тилу, а на відстані від нуля до 40-50 км діятимуть ракетні і мінометні системи, які можуть зносити все на своєму шляху в окремих секторах.

Можна буде завдавати спочатку відволікаючі, а потім основні стратегічні удари з висадкою десантів сил спеціальних операцій. Поява десятків тисяч спецпризначенців у тилах і з флангів створить передумови для потужного наступу, якого ворог навіть не очікував. І тоді у противника буде паніка. Це формат нестандартної стратегії, один із варіантів дій, який повинен бути реалізований. Пам'ятаю, коли я був керівником спецназу, то проводив операцію в тилу ворога вночі. Тоді 100 військовиків могли знищити тисячу ворогів і спричинити у його лавах дуже велику паніку. Це потужна модель, але як діятимуть ЗСУ, вирішать у Генштабі.

Також нам потрібні новітні озброєння від партнерів, включаючи винищувачі F-16, і робота вітчизняного військово-промислового комплексу, який повинен розгорнути виробництво лінійки всіх видів зброї. І тоді ми у 2024 році повинні вийти на звільнення своїх територій – півдня і сходу. Мінімальне завдання – досягти позиції для потужного мирного процесу, об'єднати країни, змусити Путіна як мінімум відійти з наших територій і сформувати стабільну модель світового порядку. Це найбільш виграшний варіант для України і світу. В його реалізації зацікавлені різні країни, у тому числі Російська Федерація.

Чи може війна перекинутися на територію Росії?

Вважаю, що наразі таких передумов немає, тому що для цього потрібні великі зусилля. У Росії ми активно не воюватимемо, але дії локального характеру на її території можливі – наприклад, операції в окремих секторах із метою знищення певних військових об'єктів.

Наступу на Москву не буде. Цього не планується, а наші союзники подібні кроки не підтримають.

Хто такий Микола Маломуж

Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти