РФ переходить на іранську модель економіки та знижує залежність від нафти та газу – Кущ

Через два роки від початку повномасштабного вторгнення в Україну російська економіка примудрилася адаптуватися до західних санкцій і всіляко намагається нарощувати потенціал. Росіяни ще активніше стали вкладати кошти в оборонний комплекс, а економіка все менше починає залежати від експорту нафти і газу.

В інтерв'ю Главреду економіст, фінансовий аналітик Олексій Кущ розповів, за яких умов економіка РФ піде на спад, чи має Росія економічні можливості для війни одночасно з Україною і НАТО, а також що треба зробити Україні, щоб здолати путінський режим.

Скільки, на вашу думку, Росія зможе продовжувати вести військові дії? Чи поділяєте ви оцінки експертів про те, що запасів у РФ вистачить на два-п'ять років?

Тут важливо розуміти, що ми вкладаємо в ці поняття. У нас зараз часто можна почути порівняння з Радянським Союзом, який розпався внаслідок санкцій, що були запроваджені проти нього якраз на хвилі вторгнення до Афганістану, Холодної війни, і з обмеженнями цін на нафту, які призвели до банкрутства СРСР. На жаль, усі ці аналогії є неробочими, тому що в Радянському Союзі була планова економіка, і, відповідно, вона формувалася зовсім за іншими принципами і правилами. Російська економіка (як би нам того не хотілося) – ринкова, причому за низкою ринкових реформ росіяни просунулися навіть далі, ніж ми. Якщо подивитися, наприклад, основні рейтинги напередодні війни (щоправда, тепер деякі з них перестали оновлюватися, як, наприклад, рейтинг легкості ведення бізнесу), то в низці рейтингів, зокрема, за рейтингом конкурентоспроможності країни, що його публікує Всесвітній економічний форум у Давосі, або за рейтингом конкурентоспроможності бізнесу від Світового банку, який оновлювали ще кілька років тому, а також за низкою інших, зокрема, за рейтингом економічних свобод, ми перебуваємо поруч із Росією. А ось у рейтингу легкості ведення бізнесу та економічної конкурентоспроможності ми відставали від Росії в середньому в півтора рази, якщо рахувати рейтингові щаблі між нами. До речі, Саакашвілі, коли той керував Офісом реформ в Україні, показував досягнення росіян і говорив, мовляв, дивіться, росіяни просунулися по десятках позицій далі, ніж Україна.

Дивіться інтервʼю Олексія Куща Главреду про економіку РФ:

Ключова відмінність ринкової економіки від планової полягає в тому, що це економіка пластична, резистентна, тобто вона пристосовується до умов зовнішнього середовища і змінюється слідом за змінами зовнішнього середовища. Еволюція економіки відбувається у вигляді структурних реформ, коли економіка потрапляє в якийсь шоковий стан (тобто в змінені зовнішні умови). Російська економіка кілька разів потрапляла в такі шокові стани – у 2014 році, коли РФ частково прибрали з глобальних ланцюжків доданої вартості, торговельних ланцюжків, але вона ще продовжувала бути присутньою у значній їхній частині, та під час повномасштабної війни 2022 року, коли вже Росію значною мірою спробували ізолювати. І щоразу в цих станах російська економіка реагувала приблизно однаково – структурними змінами. Вона знаходила рівновагу на, скажімо так, іншій точці динамічного балансування. Ну і, відповідно, ця здатність ринкової економіки до видозміни говорить про те, що російська економіка, на жаль, не розвалиться ніколи. Тобто вона буде просто пристосовуватися до умов зовнішнього середовища.

Тут варто подивитися на Іран, який за всіх тоталітарних форм політичної системи є ринковою країною з певними застереженнями. Ми бачимо, що санкції щодо Ірану діють вже приблизно 55 років, і країну, практично як Росію, частково випиляли з глобальної економічної системи. Але незважаючи на це, Іран продовжує розвиватися – його економіка зростає (хоч і не такими темпами, як могла б зростати) і жодного розвалу або глибокої структурної кризи не відбулося. Як бачимо, Іран виробляє балістичні ракети, розробляє ядерну зброю, безпілотники, які продають у Росію. Тобто його промисловість і наука якоюсь мірою розвиваються.

Тому говорячи про Росію, ми повинні сказати, що санкції взагалі не повинні були призвести до якогось розвалу РФ. Вони навіть не могли призвести до зупинки війни, тому що санкції – це обмеження подальшої ескалації. Як "черевики" в потяга, який потрібно зупинити, коли в нього не працюють гальма. Санкції – це і є своєрідні гальмівні черевики, які західний світ кидає під колеса російської економіки, намагаючись загальмувати швидкість її руху.

Але при цьому інерція і рух тривають, просто сповільнюється швидкість цього руху і, відповідно, послаблюється здатність Росії до агресивної війни проти України. Проте, незважаючи на те, що Росії у 2022 році пророкували падіння на 10-15% ВВП, в результаті російська економіка впала на 1,8%, а у 2023 році зросла більш ніж на 3,5%. Тому в даному випадку ми бачимо, що у 2023 році Росія значною мірою відіграла економічне падіння 2022 року. Навіть за доходами населення, що було ахіллесовою п'ятою російської економіки. Адже вона частково відігравала основні показники (промислове зростання, зростання ВВП), але не реальні наявні доходи населення, де Росія ніяк не могла вийти на показник 2013 року – навіть незважаючи на те, що зростали реальні зарплати, реально наявні доходи були нижчими за позначку 2013 року.

За оцінками аналітиків, реальні наявні доходи росіян у 2023 році становили приблизно 98 відсотків від рівня 2013 року. За паритетом купівельної спроможності ми бачимо, що Росія теж суттєво покращує свої позиції. Саме цей показник є найулюбленішим у російському аналітичному середовищі, тому що він найвигідніший з точки зору порівняння. За цим показником Росія входить до п'ятірки найбільших країн світу і фактично може претендувати навіть на певне регіональне лідерство. Тому що показник ВВП за паритетом купівельної спроможності враховує реально ефективний курс рубля до долара, який розраховується не з огляду на ті показники, які ми бачимо в обмінних пунктах, а з диспаритету в рівнях інфляції в Росії та країнах-торговельних партнерах. Тому цей показник країн, що розвиваються, вигідний для аналітичного порівняння, і Росія часто використовує його у своїй пропаганді. Нещодавно Путін говорив про те, що Росія входить до п'ятірки розвинених країн світу за паритетом купівельної спроможності, обганяючи за цим показником багато західних країн. Тому в даному випадку говорити про те, що через рік-два буде якийсь розвал – передчасно. Є певні показники, які можна враховувати для розуміння того, наскільки Росія зможе покривати свої бюджетні дефіцити.

Сьогодні в Росії є Фонд національного добробуту і розвитку, активи якого становлять приблизно 10 трильйонів рублів (приблизно 100 мільярдів доларів за поточним курсом), але ліквідна його частина становить приблизно 5 трильйонів, тобто 50 мільярдів у доларовому еквіваленті. Але доларів там уже практично немає – ліквідна частина складається наполовину із золота, наполовину з юанів.

Відповідно, ця частина може бути використана для покриття бюджетного дефіциту, який виникає в російській економіці. Цього вистачить приблизно на два, можливо, на три роки, залежно від цін на нафту на світових ринках.

Якщо вартість нафти буде вищою за 60 доларів за барель, то російський бюджет закриватиметься з помірним дефіцитом. Якщо ж нафта впаде до 30-40 доларів за барель, тоді дійсно можуть виникнути проблеми, і кошти Фонду національного добробуту будуть дуже швидко вичерпані. За нинішньої цінової динаміки на нафту цих коштів вистачить щонайменше на два роки для покриття бюджетних дефіцитів.

Та й взагалі дефіцит бюджету в Росії насправді не такий глибокий, як можна було очікувати з урахуванням військових витрат. Тобто у них зараз приблизно до двох відсотків бюджетний дефіцит, до того ж він у них формується дуже неоднорідно – зазвичай на початку року відбуваються колосальні інвестиції в економіку і військово-промисловий комплекс у розмірі кількох трильйонів рублів, потім влітку вихід на профіцит, тобто надлишок коштів, і, відповідно, вирівнювання восени майже в нуль із формуванням дефіциту до двох відсотків ВВП. За підсумками січня-лютого, витрати федерального бюджету РФ становили приблизно шість із половиною трильйонів рублів, тобто приблизно 65 мільярдів доларів, доходи становили до 5 трильйонів, тобто 50 мільярдів, а дефіцит становив 15 мільярдів доларів, які довелося вкидати для покриття бюджетного дисбалансу.

Це приблизно півтора трильйони рублів, при тому дефіцит на весь рік визначено в 1 трильйон 600 мільярдів рублів. Таким чином виходить, що за два місяці в РФ вичерпали практично весь річний запас бюджетного дефіциту. Але, як я вже сказав, навесні ці витрати скоротяться і, як і бюджетні витрати на ВПК, і влітку вони вийдуть у надлишок коштів, а за підсумками року дефіцит збалансують до двох відсотків. Ця тактика протягом 2022, 2023 року однакова – щороку росіяни на початку року вкидають приблизно по 30-40 мільярдів доларів у різні сектори економіки (зокрема й у ВПК), щоб сформувати довгострокові державні замовлення. Тобто проанонсувати виробництво основних боєприпасів, технічних засобів, які потім вибирають протягом року зі своїх підприємств. І за рахунок цього, до речі кажучи, розвивається економіка.

Крім того, потрібно розуміти, що відбувається суттєве скорочення так званого нафтогазового сектору економіки. Наприклад, у структурі бюджетних доходів уже приблизно 70 відсотків становлять доходи, не пов'язані з видобутком нафти і природного газу. Це доходи, отримані від внутрішніх економіки, промисловості, сектору торгівлі та послуг. Тобто це сектори, які практично невразливі в контексті західних санкцій, які дуже слабко впливають на внутрішні торговельний обіг, сектор послуг або промисловість. За винятком технологічних санкцій, які росіяни навчилися обходити. Доходи нафтогазового сектору зараз становлять до 25-30 відсотків у структурі федерального бюджету, тоді як до війни вони становили половину. Тобто бачимо суттєве скорочення. Точно так само і за структурою доходів російських підприємств - доходи нафтогазових компаній становлять 25 відсотків від загального обсягу, а доходи середніх і великих компаній, не пов'язаних із нафтогазовим комплексом (промисловість, торгівля, сектор послуг, фінанси), уже становлять 75 відсотків.

Усе це свідчить про структурну перебудову російської економіки. Це тривожний сигнал, тому що коли Росія була сильно залежною від нафтогазового комплексу, вона була сильно вразливою і до санкційної політики Заходу. Зараз, коли вона все більше спирається на внутрішні економіку, виробництво і стає все менш залежною від санкцій, відбувається своєрідна іранізація економіки.

Якщо ви говорите, що Росія зараз стає дедалі менш залежною від нафтогазової галузі, чи великої шкоди завдають їй удари по нафтопереробних підприємствах та їхня подальша зупинка? Адже з 1 березня Росія ввела вже другу за півроку заборону на експорт бензину. Тобто виходить, що проблема все-таки є. Наскільки вона серйозна для РФ?

Заборона на експорт бензину і дизельного пального пов'язана не з ударами наших дронів по російських нафтопереробних заводах, а з тим, що існує певний диспаритет між внутрішніми і зовнішніми цінами на паливо. Відповідно, за вільної торгівлі, за рахунок того, що внутрішні ціни низькі, практично всі запаси пального вимітали на експорт, через що внутрішні споживачі починали відчувати дефіцит пального. У Росії з'являлися навіть черги на заправках, і паливо зникало. Тому було введено заборону для того, щоб паливо залишалося всередині країни і, відповідно, надходило внутрішнім споживачам за нижчими цінами, ніж на світових ринках.

Наскільки впливають ці удари, сказати складно. Тому що для цього потрібно, перш за все, бачити технічні показники цих ударів. Тобто наскільки пошкоджено основне технологічне обладнання, оцінити кількість днів простою цих підприємств, подивитися, наскільки скоротилося виробництво палива. Але з урахуванням того, що всі ці підприємства проєктувалися з урахуванням можливості ядерної війни, і Росія в принципі має кілька нафтопереробних підприємств, які перебувають поза зоною досяжності наших безпілотників, я не думаю, що Росія зазнаватиме критичної нестачі палива – така ймовірність досить низька.

Давайте оцінювати на своєму прикладі – російські удари по Україні з погляду їхньої інтенсивності та руйнівності були більш значними, ніж удари у відповідь України. Але навіть незважаючи на це, частина палива продовжує вироблятися всередині країни (хоча ми, як і до війни, дуже сильно залежні від від імпорту, але тим не менш навіть за цих умов триває виробництво). Тому в даному випадку це говорить про те, що кількома нальотами безпілотників вирубити нафтопереробну галузь Росії буде складно. Мені здається, це, швидше, психологічний ефект впливу на росіян. Тобто це має більше символічне значення, але технічно воно непорівнянне. Тому вірити в те, що завтра російські танки не матимуть палива для того, щоб заправитися – це занадто завищені очікування.

Рекомендуємо:

Росія зможе воювати ще 2 роки, до осені їй загрожує дефіцит продуктів і палива - Ліпсіц

Якщо говорити про нафтогазовий сектор РФ, то Індія як один з основних експортерів російської нафти почала відмовлятися від контрактів, побоюючись західних санкцій. Наскільки це відбивається на стані російської економіки?

Росія видобуває приблизно 10 мільйонів барелів з урахуванням газового конденсату й експортує приблизно 4-5 мільйонів барелів на добу. Тому в даному випадку до половини нафти, яку видобуває РФ, у будь-якому разі залишається всередині країни – вона переробляється і використовується в хімічній промисловості. Частина експортується, але не варто очікувати, що санкції можуть вплинути на повне вилучення російської нафти зі світового ринку.

Процес такий, що ніби й тягнеш за ниточку, але виходить, що тягнеш сам себе. Найбільшу небезпеку для російської нафтопереробної промисловості становлять не санкції, тому що Захід не може домогтися повної санкційної блокади російської нафти на світовому ринку. Є найбільші економіки, такі як Китай та Індія, які в будь-якому разі купуватимуть російську нафту, тому що просто не можуть без неї обійтися, це фактор їхнього економічного зростання. Тому в даному випадку найбільшу небезпеку для російського нафтового комплексу становлять низькі ціни на нафту на світових ринках. Найбільших збитків російський нафтовий комплекс зазнав, як не дивно, за часів президентства Трампа, коли ціни на нафту падали до 30-40 доларів за барель і коли, наприклад, за часів пандемії навіть на світових ринках було зафіксовано так звані негативні ціни на нафту. Тоді російська економіка зазнала найістотніших втрат, тому глибина падіння ВВП Росії була сильнішою, ніж у 2022 році.

Тому дешеві ціни на нафту є основним негативним фактором і впливають на російську економіку більше, ніж санкції. Але виходить так, що чим сильніше санкції стискають російський нафтовий комплекс, тим менше російської нафти надходить на світовий ринок.

А пропозиція нафти на світовому ринку фактично є більш-менш стабільним показником – Саудівська Аравія може частково збільшити видобуток нафти, Венесуелу, Іран можна вивести з-під санкцій, але повністю замінити фактор російської нафти сьогодні складно. Попит на нафту, незважаючи на те, що всі говорять про кінець так званого нафтового століття, якщо подивитися на обсяг продажів вугілля, нафти, газу, зростає рік до року. І виходить, що чим сильніше санкції стискають російський експорт нафти, тим вищі ціни на нафту, оскільки скорочується пропозиція нафти на світовому ринку. А чим вища ціна на нафту, тим більше мотивації у різних компаній порушувати санкції і купувати російську нафту, тому що вони за рахунок цих дисконтів отримують надприбутки.

Повністю виключити російську нафту сьогодні неможливо. Для цього достатньо просто подивитися на світовий енергетичний баланс, який формується в так званих умовних одиницях нафтового еквіваленту, мегатоннах. За цим показником ми бачимо, що є низка профіцитних регіонів, у яких надлишок енергоресурсів, як от Латинська Америка, США, Канада, Австралія, а є регіони, що зазнають різкого дефіциту енергетичних ресурсів, як Європа та Азія. Таким чином, щоб повністю прибрати російські ресурси зі світового ринку, треба якийсь із цих регіонів залишити без енергоресурсів. Зрозуміло, що Європа без енергоресурсів не залишиться, тому що ми бачимо навіть перенаправлення потоків скрапленого газу з Австралії, Катару, США до Європи. Найчастіше на шкоду Азії, де ціни значно вищі, ніж у Європі. Азію теж ніхто не зможе залишити без енергоресурсів, тому виходить безальтернативний сценарій. Індія та Китай у цих умовах змушені купувати російські енергоресурси, тому що їм просто ніде взяти вільні обсяги.

Що, крім низьких цін на нафту, про які ви згадали, може призвести до погіршення ситуації в російській економіці? І чи є якісь варіанти, за яких її показники можуть погіршитися?

На сьогодні до погіршення російської економіки може призвести, тільки якщо російські економісти, уряд, Центральний банк почнуть робити якісь помилкові дії.

Наприклад?

Наприклад, спробувати надмірно зарегулювати економіку репресивними методами впливу на бізнес і політикою високих процентних ставок. Поки що, на жаль, якщо вони і помилялися, то дуже швидко виправляли свої помилки. Наприклад, Центральний банк Російської Федерації в перші місяці війни підвищив ключову ставку до 20 відсотків, що фактично повністю відсікло російську економіку від кредитних ресурсів.

Але вони швидко усвідомили свою помилку і знизили ключову ставку до 7,5 відсотків. У такому вигляді, попри інфляційні загрози, вона проіснувала майже рік. Потім її почали поступово підвищувати - зараз вона становить уже 16 відсотків. Але за цей рік, поки ключова ставка була на досить низькому рівні, вони спрямували в економіку колосальний кредитний стимулюючий імпульс.

Російська економіка зараз функціонує за рахунок кількох основних імпульсів. Перший – кредитний імпульс, насамперед, у сегменті іпотеки (зокрема пільгової). За рахунок іпотеки розігрівається попит на первинне житло, відповідно, зростає сектор будівництва, який має найбільший ефект мультиплікатора серед економічних галузей економіки. Одна гривня, а якщо ми говоримо про Росію, то один рубль, витрачений у секторі будівництва, за ефектом мультиплікатора призводить до додаткових десяти-п'ятнадцяти рублів у суміжних галузях. Відповідно, потім вже спрацьовує акселератор ВВП і за рахунок цього зростає валовий продукт. Тому в Росії 2023 року був рекордний показник - 100 мільйонів квадратних метрів житла, які побудували за рахунок пільгової іпотеки. А це – попит і на будівельні матеріали, скло, хімічну продукцію, який іде по ланцюжку доданої вартості.

Другий стимул - інвестиційний. Відхід західного бізнесу звільнив величезний економічний простір для започаткування нових проєктів. У чому проблема сировинних країн? Вони експортують сировину і за рахунок доходів від експорту сировини купують імпортні товари, чим фактично повністю душать внутрішнє виробництво.

Внутрішні виробники втрачають свою конкурентоспроможність, тому що дуже просто продавати сировину і за рахунок цих доходів купувати імпортні товари. Ця проблема свого часу була в Радянському Союзі, коли нафтодолари витрачали на купівлю імпортного прального порошку в інших країнах. Це називається "голландська хвороба", тому що така сама проблема була свого часу в Голландії, коли там були великі запаси природного газу в Гронінгенському родовищі. Російська економіка теж розвивалася цим шляхом, але зараз вийшло, що, з одного боку, західні компанії пішли, звільнили величезний економічний простір для конкуренції, а з іншого боку санкції повністю заблокували відтік капіталу з країни. Тобто російському бізнесу нікуди виводити свої гроші, тому що на Заході ці гроші не приймають, і Центральний банк РФ обмежує відтік капіталу.

Найголовніше, що санкції закрили відтік капіталу ззовні – зазвичай відтік капіталу до країн, що розвиваються, закривають зсередини за допомогою різноманітних валютних обмежень, які запроваджує центральний банк, але ці обмеження часто місцеві й національний бізнес уміє обходити (як це було, наприклад, в Україні). Це вже значно щільніший герметичний контур. І виходить, що всі ці гроші, які Росія отримувала від експорту сировини, почали залишатися всередині економіки і розтікатися по економічному простору, що звільнився. Припустимо, пішов Макдональдс – прийшов російський бізнесмен, вклав мільярди рублів і зробив мережу "Вкусно и точка". Пішли західні виробники легкових автомобілів, і їхнє обладнання передається для того, щоб вироблялися інші автомобілі. Тобто стався серйозний ефект конвергенції, який дав колосальний приплив інвестицій приватного бізнесу.

Третій стимул – це споживчий попит. Збільшуються зарплати, доходи населення, воно починає більше споживати. Санкції закрили канал надходження імпортних товарів. Тобто вони починають споживати свої товари, навіть якщо вони й не такі якісні. Наприклад, один з елементів престижу в провінції Росії – особистий автомобіль. Росіяни починають купувати свої "Лади", без ABS і подушок безпеки, тому що нічого іншого особливо і не купиш. Тому, наприклад, АвтоВАЗ зараз працює в три зміни 7 днів на тиждень, і за минулий рік він наростив випуск автомобілів до 70 відсотків. Якби західні автомобільні компанії залишалися на російському ринку, то зараз зростання споживчих доходів йшло б на купівлю імпортних товарів, і, відповідно, цей капітал би йшов із країни. Зазвичай "прокляття" країн, що розвиваються, полягає в тому, що будь-яке зростання доходів населення призводить до зростання негативного сальдо торгового балансу. Бо збільшуються зарплати бюджетникам, пенсії, зарплати населення в приватному секторі, і це призводить тільки до зростання споживання імпорту. Як, наприклад, в Україні, де зростання доходів населення завжди трансформувалося у збільшення імпортних товарів, і на всіх піках нашого економічного розвитку, у 2008 і 2013 роках, у нас завжди було рекордне від'ємне сальдо торговельного балансу. Але у нас це завжди мало рекордний від'ємний торговельний баланс, а в РФ виходить, що економіка закрита, імпортних товарів немає, товари національного виробництва менш якісні, але безальтернативні. І всі гроші від приросту доходів населення залишаються в країні.

Ще один імпульс – це бюджетні витрати. Тобто величезний вплив бюджетних витрат на промисловість, сектор ВПК – усього того, що йде в країну. Крім того, РФ вдалося перебудувати систему накопичення населення на рубль. Якщо раніше частково це були депозити в доларах і євро, то зараз це фактично повністю перехід системи накопичення на рубль. Депозитів у населення ні багато ні мало близько 25 трильйонів рублів (понад 250 мільярдів доларів), і це досить велика сума. Система накопичення в національній валюті дає центральному банку дуже широку лінійку інструментів для проведення монетарної політики. У тому числі, стимулювання реального сектора економіки. "Довгі" гроші, які формуються банківською системою, і її структурний профіцит можна направляти на кредитування. Тому, наприклад, російська банківська система зі структурного профіциту перейшла в структурний дефіцит, тобто надлишки своїх грошей вони направили в економіку.

В Україні ж зараз колосальний структурний профіцит, тобто надлишок грошей у банківській системі близько 400 мільярдів гривень, які банки спрямовують на купівлю депозитних сертифікатів Національного банку замість того, щоб кредитувати економіку. Така модель у РФ дає змогу зростати, незважаючи на санкції. І за підсумками січня-лютого темпи зростання російської економіки становили приблизно 4,5 відсотка, тож якщо такий темп збережеться, то вони можуть, у принципі, показати і до 4 відсотків зростання у 2024 році. Тому в даному випадку єдина надія на те, що вони почнуть помилятися.

У західній пресі зараз багато говорять про те, що у 2024-2025 році Росія може готуватися до вторгнення в країни Балтії, якраз у перехідний період передачі влади у США. Як ви вважаєте, економічно, з урахуванням тих показників, які зараз є в російської економіки, принаймні офіційних, чи може вона потягнути дві війни, в Україні та на Заході?

Тут ми переходимо в площину політики і політології, відходимо від економіки. Я, наприклад, не розглядаю ймовірності нападу Росії на країни Балтії, тому що не бачу в цьому для них жодного ні економічного, ні геополітичного сенсу. Можливо суто технічно в РФ і могли б окупувати країни Балтії, але що їм це дає в частині тих цілей, які вони перед собою ставлять? Зрозуміло, що війна проти України відбувається внаслідок того, що росіяни мають певні комплекси і постімперський фантом щодо України. Тобто це особисте сприйняття російських політичних лідерів саме України. Щодо країн Балтії, Польщі, Фінляндії в них таких фантомів немає – вони вже ментально давно змирилися, що ці країни перестали бути частиною російського імперського простору, і, відповідно, стали частиною європейської системи. Зрозуміло, що певні пропагандисти в РФ про це говорять, але так, щоб це обговорювалося на якомусь серйозному ідеологічному рівні, щоб обговорювалася необхідність захоплення країн Балтії, Фінляндії чи Польщі, то такого дискурсу в них немає. Вони говорять про нанесення якихось ударів – дехто говорить про Сувалкський коридор між Калінінградською областю та Білоруссю, але його ціна для росіян буде надто високою, щоб розпочинати там війну з Польщею і Литвою.

Тому я поки що не бачу передумов для початку Росією такої війни. Тим більше, що Росія дійсно не може вести війну на два фронти. Яскравий тому приклад – фактично повна втрата Росією своїх позицій у Закавказзі.

Наприклад, Вірменія була однією з ключових країн-союзниць Росії в регіоні, учасницею ОДКБ, Митного союзу, Євразійського економічного союзу, тобто всіх інтеграційних майданчиків, які запускала РФ на пострадянському просторі. У результаті Вірменія втратила контроль над Нагірним Карабахом унаслідок війни з Азербайджаном, а до цього втратила контроль над так званим поясом безпеки, шістьма-сімома районами навколо Нагірного Карабаху, а зараз стоїть на межі втрати так званого Зангезурського коридору в провінції Сюнік у корінній частині Вірменії. Азербайджан може захопити ці території для того, щоб з'єднатися з Нахічеванським автономним районом, своєрідним ексклавом між Вірменією і Туреччиною. Ну і, відповідно, щоб створити свій коридор із Туреччиною, про що в Туреччині давно мріють, про створення Тюркського коридору через Азербайджан, Каспійське море до Центральної Азії до таких республік, як Казахстан, Узбекистан, Киргизстан у рамках створення Тюркського союзу держав. Росія фактично ніяк не допомогла Вірменії – більше того, Росія посилалася на те, що атака на Нагірний Карабах не є атакою на саму Вірменію. Уже зараз бойові зіткнення періодично спалахують на території самої Вірменії, і якби зараз Азербайджан напав на Зангезурський коридор, і Вірменія в рамках ОДКБ попросила б допомогу, Росія б її не надала. Тому що воювати одночасно з Україною, з Туреччиною і Азербайджаном вона б не змогла. Тому Вірменія призупинила свою участь в ОДКБ (не вийшла, а просто поставила на паузу) і активно говорить про укладення якоїсь угоди з Туреччиною, Азербайджаном і входженням до Європейського союзу і навіть до НАТО. Тобто ми бачимо колосальний розворот вірменських політичних еліт на захід – Вірменія вже фактично втрачена для Росії. Так само, як втрачено Азербайджан, який став частиною союзного утворення з Туреччиною. Ще зберігаються певні позиції в Грузії, але незважаючи на гібридні форми впливу, вона теж офіційно не є союзником Росії та підтверджує свій курс на євроінтеграцію.

Тому набагато вагоміші інтереси в Росії були саме в Закавказзі – це для Росії набагато важливіший регіон, ніж країни Балтії, тому що від ситуації в Закавказзі залежить ситуація на Північному Кавказі, тобто республіках, які входять до складу РФ, Чечні, Дагестані, Інгушетії та окупованій Північній Осетії. Тому якщо вже Росія проґавила клубок своїх інтересів у Закавказзі, то зрозуміло, що вона не буде явно перейматися якимись фантомами в країнах Балтії.

Ви сказали, що єдина надія на те, що криза відіб'ється на російській економіці – якщо росіяни почнуть помилятися. Уже з плином часу, після зміни термінів Путін практично щоразу підвищує податки. Перед цим він звертався до Федеральних зборів і говорив про продовження низки федеральних соціальних програм, які фінансуються з бюджету, ще на 6 років. Ви також сказали, що іпотеки підстьобують економіку. Звідки братимуть гроші з урахуванням підвищення податків, оскільки російські економісти прогнозують не тільки підвищення, а й девальвацію рубля. Чого чекати далі?

Це те, що я описував у своїх статтях про самовідновлювальну циркуляційну модель економіки в контексті руху фінансових та економічних активів. Тобто, коли всі ресурси країни циркулюють у рамках єдиної системи і спрямовані на самовідновлення та саморозвиток. Простий приклад – ефект мультиплікатора, про який я говорив, через іпотеку в будівництві. Тобто коли ти спрямовуєш 1 рубль на підтримку пільгової іпотеки, а він дає, припустімо, додатково 5-10 рублів з додаткового продукту, з яких отримують півтора рубля нових податкових надходжень. Відповідно, у тебе вже не один рубль для стимулювання тих чи інших програм, а півтора. Ти запускаєш ці півтора рублі, і через певний час отримуєш уже 2 рублі і так далі. Це і є самовідновлення і саморозвиток економіки.

Що стосується податків, то тут є як певне раціональне зерно, так і частина пропаганди. Взяти, наприклад, податок на прибуток, який вилучають у Росії, там є певна специфіка з правилами нарахування, але цей податок у них на досить низькому рівні, близько 15 або 16 відсотків. Для порівняння – в Україні це 18 відсотків плюс 1,5 відсотка військового збору, тобто 19,5. Тобто якщо в РФ навіть і будуть підвищувати податки, то вони вийдуть тільки на наш нинішній рівень, з яким ми живемо вже багато років. І коли говорять про підвищення податкового тиску, у нас одразу виникає історія зі страшними податками в розмірі 30-40 відсотків, які практично все забирають із гаманця пересічного громадянина. Навіть якщо вони будуть підвищувати ці податки, вони вийдуть тільки на наш нинішній рівень оподаткування. Так само, як кілька років тому вони вийшли на наш рівень ПДВ з 18 до 20 відсотків. Україна з такою ставкою в 20 відсотків живе вже десятки років, тоді як у Росії таку було запроваджено кілька років тому. Де брати гроші? У посланні до Федеральних зборів Путін заявив про запровадження прогресивної ставки оподаткування, тобто в багатих братимуть більше податків. Ця теза працює як в економічному, так і у фіскальному та політичному контекстах. Тому що Путіна і війну підтримує в основному провінція, так званий глибинний народ. Російські політичні еліти та урбаністичний середній клас Москви і Санкт-Петербурга здебільшого були проти війни.

Ще один важливий момент – Росія ще практично не задіяла емісійне джерело, яке може бути задіяне в кризовій ситуації. Як у нас це сталося 2022 року, коли Національний банк купив військових облігацій на 400 мільярдів гривень у Міністерства фінансів. Це була чиста місія, яка призвела до інфляції. Росія поки що прямого емісійного джерела ще не застосовувала – їхній Центральний банк ще жодного разу не купував напряму так звані ОФЗ (облігації федеральної позики). Тому в даному випадку у них ще достатньо консервативних важелів, і в запасі є той самий критичний важіль, який вони можуть застосувати.

Це і є перелік основних доходів РФ, а також експорт вуглеводнів. Сумарно від експорту вони в середньому отримують близько 300 мільярдів доларів на рік. Переважно це, природно, експорт нафти і природного газу, вугілля, металів, золота, алмазів, тобто промислової продукції. Там також є експорт російського лісу, озброєння. Ще один дуже важливий елемент експорту - аграрний сектор, оскільки Росія є експортером аграрної продукції на світових ринках. Здебільшого вони спеціалізуються на ячмені та пшениці.

Якщо російський уряд не припускатиметься цих помилок або буде їх швидко виправляти, яким ви бачите позитивний і негативний сценарій у контексті України?

Я завжди виходжу з простої позиції, що нам не потрібно чекати, що противник зробить помилку, як і не потрібно покладатися на те, що за допомогою санкцій за нас усе зроблять західні партнери. Нам потрібно вибудовувати власну ефективну економічну модель зростання. Тобто нам потрібна та сама модель економіки, яка самовідновлюється, нам потрібно забезпечувати ефект мультиплікатора при державних інвестиціях. При застосуванні державних стимулів зростання нам потрібен ефект акселератора ВВП, щоб він постійно збільшувався, щоб збільшувалися реальні доходи населення, зокрема реальний наявний дохід населення. Нам потрібні темпи економічного зростання 7-8 відсотків на рік, промислова політика, спрямована на розвиток промисловості, зокрема військово-промислового комплексу. Нам потрібно створення високооплачуваних робочих місць. Нам потрібно підвищувати додану вартість у структурі нашої економіки, експортувати не сировину, а додану вартість і продукцію з доданою вартістю. Нам потрібна якісна монетарна політика Національного банку, спрямована на те, щоб забезпечувати економіку дешевими кредитними ресурсами. А не те, що відбувається зараз, тому що та політика Національного банку спрямована на придушення економіки та економічних процесів всередині.

Ми економічно скотилися до найпростіших сировинних циклів – якщо раніше ми хоча б поряд із зерном експортували метал, напівфабрикат не дуже глибокої переробки, який потім використовували західні металургійні заводи для виробництва високоякісної сталі та виробів з металу. Зараз ми скотилися до експорту вже залізної руди – якщо подивитись тоннаж нашого експорту за перші місяці цього року, січень і лютий, то ми побачимо, що на місяць із приблизно 7-8 мільйонів вантажів значну частину становить залізна руда, потім зерно (переважно кукурудза), і тільки на третьому місці йде метал. Тобто це повна економічна деградація спрощення економічного профілю. А нам потрібно навпаки підвищувати економічну складність, тому що країна, яка експортує залізну руду, не матиме високорозвиненої промисловості та ВПК, тому що експорт залізної руди означає, що всередині ця руда не перетворюється на метал. Відповідно, цей метал не перетворюється потім на машинобудування, снаряди, танки чи бронемашини, Тому нам потрібно створити свою модель, і щоб вона була успішнішою, ніж модель росіян. А з урахуванням диспаритетів у ресурсах, тому що об'єктивно Росія має більші ресурси, ніж Україна, і в демографічному потенціалі, і в природному, ресурсному економічному, наша модель має бути приблизно в 2 рази ефективнішою, ніж російська.

У 2022-2023 роках ми компенсували диспаритет за рахунок зовнішньої фінансової допомоги. Тобто цей дефіцит у потенціалі між нами і Росією ми компенсували за рахунок приблизно 40 мільярдів доларів, які нам давали наші західні партнери на покриття бюджетного дефіциту та ще приблизно такої ж суми у вигляді військових поставок. А нам потрібно, щоб ми ці гроші могли формувати значною мірою самостійно. Фактор зовнішньої допомоги залишиться, як у тому ж Ізраїлі, але в Ізраїлі він не є критичним фактором зовнішньої допомоги. І за рахунок цього Ізраїль і зберігає свою незалежну політику. Він отримує допомогу від Америки в розмірі приблизно 4-5 мільярдів доларів на рік. Дві останні програми військово-технічного співробітництва США та Ізраїлю передбачали постачання приблизно на 40 мільярдів доларів американських озброєнь протягом 10 років, по 4-5 мільярдів доларів. Ізраїль приймає цю допомогу, але навіть якщо її не буде, це не означає, що він одразу зазнає краху, оскільки у нього є своя економіка і промисловість, свій ВПК. Не хочу порівнювати Україну з Ізраїлем, але нам потрібна своя адаптована до наших національних умов та економіки модель розвитку, і вона має бути щонайменше вдвічі ефективнішою за російську.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред