У День Незалежності України, 24 серпня, буде рівно півроку, як Росія почала жорстоку широкомасштабну війну проти України, яка стала найбільшою війною в Європі з часів Другої світової.
Незважаючи на багаторазову перевагу Росії над Україною в кількості особового складу, військової техніки, озброєнь, боєприпасів і авіації, за шість місяців РФ не вдалося домогтися своїх цілей.
Змінити владу в Україні на маріонеткову за три дні, як розраховували в Кремлі, не вдалося – Зеленський не втік із країни та продовжує працювати. Українські війська не склали зброю, а дедалі більш професійно й методично б'ють ворога. Київ виявився Росії не по зубах, і російським військам довелося відступити від столиці. Єдиний захоплений після 24 лютого обласний центр – Херсон – російським окупантом стає все складніше утримувати, оскільки він загрожує стати котлом для великого угруповання військ РФ. А Крим, який із 2014 року Росія називала "закритим питанням", раптом перестав бути недоторканним, і там що не день гримлять вибухи.
Для Росії півроку війни в Україні завершуються ізоляцією, колосальними фінансовими втратами і ганьбою "другої армії світу". Але, незважаючи на це, керівництво Кремля не змінює своєї стратегічної мети – захопити Україну. Втім, із кожним днем рухатися до цієї мети РФ усе складніше.
Главред звернувся до експертів, аби підбити підсумки шести місяців війни і почути прогноз про те, якими є перспективи її завершення, коли і чим вона може закінчитися, а також чи зможе Україна відвоювати всі окуповані Росією території, в тому числі Крим і Донбас.
Олег Жданов, військовий експерт, полковник запасу:
Головний підсумок шести місяців протистояння України Росії полягає в тому, що ми з вами, як і раніше, живемо в Україні, ми вистояли. За цей час нам вдалося вимотати збройні сили РФ до відсутності у них наступального потенціалу. Так, російська армія ще має локальний успіх на окремих ділянках фронту, але просуватися вперед і захоплювати нові території на сьогоднішній день вона вже не в змозі.
Втім, ті сили, які залишаються у Російської Федерації, ще дозволяють їй вести війну тієї ж інтенсивності, що й протягом цих шести місяців. Але в Росії вже зіткнулися з проблемою нестачі особового складу і зниження якості озброєнь, адже вони змушені знімати зі зберігання старе радянське озброєння і пускати його в бій.
Ми підійшли до переломного моменту війни з Росією впритул, але він поки що не настав. Перелом почався тим, що ми зупинили наступ російських військ. Однак наш контрнаступ повністю залежить від західних партнерів і поставок озброєнь. Адже ми можемо переломити ситуацію тільки за рахунок підвищення бойового потенціалу нашої армії. Людський ресурс у нас є, бажання воювати теж є, а от зі зброєю – проблема. Якщо нам нададуть зброю, ми будемо рости в бойовому відношенні, і тоді чаша терезів хитнеться в наш бік у сенсі вогневих і бойових можливостей ЗСУ.
Втім, світло в кінці тунелю вже видно. Як казав класик, перспективи у нас світлі і добрі. Адже навіть при тій гострій нестачі озброєння, яку ми відчуваємо, ми ведемо війну сучасними методами. І вже найближчим часом ми побачимо зміни на фронті в плані розгрому російських військ. Тому що ми, навіть за допомогою наявного озброєння, можемо завдавати вогневого ураження противнику, заганяти його в пастки і нав'язувати йому свою війну. Сьогодні саме ми нав'язуємо Російській Федерації порядок ведення війни, а це дуже важливо.
Недавні вибухи в Криму кардинально змінюють ситуацію на полі бою. Тому що, як з'ясувалося, Росія не в змозі захистити те, що вона захопила. А, крім того, РФ боїться визнати, хто став причиною цих вибухів, тому що таким чином вона визнає свою поразку. А як же, адже друга армія світу проти 22-ої армії раптом не змогла вистояти, раптом не змогла захистити завоювання "збирача земель руських", як себе називав Путін.
У будь-якому випадку, ця війна цілком може закінчитися поверненням Україною всіх окупованих територій, в тому числі Криму. У нас є шанс вийти на межі 1991 року. Причому найважчим при вирішенні цього завдання буде початок контрнаступальної операції. Тому що всю цю російську військову махину, яка ще здатна рухатися, стріляти і чинити опір, потрібно буде зрушити з місця в напрямку державного кордону України. Якщо ми її зрушимо з місця, то далі все піде набагато легше.
Тож у нас є реальний шанс повернути всі свої території, і ми повинні ним скористатися. Тому що другий шанс нам навряд чи випаде, враховуючи політичну та економічну ситуацію в світі. На жаль, сьогодні не ми воюємо – нами воюють. Ми не самостійно ведемо війну, а тільки за рахунок допомоги наших партнерів.
Якщо говорити про те, коли Україна зможе повернути всі свої території, то слід згадати, що той же Пентагон припускає, що найпізніший термін закінчення війни – осінь 2023 року. Ніхто не хоче затягувати цю війну на рік. Всі готові допомогти Україні, щоб війна закінчилася в найближчі півроку, навесні 2023-го. Ніхто в світі не зацікавлений у затягуванні цієї війни. До речі, Росія – в тому числі. Тому що російська економіка не витягне довготривалу війну. А з ленд-лізом ще ніхто не програвав.
Тому є шанс, що нам не доведеться підбивати підсумки року війни, тому що вона настільки не затягнеться.
Тарас Загородній, політичний та економічний експерт:
Через півроку війни цілі Росії щодо України залишаються тими самими, що й були. Точиться війна на виживання, і Росію цікавить знищення України як держави, українців як нації, української мови як такої. Короткий план РФ: захопити всю країну, два мільйони українців, яких у Росії вважають нацистами, просто вбити, половину українців депортувати в Росію, замість них заселити росіян, а також стерти будь-які згадки про Україну, Київську Русь і українців.
Однак дещо все-таки змінилося. Завдяки мужності українського народу і української армії, навіть ті країни, які хотіли йти на компроміси з Путіним, тепер не можуть цього робити і змушені нам допомагати. В першу чергу, йдеться про країни Європи, які корумповані Москвою – навіть вони вже говорять не про "мир в обмін на території", а про необхідність перемоги України.
Підтримка України зростає. Багато в чому поворотним моментом став удар по Криму, який показав, що російський ядерний шантаж не працює. Росія сором'язливо намагається сказати, що ніяких ударів не було, і показала всьому світу, що ніякої ядерної війни не буде. Це ще більше зміцнює позиції України і зменшує вагу тих проросійських політиків, які знаходяться або у Вашингтоні, або в Європі. А це означає, що можна очікувати збільшення поставок зброї.
Сили і позиції РФ не дозволять їй довго вести війну такої ж інтенсивності, що й досі. Тому Росія і хоче перемир'я. Але – перемир'я у своєму форматі: зафіксувати захоплені території за собою, "перетравити" їх, перегрупуватися, а потім із новими силами атакувати Україну.
У четвертому кварталі Росія дуже відчує санкції, які на неї накладені. Адже РФ витісняють з її традиційних ринків збуту, перш за все, ринку вуглеводнів і озброєнь.
Росіяни прекрасно відчувають всі наслідки санкцій, незважаючи на їхню браваду. Звичайно, вони не будуть пухнути з голоду, але дуже суттєво знизиться рівень життя в Росії, відбудеться скорочення асортименту товарів тощо.
У Росії ще є "подушка". Однак еліти вже розуміють, що, якщо далі так триватиме, це точно закінчиться крахом держави, і питання тільки в тому, в якому форматі це відбудеться.
Сьогодні Захід і Україна прийшли до консенсусу – жодних переговорів із Росією до виходу на лінії, які були до 24 лютого, бути не може. Поворотним моментом став удар по Криму, оскільки він показав, що ядерної війни не буде: Путін злякався, а російська еліта не готова до протистояння, як заявлялося. Це означає, що допомога Україні буде наростати. Вже навіть канцлер Німеччини нещодавно заявив, що він не проти, якщо німецька зброя буде використовуватися для деокупації Криму.
Удари по Криму – це Армагеддон, тому що такі події деморалізують російську армію: вона розуміє, що, якщо б'ють по Криму, а у відповідь нічого не відбувається, значить, вони програють. Це також деморалізує російський народ і еліти, які розуміють, що Путін програв.
Можливі різні варіанти подальшого розвитку подій. Усе залежить від того, що буде відбуватися на полі бою. Зараз ключова точка – це Херсонська область, де знаходиться велике угруповання російських військ – 25 тисяч військовослужбовців, і вона оточена. Її падіння запустить ланцюгову реакцію щодо російської армії і еліт. Звільнення Херсона – це буде все. Є імовірність, що після звільнення Херсона ми втратимо Путіна в усіх сенсах, тому що для нього втрата влади – це втрата життя.
А нові російські еліти будуть не кращі і не гірші, ніж попередні, але вони будуть намагатися вийти на переговори і дозволять перезапустити весь процес, пов'язаний із війною в Україні.
Що стосується часових меж, то за оптимістичним сценарієм це триватиме півроку. Однак якщо Путін завтра сконає, ці процеси можуть вкластися і в чотири місяці. За песимістичним – ми йдемо в літо наступного року. Це питання потрібно вирішувати тут і зараз, не залишаючи цю війну дітям.
Юрій Касьянов, військовослужбовець ЗСУ, блогер:
Півроку війни позаду. Ми вистояли, і це вже велика перемога. Наш ворог неймовірно сильний і багаторазово перевершує нас у військовій техніці, боєприпасах, снарядах, ракетах, авіації. Всьому цьому ми можемо протиставити тільки нашу єдність, мужність, військову доблесть і хитрість.
Шість місяців війни змусили Росію переглянути свої цілі щодо України. Первісна мета Кремля полягала в тому, щоб кавалерійським наскоком за кілька тижнів захопити Україну і змінити владу в Києві на маріонеткову. Російське керівництво думало, що українська армія не чинитиме запеклого спротиву, що добровольці розбіжаться, що буде загальна паніка, що втече Зеленський і весь уряд. Але нічого цього не сталося. Тому Кремль був змушений змінювати свої плани і відводити війська від Києва, перекидаючи основні сили на Донбас. Зараз у нього більш скромні оперативні плани – вихід на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей і включення Донбасу до складу Російської імперії. Плюс – захоплення Запорізької області та південного коридору аж до Придністров'я.
Втім, стратегічні плани Кремля залишилися такими самими, що й були – підкорення всієї України, захоплення Києва, Житомира та інших міст і вихід на рубіж Рівного і Тернополя.
Немає сенсу сподіватися, що санкції можуть повністю задушити Росію, і війна закінчиться. Такий підхід не працює. Однак є надія на те, що в результаті військових катаклізмів, перш за все, наших успіхів у Криму, на донбаському та південному напрямках фронту, на території Білорусі або Росії, наприклад, у Бєлгородській області (неважливо, де ми будемо наступати, де будемо бити ворога і знищувати його техніку), та частина російського суспільства, яка пішла в підпілля за Путіна, набереться сміливості і спробує змінити ситуацію в Росії.
Путін впаде. Або під ударами наших військ, або під ударами зсередини. Я більше вірю в силу української зброї.
Росія зараз нічого не може домогтися на фронті, і, чим довше триває війна, тим більш хиткими стають її позиції. Але не ми прийшли в Росію зі зброєю, не ми погрожували захопити Москву.
Плани Кремля зруйновані, і Росії потрібна оперативна пауза, тому з її боку так багато заяв про необхідність проведення переговорів.
Що буде далі, сказати складно. Скажу лише одне: якщо Росія не наважиться на застосування ядерної зброї, то війна закінчиться в 2023 році, навесні-влітку. До цього часу Україна завдасть Росії таких поразок, які змусять Кремль відступити.
Однак якщо припустити, що в Росії не буде хвилювань, і війна буде затягуватися, нам доведеться йти далі, на Москву. Тобто, якщо ми будемо успішно воювати, але не зламаємо хребет цьому ведмедю, не знищимо повністю російську військову машину, не розгромимо її в Україні, то доведеться йти далі, в Росію, і громити її вже на території ворога.
Не варто думати, що війна з Росією закінчиться, коли ми звільнимо Крим і Донбас. Вона не закінчиться – просто лінія фронту пересунеться до українсько-російського державного кордону. І тоді ми будемо змушені перенести війну на територію Росії.
Адже завдання нашої війни – не захоплення територій, а розгром армії ворога. Де його громити, на своїй або на його території – це питання тактики. Головне – розгромити армію ворога так, щоб вона більше не становила ні для кого загрози.
Однак більшу частину російської армії доведеться розгромити тут, на території України, і удобрити нею українську землю.
Крим ми дійсно можемо повернути. Не просто "можемо" – у нас просто немає інших варіантів. І Донбас ми звільнимо. Більше того, думаю, що ми зможемо повернути і давніші території, які колись були у складі України. Наприклад, Таганрог, Краснодарський край та інші. Так може статися в разі, якщо в Росії почнуться хвилювання і посиляться відцентрові процеси. Тоді багато регіонів РФ вважатимуть за благо приєднатися до більш прогресивної України, ніж залишатися в межах деградуючої держави. Тобто йдеться не про захоплення Україною цих територій, ні. Я говорю про те, що в ситуації, коли Росія почне розпадатися, певним територіям буде вельми вигідно приєднатися саме до України, яка заслужено займає особливе місце в сім'ї європейських народів.
Що стосується Криму, то утримати його без застосування ядерної зброї Росія не зможе. З військової точки зору, це абсурд, тому що Крим – це такий собі "непотоплюваний авіаносець", пришвартований до берега, який нікуди не може поплисти, має обмежені розміри, проглядається і прострілюється вздовж і впоперек. Утримати такий плацдарм неможливо. І як тільки буде зруйнований Кримський міст, півострів буде демілітаризований українською армією.
Як би там не було, поки що висока ймовірність, що ми з вами ще будемо підбивати підсумки двох років війни, півтора років – напевно.
Микола Маломуж, голова Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 років), генерал армії України:
За півроку війни Путін втратив потенціал для реалізації свого плану по захопленню України. Він обманював сам себе, думаючи, що в Україні на нього чекають, і цей самообман зміцнювався російськими силовиками. Путін розраховував на легку перемогу. За ці шість місяців він відчув, що консолідований український народ і ЗСУ дають йому відсіч. При цьому об'єднаний Захід надає Україні ефективну допомогу новітніми озброєннями, фінансами, технологічними та енергетичними ресурсами. А головне – за цей час змінилося бачення російських еліт, які розраховували, що на цьому хайпі вони зайдуть в Україну, захоплять її ресурси і будуть їх контролювати, після чого скажуть, що захопили ще одну територію – так само, як свого часу було з Кримом.
Ми бачимо, як змінюються настрої в Росії: там починають усвідомлювати, що "спецоперація" не вдалася, що Путін не такий великий, яким був, і 65% росіян уже незадоволені війною і хотіли б її припинення, тому що не хочуть відправляти на неї своїх дітей і родичів. Частина людей, особливо молодих, виїхали за кордон, і тепер плани по мобілізації не виконуються.
На Росію тиснуть з усіх боків – інформаційно, дипломатично і неофіційно. Навіть найближчі партнери, які приїжджають до Путіна, вказують на це, зокрема, Шредер і Кіссінджер. Все це б'є по авторитету і амбіціях Путіна, і сьогодні він дезорієнтований. Він хоче знайти варіант "збереження обличчя", свого режиму і способу чинити тиск на Україну, особливо на союзників, які, як вважає Путін, втомилися від України.
Україна консолідувала всі ресурси, в тому числі, людські. З березня ми провели масову мобілізацію. Відповідно, був час для проведення навчань, організації формувань за напрямками, які важливі для України, було отримано новітнє озброєння п'ятого покоління, якого в Росії практично немає, пройшло навчання наших військових за кордоном (понад 40 тисяч) і в інших навчальних центрах. Це те, що дозволяє нам забезпечувати ефективне використання озброєння, техніки. Навіть західні колеги говорять про те, що ми використовуємо його ефективніше, ніж вони в Афганістані та інших гарячих точках, тому що у нас є досвід бойових дій.
Бойовий ресурс РФ вичерпався, тому там мобілізують людей по губерніях і формують кілька батальйонів. Але ці люди не готові до ефективних дій, не мають досвіду, а головне – мотивації. В українців, на відміну від росіян, мотивація є, тому що ми на своїй землі.
На даний момент, коли позиції РФ на сході частково ослабли, ми можемо намагатися проводити наступальні операції на півдні – в Херсонській, Запорізькій областях. Є моделі дій, але вони повинні бути оцінені керівництвом Генштабу, враховуючи наші сили і сили противника. Це можуть бути масштабні операції із завданням ударів по аеропортах, складах, штабах, мостах і одночасним проведенням наступальних операцій із тилу, флангів, диверсій на окупованих територіях і фронтальних наступальних операцій, які б забезпечували оточення противника. Зрозуміло, що в цій ситуації російські війська були б змушені тікати. Так, наприклад, було під час знищення мостів на півдні, коли звідти тікали військові керівники РФ. А якщо почнеться така масштабна операція, і вона, наприклад, триватиме протягом доби, то там буде хаос. Якщо хоча б один сектор, південний або східний, зрушиться, і на тих територіях буде або масова здача в полон, або росіянам доведеться тікати, то вони підуть і з інших регіонів, тому що відчують, що почався великий наступ, який забезпечить їм кінець.
Це те, що відкриває перспективу звільнення не тільки півдня, а й Харківщини, східних регіонів і, якщо складеться стратегічно позитивна для нас ситуація, забезпечить рух на Крим. Але ці операції потрібно готувати. Якщо об'єктивно оцінювати терміни, то це може статися вже у вересні-жовтні, до настання холодів.
Тому в найближчі тижні, місяці відбудуться кардинальні зміни в бойовій, оперативній ситуації і в форматі фронтів на південному, східному, північному та інших напрямках. Це активізує процес неофіційних консультацій і, можливо, підготовки майбутніх угод, але не на позиціях Путіна, які нещодавно привіз Ердоган, а на позиціях України і принципах міжнародного права. Це базові принципи, і нам тут не потрібно нічого вигадувати – вони передбачають умови відведення військ, гарантії безпеки та недопущення агресії в майбутньому, компенсаційні ресурси, проведення судових процесів над злочинцями (від вищого керівництва РФ до рядових військових, які скоїли злочини на території України). Ця перспектива можлива за умови системних, підготовлених заходів військового, дипломатичного та оперативного характеру.
Загалом є два сценарії завершення війни. При першому, позитивному, у вересні-жовтні можуть бути потужні наступальні операції, звільнення територій і укладення угод на умовах України. Другий сценарій передбачає, що процес затягнеться, і ми не зуміємо достатньо консолідувати сили і вести наступальні операції. В цьому випадку війна затягнеться. Вона поперемінно носитиме то оборонний, то наступальний, то контрнаступальний характер. Тоді все може затягнутися на півроку-рік.
Олександр Мусієнко, керівник Центру військово-правових досліджень:
Шість місяців війни не увінчалися успіхом для Росії. Вона не досягла ніяких стратегічних цілей, які ставила перед собою.
По-перше, швидко придушити опір українського народу. Однак український народ чинив і чинить шалений опір.
По-друге, повалити конституційний лад, здійснити переворот і посадити в Києві кремлівського намісника. Цього Росії також не вдалося, адже і президент України, і Верховна Рада, і уряд, і весь державний апарат продовжують роботу.
По-третє, захопити більшу частину територій України. Російським військам це не вдалося. У них є тільки тактичні успіхи – окупація частини півдня і сходу України, а також захоплення одного обласного центру – Херсона (але, думаю, що і це тимчасове явище).
Про стратегічні успіхи Росії взагалі говорити не доводиться. Вона розраховувала розбити єдність Заходу, але не змогла, і Захід, навпаки, об'єднується. Путін розраховував підірвати єдність НАТО і продемонструвати його нежиттєздатність, але йому це не вдалося, і НАТО, навпаки, активно реагує на те, що відбувається і нарощує свою присутність на східному фланзі.
Крім того, країни Заходу дуже активно допомагають Україні, а Росію заганяють в міжнародну економічну ізоляцію. Тому можна сказати, що в цьому відношенні у РФ успіхів немає.
Що стосується України, то за ці півроку ми побачили консолідацію українського суспільства, боротьбу українського народу, єдині і правильні дії української влади та військового командування з протидії агресії. Крім того, зростає міць українського війська, сил оборони, які, по-перше, зупинили просування ворога, а, по-друге, на деяких напрямках готуються переходити до контратак.
Поточна ситуація на фронті абсолютно нормальна для нас і розвивається в правильному руслі. Просто потрібен час – усе відбувається не так швидко, як хотілося б. Підготовка до контрнаступальних дій або навіть тиск на угруповання військ противника триває постійно.
ЗСУ втілюють в життя стратегію, яка полягає в тому, щоб створити російським військам нестерпні умови перебування на окупованих територіях. Це робиться для того, щоб видавлювати російські війська на півдні і створювати їм нестерпні умови, в яких їм залишиться тільки продемонструвати "жест доброї волі" і бігти.
Якщо цей сценарій не буде реалізований, і росіяни оберуть програшну для них тактику продовження боїв, це все одно послабить їхні війська і створить кращі передумови для великих контрнаступальних дій ЗСУ. Тому за будь-яких умов поступово ініціатива переходить на українську сторону.
Я утримуюся від якихось часових прогнозів про закінчення війни. З одного боку, не варто плекати ілюзій, що війна скоро закінчиться, з іншого – не варто думати, що війна триватиме занадто довго, кілька років і більше. Запасу міцності і морального духу у Росії на роки війни не вистачить. Хто б що не говорив, але росіянам не вистачить духу стільки часу сидіти в окопах, а тому у них буде все більше випадків дезертирства, бунтів тощо. Це створює для нас непогані перспективи.
Війна в Україні має завершитися відновленням територіальної цілісності та суверенітету нашої держави, а також репараціями від Росії. А в майбутньому світовій спільноті потрібно так обмежити мілітарні ресурси РФ, щоб вона не могла вести агресивні наступальні дії. Це, до речі, стосується і скорочення ядерних арсеналів, якими вона сьогодні погрожує світу. Сподіваюся, цивілізований світ поступово до цього прийде, оскільки не можна жити на пороховій бочці. Ця історія повинна закінчитися тільки так: остання агресивна імперія повинна впасти.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
