Одночасно з масованим ракетним обстрілом України білоруський диктатор Олександр Лукашенко повідомив про домовленість із Володимиром Путіним про розгортання спільного регіонального угруповання військ у Білорусі. При цьому він звинуватив Україну нібито у "відкритті фронту проти Білорусі".
З аналогічними погрозами виступали і білоруські силовики - зокрема, вони застерігали Україну від можливих ударів по території Білорусі, лякаючи "серйозними наслідками".
В інтерв’ю Главреду експерт програми "Міжнародна і внутрішня політика" Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич розповів про те, чи реальна загроза повторного наступу на Київ з боку Білорусі, чому Лукашенко тягне час і чому сподівається на візит до Китаю та чи є у Путіна важелі тиску на Лукашенка.
Лукашенко і Путін домовилися про спільне розгортання військ - що це означає, про підготовку до яких операцій можуть свідчити такі дії?
Формат так званого спільного угруповання військ досить розмитий. Тому говорити однозначно про те, що з цього моменту починається підготовка до наступальної операції, я б не став. Спільне угруповання військ тривалий час існувало на папері. Формально це означає, що війська Білорусі та західної частини Росії (припустимо, Балтійський флот, Калінінград, Ленінградська та Смоленська області) у онлайн-режимі обмінюються інформацією, і стратегічні рішення ухвалюються спільним командуванням цього угруповання військ. Інша справа, що створення нормативної бази для цього угруповання не було завершено.
Це [домовленість про спільне розгортання військ] не означає перекидання великої кількості військ на територію Білорусі. У мінімальному форматі це означає обмін інформацією і ухвалення спільних рішень.
До чого ці заяви Лукашенка? По-перше, варто звернути увагу на те, що саме він говорив. Зокрема, у нього була обмовка за Фрейдом щодо того, що начебто "Запад пытается втянуть Беларусь в войну в Украине". Насправді, він боїться втягування у війну, і для нього критичним моментом стали розмови в українському медіапросторі щодо ударів по об’єктах на території Білорусі. Швидше за все, йдеться не про напад. Тому що станом на сьогодні білоруська армія не брала участі в сухопутній операції і в кращі для Росії часи, а тепер це недоцільно з огляду на настрої білоруського населення.
Лукашенко заявив, що по неформальних каналах Мінськ попередили про можливість відповіді Києва по території РБ. У яких випадках Україна гіпотетично може завдати удару по Білорусі?
Станом на сьогодні йдеться лише про обговорення у медійному просторі. Я не бачу інформаційної, ідеологічної або іншої підготовки до цього з боку української влади. Тут питання у тому, що формально, незважаючи на те, що ракети летять з Білорусі і де-факто вона є співучасником РФ у війні, є одна річ, яку можна назвати чи то перемогою білоруської дипломатії, чи то обережністю світової. Адже коли обговорювалося питання агресії Росії проти України на майданчиках ОБСЄ (це - єдиний документ міжнародного права, де, окрім заяв політиків, РФ зафіксована як агресор), то Росію там називали агресором, а Білорусь - ні. Відповідно, Україні для легітимації такого удару потрібні або дані про те, що удар було завдано саме білоруськими військовими, або про те, що був вступ у війну армії Білорусі. В іншому форматі для цього потрібні дипломатичні зусилля. Тобто щоб Україна довела, що Білорусь також є країною-агресором згідно з нормами міжнародного права, і щоб цей факт було зафіксовано. Якщо цього не буде, то яким би не було обурення і як би не вирували емоції, усе одно є певні обмеження з боку міжнародного права. А на них певним чином звертають увагу міжнародні партнери України, які дотримуються позиції про те, що поки Лукашенко балансує, вони не будуть стимулювати його до задіяння армії разом із Путіним.
Теоретично, якщо почнеться підготовка до удару, то тут виникає питання щодо перекидання всередині України засобів ураження. Адже щоб вражати цілі на території Білорусі, потрібна певна ракетна або інша техніка, яку потрібно буде перегнати до певних регіонів. Після цього теоретично це можливо.
Але питання в іншому. Для військово-політичного керівництва Білорусі вже навесні стали зрозумілі дві речі: Росія не така потужна і вона може програти. Якщо для країн Заходу рівень втрат Росії це, швидше, дані розвідки чи припущення, то служба тилу білоруського Міноборони надавала рефрижератори для відправки тієї частини "вантажу 200", яку росіяни прихопили з собою. Тому що окрім холодильників, пральних машин та унітазів, частину трупів вони також забрали (і ця частина дуже велика). Друге питання - у кількості пошкодженої техніки, яку також вивозили з Білорусі. Ці дані теж є у білоруських військових, тому що вони були залучені, принаймні, до спостереження.
Тому бажання воювати у білоруського війська небагато.
Повертаючись до теми ударів, навіть загальна кількість білоруської армії на сьогодні недостатня для реалізації будь-яких стратегічних задумів. 45 тисяч військової компоненти - це не так багато. Причому ці 45 тисяч без військового досвіду.
Відповідно, є спроба грати на внутрішньому полі, тому що і Росія, і Білорусь - автократичні країни. А в такій країні керівник або верхівка влади має демонструвати силу і те, що вона контролює процеси. Росія програє на фронті, і для Путіна це вже внутрішньополітична проблема, бо це знижує лояльність до нього. Тому він пробує підвищувати ставки - проводить "референдуми", аби задовольнити радикальну частину суспільства, а після - мобілізацію. Згодом прилітає по Кримському мосту.
Лукашенко зі свого боку дуже довго говорив, що "Россия не может проиграть", Білорусь захищена тощо. Росія теж говорила, що Кримський міст - ледь не фортеця посеред моря. Але якою має бути реакція, якщо ти - диктатор? Якщо промовчати, то тоді навіть підлеглі подумають, що "староват уже, можно и поменять". Відповідно, вони змушені демонструвати щось на зразок різкої позиції і говорити, що, мовляв, вдарите - і вам буде погано.
Зрозуміло, що Лукашенко наляканий. Налякані і його офіцери. У анонімних алкоголіків є групова терапія. У Лукашенка та сама групова терапія - зібралися, поговорили про те, які вони страшні, поаплодували один одному, обійнялися і сказали, що вони круті. Паралельно з тим білоруська преса видала це для групи електоральної підтримки самого Лукашенка, аби певною мірою її заспокоїти, стабілізувати тощо. Як Лукашенко може підвищити ставки? Воювати він не хоче, тож укотре скаже, що Росія зараз прийде. Навіть у нещодавній промові у нього була фраза про те, що буде небагато російських солдат, усього 2 тисячі. Тож навіть тут він розуміє, що у РФ не все так добре, як могло бути.
Швидше за все, це буде у тому ж форматі, що і раніше - певна кількість білоруських військ стоятиме біля кордону з Україною у якості засобу утримання українських сил біля кордону з Білоруссю, щоб ті не перебували на фронті. І коли на фронт надійде основна частина мобілізованих з РФ, Білорусь знову почне навчання з призовом певної кількості резервістів. Адже якщо угруповання військ РБ зростатиме, Україна буде змушена певну частину своїх військ тримати біля кордону. І це влаштовує Путіна, бо якщо одна-дві бригади ЗСУ стоять біля кордону, то це означає, що вони не стоять не під Харковом чи Херсоном. І тим легше для Путіна.
Також триватиме (бо це вже почалося) постачання до РФ боєкомплектів з білоруських складів. Так само, як і в Україні, вони [склади] ще з радянських часів були розраховані на агресію проти Європи, як тоді казали - "победный поход до Ла-Манша". Відповідно, боєкомплектів, боєприпасів, снарядів та ракет там багато.
Питання в іншому. Звісно, що ці припаси старі, і тут є інтерес обох сторін. Адже Білорусі за планами утилізації старих боєприпасів щороку потрібно було утилізувати близько 20 тисяч тонн, але фактично вони утилізували лише 15 тисяч. А куди подіти ще 5? Відповідно, те старе, що з кожним роком накопичувалося, ставало усе більш небезпечним. І якщо Росія готова забрати чи купити (швидше за все, саме купити, бо Лукашенко дуже любить гроші), то чому б цього не зробити? Також зараз до Росії пішла перша партія танків з РБ, які зняли зі зберігання. Але якщо готуватися до нападу, то звісно, що і боєкомплект, і бронетехніку лишатимуть у себе. А якщо її відправляти зі своєї території, то в такому випадку малоймовірно, що суходолом підуть у якийсь наступ.
Міністр оборони Білорусі Хренін (той, що у лютому запевняв, що війська РФ не підуть в Україну через Білорусь) заявив, що білоруська армія не збирається нападати на Україну і що РБ готується тільки оборонятися. Якщо це так, для чого їм потрібні російські військовослужбовці? Лише для утримання українських військових чи є якась інша мета?
З одного боку - так. З іншого боку, питання війни проти України дуже резонансне у білоруському суспільстві. Білоруси (причому як противники, так і значна частина прихильників Лукашенка) проти того, щоб Білорусь воювала з Україною. Тому Лукашенко змушений показати свою силу - тобто довести, що він нібито контролює процес і всім буде погано, якщо до білорусів полізуть. Частину своїх виборців він, можливо, і заспокоїть, але що робити з більшістю білорусів, для яких ці заяви Лукашенка - це додаткова тривога та ще один подразник? Саме тому виходить міністр оборони, який ставить додаткову крапку. Керівник Радбезу Білорусі також говорив про українську загрозу - за його словами, Україна нібито думає, як використати білоруські збройні формування, що воюють на боці України, у майбутньому. Але вже сьогодні ці формування воюють на східному фронті, тому, з одного боку, тут войовнича риторика, а з іншого - страх перед реальною війною.
Тобто судячи з ваших слів, є велика ймовірність того, що Лукашенко просто морочить голову Путіну.
Лукашенко зараз максимально пробує затягнути час. Тому що у нього особисто є гарна зовнішньополітична динаміка. З одного боку, вона пов’язана з Туреччиною, де зв’язки Білорусі лише посилюються, бо у Лукашенка дуже гарні відносини з Ердоганом і вони почалися не сьогодні. З іншого боку, після певної паузи у співпраці з Білоруссю, оживився Китай. По-перше, це декларація, якою Китай зафіксував відновлення відносин з РБ на одну сходинку вище, ніж з Росією, а по-друге - запрошення Лукашенка після 20 з’їзду КПК на зустріч із Сі Цзіньпіном. 20 з'їзд КПК вже за тиждень і для Лукашенка вкрай важливо, щоб:
- Сі Цзіньпін залишився;
- запрошення було підтверджено.
Бо якщо до Нового Року Лукашенко полетить до Китаю і отримає там певні гарантії підтримки хоча б на тому ж рівні, що і в Казахстану, це означатиме, що його поле для маневру розшириться. Адже тоді у Білорусі буде не лише Росія як сила, яка може втрутитися, але й з’явиться більш потужний захисник, якого боїться навіть Путін. Це не означає, що для Лукашенка на 100% буде повторений кейс Токаєва, але щось на зразок цього можливе.
Якщо це гра на внутрішнього глядача і в Росії, і в Білорусі, то що буде, якщо вона не спрацює?
Там різні сценарії. У Росії це спроба грати на настроях еліт - мовляв, так Кремль дає зрозуміти, що їх підтримують. Питання у тому, що на відміну від ситуації на початку року, зараз у Росії значно менше важелів, щоб змусити Білорусь до активних дій. Коли під санкції потрапили так звані імпортозаміщення і паралельний імпорт, Білорусь для РФ стала однією з контрабандних лазівок, тому що на неї санкційний тиск дещо інший. Крім того, частина білоруської промисловості може замінювати собою товарні групи, що випадають на російському ринку внаслідок санкцій. Це також є взаємозалежністю - з одного боку, Лукашенко сам обходить санкції і знайшов ринок збуту в Росії, але з іншого РФ, не маючи альтернатив, змушена балансувати.
Наступне питання - фінансове. Сальдо зовнішньої торгівлі Білорусі додатне. Станом на серпень (а зараз, можливо, і більше) - плюс два мільярди доларів. Це означає, що фінансова підпитка тут і тепер, на виконання бюджету Білорусі, не потрібна. Сам бюджет РБ - податкові та бюджетні надходження - планувався як дефіцитний, але цілком можливо, що він буде бездефіцитним або навіть профіцитним. Тобто внутрішні фінанси Білорусі так само певною мірою стабілізовані. Відповідно, фінансові важелі Росії вже не такі актуальні.
З політичної точки зору, Білорусь перебувала у повній ізоляції. Тому що Китай був "на паузі", а Туреччина співпрацювала, але обережно. Зараз обидві держави активізувалися. Тому якщо порівнювати ситуацію Лукашенка на початку року і зараз, то з точки зору політики затягування часу, у нього поле для маневру трохи розширилося.
Яким ви бачите подальший сценарій розвитку подій протягом двох місяців, поки у Путіна ще є варіанти тиску на Лукашенка - що відбуватиметься?
По-перше, те саме, що почалося тепер - отримання боєприпасів, озброєння з Білорусі. По-друге, певна кількість військ РФ перебуватиме на території Білорусі і там триватиме їхнє навчання. По-третє, цілком можливо, що у Білорусі будуть власні навчання з призовом резервістів, які можуть початися одночасно зі спробою наступу Росії на півдні, щоб тримати на кордоні певну кількість українських військових. І дуже вірогідні спроби завдання ударів з території Білорусі - тобто російські літаки будуть туди залітати і випускати по нам ракети. Так само вірогідні спроби масованих ударів дронами. Плюс провокації на кордоні, тобто спроби провести бойові дії під чужим прапором - наприклад, ДРГ, видаючи себе за українські, можуть обстріляти білоруські позиції тощо.
А якісь політичні події всередині Росії та Білорусі на цьому фоні можливі?
У Білорусі Лукашенко вже підпорядкував собі КДБ, і це - суттєва зміна контролю над силовими органами. У Росії ці зміни будуть косметичними - вони шукатимуть винуватих, через що там відбудуться обмежені кадрові перестановки. Але це - окремий трек, тому що у РФ триває боротьба між декількома кланами. Плюс є певна група населення, що не включена до політичної системи. Зокрема, радикально налаштовані громадяни Росії. Швидше за все, тепер будуть думати, як створювати з них щось на зразок політичного проекту. І от зараз триває боротьба між Пригожиним, Кадировим, Соловйовим, Симоньян щодо того, хто саме у ньому буде. Але це не питання перспективи двох-трьох місяців, адже такі проекти створюються на майбутнє. Отже, зараз буде дрібна гризня.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
