Чергова напруженість у відносинах Києва і Будапешта виникла після прямих закликів угорських високопосадовців, у тому числі й міністра закордонних справ Петера Сійярто, до українських угорців голосувати за одну з партій, що брала участь у місцевих виборах на Закарпатті – КМКС (Товариство угорської культури Закарпаття) та підтримати на виборах мера Берегового чинного міського голову, представника угорської громади Золтана Бабяка. У відповідь на такі заклики МЗС України заявило про "пряме втручання" Будапешта в український виборчий процес та про неповагу Угорщини до українського законодавства.
Важко зрозуміти поведінку угорської сторони в цій ситуації, якщо не аналізувати її попередню політику. Наше МЗС назвало речі своїми іменами, охарактеризувавши поведінку своїх угорських партнерів як нахабство.
Нахабна поведінка угорської сторони проявляється не лише в стилістиці слів, але й є проявом позиції, яку займає Угорщина по відношенню до України протягом останніх декількох років. Нинішня угорська влада, передусім прем'єр міністр Віктор Орбан і міністр закордонних справ Петер Сійярто, не відчуває кордонів і суверенітету України. Вони не вважають Україну стороною рівноправних відносин, дивляться на неї зверхньо і намагаються диктувати їй свої умови. Фактично вони не визнають існування нашого державного кордону.
Часто угорські чиновники, перебуваючи на Закарпатті і відвідуючи угорців України, поводяться наче у себе вдома, відчувають себе там єдиними господарями і не рахуються з позицією нашої країни.
В угорців сформувалося відчуття безкарності. Зміна у зовнішній політиці Угорщини щодо України відбулася одразу після анексії Криму та початку війни на Донбасі – Будапешт відчув слабкість нашої країни і вирішив, що може діяти з позиції сили. І шантаж України з боку угорської влади через використання право вето на будь-які зустрічі на вищому рівні в форматі НАТО якраз і є результатом відчуття безкарності угорської верхівки.
Угорські політики думають, що Україна зацікавлена в підтримці Угорщини більше, ніж їхня країна зацікавлена в Україні. Виходячи з такої позиції, вони намагаються диктувати українцям, що їм робити в своїй же країні. Звичайно, це неприйнятно ані з точки зору нормальних партнерських та дружніх відносин, ані з точки зору міжнародного права.
Нинішній інцидент – це, так би мовити, рецидив того, що угорське керівництво "плутає береги" у двосторонніх відносинах: воно не відчуває, де закінчується угорська держава, його влада, суверенітет та юрисдикція, а де починається територія, юрисдикція і суверенітет інших держав.
Це, до речі, стосується не лише України, але й практично усіх держав-сусідів Угорщини. Уряд Віктора Орбана більше десяти років при владі і, здається, дещо втратив відчуття реальності. Він звик до того, що, щоб вигравати вибори в Угорщині, потрібно мобілізувати свій електорат на протистояння з якимись "зовнішніми загрозами" для угорців. Тому конфлікти з сусідніми країнами уряд Орбана генерує регулярно: спочатку такі проблеми були з Румунією на тему угорської меншини в Румунії, потім – зі Словаччиною на цю саму тему. Зрештою, дійшла черга і до України та угорців Закарпаття.
Від самого початку Україні варто було відповідати жорстко на будь-які подібні дії угорців, причому відповідати формалізовано. Але при цьому розуміти, що уряд Орбана зацікавлений у створенні міжнаціонального конфлікту. Їхня партійно-політична мета – живитися енергією конфлікту закордонних угорців і, таким чином, легітимізувати свою владу в Угорщині.
Тому Києву слід відповідати твердо, послідовно і формалізовано, але не втягуючись у цю гру в міжнаціональний конфлікт, тому ще це може мати руйнівні наслідки не лише для Закарпаття, але й для України загалом.
Крім того, Київ має оприлюднити свої висновки, аби в угорського керівництва не лишалося ілюзій. Адже угорці наполягали на тому, що головна причина зіпсованих українсько-угорських відносин – це дії націоналістичного керівництва часів Порошенка та мовна стаття закону про освіту.
Але, як ми зараз побачили, спроби "не націоналістичного" президента Зеленського і дуже м'якого у своїй стилістиці міністра закордонних справ Кулеби якось покращити відносини з Угорщиною й подолати суперечності, які існували, тепер одним махом перекреслені діями угорських чиновників.
Наголошую, перекреслені вони саме угорською стороною, яка не відчуває кордонів. Тому угорцям слід дати зрозуміти, що в Україні існують кордони, і ці кордони треба поважати і з ними рахуватися.
Після заборони на в'їзд для окремих одіозних представників правлячого режиму в Будапешті, Сійярто вдався до образливих висловлювань. По суті, він прямим текстом сказав, що Київ у такий спосіб відмовляється від "угорської підтримки" у євроатлантичній інтеграції України. Це означає, що Угорщина продовжуватиме свою політику блокування зустрічей на політичному рівні в форматі НАТО, тобто зустрічей президента, прем'єр-міністра і міністра закордонних справ України.
Втім, тепер буде більш жорстка відповідь із боку партнерів по НАТО, які, на відміну від угорського керівництва, не зацікавлені в такій лінії поведінці по відношенню до України. Адже бойкотування України не в інтересах регіональної безпеки та Північноатлантичного альянсу. Таким чином, угорське керівництво буде дедалі більше наражатися на тиск всередині НАТО, особливо після президентських виборів у США (тим більше, якщо їх програє нинішній президент). І це далеко не вперше угорські політики створюють самі собі проблеми і грають самі проти себе.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту євроатлантичної співпраці, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
