Міністерство культури України та Український інститут книги за державні гроші для шкільних бібліотек придбали більше тисячі примірників книги "Принцеса+Принцеса: довго і щасливо" – дитячої казки у форматі коміксу про одностатеву любов.
Аналізуючи доцільність розповсюдження подібних книжок в українських школах, ми повинні виходити з особливостей нації, її релігійних уподобань і традицій. Так от українська нація дуже стала і традиційна в плані родинних цінностей. У нас не поширена "дівчача любов". Так, подібні випадки трапляються, але це явище не настільки масове і явне, як у західних країнах.
Українці не повинні копіювати абсолютно все, що є на Заході, і запроваджувати у себе. Адже певні явища, поширені там, для нас – чужорідні.
Інший приклад. На Заході зараз дуже актуальна тема толерантності, яка силоміць насаджується і в Україні. Хоча для нас ця тема є вельми шкідливою, адже українська нація за своєю природою дуже толерантна. Саме своєю толерантністю ми відрізняємося від інших європейських націй.
Національні меншини та гості у нас завжди почувають себе краще, ніж господарі. У нас завжди керують зайди, а не українці, запроваджуючи свої правила та закони, і ми до цього ставимося дуже терпляче. Оце власне і є шкода гіпертолерантності.
І на додачу до цієї гіпертолерантності ми намагаємося перейняти її з Заходу ще більше. Ми запроваджуємо у себе цю західну моду на толерантність, не дивлячись на те, що це нам шкодить двічі.
читайте такожУкраїна приречена бути майданчиком боротьби між Заходом і РосієюТак само і ця книжечка про принцес, і ця тема...
Як на мене, тему одностатевої любові потрібно обговорювати з дітьми, бо не можна закривати на неї очі. Але також потрібно враховувати нашу ментальну особливість і пояснювати дітям, що для нашої культури і для української традиції таке явище не є притаманним.
Ця книга розрахована на дітей від п’яти років. Але я вважаю, що цю тему потрібно обговорювати з дітьми у пізнішому віці – у підлітковому, у старших класах, а не змалечку. Крім того, робити це повинні фахівці – психологи.
Загалом, появу цієї книги в українських шкільних бібліотеках я пов’язую із тим, що попередня влада була повністю залежною від грошей, які виділялися іноземними грантодавцями на нашу освіту.
Отримуючи ці гранти, влада брала на себе певні зобов’язання щодо впровадження західної політики в українській освіті. Але ця західна тенденція не враховує того, що у нас є власні національні цінності, наші національні особливості, наш національний менталітет. Заходу це не потрібно, його це не цікавить.
От і виходить, що з півночі на нас тисне "русский брат", який хоче нас підім’яти під себе, а з заходу – західні грантодавці, які хочуть насадити в Україні свій світогляд і свою філософію. За таких умов задача України – вистояти між цими двома світами та зберегти свою власну ідентичність. Адже українська ідентичність відмінна і від західної, і від російської.
Лариса Ніцой, письменниця, педагогиня, громадська діячка, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
