А в руці блищить вірна бартка: рецензія на фільм "Довбуш"

Початок XVIII століття. У Карпатах і околицях лютують польські пани всілякі знущаючись над місцевим населенням. І сподіватися на захист від свавілля влади можна тільки на опришок - які партизанять і грабують в нескінченних карпатських лісах. А у відповідь поляки лютують ще сильніше і в ході каральної експедиції вбивають бідного гуцула Василя Довбуша. Як сказано в класичному фільмі,"це була велика помилка". Адже у відповідь його діти - бідовий Іван (Олексій Гнатковський) і загадково-містичний Олекса (Сергій Стрельников) беруться за сокири-бартки, збирають ватагу і починають мстити. Чим чимало гнівлять місцеву злісну поміщицю графиню Яблоновську (Агата Бузек) і її полюбовника, капітана Пшелуського (Матеуш Косьцюкевич). Загалом, так і сталося народження легенди Карпат.

У бурхливій і складній історії українського кіно після 1991 року творчість режисера Олеся Саніна виділяється на загальному тлі приблизно так само, як гора Піп Іван на загальному тлі Карпатських гір. При тому, що за минулі 20 років він зняв всього кілька ігрових фільмів ("Довбуш" - власне, третій), але кожен його проєкт вражав і розміром амбіцій, і масштабом зйомок.

"Довбуш" відразу можна, ледь подивившись перші хвилини, назвати найамбітнішим і наймасштабнішим проєктом Саніна (і його, мабуть, повноцінного співавтора - маститого оператора Сергія Михальчука). Багато в чому це викликано обсягом і складністю матеріалу - адже екранізується, ні багато ні мало, народний епос і повноцінний міф (бо достовірних історичних відомостей про реального Олексу Довбуша дуже мало залишилося).

Відповідно, Санін і його команда працюють з матеріалом як слід - Довбуш показаний в більшості сцен скоріше як епічний герой - щось середнє між Конаном, Горцем і ранніми героями Клінтами Іствуда (до слова сказати, у фільмі є прекрасна вестерн-сцена, яку б напевно оцінили титани жанру на кшталт Сема Пекінпи або Джона Форда). Однак образ головного героя точно б не запрацював як слід, якби не гра Сергія Стрельникова. Ще за роллю японського сенсея в "Безславних кріпаках" було зрозуміло, як він гарно виглядає в екшен-сценах, але в "Довбуші" він буквально перевершує сам себе.

Ще явно на користь фільму йде те, що режисер не став зловживати сценами в дусі "українського поетичного кіно" (чим грішили його попередні роботи - "Мамай" і "Поводир"). По суті, в такому дусі вирішена тільки романтична лінія - любові Довбуша до односельчанки Марічки (Дарина Плахтій). І тут все виглядає цілком доречно.

Підсумовуючи - "Довбуш" вийшов кіно з рідкісним поєднанням якостей. З одного боку, воно несе явний відбиток авторського задуму та ідей, а з іншого - воно дуже видовищне і доброзичливе до глядача (чим, на жаль, велика частина українського кінематографу донині похвалитися не може).

Дивіться на відео трейлер до фільму "Довбуш":

Інші тексти про кіно:

• Козаку заплатіть шикарним сюжетом: рецензія на фільм "Максим Оса і золото Песиголовця"
• "Межі раю і пекла завжди проходять через нас": рецензія на фільм "Памфір"
• Два брати в пошуках блудного батька: рецензія на фільм "Люксембург, Люксембург"

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред