На сайті Главред відбувся чат із військовим та політичним експертом, керівником Центру військово-правових досліджень Олександром Мусієнком. Спілкуючись із читачами, він розповів, якими є цілі Курської операції, чи може Росія втратити контроль над Курською АЕС, чому після подій на Курщині харківський наступ ворога захлинеться, які нові неприємні сюрпризи чекають на Росією від ЗСУ, що чекає, зокрема, на Білгородщину, чому Лукашенко може зрадити Путіна, а також що свідчить про розкол у Кремлі.
Подаємо стенограму чату з Олександром Мусієнком.
Garri: Які, по-вашому, цілі можуть бути у операції в Курській області? Як, взагалі, правильно трактувати те, що там відбувається?
Олександр Мусієнко: Щоб зрозуміти цілі операції в Курській області Російської Федерації, потрібно проаналізувати те, що відбувається на фронті: ворог наступає і володіє ініціативою на Покровському, Торецькому та Лиманському напрямках. У такій ситуації перед Силами оборони України ставляться наступні військові завдання: зупинити просування ворога, завдати максимальних втрат і не дати російським військам досягнути оперативно-стратегічних успіхів. Як це зробити – зрозуміло: перекидати додаткові сили на схід, працювати з нашими західними партнерами, щоб ми могли отримати більше зброї, застосовувати її на полі бою і, таким чином, зупиняти ворога.
Але є й інший підхід до проведення оборонної операції. Оборонним операціям притаманні контрудари і контратаки. Так от, дуже бажано, щоб контрудар по противнику завдавася не там, де він має свої війська у великій кількості, і не там, де він цього очікує, а там, де він цього не чекає, де його слабкі місця і де для нього це може стати серйозною проблемою.
Відповідно, перша ціль операції в Курській області – допомогти обороні нашого угруповання на сході. Тобто все це в рамках нашої оборонної операції.
Ми не можемо сприймати події в Курській області у відриві від ситуації на фронті. Зараз російські воєнкори істерять і чубляться, сперечаючись, кого краще перекинути в Курську область. Зняти свої війська з Білгородської області? Росія не може це зробити, бо боїться, що удар може бути завданий і по Білгородщині. Що, до речі, не виключено, адже ми ще не бачимо фіналу цієї операції – вона тільки починається і набирає обертів. Там паніка.
Нещодавно стало відомо, що деякі підрозділи російських військ, які мали перекидатися на Торецький напрямок і під Нью-Йорк, не поїдуть туди, тому що в них є потреба в Курській області, бо там палає і там серйозні виклики.
Тож перше завдання – допомогти нашій обороні на сході. Будь-яка колона російської техніки, яка в Курській області була накрита HIMARS, будь-яка знищена там техніка, сили і засоби тепер не поїдуть воювати на схід чи південь України, і це втрати для ворога. А це знесилює противника.
Тому друге завдання – зменшити ресурси і спроможності Росії вести бойові дії.
Третє – деморалізація ворога, тому що вони такого не очікували і розуміють, що у них проблеми. Bloomberg написав статтю про те, що Герасимов за два тижні знав про наступ на Курщину, його попереджала розвідка, але він нічого не зробив і Путіну не доповів. Цікавий кейс. Це був саботаж? Чи просто боїться доповідати Путіну погані новини? Адже Путін поставив політичну ціль – досягти успіхів на Донбасі, а про те, що це зробити неможливо, він навіть слухати не хоче. Довелося б перекидати війська у Курську область, а Путін не хотів цього робити. Або, може, Герасимова вже все це дістало: він бачить стан російської армії, розуміє, що це треба закінчувати, тому саботує, а це водночас сприяє українським силам оборони.
Четверте – підняття нашого бойового духу і демонстрація західним партнерам наших спроможностей, а це вже і політична частина. Тобто це забезпечення сильної позиції для нас за столом майбутніх перемовин.
Змусити Путіна йти на поступки можна, тільки натиснувши силою. Саме це зараз і відбувається.
Втім, усе це дуже попередні висновки, тому що про всі цілі можна буде говорити тільки після закінчення цієї операції.
Дивіться відео чату з Олександром Мусієнком, де він розповів про наслідки операції в Курській області для Росії і Путіна:
Цибенко М.: Як ви оцінюєте темпи просування таємничих сил під знаком трикутника в Курській області? Як так швидко вдається вклинюватися в територію противника? Чому Росія взагалі не прикривала свої прикордонні території, чому виявилася аж настільки неготовою до такого сюрпризу?
Олександр Мусієнко: Можливо, наша дезінформація перевершила інформацію ворога, дані російської розвідки. Кілька тижнів тому було інтерв'ю очільника української розвідки Кирила Буданова для видання НВ, в якому він зазначив, що для нас є загроза з півночі. Думаю, що це було сказано в тому числі для того, щоб можна було готуватися до нашої операції, оскільки таким чином мало не виникнути запитань, чому Україна перекидає війська на Сумщину. За таких умов зрозуміло: перекидає, щоб захищатися.
Потім пішли повідомлення про те, що в Суджі є угруповання ворога, яке може атакувати Сумську область. Думаю, все це було спрямовано на те, щоб забезпечити ефект раптовості, яка є дуже важливою для проведення операцій такого рівня. Зрештою, ворог виявився непідготовлений, а ми отримали змогу просунутися вглиб його території.
Tim: Наскільки реалістично встановити контроль над Курською АЕС? Судячи зі спокійної реакції МАГАТЕ, воно не проти цього.
Олександр Мусієнко: Всі просто шоковані цими подіями. Як сказав президент України Володимир Зеленський, всі побачили, як Україна вміє робити приємні сюрпризи. Він, звичайно, не сказав прямо про Курщину, але всі все зрозуміли.
Побачив у соцмережах фотографію головнокомандувача України Олександра Сирського, яку він підписав так: "Працюємо в вихідному районі". А вихідний район – це рубіж перед наступом, він може бути за кілька кілометрів. Але це – про загальний тренд, про те, до чого ми готуємося.
Тому для Росії можуть бути нові неприємні сюрпризи на інших напрямках.
Щодо Курської АЕС, то теоретично можливості для встановлення контролю над нею у нас є. Темп просування українських сил оборони значний. Дуже правильно видання The Telegraph відзначило, що темпи і здобутки просування на Курщини перевершує темпи і здобутки контрнаступу літа 2023 року. І це буквально за три дні.
Це вражаючі темпи. Це доводить, як важливо мати при наступі ефект раптовості, тому що це дезорієнтує ворога: коли він не готовий, він робить більше помилок. За таких умов імовірність дійти до Курської АЕС є, встановити над нею контроль – так само. Питання у подальшому її забезпеченні: щоб забезпечувати наш контингент там, потрібна логістика. А ворог буде цьому перешкоджати.
З точки зору політичних вимог до Росії, це теж важливо, бо потім ми зможемо висувати ультиматум, аби вона забиралася не просто з Запорізької АЕС, а й з лівобережжя Херсонщини. Тож, безумовно, це має сенс.
Отже, Україні це потрібно для того, щоб створити для Росії складну ситуацію, за якої у Путіна не буде інших варіантів, окрім як піти на поступки. Якщо вдасться встановити контроль над Курською АЕС, встановити безпечний логістичний коридор до АЕС і підтримувати наші підрозділи забезпеченням, це, безумовно, добре, це треба робити.
Zorro: Контроль над газовимірювальною станцією "Суджа" вже встановлено. Які ще поруч є місця, які б додали козирів, якби РФ втратила над ними контроль?
Олександр Мусієнко: Одна Курська АЕС – це вже дорогого вартує.
На Курщині також є велика авіабаза, де можуть зберігатися різні боєприпаси, авіаційні засоби ураження тощо. Росія зараз мало використовує її безпосередньо за призначенням – там мало польотів, і це обумовлено близькістю до кордону, бо противник просто боїться.
Втім, недаремно боїться. Адже майже щотижня ми маємо черговий атакований російський аеродром, причому успішно атакований. Так, наприклад, минулого тижня був Морозовськ, цього тижня – Липецька авіабаза. Є військові частини та об’єкти, де базуються центри радіотехнічної і радіоелектронної розвідки, але по них уже завдавалися удари напередодні розширення плацдарму і наступу на Курщині. Було завдано ударів по кількох військових об'єктах за допомогою дронів і ракет "Нептун".
y-grek: Про що свідчить факт, що на зайнятих територіях Курської області почали одразу зводитися фортифікаційні споруди. Все це надовго? Створення "Курської народної республіки" не за горами?
Олександр Мусієнко: Хороше питання. Тут цікава історична точка зору. Але історія не у версії Путіна. Коли я слухаю його історичні опуси, складається враження, що він історію читає так: де є щось хороше про Росію, він це перечитує та виділяє, де написано щось погане – він або пропускає, або вириває ці сторінки, ніби цього й не існувало.
З історичної точки зору, це землі Гетьманщини, лівобережної України: Курщина, Стародубщина тощо – це все відносилося до України. Тому я б не виключав нічого, в тому числі й референдуму. Люди в цих регіонах можуть визначитися, провести референдум, чому ні.
Якщо у майбутньому постане питання про визначення територіальних меж і демаркацію кордонів з Росією, то я підтримую концепцію, що нам із РФ потрібен кордон по річці Дон, тобто по водній перешкоді. Колись, можливо, це питання постане.
Не виключаю, що підніметься питання про історичні українські землі. Але зараз Україна, я думаю, не ставить завдання приєднувати до себе Курську область. Краще було б запропонувати російським опозиціонерам приїхати туди і сказати місцевому населенню, що вони і є та влада, яка виступає проти війни, і ця територія вільна від війни і агресії проти України. І нехай там формують нові органи влади і наголошують, що це нова Росія, без агресії. Почати варто з малих форм. Військові дії неодмінно мають бути підкріплені політичними рішеннями і інформаційним супроводом.
Главред: Взимку Зеленський підписав указ про історичні території. Можливо, це була перша ластівка, перший натяк на подібні події?
Олександр Мусієнко: А чому ні? Такі форми взаємодії зі спільнотами, які проживають на різних територіях, є у багатьох держав.
Інше питання, що Росія теж розуміла всі ці ризики, і протягом багатьох років за радянських часів були проведені заходи змішування етнічних груп, розселення, щоб не було концентрації однієї етнічної групи у певній місцевості. Москва над цим працювала і змінювала етнічний склад. Те саме зараз вона робить на окупованих територіях, зокрема, в Криму: там роздавали нерухомість, квартири росіянам. Це теж має значення.
Той указ Зеленського правильний, в цьому напрямку теж має вестися робота.
Главред: Ми з вами відійшли від запитання про те, чому одразу на Курщині почали зводити фортифікаційні споруди. Так само запитувалося, чи все це надовго?
Олександр Мусієнко: Зведення фортифікацій є правильним, бо це дозволить нашим силам утримувати зайняті позиції.
Зведення фортифікаційних споруд свідчить про те, що операція в Курській області – не на тиждень, а надовго.
Вочевидь, є прагнення створити плацдарм саме на території Росії, який буде утримуватися українськими силами оборони, щоб перед Москвою стояв серйозний виклик. Що їй робити? Змиритися з втратою частини своєї території і зганитися на весь світ (що вже, в принципі, відбулося)?
Тому я думаю, що все це надовго. Там уже є, до речі, певні російські фортифікаційні споруди, які можна доповнювати і займати позиції.
Роман: Чим нам полегшить життя створення буферної зони в Курській області? Харківська операція окупантів тепер захлинеться? Харків і Суми стануть менше обстрілювати?
Олександр Мусієнко: Харківська операція захлинеться, тому що у Білгородській області ймовірні події, подібні до тих, що ми спостерігаємо на Курщині. Уявімо сценарій, за якого українські сили оборони активно і успішно атакують противника поблизу Вовчанська і рухаються в бік Шебекино, за ним займають певні позиції і просуваються далі, наскільки це можливо. А якби вдалося вийти аж до Грайворона, то можна було б ледь не з'єднатися з угрупованням, яке діє у Курській області. Грайворон зі сторони Білгородської області, якраз біля Сумщини. Це було б дуже позитивно.
Я думаю, що на Харківщині вдасться послабити тиск ворога і відкинути його, можливо, навіть зайти на територію Білгородської області і створити підконтрольну нам зону там. Безумовно, там, де присутні українські війська, немає російських. Відповідно, звідти ворог не зможе здійснювати обстріли артилерією чи мінометами, як досі. Тож артилерійських і мінометних обстрілів поменшає.
Ударів КАБами поки що менше не стане. Аби захиститися від ударів російської авіації, потрібні додаткові системи ППО. На Харківщині і Сумщині ці системи є, але їх потрібно ще більше для того, щоб збивати російські літаки над територією Росії. Тому Україна зараз приділяє значну увагу тому, щоб уражати російські аеродроми, аби зменшити спроможності ворога завдавати ударів КАБами.
Отже, балістика і КАБи – ці виклики залишаються. Але обстрілів артилерії та з мінометів однозначно поменшає.
Dafny: Як контроль над окремими районами Курської області, а, можливо, й інших областей РФ згодом, можна буде використовувати потім у переговорах з РФ? Що можна "виторгувати" за Курщину?
Олександр Мусієнко: Думаю, що мова буде йти не тільки про Курщину. Ми ще побачимо, якими межами це закінчиться. Ще рано говорити.
Але на переговорах може бути використаний цілий комплекс заходів і дій. Можна обговорювати Курщину, удари дронами по російських об'єктах на території Росії (НПЗ, аеродромах та інших військово-промислових об'єктах), можна висувати інші умови. Все це в комплексі має створити для Росії серйозний виклик, і вирішити проблему можна буде тільки шляхом поступок. Росію треба змусити йти на поступки. Путін не хоче йти на них, тож треба змусити.
На Заході, зокрема, у США, говорять про те, що діяти треба обережно, аби не допустити ескалації. Та, повірте, у кулуарах вони можуть плескати полечу і сказати: "Good job, добре працюєте, добре обороняєтеся". Їх це надихає. Вони дивляться, а потім відзначають, як атакували наші надводні дрони, як добре кудись полетіло, які українці технологічні, які молодці.
До чого я веду. Зараз The Washington Post із посиланням на українські джерела написало статтю про те, що Україна на хвилі дій на Курщині просить Захід дати дозвіл бити ATACMS по російських аеродромах. Якщо росіяни захочуть, щоб ми припинили бити по аеродромах, нехай погоджуються домовлятися і йти на поступки, припиняти обстріли українських енергетичних об'єктів, мирних міст. Так це має працювати. Хочуть, аби ми пішли з Курщині, припинили ці операції і наступальні дії у російських регіонах, давайте говорити про звільнення Запорізької АЕС, лівобережжя Херсонщини і подальші поступки. По всіх цих пунктах можна рухатися і змушувати Росію до поступок. Ударами, тиском, економікою Росію треба дотиснути до поступок. А далі – технічні нюанси переговорів, коли дипломати будуть працювати.
Главред: Наскільки ймовірно, що зараз Захід таки дозволить бити Україні ATACMS по аеродромах і вглиб території Росії?
Олександр Мусієнко: Це цілком реалістичний сценарій. На жаль, багато корисних рішень Захід ухвалював із запізненням, але ухвалював. Тому це може відбутися. Якщо ми хочемо забезпечити собі сильну позицію за столом перемовин, Захід теж може відреагувати, надавши це право. Захід має побачити готовність Путіна йти на поступки і змусити його до них.
Тому це рішення Захід що ударів по території РФ може зараз переглянути.
Edmon: Що сталося з Лукашенком, що він вперше заговорив про можливість краху РФ у цій війні, про її падіння? Про що свідчать такі сигнали?
Олександр Мусієнко: У Лукашенка чудово розвинені інстинкти самозбереження. Румунія за часів Другої світової війни воювала на боці Гітлера, але, коли румуни побачили, що справи у нього йдуть кепсько, вирішили допомогти Радянському Союзу. Таким чином, Румунія вийшла з війни не з втратами, а з територіальними надбаннями. Це унікальний приклад.
Лукашенко намагається зіграти в таку саму гру. Він готує для себе запасний варіант на випадок, якщо Росія буде наближатися до краху і програшу. Він думає, яким чином собі забезпечити збереження життя, політичного життя або гарантії недоторканості, що він піде з посади, передасть комусь владу, але не буде переслідуватися судами.
Лукашенко завжди оцінює шанси, наслідки, тому не виключаю, що в певний момент він може зрадити Путіна. Виключно через інстинкт самозбереження. Тому іноді він робить такі заяви. І тому його зараз багато хто звинувачує з російського боку: за їхньою версією, через те, що Білорусь забрала війська від кордону з Україною, українські сили змогли наступати з Сумської області.
Ivan-К: Чи можуть загадкові загони опинитися і в Білорусі?
Олександр Мусієнко: У нас воюють громадяни Білорусі: полк Калиновського, полк Погоня та інші. Вони добре воюють і допомагають ЗСУ у боротьбі проти російської агресії. Якщо раптом ці громадяни Білорусі захочуть повернутися додому, оскільки мають білоруські паспорти, хіба ми можемо їм заважати? У нас же свобода пересування. Будь ласка, якщо вони захочуть повернутися додому, а в когось іще буде зброя на руках, не думаю, що ми їх будемо силою стримувати.
Smith: Який висновок про відданість Путіну можна зробити про кадирівців, судячи з їх анекдотичних пояснень, як захоплення Курщини пройшло повз них? Вони гордо йшли придушувати заколот Пригожина і заблукали, тепер загадкові підрозділи – от халепа – пройшли повз них, іншою дорогою. Це смішно.
Олександр Мусієнко: Це руйнація міфів. Кадирівці завжди, особливо до повномасштабного російського вторгнення, сприймалися як загрозливі елітні російські підрозділи, добре підготовлені, які відрізняються своєю жорстокістю, а також вірністю і відданістю Путіну, готовністю йти до кінця.
Втім, навіть бої за Маріуполь у 2022 році показали, що все далеко не так. Згадайте комічні кадри, які вони знімали, зокрема, обстріли з вікна з кулеметів. Усе це показало, що, якщо на шальках терезів буде їхнє життя і відданість Путіну, вони оберуть своє життя, не будуть висовуватися, а будуть відходити. Але бравада, інформаційна пропаганда нікуди не поділися.
Водночас Путіну важливо тримати та фінансувати кадирівців, бо це плата за лояльність. Він просто купує цю лояльність за гроші. Та насправді на Кавказі проблеми є, зокрема, випадки терактів у Дагестані, у Чечні багато кланів просто сплять і бачать, як би розтерзати Кадирова, коли він втратить покровительство Путіна та лояльність власних силовиків.
Багато хто на Заході досі живе уявленнями, що російська армія сильна й непереможна, що у Росії великий ресурс, який може перемогти. Але українська армія ці міфи руйнує.
Smilik: Як гадаєте, чи вдасться наздогнати загони тіктокерів Ахмат, які мали охороняти російський кордон, у Курську чи хоча б за Уралом?
Олександр Мусієнко: Сьогодні таке завдання поки що не стоїть. Але за будь-яких умов нас влаштує варіант, якщо кадирівці тікатимуть за Урал, подалі від України, і більше не з'являтимуться тут. Ми такому варіанту протидіяти не будемо, нехай тікають. А якщо захочуть повернутися, думаю, вони прекрасно розуміють, що на них чекає.
Главред: Ви зазначили, що у Росії не вистачає сил, аби заспокоїти ситуацію в Курській області, і певні підрозділи вона відтягує з фронту. Які перспективи відкриваються для нас на тих напрямках, де противник тепер стане слабше? Звідки РФ забирає війська, з яких саме напрямків?
Олександр Мусієнко: Наразі Росія знайшла якісь тили, які залишилися, резерви, які готувалися відправлятися на фронт – на Донеччину, під Нью-Йорк і Торецьк. Але тепер їх будуть застосовувати у Курській області.
РФ може зняти угруповання військ "Сєвєр", яке перебуває в Білгородській області і поруч. Це можливо, але це означає для Росії великий ризик того, що може статися прорив Збройних сил України на цьому напрямку в бік Шебекино і далі на Білгородщину.
Та опцій у РФ насправді не так багато, бо зараз усі війська, всі боєздатні підрозділи максимально задіяні в бойових діях. Хіба що строковики не задіяні. Але приклад Курщини показав, як вони залишають зброю, відходять або здаються в полон. Тому це такий собі ресурс.
Тому у Росії немає іншого виходу, окрім як знімати боєздатні підрозділи з районів ведення бойових дій, передусім зі сходу.
Didenko: Прокоментуйте, будь ласка, реакцію на подій в Курській області США та Німеччини, Заходу загалом. Чому вони так спокійно, ба більше, схвально поставилися до всього цього?
Олександр Мусієнко: Це ж добре для нас. Давайте згадаємо, що Захід, зокрема, Німеччина, дав нам право бити його зброєю по військових об'єктах на території Білгородської і Курської областей. І формулювання було таке – "по тих об'єктах і цілях, які становлять загрозу мирному населенню Сумщини і Харківщини". Це означає, що, якщо в населеному пункті Суджа на території Росії перебувають російські спецпризначенці, знаходиться їхній штаб, який керує операціями диверсійно-розвідувальних груп на території Сумщини, а Україна вимушена евакуювати населення звідти, бо є загроза обстрілів території Сумщини мінометами та артилерією з Курської області, ми маємо право знищувати там ці підрозділи західною зброєю. Конкретизації немає, що це треба робити виключно HIMARS чи артилерією і не можна застосовувати інші західні озброєння, зокрема, танки чи бронемашини, які можуть заїхати на територію Курської області.
Захід дав таке право, і Україна не порушила тут жодних зобов'язань перед партнерами, тому й така спокійна реакція.
Helen: Як Росія може відповісти на курську операцію? Що в її силах зробити у відповідь? Це достатня підстава для Путіна, щоб застосувати ядерну зброю? Адже перейдена "червона лінія" – війна перекинулася на територію РФ.
Олександр Мусієнко: І вже не вперше перейдена "червона лінія". Ми вже стільки разів чули різні погрози від російських пропагандистів, від Медведєва, наприклад, що після ударів по Криму будуть "акти возмєздія" ядерною зброєю.
Путін хоче, щоб його вважали божевільним, одержимим, неадекватним, здатним у будь-який момент застосувати ядерну зброю. Його влаштовує такий імідж, його влаштовує страх перед ним.
Втім, у критичних ситуаціях Путін не вдається до таких дій, а намагається здійснити раціональні кроки. Якби Путін справді мав намір застосувати ядерну зброю, не було би дзвінків міністра оборони РФ Білоусова своєму американському колезі Остіну з закликами зупинити Україну.
Це складна для прогнозування тема. Можливість застосування ядерної зброї можна вписати в будь-які доктрини, але для того, щоб застосувати ядерну зброю першим, не у відповідь, коли тебе атакують, потрібно мати серйозну волю. А це людський фактор. Передбачити його дуже складно.
Тому реакція Путіна на події в Курській області була доволі стриманою. Він був розгублений, схвильований, було видно, що він цього не очікував. Він зараз навпаки намагається приховувати масштаби всього того, що відбувається, намагається назвати це провокацією і погасити ситуацію. Оскільки це б’є по Путіну. Адже все це, в тому числі бої в Курській області, через нього: не почав би він повномасштабне вторгнення в Україну, не було би того, що зараз відбувається на Курщині.
До того ж увесь світ застеріг Путіна від застосування ядерної зброї, в тому числі Китай та Індія. Тому наважитися на це Путіну не так просто.
Ganni: Якими будуть політичні наслідки операції на Курщині для режиму Путіна і для нього особисто? Наскільки серйозним буде удар по вождю?
Олександр Мусієнко: Якщо вже в західній пресі з'являються публікації про те, що начальник російського генштабу міг знати про плани просування на Курщині, але не доповів Путіну і нічого не зробив, аби ці плани зруйнувати, це щонайменше свідчить про те, що існує певний розкол у військово-політичному керівництві Росії. Тобто далеко не в усьому військові задоволені Путіним. І навпаки: Путін хотів би говорити про взяття Києва, а доводиться говорити про взяття Мар'їнки та інших населених пунктів, які б він раніше на мапі просто не показав би.
Всі це, безумовно, демонструє слабкість путінського режиму, слабкість Путіна як царя, який мав би дуже оперативно реагувати і вирішувати всі проблеми. А він зараз не може вирішити проблеми тих же людей у Курській області, які до нього "взивають", просять допомоги.
Ситуація в Росії нагадує один великий чан, в якому крапля за краплею накопичується смола. В певний момент цей чан перекинеться, і ця смола потече. Ще й розпечена, ще й загориться. І тоді буде змивати багатьох, в тому числі і Путіна.
Тому що це накопичення невдоволення, яке зрештою у щось переросте. У зовні це невдоволення переростати не хоче, а Путін хоче, щоб невдоволення переростало в зовні, тому він пропонує громадянам РФ іти воювати. Але росіяни зараз військкомати не штурмують, такої активності добровольців не спостерігається. Значить, ця бомба має вибухнути всередині. В певний момент це невдоволення вибухне, коли і як – складно передбачити. Хоча, як сказав очільник української розвідки Кирило Буданов, "новий Пригожин уже визріває".
Главред: Що це може бути за "новий Пригожин"?
Олександр Мусієнко: Можливі різні варіанти. Може, це хтось із тих, хто зараз на війні. Адже велике невдоволення йде звідти, як було і у Пригожина, "вагнервців" та інших.
Можливо, Буданов мав на увазі Пригожина як явище. Тобто протест є, і у нього неодмінно з'явиться новий провідник. Думаю, що він воює, і він на окупованій частині. Воює з того боку.
Звісно, було б цікаво побачити, хто з України може піти і повести за собою. Але якщо "новий Пригожин" тут, то чому він зараз ще не в Курській області. Було б добре, якби зараз уся ця російська опозиція приїхала на Курщину, в тому числі "новий Пригожин", і намагалася б активізувати населення там.
Варіантів може бути безліч, головне, щоб цей "новий Пригожин" був.
Олександра: Легко підтримувати війну, коли вона відбувається десь, на території іншої країни, і ти спостерігаєш за нею, як за реаліті-шоу. Інша справа – коли бої починають точитися в твоїй країні, місті... Чи прогнозуєте ви зменшення кількості в Росії тих, хто підтримує війну проти України? І чи можливий там активний спротив росіян – і пересічних, і оточення, і тих, кому є що втрачати – діям Путіна?
Олександр Мусієнко: Так, можливий. Ба більше, він час від часу відбувається. Поки що він носить не такий значний характер, але він є. Навіть якщо у Петербурзі хтось розклеює наліпки в супермаркеті "Нет войне!", а потім за це отримує тюремний термін, це теж опір. Одиночні пікети, протести солдатських матерів – це теж опір.
Подивіться на Кавказ, де визріває ще одна проблема, від якої буде захлинатися Росія – це ісламський фундаменталізм та ісламський радикалізм. Різного роду терористичні організації будуть пересуватися з Близького Сходу на територію Росії. Там реально може бути боротьба за халіфат, як це було у Сирії. У Росії є для цього передумови. Плюс зверхнє ставлення москвичів чи пітерців, тобто жителів мегаполісів, до мусульман та інших – це теж підстави.
Нам треба бути готовим, що цей бунт і опір Путіну може здійснюватися не завжди якимись ідеалістами і хорошими людьми. Це можуть бути ті самі покидьки з фронту, які зараз воюють проти України, які вбивали і катували. Їм може щось не сподобатися, і вони знесуть Путіна і його владу, що й хотів зробити Пригожин. Але після цього має з'явитися хтось, хто змінить цю політику. Тому що бунт – це стихія. А далі це треба зупинити. І тоді на арену, можливо, вийдуть інші люди.
В Росії не видно, щоб добровольці штурмували військкомати, не видно, що працює концепт "Вставай, страна огромная". Тому можливі протести, криваві бунти, революції. Все це в Росії може бути.
Ситуація багато в чому нагадує Першу світову війну, коли армія Російської імперії воювала і навіть здобула якісь перемоги, але все це потім закінчилося тим, що багато невдоволених повернулися з фронту, вбивали своїх командирів, офіцерів і стався більшовицький переворот. І все, Російська імперія припинила існування. Хоча вона тоді вже почала проводити демократичні реформи, це не допомогло. Так само може відбуватися і зараз.
Nikol: Вітаю. Чи бачите ви сьогодні ознаки підкилимної боротьби в Кремлі? Чи можуть еліти під шумок курських подій прибрати Путіна, повісивши на нього всіх собак?
Олександр Мусієнко: Підкилимна боротьба у Кремлі, безумовно, є. І Путін це відчуває, тому й намагається оновлювати "еліту" за рахунок "героїв СВО". Це буде новий тренд. Тобто Путін буде намагатися тягнути тих, хто воював і хто готовий підтримати його, щоб забезпечити собі певні умови політичного виживання.
Підкилимна боротьба точиться, але питання – чи здатні ці люди усунути Путіна. Думаю, вони чекають сприятливої нагоди, поки що бояться. Можливо, це станеться, як під час смерті Сталіна: тільки коли Сталін був при смерті, вся підкилимна боротьба, яка існувала і за його життя, стала помітною.
Думаю, Патрушев точно не дуже може пробачити, що він тепер просто радник, а не обійняв серйозну посаду. Є й інші невдоволені.
Wrangler: Коли, по-вашому, почнуться переговори між Києвом і Москвою? Це станеться до кінця 2024 року?
Олександр Мусієнко: Ні, не станеться.
Зараз немає передумов для прямих переговорів між Києвом і Москвою. Вони можуть бути тільки у форматах міжнародних конференцій, як, наприклад, саміт миру, куди можуть запросити Росію. Не виключаю, що російський представник може бути на цьому саміті, якщо він відбудеться до кінця цього року. Або в інших форматах, які можуть передбачати міжнародні обговорення, саміти, конференції тощо, тобто за участі посередників і дуже поступово. Але я би не виключав певні контакти і обмін позиціями через посередників, це може бути до кінця цього року.
Wrangler: Наскільки велика загроза заморожування війни із подальшим її відновленням за пару років?
Олександр Мусієнко: Це один із сценаріїв, який може реалізуватися не тому, що ми цього хочемо, а тому що так можуть скластися події на фронті. За певних умов. Якщо, наприклад, буде конфлікт низької інтенсивності. Як Індія з Пакистаном обстрілювали один одного дуже довго, а великих активних бойових дій не було. Пакистан вийшов із цього, розробивши власну ядерну зброю. І це все зупинилося.
Цей конфлікт може заморозитися на певних рубежах, важко сказати, на яких – це покажуть бойові дії. Та я думаю, що нам вдасться звільнити певні території і змусити Росію піти з певних територій. Зеленський передбачав, що не всі території можна буде звільнити військовим шляхом. Поки ми не будемо звільняти наші землі військовим шляхом, цей конфлікт буде близьким до заморожування. Скільки це може тривати – питання без відповіді, тому що це може тривати і недовго, і довго. На Корейському півострові заморозка конфлікту відбулася на багато років.
Втім, усе це жодним чином не змінює цілей війни України – відновлення міжнародного права і деокупація територій у межах міжнародно визнаних кордонів. До цієї цілі будуть прагнути різними методами.
Безумовно, ризики в тому, що Росія не відмовиться від своїх цілей і, поки є Путін, шукатиме можливості відновити війну. Якщо тільки Україна не стане членом НАТО або на її території не буде американської ядерної зброї. Ми теж можемо використати це так, що Росія не буде наступати, бо тут з'являться певні чинники, які її зупинять.
А ми цим можемо скористатися для відновлення власних потужностей і можливостей. Головне, щоб при цьому наші партнери були з нами і не відверталися, щоб консолідація Заходу, його ВПК та фінансування працювали на нас.
Dim-dim: Що тепер змінюється для України з появою у неї F-16? В чому Росії тепер стане складніше? Хоча, судячи з кількості, це матиме символічний ефект...
Олександр Мусієнко: Справа початку боїться. Потрібен час, і ці літаки інтегруються в українську систему повітряних сил, почнуть виконувати завдання, Захід почне реагувати, побачивши, як Україна їх успішно застосовує, поступово буде додавати більше озброєння і літаків. На Заході теж схвильовані і налякані, бояться, що літак зіб’ють, знищать. Це їхні імідж і репутація. Та все одно цей процес буде рухатися, я тут оптимістичний.
Зараз ці літаки можуть посилити нашу ППО, і вона зможе збивати більше крилатих ракет. Не балістичних, а крилатих. Також вони будуть застосовуватися для завдання ударів по наземних об'єктах російських військ проти радіолокаційні ми ракетами HARM, осліплювати окупантів, бомбами JDAM, і не тільки.
Поява літаків не змінює зараз докорінно ландшафт. Але точно посилить наші можливості і додасть нам спроможностей.
У Росії цих літаків бояться. Реакція там була схвильована. Нехай літаки і не нові, але вони мають певну технологічну перевагу перед російською авіацією.
Крім того, з F-16 Україна відкрила еру переозброєння авіації за натівським стандартами, і це вже незворотній процес.
Вава: На тлі боїв у Курській області чудово б виглядав зруйнований Кримський міст. По-вашому, його вже час знести?
Олександр Мусієнко: Так, безумовно, бо це одна з можливостей ворога здійснювати перевезення своїх вантажів. Питання в тому, що зараз Кримським мостом не перевозиться значна кількість вантажів. Росія все-таки використовує залізницю через окупований південь України, до цього використовували паромну переправу. Але певні вантажі перевозять і через міст.
Сам факт наявності у ворога можливості використовувати цей міст і знати, що в нього є запасний логістичний шлях, значить, що в певний момент він ним може скористатися. Противна треба цих можливостей позбавляти, щоб все більше затискати, ізолювати та більше позбавляти логістики. Тому сподіваюся, що питання з Кримським мостом зрештою буде вирішено в позитивному для нас ключі.
Людмила: Вся увага прикута до боїв у Курській області, а що на наших фронтах? Наскільки велика загроза, що ворог візьме Покровськ або просунеться десь ще?
Олександр Мусієнко: На мою думку, суттєвого просування ворога не буде. Але є ризик, що тактичні успіхи російські війська ще можуть мати. Але я не думаю, що йдеться про захоплення Донецької області чи вихід на рубежі Костянтинівка, Покровськ, Краматорськ, Слов'янськ, великих міст великої агломерації. Все-таки українським військам вдається стримувати противника на цьому напрямку.
Ми в такій ситуації, коли треба діяти прагматично – обороняти рубежі, але не будь-якою ціною, берегти боєздатність наших підрозділів, відходити на інші рубежі, коли це потрібно, по цьому даючи час резервам, які зараз готуються, краще підготуватися і більшому навчитися, отримати зброю і бути готовими зупинити ворога.
Серпень і початок вересня будуть періодом інтенсивних боїв, а з другої половини вересня інтенсивність наступальних дій ворога на сході піде на спад.
Lurdes: Скільки, на ваш погляд, ще триватиме війна? Чи не виглядають плани про повернення до кордонів 1991 року зараз чимось фантастичним?
Олександр Мусієнко: Я традиційно утримаюся від відповіді на запитання про те, скільки ще буде тривати війна. Але гаряча фаза війни може тривати до літа 2025 року, а далі поступово піде на спад і включиться вже військово-політичний трек, дипломатія.
Вихід на кордони 1991 року – це ціль, яку ніхто не змінить. Інше питання – яким чином ми її досягнемо і коли. Припускаю, що якісь території ми повернемо військовим шляхом, а над поверненням якихось будемо працювати військово-політичним шляхом. А це може тривати довго, бо перемовини можуть затягнутися.
Всі території в межах 1991 року звільнити силою військами буде складно. Але ніхто не змінить цілей кампанії і триватиме боротьба за наші землі і людей. Гаряча фаза війни влітку 2025 року точно піде на спад, можливо, і раніше.
Дипломатичним шляхом звільнятиметься Крим, але не тільки, можливо, також Донецьк і Луганськ. Будуть різні способи тиску на Росію, аби вона ці території залишила.
Хто такий Олександр Мусієнко
Олександр Мусієнко – блогер, військовий та політичний експерт. Є головою недержавної організації Центр військово-правових досліджень. Виступає в якості експерта в ефірах телеканалів, пише My.ua.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
