Віталій Дейнега

Давайте говорити перспективами. В короткостроковій перспективі його повернення є абсолютно неможливим, тому що втрата Криму для існуючого політичного режиму в Москві буде занадто болісною, і вони готові заплатити за його збереження саму високу ціну. У середньостроковій перспективі за умови розбудови армії, посилення міжнародних позицій України і консолідації суспільства ми можемо його повернути, але в такому випадку високу ціну прийдеться заплатити уже нам. Особисто я не вважаю, що він того вартий. Як сказав один мій знайомий, рано чи пізно ми вихопимо Крим із слабнучих рук Росії. Я думаю, що це є оптимальний шлях.

Уже у вівторок приходьте в наш офіс. Вони дуже круті. ЦЬого року наш календар присвячений ветеранам, які змогли реалізувати себе після повернення з війни. Історії і фотографії будуть неймовірно круті. Ми дуже над цим старалися. Мабуть, найбільше з усіх календарів. 

Пошел бы. Потому что иначе Украина была бы уже частью Таможенного союза и кабанчиком неслась бы туда, куда уже пришел Крым и Донбасс. Просто сейчас в заднице у нас полтора региона, а так сидели бы всей страной. А я, наверное, из нее бы уже уехал. Я, как и вы, не доволен темпом реформ, но я почему-то с трудом представляю себе реформы полиции (пусть и такие кривые), введение Прозоро, е-деклараций, создание НАБУ, децентрализацию при президенте Януковиче. Мы все вместе тогда спасли страну от окончательного краха. К сожалению, не всю. И, к сожалению, цена, которую мы заплатили и будем продолжать платить, измерялась жизнями, покалеченным судьбами и стагнацией экономики. И это была цена не Майдана, а того, что мы, как стадо баранов, голосовали за популистов, клянчили дешевый газ и ждали мессию вместо того, чтобы что-то делать самим. Если мы не усвоим этот урок, то наши дети заплатят гораздо более страшную цену, чем уже заплатили мы. Наверное, за то, чтобы было иначе, мы сейчас и боремся.

Вы мне немного льстите. Потому что в данный момент наша страна держится на наших военных. Я просто делаю то небольшое, что могу. Огромное спасибо за то, что нас поддерживаете.

За свою жизнь я боялся в 2014-2015 годах, когда попадал на фронте в опасные для меня ситуации, и нам постоянно шли угрозы. Самое "забавное" было в том, что больше всего угроз нам поступало от представителей батальона "Айдар", с которым мы якобы по одну сторону баррикад. Если говорить о возможности целенаправленной ликвидации меня, то я в нее верю слабо, потому что ценность моей жизни несравнимо ниже ценности многих наших военных, которые точно так же ходят по улицам и ездят на метро. А вот публичный международный резонанс от нее может быть слишком большим, чтобы на нее решились. А отдельных накуренных "ватников", я думаю, смогу отогнать и сам. Ну, и вообще, как-то стыдно бояться за свою жизнь в Киеве, когда не так далеко люди спят в окопах.

Наверное, появится в следующем порядке: сначала - на себя (надо заняться спортом и подтянуть здоровье), потом - на близких и на пиво. А пока здоровья нет, то и пиво, наверное, не стоит. :))) Но всегда можно начать.

Почитайте у нас на страничке - вчера вечером вышла хорошая взвешенная аналитика по Светлодарской дуге. Мы ее долго готовили. Уверен, она вам понравится. Сейчас один из приоритетов наших писателей в том, чтобы такие отчеты появлялись чаще.

Я ее лично не получал. Наверное, потому что это и не ко мне. Давайте каждый будет заниматься своим. Я буду заниматься тепловизорами, а те, кто занимается расследованиями по Майдану, пусть делают свое дело. "Объять необъятное" - это традиционный украинский способ не добиться результатов нигде.

Почитайте у нас на страничке вчерашний вечерний пост. Там достаточно неплохо все расписано. Вряд ли я готов сейчас что-то добавить.

А в чем вопрос?

Назовите мне хоть одного волонтера, который, уйдя в политику, принес бы стране больше пользы, чем до. Потому что я таких не знаю. Наши тепловизоры повлияли и продолжают влиять на ход сражений. В этом году мы поняли руководство флота, и там наконец пошли реформы. А в конце прошлого года мы продавили реформы сил специальных операций, и 6 декабря Сергей Кривонос показывал президенту построенный им учебный центр ССО. Это то. что сделали мы вместе с другими волонтерами всего за год. Назовите мне, пожалуйста, фамилии и депутатов, которые за этот год сделали для армии больше. Мне будет очень интересно.

С теми знаниями, которые у меня есть сейчас, я бы строил его совершенно по-другому. Изначально с прицелом на длительную войну. Изначально с целью большего Фейсбук- и медийного влияния (потому что оно зачастую позволяет решать политические вопросы, как, например, отстранение руководства флота). Я бы на более ранней стадии привлек в фонд профессиональных военных и с первых дней я бы не романтизировал так нашу армию, чтобы потом не разочаровываться, столкнувшись с воровством. В остальном я думаю, что мы все сделали правильно. И с учетом того, кем я был и что знал весной 2014 года, я не уверен, что смог бы сделать больше. Всегда легко строить планы, когда ты знаешь, что будет дальше. В 2014 году мы не понимали ничего. Я, как и многие, верил, что война закончится до конца лета.

Якщо ви професіонал і маєте відповідну кваліфікацію і мотивацію, то знайти під цей проект грантове фінансування вам не складе труднощів. На відміну від тепловізорів, на ці речі міжнародні фонди дають гроші достатньо легко. Напишіть мені у Фейсбуці, і я дам вам пару порад. Я впевнений, що вам абсолютно до снаги самим знайти фінансування. Тим більше, є успішні приклади таких проектів.

А кто платит?

Психологи считают, что природа энергии, которую мы получаем от секса, войны и творчества примерно одинаковая. Как ни странно, но эти вещи очень связаны. Посмотрите, к каким сдвигам в культуре приводили те или иные войны и посмотрите, насколько развиты культура и искусство в постоянно воюющих странах: Америка, Британия, Франция, Сербия. Если говорить о влиянии творческих людей, то они влияют на умы и сердца. А, как известно, все будущие войны выигрывают священники и учителя. И, мне кажется, сюда смело можно добавлять писателей, музыкантов и художников. Что же касается этой конкретной войны, то без красивых текстов, видео, рисунков и фотографий, мы бы никогда не собрали 100 миллионов. Но 100 миллионов - это деньги, и это не чсамая высокая ценность. Гораздо важнее то, сколько жизней эти деньги спасли. А теперь сами ответьте мне, могут ли творческие люди быть полезными на войне?

Со всеми вашими утверждениями согласен. Вопроса так и не прочел.

К сожалению, вынужден согласиться.

Перед тим, як відповісти на питання, скажу, що я, як вегетаріанець, дуже гарно усвідомлюю білкову цінність круп, а також бобових і регулярно їм чечевицю. З трав"яних настоянок я давно полюбляю абсент домашнього приготування. Але якісно його робили в окупованому Криму, тому я дуже чекаю, що ми його відвоюємо, і я зможу знову вживати свій улюблений напій.
Щодо ваших дієтичних зауважень, я до них обов"язково прислухаюся та, може, нарешті вже схудну.
Ну, а на питання - коли навчать варити перлову кашу, я відповім просто: а хрін з пастернаком його знає.

Хріново.

Нашою ціллю було розгорнути цей проект на рівні бригад, дивізіонів і секторів. Він на ньому працює. Я не бачу сенсу вкладатися в те, щоб зробити його інструментом рівня батареї або гармати. На тому рівні гарно себе зарекомендували інші системи інших волонтерських груп. Я бачу сенс із ними об"єднатися і утворити одну велику систему. Але для цього треба буде побороти дві великі проблеми: 1) зв"язок, який у інших волонтерських систем дуже вразливий до радіоелектронної боротьби супротивника і може підвести в першому серйозному бою, це питання фінансування, і ми можемо справитися, якщо захочемо; 2) значно складніший момент - знайти спільну мову з іншими волонтерами, амбіції і самооцінка яких можуть заважати одній великій спільній справі. На жаль, українці історично не вміють домовлятися між собою. Але я спробую провести такі переговори наступного року. Інакше держава витратить купу бабла, з якого візьмуть купу відкатів і зроблять гівняну систему, якою змусять користуватися солдат. Поки що все йде до цього.

Зустрічне питання - а 100 мільярдів це багато чи мало? Для звичайної людини це дуже багато, а для війни з Росією на своїй території - це взагалі нічого. Історично країни, які ведуть конфлікт на своїй території, витрачають на потреби тільки армії від 6% до 30% ВВП. В Україні 5% ВВП йде на "сектор оборони", в який включили навіть пенітенціарну службу, а армії лишається 2,7-2,8%. На ці гроші солдату треба купити форму, дати зброю, набої, заплатити зарплатню, заправити машини, якими він пересувається, дати йому артилерію, танки. літаки, виплатити компенсації в разі загибелі або поранення, і навіть забезпечити житлом. На даний момент щороку Україна витрачає з розрахунку на одного солдата менше, ніж навіть Албанія, і це при тому, що у нас йде війна. От тепер скажіть мені самі, 100 мільярдів - це мало чи багато?

Уже дал один тепловизор от Резниченко. С огромной вероятностью что-то даст Хомутынник. Плюс мы наконец узнали о тех депутатах, которые реально небезразличны и помогали армии и так. Это уже больше, чем то, на что мы рассчитывали, когда начинали проект. Итогами проекта будут две вещи. Первая - будет собрана относительно небольшая сумма денег или приборов для помощи фонду. Я не верю, что дадут много, потому что депутаты занимаются благотворительностью преимущественно в своих избирательных округах и перед выборами. А мы не будем становиться для них площадкой для пиара ни при каких обстоятельствах. Вторым и более важным результатом станет то, что "ура-патриоты", патриотизм которых сводится к вышиванке, крикам "Слава Украине" и желто-голубой ленточке на машине, наконец перестанут задавать нам вопрос, почему мы не просим денег у депутатов и олигархов. Мы честно сможем ответить, что попросили у всех. Тогда встанет вопрос: а чем такой "патриот" лучше тех депутатов, которых он так проклинает? Чего-то большего от этой акции я не ожидаю.

У нас ніколи не було цілі координуватися з міністром оборони. Але так сталося, що після того, як ми протиснули реформу сил спеціальних операцій і звільнення керівництва флоту, міністр почав з нами спілкуватися сам. Я не можу сказати, що ми координуємося, але є певна співпраця за окремими напрямками. Зокрема, ми даємо інформацію Генеральному штабу про те, в яких підрозділах скільки наших приладів і враховуємо, скільки приладів і кому дали вони. Це дуже допомагає, коли нам дзвонить військовий і просить тепловізор. А ми знаємо, що на складах Генерального штабу для нього уже лежить п"ять, які він тупо лінується забрати. В такому випадку нам дуже легко йому відмовити і не витрачати даремно народні кошти. Плюс багато питань, які могли б стати скандальними і призвести до великого шуму в медіа, ми можемо вирішити за одну-дві зустрічі і знайти по ним порозуміння. З попередниками міністра ми або бачилися на нарадах, або були знайомі заочно. Там не могло бути мови про якусь співпрацю через те, що ці люди були тупо не на своєму місці. Я сподіваюся, що через кілька років, коли в нас буде цивільний міністр оборони, він продовжить враховувати нашу думку, як це робить Степан Полторак. Думаю, що це гарний приклад співпраці, коли люди намагаються робити спільну справу, а не здобувати собі дешеві політичні дивіденди, поливаючи один одного брудом. Тому що від цього в першу чергу і найбільше страждав би український солдат.

Чего хотели, того и достигли. Купили две машины и наказали Убер за проплаченный им черный пиар против Уклона. Я очень уважаю Убер как компанию, но украинские менеджеры, которых они наняли, зашли на рынок в лучших украинских традициях, поливая сильных конкурентов лживыми вбросами о российском капитале и прочей ерунде. Для меня было принципиально обелить имя компании, которая больше двух лет ежемесячно давала деньги на армию, а последний год фактически содержит "Повернись живым", давая ежемесячно 80 тысяч гривен нам на зарплаты. Это не огромный бизнес, его бессмысленно сравнивать с "Сельпо", "Козырной карто", сетями заправок, магазинами бытовой техники, но никто из перечисленных не помог армии, даже на десятую часть того, что сделал Уклон. Поэтому Уберу и особенно Яндексу я "бажаю великого успіху".
Третей целью акции было поообщаться с людьми вживую, как я делаю это сейчас. Но в салоне машины это делать намного прикольнее. Поскольку из более ста тысяч спонсоров я знаю меньше 1%, то любая возможность их поблагодарить и лично пожать руку для меня важна. Хорошее дело хорошим делом, но взгляда в глаза никто не отменял. Скажу честно, два дня, когда я работал таксистом в Киеве и Львове, наверное, были в этом году одними из самых приятных и эмоциональных. Мы обязательно вернемся к этой акции, встретимся с вами в машине и купим армии еще не один джип.

2) Цю біду. на жаль, переростатимуть уже наші діти і онуки. Тому що навіть моє покоління доволі байдуже, і воно цьому навчилося у своїх батьків. Для перемоги над нею потрібна максимальна популяризація ідей взаємної виручки і волонтерства на всіх інформаційних рівнях - від спілкування на кухні до звернень президента до парламенту. Треба щоб байдужість стала огидною звичкою, як плювати на тротуари і пісяти біля зупинок громадського транспорту. Ми над цим уже працюємо.
1) Щодо настроїв на "передку", то вони нормальні. І що найцікавіше, що найбільш бадьорі і оптимістичні в тих містах, де йдуть найзапекліші бої. Армія, яка не воює, приречена на деградацію, і це дуже видно, в першу чергу, по настроях.

Стратегічні помилки закінчилися тоді, коли колони зі Слов"янська зайшли в Донецьк. Після цього моменту Україна була приречена на багаторічну кровопролитну війну. Військові, яких я дійсно поважаю (а їх, повірте, не так багато), кажуть, що гасити цю пожежу треба було в самому зародку, ще під час кримських подій. Так, того б, хто це зробив, засуджували і навряд чи колись би обрали президентом, але він міг би врятувати тисячі життів. На жаль, ми вчимося у Європи чомусь тільки поганому, зокрема, тотальній політичній імпотенції. Звичайно, можна сказати, що у нас були певні шанси в кінці літа 2014 року, але російські війська, які стояли у нас на кордоні, швидко показали, що вони там не просто так. Єдиний шанс, який у нас лишився на деокупацію, це так званий хорватський сценарій, який передбачає тривалу імітацію переговорного процесу і стрімке посилення армії, після чого наш президент вийде до телекамер і скаже, що у зв"язку з численними обстрілами наших позицій бойовиками і тотального невиконання ними зобов"язань нам не лишається іншого вибору, окрім як перейти у наступ на всіх ділянках лінії зіткнення, як це сталося 20 років тому у Хорватії. Але для цього має трапитися дві речі. Перша - ми маємо побудувати настільки мотивовану і професійну армію, яка зможе звільнити Донбас і взяти в оточення Луганськ і Донецьк за декілька днів. Друга - Росія має стати настільки слабкою економічно і геополітично, що не наважиться і не встигне відреагувати на наші дії до моменту виходу наших підрозділів на російсько-український кордон. Такий сценарій не є фантазією або мрією. Для нього потрібна консолідація людей і ресурсів заради спільної мети. І поки я вірю в те, що це можливо, я буду займатися тим, що роблю останні два з половиною роки - буду допомагати армії, повертати війну в інфопростір і створювати суспільний запит на звільнення Донбасу військовим шляхом. Якщо цього не буде вимагати суспільство, то політики ніколи не поставлять собі це за мету, а, значить, ми втратимо суверенітет і у довготривалій перспективі - Україну.

Могу отвечать очень субъективно. Когда я пишу что-то о геополитике или международных отношениях, я обычно консультируюсь с людьми, которые работали и работают с нашим МИДом, потому что не хочу засорять чушью ваши головы. Поскольку сейчас надо ответить быстро, то я скажу свое частное субъективное мнение: целью России в отношении Украины еще долго будет ее поглощение экономическим или военным путем. И тут все средства будут хороши - от газового шантажа и Таможенного союза до дестабилизации ситуации и попыток привести к власти своеих марионеток. Существует, конечно, возможность полномасштабной войны, но сейчас она гораздо ниже, чем два года назад, поскольку Россия упустила для себя эту возможность. Но не подумайте, что такая вероятность равна нулю. Военно-космические силы России в любой момент готовы начать бомбардировки наших военных и государственных объектов по всей территории страны. После Сирии у них уже не дрогнет рука нажать кнопку, которая приведет к тысячам смертей среди гражданского населения. Тем более, что их бомбардировщики и штурмовики рано или поздно вернутся из Сирии, и им все так же будет хотеться кого-то бомбить. Такие амбиции касательно Украины тянутся корнями в великороссийский шовинизм, который складывался столетиями. И даже если умрет Путин с компанией, металитет россиян не изменится сильно даже за десяток лет. А их менталитет диктует задачи их политикам, которые, используя карманные СМИ, продолжают разыгрывать великороссийскую карту. И здесь не стоит ожидать каких-то кардинальных изменений в перспективе ближайших пары поколений. Это не повод ненавидеть всех россиян, это - важный фактор, с которым нам нужно научиться жить и считаться.

На жаль, Ви праві. Всі, хто намагався розібратися в питаннях контрабанди товарів на окуповані території, прийшли до висновку, що нитки ведуть до перших осіб держави. Після появи мобільної групи по боротьбі з контрабандою, її обсяги зменшилися. Якщо рік тому товари до Донецька їхали сорокатонними фурами, то зараз вони їздять "газельками" і мікроавтобусами. Але обсяги стали значно меншими. В Донецьку все так же можна купити пиво "Оболонь" і цукерки "Рошен". І сама люта ненависть жителів окупованого Донбасу до України не заставить їх їсти менш якісні і більш дорогі російські товари. Контрабанда годує корупціонерів по обидва боки фронту. І саме "смішне", що сепаратисти в цьому питанні більш чесні, ніж ми, бо коли фура або "газель" заїжджає на територію ДНР, то там вона платить мито в їхню митну службу, а коли вона виїжджає з України, то вона платить хабар військовим і СБУ. Я переконаний, що СБУ технічно здатна знизити рівень контрабанди в десятки разів, у них для цього є всі ресурси, але замість цього співробітники СБУ, за моїми даними, несуть хабарі від 30 до 50 тисяч доларів за можливість потрапити на тримісячну ротацію в мобільну групу по боротьбі з контрабандою. ПІвроку тому на зустрічі Грицака з волонтерами я в обличчя йому назвав позивний людини, яка кришувала контрабанду від СБУ. Він зробив вигляд, що не розуміє, про що я говорю і обіцяв розібратися. В результаті цю людину поміняли. А через місяць з усіх мобільних груп прибрали волонтерів. І ситуація з контрабандою стала тільки гіршою. Це дуже непросте питання, в якому зійшлися інтереси корумпованих воєнних та працівників СБУ і перших осіб держави. Я категорично не вірю, що таке масштабне явище може відбуватися без їхньої згоди. І єдиний спосіб це вирішити - це тотальний суспільний тиск на президента і голову СБУ, а також залучення міжнародних партнерів до контролю над ситуацією і розроблення плану дій по її ліквідації. Зупинка контрабанди не призведе до того, що схудне бюджет ДНР. Якщо ми перекриємо їхню "західну митницю", люди не перестануть їсти або пити пиво. Їхні митні збори просто піднімуться на кордоні з Росією, і бюджет ДНР отримає свої надходження, які дозволять годувати терористичний режим. Але зупинивши контрабанду, ми перестанемо фінансувати корумпованих співробітників СБУ, і, як на мене, одна ця мета уже варта боротьби. Але поки що я не бачу у себе достатніх ресурсів для того, щоб через громадський тиск вирішити цю проблему. На жаль.

1. Скажу не дуже популярну річ: Київ робить доволі багато кроків для посилення нашої армії. І це не може не радувати. З іншого боку, ці кроки не є достатніми. В одній із відповідей я вже казав, що з таким малим військовим бюджетом ми не зможемо якісно вести війну на своїй території. Але навіть такий невеликий бюджет ми використовуємо відносно ефективно. І це може підтвердити будь-хто, хто бачив нашу армію два роки тому і зараз.
2. Щодо зацікавлених осіб, то скажу, що поліцейський, який розслідує злочин, першим ділом буде шукати мотив. Мотивом до продовження цієї війни може бути лише фінансова або політична вигода від неї. Щодо фінансів, то, в першу чергу, ця війна вигідна тим, хто кришує контрабанду в зоні АТО. Тому що це чудова корупційна кормушка, породжена війною і рішенням президента "задушити Донбас економічно". Щодо політичних мотивів, то я дуже люблю книжку Джорджа Оруелла "1984", в якій дуже гарно видно, що владі вигідно мати ворога, який винен в усіх проблемах громадян. Складність нашої ситуації полягає в тому, що революція під час війни може призвести до короткого періоду безвладдя, під час якого ми можемо втратити черговий шматок суверенітету. Як це відбувається. ми побачили під час кримських подій і на самому початку АТО. З іншого боку, якщо ми будемо вибачати владі це, вона поступово стане гіршою, ніж була попередня. Фактично Україна зараз ходить по лезу бритви. Росія через свої ЗМІ, через провокаторів та інших агентів впливу намагається організувати нам "третій Майдан". Якщо ви подивитеся, хто і з якими промовами виступав на останніх крупних мітингах, ви зрозумієте, що ці люди є породженнями Путіна-Медведчука. І останнє, що вони хочуть зробити, це виграти війну і подолати корупцію. Якщо в нас створиться революційна ситуація, то на мою думку, її очолять політики, як це було під час першого і другого Майданів. Вони будуть настільки ж корумпованими старосистемщиками, як і ті, хто при владі зараз, за одним тільки винятком, що фінансуватися вони будуть з Москви. Тому нам всім треба подорослішати і перестати шукати прості відповіді на складні питання. Нам треба навчитися змушувати владу до рішучих кроків, при цьому не дестабілізуючи обстановку всередині країни. І такі прикладі, як впровадження Прозоро, створення НАБУ, публікація е-декларацій, говорять про те, що це можливо. Але такі глобальні речі не можуть відбуватися швидко. І ми маємо приготуватися до забігу на довгу дистанцію і забути про ілюзії щодо перемоги над корупцією за одну ніч або через одного "месію". 25 років незалежності вже довели, що цей шлях тупиковий.

Ближайшее знаковое достижение у нас будет сегодня-завтра, когда наши сборы перевалят за психологическую отметку в сто миллионов гривен. Это, без преувеличений, произойдет со дня на день. Но это просто магия красивых цифр.
За этот год мы собрали 25 миллионов гривен, купили пару сотен тепловизоров (за время существования проекта - их уже 700), купили пару десятков машин, начали штормить депутатов и вместе с другими волонтерами снесли руководство флота. Точных итогов за год я вам сейчас не скажу, их надо подбивать. В принципе, вы это можете сделать сами, зайдя в открытую отчетность у нас на сайте - там точно видно, что покупалось, сколько стоило и кому пошло. Там же есть копии подтверждающих документов и фотографий с фронта. Я искреннне прошу вас не полениться и посмотреть эту табличку. На ее поддержку мы тратим очень много сил и времени именно для того, чтобы любой мог понять, что именно мы сейчас делаем.
Если говорить об итогах за все время существования, то они такие: 695 тепловизоров и теплоприцелов, 189 приборов ночного видения, 125 оптических прицелов, 98 биноклей и других оптических приборов, 500 GPSнавигаторов, 68 метеостанций, 96 дальномеров, 565 раций, 113 комплектов спутниковой связи и ноутбуков для проекта ГИС АРТА и многое другое. Например, радар на корабле "Гетман Сагайдачный" и навигаторы на большинстве наших истребителей и штурмовиков. Это если вкратце.

Я бы хотел, чтобы мне показали любой другой фонд, который дал "Правому сектору" больше тепловизоров, чем мы. Есть такое ощущение, что он не существует. При этом мы действительно гораздо лояльнее относились к Вооруженным Силам, причина этого проста - понятен их юридический статус, и кто будет нести ответственность в случае кражи или потери волонтерской помощи. Самое главное понятно, кому они подчиняются, и есть уверенность, что и завтра, и через год они, а, значит, и наша с вами помощь будут воевать. Кроме того, в самом начале войны был тогромный иенформационный дисбаланс, когда все СМИ писали об "Айдаре", "Донбассе", "Азове", "Правом секторе", которые все вместе по численности личного состава меньше обычной пехотной бригады. Я и тысячи бойцов ВСУ считаем это несправделивым по отношению к десяткам тысяч пехотинцев и дессантников, артиллеристов и инжеров, танкистов и снайперов, которые служили, а некоторые, к сожалению, навсегда остались солдатами не очень "модных", но очень отважных 10-ой, 14-ой, 57-ой, 53-ей, 56-ой, 54-ой и многих-многих других бригад. Но, повторюсь, это не мешало нам оказывать помощь абсолютно всем подразделениям, которые принимали участие в АТО. Просто при оказании этой помощи мы всегда оцениваем потребность, уровень обеспечения и уровень выполняемых задач. И если эти критерии говорят, что мы должны помочь добробату или "Правому сектору", значит, мы это сделаем.

Вы забыываете, что у любой войны есть, как минимум, два противника, цели которых отличаются. Наша цель - восстановление суверенитета Украины. Если бы отказ от части Донбасса и Крыма позволил бы навсегда закрыть вопрос существования суверенной и независимой Украины, я был бы самым большим сторонником этой идеи. К сожалению, цели другой стороны значительно отличаются. Они хотят раскачивать наш суверенитет либо путем эскалации военных действий, либо путем раскачки внутреннеполитической ситуации. Поэтому сколько бы территорий мы им ни отдали, вопроса это не решит. И они начнут новую эскалацию и новые военные действия под лозунгом "Освободить Донбасс", а потом и всю Украину. Как я люблю говорить, на сложные вопросы не бывает простых ответов. И это как раз тот случай.

Київ робить для цього багато, але далеко не все. Для того, щоб це змінилося, потрібна тотальна консолідація всіх громадян навколо спільної мети. Єдиний шлях деокупації Донбасу, який не призведе до втрати Україною суверенітету, - це військовий. Будь-яка інтеграція терористичних організмів у тіло України призведе до втрати суверенітету в довгостроковій перспективі. І те, що сказав міністр культури, цьому ніяк не сприяє. Нам давно пора навчитися гуртуватися довкола спільних цінностей, незалежно від регіональної, національної, релігійної або мовної ознак. Якщо ми і далі будемо ділити Україну на "сорти", то ми цим будемо лише допомагати ворогу. Не забувайте, що поки ми з вами тут спілкуємося, мирне небо нам дарують українські військові і багато хто з них жив у Запоріжжі, Харкові, Ужгороді, Чернігові, Одесі, Донецьку або Луганську. В окопі мовні, національні та інші ознаки йдуть на другий план. І, мені здається, ми маємо цього навчитися в загальнонаціональному масштабі, а не чубитися через те, що ми різні і хочемо, щоб усі були такими, як ти. Допоки людина захищає нашу країну зброєю або грошима, роботою або творчістю, мені нема різниці, в якого бога вона вірить чи якою мовою говорить. А якщо людина цього не робить, то мені тим паче байдуже, чи носить вона вишиванку і чи розмовляє літературною українською мовою.

Давайте згадаємо, на тлі яких подій відбувалися перші та другі мінські перемовини. Мінськ-1 відбувся після Іловайська, Мінськ-2 - під час Дебальцево. Подобається нам це чи ні, але тоді ми були змушені змиритися з думкою, що прямо зараз і суто військовим шляхом ми не повернемо собі Донбас. Я не вважаю, що мінські перемовини і їхні результати не вигідні для України. Для України не вигідне їхнє виконання, принаймні їхнє виконання в тому баченні і тій послідовності, які має Москва. На даний момент "Мінськ" дає нам можливість виграти час і будувати армію, не отримуючи таких втрат на фронті, які ми мали в 2014 і на початку 2015 років. Час ми виграли, далі питання зводиться лише до того, як ми його використаємо. З моєї точки зору, від відповіді на це питання залежить подальше існування нашої країни.

Все сценарии преполагают возвращение мира. Потому что все войны - это явление временное, и они заканчиваются миром. Вопрос в том, сколько жизней унесет война до своего окончания, и какие результаты она принесет для противоборствующих сторон. На самом деле я очень часто говорю о хорватиском сценарии, потому что считаю его единственным приемлемым и дающим Украине шанс на свое будущее. Но этот сценарий не один. Самым маловероятным и одноврмененно самым страшным является сценарий полномасштабной войны с РФ с ковровыми бомбардировками и применением крылатых ракет. Такой сценарий заберет десятки тысяч жизней с обеих сторон, сместит линию фронта и навсегда заберет у Украины часть территории. Он не будет длинным. Вспомните войну в Грузии, когда стороны конфликта были растянути западными партнерами в течение недели, но этого было достаточно, чтобы Грузия окончательно потеряла шанс в среднесрочной перспективе вернуть себе Южную Осетию и Абхазию. Другой сценарий я бы назвал реставрацией. Это проведение внеочередных парламентских выборов, организация в Верховной Раде большинства, которое будет выступать за "мирное" решение конфликта, и реинтеграция оккупированных территорий на услвоиях России. В долгосрочной перспективе такой сценарий позволит привести к власти очередного Януковича, который закончит дело экономической и политической интеграцией Украины в Таможенный и прочие союзы, после чего мы станем чем-то похожим на Беларусь, за тем исключением, что белорусы будут намного лучше жить. Есть еще сценарий реинтеграции этих территорий с положения сильного. Он возможен, если Россия значительно ослабнет, а наша армия станет достаточно сильной, чтобы принудить оккупированные территории и их царьков вернуться в Украину уже на наших условиях под страхов своего физического уничтожения (имею в виду уничтожение их предводителей, а не населения региона). В таком случае нам все равно придется пойти на некоторые не совсем приемлемые условия, но в целом такой сценарий для Украины является вторым по желательности после военной деоккупации. Все остальные возможные сценарии могут быть только сочетанием этих четырех.

Це не зовсім правда. Світлодарська дуга протягом останніх півроку щотижня обстрілювалася важкою артилерією. Не готовий прямо зараз дати вичерпну оцінку того. що там відбулося. Ми готуємо з цього приводу матеріали, які протягом тижня будуть опубліковані на нашій сторінці. Я пропоную вам трошки почекати, бо не хочу давати вам неперевірену інформацію.

Ні, не створені. І через нестачу на це коштів, і через тотальну відсутність менеджерів, які здатні реалізовувати такі проекти, і через байдужість суспільства, в яке ці ветерани повертаються. Питаннями адаптації ветеранів займаються здебільшого ветеранські спілки, але, на жаль, більшість із них була створена з політичною або комерційною метою. Спілок, які б щиро і без задніх думок допомагали ветеранам, я знаю всього кілька. Одна з них - Спілка ветеранів АТО в Деснянському районі.

Знаєте, це, мабуть, питання до Ірини Геращенко, яку я, може, не дуже люблю, але поважаю за її роботу по звільненню наших полонених. Практика затримання проукраїнських громадян на окупованих територіях з метою обміну їх на бойовиків - не нова. Але оцінити її масштаби можуть тільки люди, які мають доступ до цифр та документів. Думаю, краще запитати у них.

Такі випадки є, але здебільшого це рідкість. І скажу чесно, мені не дуже імпонують чоловіки, які не можуть купити собі шкарпетки. Що стосується потреб, то більше не потрібні каски та бронежилети. Форму теж дає країна, хоча якість її викликає запитання, вона гірша за форму країн НАТО. Тож проблема одягу та засобів індивідуального захисту практично вирішена. Досі є проблемою колісна техніка. Танки ми плюс-мінус відремонтували, але поки що немає на чому возити до них снаряди. Катастрофічно не вистачає джипів, на яких би військові могли б пересуватися швидко й маленькими групами, вивозити поранених і проводити огляд позицій. В радянській армії вони не були передбачені, тому по штату на бригаду з 5 тисячу чоловік у нас положено мати аж 5 уазиків, які постійно ламаються. Нікуди не зникла пробелма тепловізорів, прсото завдяки волонтерам і тому, що держава почала їх купувати, ця проблема стала меншою. на превеликий жаль, і досі є позиції, на яких люди воюють на слух, і досі є розвідувальні групи, які вночі йдуть навпомацки і сподіваються, що хмари не затулять місяць. Я завжди кажу одну й ту саму річ - Америка домінує у військовому плані надд світом, бо бачить вночі, має вискоточну зброю і високий рівень підготовки солдатів. У нас доволі погано з першим і другим, і повна халепа з третім. Сподіваюсь, я зміг відповісти.

Це знецінило і дискредитувало волонтерський рух. Тому що деякі люди у "волонтерському десанті" приймали рішення, які автоматично кинули тінь на військове волонтерство. На жаль, я дуже по-різному ставлюся до окремих учасників "волонтерського десанту".

Знаєте, вони не ставали політиками-популістами. Більшість із них насправді не були й комбатами. Тобто вони формально обіймали цю посаду, але якщо ви спитаєте у бійців "Донбасу", як вони ставляться до Семенченка, то зрозумієте, про що я говорю. З усіх комбатів, які зайшли в парламент, я плюс-мінус нормально ставлюся до Тетерука, не сформував своє ставлення до Яроша і недостатньо знаю про Березу і Білецького. До Мельничука, Лінько, Семенченка у мене вкрай негативне ставлення. Це якщо без матюків.

Наверное, самыми сложными являются два фактора. Первый - то, что через два с половиной года возникли обстоятельства, при которых мне снова пришлось зарабатывать деньги. И это отнимает хороший кусок времени у волонтерства. Это не простой, но вынужденный шаг, потому что если я начну получать в своем фонде адекватную зарплату, то люди этого не поймут, ведь многие, кто дает нам деньги, и так получают меньше, чем 15 тысяч, которые я получаю в своем фонде. Но когда возникают вопросы заботы о здоровье близких, то их невозможно игнорировать. не потеряв уважение к себе. Поэтому приходится искать параллельные заработки. Это сложно, но, слава Богу, на работе организации это никак не сказалось. Вторым самым тяжелым моментом является безразличие - когда тебе уже в лоб начинают спрашивать, а "зачем ты это делаешь" и с пеной у рта доказывать, что эта работа никому не нужна, ведь все равно все уже решено и продано, это демотивирует. Точно так же, как и бессмысленные склоки вокруг языкового и анционального вопроса, когда люди вместо того, чтобы объединяться, ищут поводы раскачать лодку, в которой сами же сидят. На все остальное я жаловаться не хочу.Да, в Минсоцполитики, безусловно, уроды и не дают нормально затягивать машины в страну. да, в армии по-прежнему полно тупых и самоуверенных генералов, которые иногда вредят нашей работе. Но я не вижу тут проблем, с которыми мы не в состоянии справиться. А как справиться с безразличием - я, к сожалению, пока не придумал.

Тому що в цивілізованій країні вночі за круглим столом визивають духів, і тільки у нас гонять бєса.

Как только бутылка пива в Москве будет стоит 5 гривен, а над Кремлем будет украинский флаг. А если серьезно, то все возможно - Россия с Германией тоже смогла помириться, даже подружиться. Просто это случится после смены строя в РФ и изменения менталитета епе гражда, а это произойдет очень нескоро. У меня хватает друзей в России и я против того, чтобы мы массово ненавидели всех россиян. Но с большинством из них, а, тем более, с их властью, нам сейчас дружить не о чем.

Касательно нади я прозревал, еще когда она была в плену. Здесь ее героизировали, а все военные, которые с ней хоть раз пересекались по службе, отзывались о ней, мягко говоря, не очень. Шлейф скандалов тянется за Надей еще со времен Ирака. Большинство военных об этом знают. Много плохого могут о ней рассказать ребята, служившие с ней в Айдаре. Поэтому когда настолько неоднозначному персонажу наш президент помчался вручать орден героя, я не выдержал и написал свой известный пост о том, что мы прозреем от того, какой она человек. Но Надя превзошла мои ожидания, и от ее деятльности прозрел даже я. А чтобюы быть агентом Кремля, необязательно иемть там кураторов и получать зарплату в ФСБ, иногда достаточно быть просто "полезным идиотом", с чем Надя отлично справляется.

Скажу так, многие из тех, кто поддерживал сепаратистов, сейчас уже не хотят войны в своем огороде и разочаровлся в идеях "русского мира". а местные, которые сомневались, стали приходить в наши части и чем-то помогать нашим военным. Я не говорю, что это массовое явление, но оно постепенно становится массовым - это очень приятно. Сепары тоже остались, но они есть и в Киеве, и во Львове. Просто на Донбассе их немножко больше.

Наверное, Вы удивитесь, но данные о потерях в официальных источниках достаточно близки к правде. Поэтому не вижу смысла что-то придумывать.

Це елемент інформаційної війни і гарний інфопривід для російських ЗМІ. Нобелю я щиро співчуваю.

Отношение к команде и отношения с военными. Когда видишь, как другие люди на фоне гораздо больших жизненных неурядиц продолжают делать то, что должны, ныть и жаловаться становится просто стыдно. это во-первых. А во-вторых, я очень люблю свою работу и считаю ее делом своей жизни. наверное, есть очень мало вещей, которые способны меня в этом остановить.

Наш фонд от этого не слишком пострадал и последний год мы стабильно собираем около полумиллиона гривен в неделю. Этого хватает, чтобы закрывать основные потребности по тепловизорам, но недостаточно, чтобы браться за новые амбициозные проекты, способные повлиять на ход войны. В целом, это вопрос не только к украинскому обществу, и к волонтерам и к их умению профессионально работать, критично оценивать результаты своего труда, находить новые способы. Что касается общества, то однозначнол надо вести информационную работу. После того, как в армию перестали призывать, условный "Вова зи Львова" или Вася из Харькова перестал бояться, что к нему придет военком, интерес к армии и ее боеспособности начал сильно снижаться. С этим надо работать - основательно, профессионально и ежедневно. От разговоров на кухне до публикаций в СМИ, чем мы с вами прямо сейчас и занимаемся.

Все нормально, проблем со снятием денег у нас нет. Истерика вокруг Привата никак не сказалась на работе нашего фонда.

Большинство людей думают, что как только ты открываешь ЧП, тебе тут же на голову начинают сыпаться деньги. Открою секрет: когда ты открываешь ЧП, ты начинаешь платить дополнительные налоги. И если я завтра открою банк, то я не начну с него финансировать армию, потому что в нем не будет денег. Я начну пелатить дополнителтьные налоги, тратить кучу усилий вникуда. Поправьте, если я не прав.

То, что я активно участвую в распределении, не совсем правда. Правильне е будет сказать, что мы пытались на него повлиять и давали свои рекомендации. приборы действительно получены и постепенно поступают в подразделения. Они не закрывают вопрос потребности армии в тепловизорах по простой причине, что прибор ночного видения выполняет немного другие задачи. Он видит на 300 метров, а не на километр, и он не подсвечивает замаскированных врагов. Эти приборы хороши, если их смонтировать на каску и ходить с ними в разведку либо во вроемя ночных наступательных дейтсвий. При такой же войне, как сейчас любой солдат между таким ночником и тепловизором выберет тепловизор. Эти ночники сыграют большую роль в случае возобновления полномасштабных военных действий, поскольку целое подразделения смогут наступать ночью.

Ви знаєте, для мене і досі є якимсь дивом, що тисячі людей, які ніколи мене не зустрічали довірили мені свої і часто незайві гроші. Тому я просто хочу Вам подякувати за довіру і запросити до нас до офісу, просто щоб потиснути руку. Мені дуже приємно, що протягом кількох років ви продовжуєте підтримувати те, що ми робимо. Повірте, найстрашніше для мене - це підвести або неефективно витратити ці гроші. Я Вам дуже дякую і сподіваюся колись побачити у нас в офісі. Ця відповідь стосується кожної людини, яка хоч раз допомогла українській армії.

Я не раздлеляю ваш пессимизм и верю, что эта война еще не выиграна и не проиграна. Касательно жерновов, то я бы не стал драматизировать - волонтерство такая же работа, ее просто надо делать хорошо. Если ты чувствуешь, что выгораешь, нужно просто обращаться за профессиональной помощью или брать небольшой отпуск. У каждого свои способы борьбы с этим выгоранием. Всем, кто говорит, что сейчас все плохо, хочу напомнить, что плохо было два года назад, когда под вопросом было существование страны. А сейчас все пусть не хорошо, ну же терпимо. Если мы будем работать, то все рано или поздно станет хорошо, и за нас этого никто не сделает.

Первый момент - я не являюсь официальным источником и не веду журналы боевых действий, поэтому точных потерь я вам не дам. Что могу сказать, что по моему опыту, количество официальных потерь на моей памяти существенно не отличалось от количества реальных. Могут быть небольшие различия. И для меня большой вопрос, как учитываются люди, которые умерли уже в госпиталях. - вот тут могут быть расхождения. В остальном, какую бы цифру кто вам не назвал, она будет неправдивой. Единственное, что могут сравнивать волонтеры, это официальные и реальные потери в конкретном бою. По крайней мере, последний год наши данные редко отличались больше, чем на одного-двух человек. И обычно это были добровольцы ДУК ПС, которых официальные источники не могут учитывать.